Рішення № 115625370, 13.12.2023, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2023 року Справа № 480/9640/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/9640/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, і просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії від 03.08.2023 №183450011703;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 29.12.1992 по 01.12.1993;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня звернення за призначенням, а саме з 27.07.2023.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звертався до регіонального відділення управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 03.08.2023 №183450011703 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

На думку позивача, за наявності відповідних записів про періоди роботи у трудовій книжці, він не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення, у зв`язку з чим ввважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову в призначені пенсії є таким, що порушує його право на гарантоване Конституцією України, пенсійне забезпечення, що обумовило необхідність звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 11.09.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачі повідомлялися про розгляд даної справи належним чином, проте заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надали.

Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до регіонального відділення управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою від 27.07.2023 про призначення пенсії за віком.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду заяви позивача 03.08.2023 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийняло рішення № 183450011703 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю на час звернення достатнього страхового стажу (а.с. 11).

При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи позивача, зазначений в трудовій книжці НОМЕР_1 , з 29.12.1992 по 01.12.1993, оскільки відсутній номер наказу у записі про прийняття на роботу.

Вважаючи вказане рішення, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, протиправним, останній звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

У межах спірних правовідносинах питання полягає у правомірності незарахування відповідачем періодів трудової діяльності позивача, зазначених в трудовій книжці з 29.12.1992 по 01.12.1993 до страхового стажу, що враховуєься для призначення пенсії.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 9 Закону № 1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 4 вказаної статті Закону № 1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Приписами статті 26 Закону № 1058 встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Згідно п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Тобто, надання уточнюючих довідок та інших документів підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 № 159/4178/16-а.

У періоді, в якому позивачу оформлялася трудова книжка, діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (надалі Інструкція №162).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

З приписів порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 та Інструкції Про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником.

Отже, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе роботодавець.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, згідно якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Як вбачається з трудової книжки, у період з 29.12.1992 по 01.12.1993 позивач працював на Малому приватному підприємстві м. Суми "БЛІЦ", що засвідчено печаткою відповідного підприємства (а.с. 20).

На переконання суду, відповідач 1, отримавши документи про призначення пенсії належним чином не надали оцінку записам та відомостям трудової книжки, які в сукупності дають підстави для зарахування записів трудової книжки до страхового стажу позивача.

Разом з тим, частиною 3 статті 44 Закону № 1058 передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За наведених обставин, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, відмовляючи зараховувати період роботи позивача з 29.12.1992 по 01.12.1993 в Малому приватному підприємстві м. Суми "БЛІЦ" до страхового стажу, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 03.08.2023 №183450011703 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 , підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині - задоволенню.

Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права, суд враховує, що позивачем в даній позовній заяві заявлено вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати період роботи позивача з 29.12.1992 по 01.12.1993 в Малому приватному підприємстві м. Суми "БЛІЦ" до страхового стажу та призначити пенсію за віком з 27.07.2023.

З практики Європейського суду вбачається, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до положень Закону № 1058-IV територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення, перерахунку, припинення, поновлення та виплати пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України

Таким чином, суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити пенсію.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У даному конкретному випадку, призначенню пенсії передує встановлення наявності права на таку пенсію, як то вік та стаж роботи.

Таким чином, на переконання суду, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов`язання повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 29.12.1992 по 01.12.1993 в Малому приватному підприємстві м. Суми "БЛІЦ".

Вирішуючи питання, хто із відповідачів повинен врахувати стаж позивача та повторно розглянути заяву, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.

При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).

Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.

Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно із пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Судом встановлено, що 27.07.2023 позивач звернувся до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії, проте за результатами розгляду вказаної заяви, за принципом екстериторіальності, за її заявою оскаржуване рішення прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо зарахування спірних періодів до стажу позивача та щодо повторного розгляду його заяви про призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.

Таким чином, саме Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зобов`язано повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 27.07.2023, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди її роботи з 29.12.1992 по 01.12.1993 в Малому приватному підприємстві м. Суми "БЛІЦ".

Відповідно ст. 139 КАС України судові витрати в тому числі і судовий збір підлягають відшкодуванню в разі задоволення позову, або пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області суму судового збору в розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії від 03.08.2023 №183450011703.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ 13322403) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії від 27.07.2023, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 29.12.1992 по 01.12.1993 в Малому приватному підприємстві м. Суми "БЛІЦ".

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька