Рішення № 115638076, 05.12.2023, Франківський районний суд м. Львова

465/4855/23

2/465/2548/23

РІШЕННЯ

Іменем України

05.12.2023 року м. Львів

Франківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого судді Ванівського Ю.М.

секретаря судового засідання Лозинського Т.- Р.А.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про визнання протиправним та скасування наказу в частині призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування наказу в частині призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано наступними обставинами. 30 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Українська залізниця» укладений Трудовий договір №730-2021, відповідно до якого позивача прийнято на посаду менеджера Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця».

Наказом відповідача від 01.04.2022 N 389/ос призупинено з 01 квітня 2022 року дію трудового договору з працівниками, в тому числі з позивачем до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

За змістом ч.1 статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2136 (в редакції, яка діяла станом на час винесення оскаржуваного наказу), призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Проте, у відповідача не існувало передбачених ст. 13 вказаного Закону підстав для тимчасового призупинення дії трудового договору, а саме неможливість надати позивачу роботу на підприємстві.

Робоче місце позивача розташовано за адресою АДРЕСА_1 , за місцезнаходженням Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Ні за розташуванням відповідача (м. Київ), ні за місцезнаходженням робочого місця позивача (м. Львів) бойові дії не мали місця, а відповідач продовжував здійснювати господарську діяльність.

Отже, на час видання оспорюваного наказу, не існували обставини, які б виключали можливість обох сторін трудових відносин, якими є позивач і відповідач, виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Тобто, не існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її. Тобто, наказ №389/ос від 01.04.2022 та Додаток І до нього в частині призупинення дії трудового договору з позивачем не відповідає нормам ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», так як не мали місця обставини, що виключають можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто не існували обставини які визначені цим Законом підставою для призупинення дії трудового договору. Крім того, в оскаржуваному наказі зазначено, що причинами призупинення є неможливість надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв`язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022р. №64/22 (зі змінами) воєнного стану. Однак, зазначені в наказі підстави призупинення є загальними, та не конкретизують підстав призупинення трудового договору щодо працівників Департаменту внутрішнього аудиту. Також, оскаржуваний наказ з формальної точки зору суперечить ч.2 ст. 13 Закону, оскільки в ньому не зазначено реєстраційного номеру облікової картки платника податків позивача. Просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 20.07.2023 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

08.09.2023 представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача середній заробіток, обчислений за період з 01 квітня 2022 року по день фактичного допуску до роботи як оплату за час вимушеного прогулу виходячи з середньоденної заробітної плати в розмірі 2852,30 грн.

Відповідач позов не визнав, тому 09.10.2023 представником відповідача подано відзив, в якому викладено наступні обставини. Навесні 2022 року через активні бойові дії на території України, ознайомлення з наказами про призупинення дії трудових договорів здійснювалось усіма доступними на той час способами сповіщення, відповідно до вимог ч.2 ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції, що діяла на момент видання оспорюваного наказу. Також, згідно з інформації головного бухгалтера АТ «Укрзалізниця», розрахункові листки по заробітній платі ОСОБА_1 за квітень і травень 2022 року під час закриття розрахунку заробітної плати в автоматизованому режимі засобами облікової системи АСБО «Фобос» направлялись на особисту електронну адресу позивача. З наведеного очевидно вбачається, що позивач достеменно знав про видання оскаржуваного наказу на початку травня 2022 року. Обсяги господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України критично зменшилися, що підтверджується консолідованими фінансово економічними показниками по АТ «Укрзалізниця» за 1 квартал 2022 року. Актом простою від 24.02.2022 засвідчено, що у зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану, що зумовлено військовою агресією російської федерації проти України, з 24.02.2022 зупинена робота структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі завдання. Так, згідно з наказом АТ «Укрзалізниця» від 24.02.2022 № Ц-42/6-В встановлено режим простою з 24.02.2022 до відміни для працівників апарату управління. Так, менеджеру ОСОБА_1 встановлено режим простою з 01.03.2022 до 31.03.2022. Згідно з наказом АТ «Укрзалізниця» від 01.04.2022 №389/ос у зв`язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, простій позивача припинено та призупинено дію його трудового договору з 01.04.2022 до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Водночас тимчасове переведення позивача на іншу роботу було неможливим, так як, у відповідності до п. 8.3 Положення про Департамент, працівники департаменту не можуть залучатися іншими структурними підрозділами Товариства для виконання їх завдань та доручень. При складанні наказу про призупинення дії Трудового договору відповідачем не порушено вимог законодавства щодо його форми та змісту, що виключає визнання його незаконним з відповідних підстав. Щодо позовної вимоги про поновлення з 01.04.2022 дії трудового договору зі ОСОБА_1 , зазначає, що позивач 07.08.2023 звернувся до Товариства з заявою про звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 10.10.2023. Вищевказане свідчить, що фактично позивач не має наміру працювати в АТ «Укрзалізниця», а просить поновити трудовий договір лише з метою стягнення з відповідача коштів за період призупинення дії його трудового договору. Щодо позовної вимоги про стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку, зауважує, що згідно ч.3 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в попередній редакції та ч.4 цієї ж статті Закону у новій редакції, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Враховуючи вищевикладене, період часу з 01.04.2022 не можна вважати вимушеним прогулом, оскільки якби з позивачем не було призупинено дію трудового договору, він б все одно не працював, а перебував у простої і отримував дві третини встановленого йому посадового окладу, а не середній заробіток. Як вбачається з розрахунків заробітної плати ОСОБА_1 за січень 2022 року, оклад позивача складав 50000грн. Позивачеві під час простою (березень 2022 року) було нараховано 33 335,00 грн. (2/3 ставки) відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця». За таких обставин, в разі скасування наказу в частині призупинення дії трудового договору, діючим залишається наказ в частині введення простою для позивача. Тобто, в разі скасування наказу про призупинення дії трудового договору, діючим залишається наказ на введення простою для позивача, тобто простій введений для позивача з 24.02.2022 буде продовжуватись після 01.04.2022 і до відміни. Тому в період з 01.04.2022 у ОСОБА_1 середньомісячний дохід не може перевищувати розміру 2/3 ставки, тобто 33335,00 грн. Позивачем не проведений розрахунок суми, яку він просить стягнути з відповідача, а лише вказано, що це має бути сума середньої заробітної плати. Позивач звернувся до суду через один рік і три місяці з дня, коли він дізнався про порушення свого права. Таким чином, зволікаючи зі зверненням до суду з позовом, позивач фактично збільшив період за який просить стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, що свідчить про зловживання позивача своїми правами.

Від представника позивача 10.10.2023 на адресу суду надійшла відповідь на відзив в якій вказує про наступне. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що виключають можливість виконання обов`язків обома сторонами трудового договору у зв`язку з військовою агресією проти України. Згідно відзиву, призупиняючи дію трудового договору з позивачем відповідач, виходив з відсутності у нього роботи, яку б можна було виконувати позивачу. На підтвердження факту відсутності роботи для позивача, відповідач покликається на лист від 07.11.2022 № АЦСК-07/59 яким підтверджується, що Наглядовою радою не затверджувались Плани внутрішніх аудитів на 2022 рік, що виключає можливість виконання позивачем роботи. Разом з цим, відсутність Планів внутрішніх аудитів на 2022 рік не є доказом перебування відповідача в обставинах неможливості забезпечити позивача роботою у зв`язку з військовою агресією проти України. Варто звернути увагу, що Планів внутрішніх аудитів не було і у 2021 році. Відповідач не надав доказів того, що відсутність планів аудиту викликана військовою агресією проти України. Падіння у відповідача доходів не є свідченням того, що відповідач втратив організаційну можливість забезпечити позивача роботою. Наведені Також не є доказами законності призупинення з позивачем дії трудового договору відкриті дані консолідованих фінансово економічних показників АТ «Укрзалізниця» за 1 квартал 2022 року, оскільки на території м. Львова, де перебуває робоче місце позивача, не проводилось бойових дій, які б могли свідчити про об`єктивну неможливість роботодавця забезпечити роботою позивача, а позивачу відповідно не виконувати таку роботу. Щодо заперечень відповідача в частині позовних вимог про поновлення з 01.04.2022 дії трудового договору, то звільнення з роботи позивача з 10.10.2023, якщо таке настане, не впливає на правову кваліфікацію оскаржуваного позивачем наказу від 01.04.2022 як такого, що є незаконним та підлягає скасуванню з моменту прийняття, а також на обрані способи захисту порушеного права позивача. Також заперечує твердження відповідача про те, що період праці позивача з 01.04.2022 не можна вважати вимушеним прогулом, яке полягає в тому, що позивач начебто все одно б не працював так як перебував би у простої. Дійсно позивач з 24.02.2022 перебував у простої. Однак позивач не оскаржує спірний наказ від 01.04.2022 в частині припинення простою, також і відповідач не скасовував припинення простою. Тому в разі скасування наказу в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 автоматично не буде відновлено режим простою. Відтак доводи представника відповідача викладені у відзиві заперечує, просить їх відхилити, а позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Представником відповідача 26.10.2023 подано заперечення на відповідь на відзив у яких вказує, що дія трудових договорів була призупинення з усіма без виключень працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця», включаючи його керівництво. Підставою для призупинення дії трудового договору з позивачем, як і з усіма іншими працівниками цього Департаменту , була військова агресія російської федерації проти України. Водночас тимчасове переведення позивача на іншу роботу було неможливим, так як, у відповідно до пункту 8.3 Положення про Департамент, працівники департаменту не можуть залучатися іншими структурними підрозділами Товариства для виконання їх завдань та доручень. Приймаючи рішення про призупинення дії трудових договір з працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця», зокрема і з позивачем, відповідач виходив з того, які категорії професій були необхідні для виконання перевізного процесу в період воєнного стану. Менеджер Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця» в перевізному процесі участі не бере. В свою чергу стягнення заробітку за час вимушеного прогулу можливе лише у разі поновлення на роботі у зв`язку з незаконним звільненням або незаконним переведенням на іншу роботу, а відтак відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з інших підстав, які не передбачені ст. 235 КЗпП України. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 26.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Суд заслухавши думку учасників, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно наказу (розпорядження) №2329/ос від 30.11.2016 про прийняття на роботу, ОСОБА_1 з 02.12.2016 прийнято на посаду начальника управління аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту аудиту та контролю.

Наказом (розпорядження) №2095/ос від 28.08.2017 про переведення на іншу роботу, ОСОБА_1 переведений на посаду начальника управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю на постійній основі.

Наказом (розпорядження) №2982/ос від 30.11.2021 про переведення на іншу роботу, ОСОБА_1 переведено на посаду менеджера Департаменту внутрішнього аудиту та контролю.

30.11.2021 між АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 укладено трудовий договір №730-2021.

Наказом №«Ц-42/6-В від 24.02.2022 для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця» встановлено режим простою з 24.02.2022 до відміни, про що також було складено Акт простою від 24.02.2022, згідно якого з 24.02.2022 зупинена робота структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі задачі.

Наказом АТ «Укрзалізниця» від 24.03.2022 № Ц-42/12-В внесено зміни до додатку 1 наказу від 24.02.2022 № Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою».

Згідно додатку 1 до наказу від 24.02.2022 №Ц-42/6-В (в редакції наказу від 24.03.2022 №Ц-42/12-В) ОСОБА_1 встановлено режим простою 01.03.2022-31.03.2022.

Наказом №389/ос від 01.04.2022р. з ОСОБА_1 менеджером Департаменту внутрішнього аудиту та контролю було призупинено трудовий договір з 01.04.2022р. до припинення або скасування воєнного стану, у зв`язку із неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталась у зв`язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України, можливості повноцінного організовувати процеси діяльності товариства.

Згідно зі ст. 43 Конституції України,кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується відпрацювати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язані виплачувати працівникам заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Разом з тим, відповідно до статті 64 Конституції України,в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 Конституції України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено воєнний стан, який в подальшому продовжено.

Згідно з пунктом 3 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (далі закон №2136-ІХ).

Відповідно до п.п. 5 п. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі закон №2136-ІХ).

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З огляду на вищевикладене, положення Закону № 2136-ІХ які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Частиною 1 статті 13 Закону № 2136-ІХ визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Згідно із частиною 3 статті 13 Закону № 2136-ІХ відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Отже,Закон № 2136-ІХ надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону № 2136-ІХ, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Водночас, таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №149/1089/22 (провадження №61-292св23).

Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що першочерговим для суду є встановити можливість або відсутність такої можливості у роботодавця надати роботу працівнику.

Із матеріалів справи вбачається, що АТ «Укрзалізниця» своєї діяльності не припиняло, як станом на час початку збройної агресії російської федерації проти України, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу підприємство працювало, та продовжує працювати.

АТ «Укрзалізниця» обґрунтовуючи неможливість надати позивачу роботу вказує на те, що обсяги господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України критично зменшилися, що підтверджується консолідованими фінансово економічними показниками за 1 квартал 2022 року, на підтвердження чого додає лист Департаменту економіки, планування та бюджетування АТ «Укрзалізниця» №ЦФЕ -7/477 від 16.09.2022.

Також відповідачем вказано, що призупинення дії трудового договору з позивачем відбулось внаслідок втрати відповідачем «можливості повноцінноорганізовувати процесидіяльності Товариства» як слідує з оскаржуваного наказу.

Відповідач стверджує, що призупиняючи дію трудового договору з позивачем виходив із відсутності у нього роботи для позивача яку б можна було виконувати та покликається на лист лист від 07.11.2022 № АЦСК-07/59, яким підтверджується, що Наглядовою радою не затверджувались Плати внутрішніх аудитів на 2022 рік, що виключає можливість виконання позивачем роботи.

Особисто позивач не був ініціатором призупинення із відповідачем трудового договору, не звертався до відповідача з питанням про те, що він не може виконувати роботу через збройну агресію і тому слід призупинити із ним дію трудового договору. Відповідне рішення про призупинення дії трудового договору ініціював та прийняв роботодавець.

З приводу таких тверджень відповідача, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до п. 54 Положення про наглядову раду АТ «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 №938 наглядова рада обов`язково утворює комісію з аудиту.

Наглядова рада може прийняти рішення щодо запровадження в товаристві посади внутрішнього аудитора (створення служби внутрішнього аудиту), який функціонально буде підзвітний наглядовій раді. Внутрішній аудитор (служба внутрішнього аудиту) призначається наглядовою радою і є підпорядкованим та підзвітним безпосередньо члену наглядової ради - голові комітету з аудиту. Служба внутрішнього аудиту діє на підставі положення, що затверджується наглядовою радою (п. 62 Положення про наглядову раду АТ «Укрзалізниця»).

Згідно п. 7.7.Положення про Департамент внутрішнього аудиту та контролю, затвердженого рішенням Наглядової ради АТ «Укрзалізниця» від 7-9 жовтня 2020 року, протоколом №А-10/28-20 ком.т., комітет з аудиту затверджує піврічні плани проведення аудитів, організаційну структуру, штатний розпис та бюджет Департаменту.

Відповідно до Регламенту організації та проведення внутрішнього аудиту та контролю в ПАТ «Укрзалізниця» введеного в дію наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 26.06.2018 №401 (далі Регламент), а саме п. 4.1.6 аудиторські перевірки можуть бути планові, зустрічні та раптові.

Згідно п.п. 4.1.1. п. 4 Регламенту поточні аудити здійснюються на підставі піврічних планів проведення аудиту, а також за окремим дорученням Голови Правління Товариства.

Проте, сама по собі обставина не затвердження наглядовою радою товариства планів аудиту не є беззаперечним доказом неможливості відповідача забезпечити позивача роботою з незалежних від нього причин або перевести його на іншу роботу чи залучити його до роботи за дистанційною формою організації праці.

Крім цього, суд зважає на доводи представника відповідача з приводу того, що відповідно до опрацьованого листа від 03.08.2023 №ЦЮ-08/1252 стосовно інформації щодо зруйнованого та пошкодженого майна АТ «Укрзалізниця» внаслідок збройної агресії російської федерації проти України юридичний департамент повідомляє, що станом на 20.07.2023 року становлять 90 556 одиниць, залишковою вартістю 17247735298,60 грн.

Однак, представником відповідача не обґрунтовано із посиланням на відповідні докази, яким чином вказане вплинуло на обсяг обов`язків департаменту внутрішнього аудиту та контролю, та, зокрема, позивача як менеджера Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця».

Посилання відповідача на п.8.3 Положення про Департамент внутрішнього аудиту, згідно якого «працівники Департаменту не можуть залучатися іншими структурними підрозділами Товариства для виконання їх завдань та доручень», суд вважає безпідставними, так як зазначений пункт стосується заборони залучення діючих працівників до виконання завдань інших структурних підрозділів, але не містить заборони щодо переведення працівників Департаменту

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, а відтак покликання відповідача на рішення місцевих та апеляційних судів, не підлягають врахуванню судом, так як не є підтвердження усталеної судової практики.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 07.08.2023 звернувся до голови правління АТ «Укрзалізниця» із заявою про звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 10.10.2023.

Представником відповідача такі дії позивача оцінюються лише як намір стягнення з відповідача коштів за період призупинення дії трудового договору, так як наміру працювати в АТ «Укрзалізниця» у позивача немає.

В ході судового розгляду встановлено, що відповідач повідомив позивача через месенджер Telegram про ліквідацію Департаменту внутрішнього аудиту та контролю та про те, що з 20.08.2023 заплановано попередження працівників про наступне вивільнення.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача 28.06.2023, відтак заява про його звільнення за власним бажанням від 07.08.2023 жодним чином не впливає на правову кваліфікацію оскаржуваного наказу від 01.04.2022.

Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону № 2136-ІХ хоча і не припиняє трудових відносин, і не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов`язки.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 (провадження № 61-10017св22), зазначено, що: «цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону».

Суд приходить до висновку, що призупинення трудових відносин з позивачем відбулось з порушенням вимог закону, а тому спірний наказ слід визнати незаконним та скасувати. Разом з цим, під час такого призупинення дія трудових відносин працівника з роботодавцем не припинялась, тому тут не йдеться про його звільнення з роботи, однак працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків.

Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права позивача у цій справі є поновлення з 01 квітня 2022 року дії призупиненого трудового договору з ОСОБА_1 як менеджером Департаменту внутрішнього аудиту та контролю Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Також в ході судового розгляду судом не було встановлено обставин, які б свідчили про порушення позивачем строків звернення до суду.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наказ АТ «Укрзалізниця» №389/ос від 01.04.2022 в частині призупинення дії трудового договору з позивачем необхідно визнати незаконним, скасувати та поновити з 01.04.2022 дію призупиненого трудового договору №730-2021 від 30.11.2021.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Середній заробіток за ч. 2 ст.235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.

Тому у даному випадку, суд, керуючись ч. 1ст. 10 ЦПК України та принципом верховенства права, з метою відновлення порушених трудових прав працівника, застосовує за аналогією закону, що передбачено ч. 9ст. 10 ЦПК України, положення ст.2 235 КЗпП України, якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року по справі №761/36220/17 (провадження №61-3100св20) дійшов висновків про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року по справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) дійшла висновку, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який вчинив неправомірні дії по відношенню до працівника, що позбавили його можливості виконувати трудові функції та отримувати заробітну плату за виконану роботу. Тому за цей час працівник, права якого було порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до п.2 Порядку, Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Судом встановлено, що згідно наказу (розпорядження) №1871/ос від 03.10.2023, ОСОБА_1 звільнено з 10.10.2023 за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

Період вимушеного прогулу тривав з дати призупинення дії трудового договору (01.04.2022р.) по дату звільнення позивача (10.10.2023).

Згідно довідки №385 від 27.09.2023 середньоденна заробітна плата позивача складає 3802, 8 коп., за лютий 2022 позивачу нараховано 34218, 75 грн. заробітної плати. Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить 79843, 68 грн.

Кількість фактично відпрацьованих позивачем робочих днів у лютому 2022 році становить 9 днів.

Суд також враховує позицію представника позивача, який у відповіді на відзив вказав, що позивач не заперечує щодо нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, яким буде дата звільнення позивача з роботи 10.10.2023, виходячи із середньоденного заробітку 3802,8 грн.

Кількість робочих днів в проміжку з 01.04.2022р. по 10.10.2023р. становить 398 днів. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає до стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 за період з 01.04.2022р. по 10.10.2023р. становить 3802,8 х 398 = 1513514,40 грн.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підлягає задоволенню, оскільки є обґрунтованим та знайшов своє підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1ст.141ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 12026,63 гривень, сплачений за подання позовної заяви.

Крім цього, на підставіст.141 ЦПК Українислід стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 гривень.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 267, 268 ЦПК України, суд, -

вирішив:

позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про визнання протиправним та скасування наказу в частині призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 01.04.20223 №389/ос в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .

Поновити з 01.04.2022 дію призупиненого трудового договору №730-2021 від 30.11.2021 укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Укрзалізниця».

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 01.04.2022 по 10.10.2023 в розмірі 1513514,40 (один мільйон п`ятсот тринадцять тисяч п`ятсот чотирнадцять) гривень 40 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12 026 (дванадцять тисяч двадцять шість) гривень 63 копійки

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 13 грудня 2023 року.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Акціонерне товариство «Укрзалізниця», код ЄДРПОУ:40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройца, 5.

Суддя Ванівський Ю.М.