Рішення № 115648099, 04.12.2023, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/2292/23

Провадження №2/463/1081/23

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2023 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Жовніра Г.Б.,

за участю секретаря судового засідання Косопуд М.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні впорядку спрощеногопозовного провадженняв залісуду вм.Львові цивільнусправу запозовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради про знесення об`єкта самочинного будівництва,-

встановив:

представник позивача звернуся до суду із позовом до відповідача, у якому просить зобов`язати відповідача знести об`єкт самочинного будівництва цегляний гараж, що розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,0031 га, між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Позов мотивує тим, що Львівська міська рада відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду (Львівську територіальну громаду) та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

На виконання покладених законом завдань, 13.07.2022 року, спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Гируном С.М. та Сенчишаком І.П., за участю провідного спеціаліста відділу районних архітекторів управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Купінського Н.П., провідного спеціаліста відділу правової експертизи з містобудівних та житлових питань управління правової роботи юридичного департаменту Кохана О.І., головного спеціаліста відділу житлового господарства Личаківської районної адміністрації Герунович У.В., головного спеціаліста юридичного відділу Личаківської районної адміністрації Башти Г.І., проведено обстеження земельних ділянок комунальної власності між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

За результатами обстеження земельної ділянки встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайняв шляхом будівництва цегляного гаражу розміром 4,11 м. по коротшій стороні (встановити розмір довшої сторони гаражу неможливо у зв?язку із складним перерізом рельєфу та наявними чагарниками з південно-західної частини земельної ділянки) та фактично використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,0031 га для його обслуговування, який знаходиться між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про надання її в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Містобудівні умови та обмеження на забудову даної земельної ділянки не видавались. Розпоряджень Личаківської районної адміністрації щодо експлуатації цегляних гаражів між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за період з 1995 року по даний час не приймалось.

Так, об`єкт нерухомого майна, збудований відповідачем, розташований на земельній ділянці, не відведеній відповідачу. У зв`язку із чим такий є самочинним будівництвом. Крім цього, будівництво нерухомого майна без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належним чином затвердженого проекту, також є самочинним будівництвом. Враховуючи вище наведене, просить суд зобов`язати відповідача знести об`єкт самочинного будівництва цегляний гараж, що розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,0031 га, між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Ухвалою судді від 03.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач у встановлені в ухвалі про відкриття провадження строки відзиву на позовну заяву не скерував.

22.06.2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з мотивів і підстав наведених у такому, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку за відомим місцем реєстрації, причин неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не подав. З врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності до вимог ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи, у відсутності відповідача, оскільки представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, постановивши заочне рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 13.07.2022 року, спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Гируном С.М. та Сенчишаком І.П., за участю провідного спеціаліста відділу районних архітекторів управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Купінського Н.П., провідного спеціаліста відділу правової експертизи з містобудівних та житлових питань управління правової роботи юридичного департаменту Кохана О.І., головного спеціаліста відділу житлового господарства Личаківської районної адміністрації Герунович У.В., головного спеціаліста юридичного відділу Личаківської районної адміністрації Башти Г.І., проведено обстеження земельних ділянок комунальної власності між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

З Акту обстеження земельних ділянок комунальної власності між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , вбачається, що ОСОБА_1 самовільно зайняв шляхом будівництва цегляного гаражу розміром 4,11 м по коротшій стороні (встановити розмір довшої сторони гаражу неможливо у зв?язку із складним перерізом рельєфу та наявними чагарниками з південно-західної частини земельної ділянки) та фактично використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,0031 га для його обслуговування, який знаходиться між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про надання її в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження на забудову даної земельної ділянки не

видавались. Розпоряджень Личаківської районної адміністрації щодо експлуатації цегляних гаражів між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за період з 1995 року по даний час не приймалось.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об?єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частиною 1 статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 1 Статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

1) об?єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

2) відсутність належного дозволу;

3) відсутність належно затвердженого проекту для будівництва;

4) створення об?єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об?єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв?язку з будівництвом на земельній ділянці об?єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об?єктів і документів про виділення земельної ділянки (п. 6.13. і п. 6.14. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.07.2019 у справі №910/10932/17). Об?єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності хоча б однієї з вищенаведених умов.

Таким чином, цегляний гараж, що розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,0031 га, між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , є самочинним будівництвом з огляду на таке.

На підставі ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Отже, відповідно до вимог наведеного законодавства обов?язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд. здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ст. 212 3К України).

Як вбачається із матеріалів справи, та не спростовано відповідачем, власником земельної ділянки не приймалось рішень про надання дозволу на проведення будівництва та передачу у власність або надання у користування (оренду) земельної ділянки орієнтовно площею 0,0031 га, між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Використання Відповідачем земельної ділянки шляхом її незаконної забудови порушує вимоги земельного, цивільного, містобудівного законодавства, законодавства у сфері благоустрою населених пунктів, майнові права територіальної громади на земельну ділянку, що підриває конституційно визначені матеріальні та економічні основи місцевого самоврядування.

Стаття 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

На підставінаданих позивачемта дослідженихсудом письмовихдоказів,які єналежними тадопустимими,встановлено тапідтверджено,що відповідачбез належногодозволу,здійснив самочиннебудівництво цегляногогаражу,що розташований на земельній ділянці орієнтовно площею 0,0031 га, між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , що не була відведена для цих цілей, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та належно затвердженого проекту, порушивши майнові права територіальної громади міста Львова, зокрема право власності територіальної громади на земельну ділянку шляхом її незаконної забудови. Отже, вказане будівництво є самочинним будівництвом у розумінні положень ч.1 ст.376 ЦК України, а тому згідно з положеннями ч.4 ст.376 ЦК України підлягають знесенню.

Частиною 1 ст.133 ЦПК України, передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 376 ЦК України, ст.ст.10,12,81,141,258,259,263-265,268,274,280,282-284,289 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

позов Львівської міської ради - задоволити.

Зобов`язати ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва цегляний гараж, що розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,0031 га, між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради судовий збір у сумі 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).

Повний текст судового рішення складено та підписано - 14 грудня 2023 року.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених цим кодексом не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга позивачем протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Львівська міська рада, місцезнаходження: м. Львів, пл.Ринок, 1, ЄДРПОУ04055896

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Третя особа: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, місцезнаходження: м. Львів, вул.К.Левицького, 67, ЄДРПОУ 04056109.

Суддя Г.Б. Жовнір