Рішення № 115625284, 13.12.2023, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2023 року Справа № 585/2917/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гелети С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №585/2917/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" начальника Державної установи виконання кримінальних покарань "Роменська виправна колонія (№56)" Нестеренка Ігоря Вікторовича, Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), звернувся до суду з вимогами до начальника Державної установи виконання кримінальних покарань "Роменська виправна колонія (№56)" Нестеренка Ігоря Вікторовича і згідно заяви (а.с. 88) просить суд

- визнати дії відповідача, що полягають в організації безстрокового, цілодобового здійснення відеоспостереження у камері утримання №11 на другому поверсі корпусу №2 при Роменській виправній колонії №56 визнати - незаконним, тобто таким, яким не відповідає вимогам статті 8 Європейської Конвенції про захист основних прав та свобод людини;

- зобов`язати відповідача організувати демонтування камери відеоспостереження зі стіни всередині камери утримання №11 на другому поверсі корпусу №2 при Роменській виправній колонії №56.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18.08.2023 скаргу (позовну заяву) ОСОБА_1 про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії передано за підсудністю на розгляд до Сумського окружного адміністративного суду. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 скаргу позивача залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Ухвалою суду від 14.09.2023 продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. 29.09.2023 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у режимі відеоконференції, залучено до участі у даній справі в якості другого відповідача - Державну установу "Роменська виправна колонія (56)". Ухвалами суду залишено без розгляду клопотання, подане від імені позивача. Також судом було ухвалою витребувано письмову інформацію у відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі у Державній установі виконання кримінальних покарань "Роменська виправна колонія (№56)". В камері утримання №11, на другому поверсі корпусу №2, де перебуває позивач, ведеться цілодобове відеоспостереження за допомогою змонтованого на стіні в кімнаті над вхідними дверима пристрою (камери відеоспостереження).

Позивач зазначає, що після ознайомлення у травні 2023р. через мережу Інтернет із рішенням ЕСПЛ від 02.07.2019 «Горлов та інші проти Росії» (заява №27057/06 та 2 інші) звернувся до суду за захистом порушеного права. Позивач зазначає, що відносно нього також здійснюється цілодобове відеоспостереження, яке є втручанням у приватне життя позивача з боку публічної влади. Втручання в особисте життя з боку публічної влади через застосування цілодобового відеоспостереження порушує право на повагу до приватного життя, повагу до гідності. Також позивач зазначає, що у нього відсутні можливості закривати об`єктив камери спостереження, враховуючи те, що такі дії тягнуть за собою адміністративні стягнення. Усвідомлення постійного відеоспостереження викликає у позивача стан тривоги, страху, стресу та депресії. Позивач зазначає, що відповідачем порушується ст. ст. 3, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Просить суд врахувати рішення ЕСПЛ від 02.07.2019 «Горлов та інші проти Росії» (заява №27057/06 і 2 інших) під час розгляду даної справи та застосувати практику ЕСПЛ, як джерело права.

Позивач зазначає, що адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні та інші технічні засоби для попередження втеч та інших кримінальних злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації щодо поведінки засуджених. При цьому здійснення відеоспостереження це є лише право, а не обов`язок для відповідача, відповідач не позбавлений права використовувати аудіовізуальні засоби стосовно позивача.

Представником відповідача надіслано до суду відзив на позовну заяву (а.с.164), в якому проти позовних вимог заперечує, просить відмовити в їх задоволенні. Зазначає, що відповідно до пункту 8 Положення про державну установу Роменська виправна колонія (№56) затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.03.2020 року №1081/5, виправну колонію очолює начальник, який призначається та звільняється з посади Міністром юстиції України у встановленому законодавством порядку. Згідно наказу Міністерства юстиції України від 04.05.2023 року №589/к ОСОБА_2 , полковника внутрішньої служби, призначено на посаду начальника державної установи Роменська виправна колонія (№56) з 09 травня 2023 року, тобто до виникнення спірних правовідносин (обладнання камер засобами відеоспостереження відбувалось з 2010 року). Таким чином посадова особа установи, а саме Нестеренко Ігор Вікторович, як начальник державної установи, не може бути належним відповідачем по справі. Крім того, відповідач звертає увагу, що позивачем пропущено строк подання позову до суду, оскільки позивач з 2021 року перебуває у камері №11 корпусу №2, де встановлене цілодобове відеоспостереження, а тому шестимісячний строк для звернення до суду позивачем пропущений, якщо позивач вважає порушення його прав, а не з часу ознайомлення позивача з рішенням ЄСПЛ від 02.07.2019.

Також зазначив, що кут огляду відеокамери, яка встановлена у камері №11 сектору позбавлення волі корпус №2, де перебуває позивач, не охоплює санітарний вузол. Звернень позивача у 2023 році до державної установи Роменська виправна колонія (№56) саме з приводу порушення його прав та втручання в особисте життя цілодобовим відеоспостереженням не зареєстровано. Здійснення відеоспостереження здійснюється у відповідності до чинного законодавства, а саме ст. 103 КВК України, Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України. Порушень основних прав людини відповідачем стосовно позивача не вчиняється, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач подав до суду письмові пояснення від 09.10.2023 (а.с.174-176), в яких зазначає, що адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні технічні засоби для попередження втеч та інших кримінальних злочинів. Таким чином відповідач у відповідності до ст. 103 КВК України має право, але не зобов`язаний використовувати аудіовізуальні технічні засоби. Перелік технічних засобів нагляду та контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, але підзаконні нормативно-правові акти мають меншу юридичну силу ніж закони. Відповідач діяв не у відповідності до закону, а у відповідності до підзаконного акту. Дії відповідача не узгоджуються із нормами чинного законодавства України, ст. 8 Європейської конвенції з прав людини.

Також позивачем подано відповідь на відзив від 13.10.2023 (а.с.178-187) в якій позивач зазначає, що строки звернення ним не пропущено, враховуючи те, що спірні правовідносини мають триваючий характер та продовжуються порушувати права позивача. Зазначає, що до відповідача не звертався з приводу здійснення цілодобового відеоспостереження, але дана обставина не може бути підставою для позбавлення права на доступ до правосуддя для відновлення порушених прав позивача. Відповідне звернення є правом, а не обов`язком позивача. Зазначає, що незважаючи на те, що начальник установи призначений на посаді після встановлення камери відео спостереження, відповідач є належний при розгляді справи. Також повторно зазначає, що у відповідача є право, а не обов`язок застосовувати засоби відео спостереження відповідно до закону. Зазначає, що право на використання відео спостереження згідно з законом не може перейти у зобов`язання на підставі підзаконного акту. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Від позивача надійшло письмове повідомлення про вручення копії відповіді на відзив відповідачу (а.с.195-196), а також повідомлення від 20.10.2023 про отримання інформації від відповідача у справі про реквізити реєстрації відповідачем відповіді на відзив(а.с.210-214)

Представник відповідача правом надання заперечення на відповідь на відзив не скористався, жодних додаткових пояснень від відповідача не надано.

Від імені позивача до суду 23.11.2023 надійшли письмові пояснення від 23.11.2023, які не скріплені ЕЦП, з інформацію про направлення додатково поштовим відділенням таких пояснень.

Поштовим зв`язком від позивача 06.12.2023 надійшли до суду письмові пояснення від 23.11.2023, в яких позивач зазначає про те, що відеоспостереження здійснюється у кількох приміщеннях, в т.ч. і у спеціальному відділі відповідальним за яке є ОСОБА_3 , функція якого полягає у відеоспостереженні, і позивач підозрює, що у відділі працюють особи жіночої статі, а тому відповідач може надавати неповну інформацію суду, інформацію, яка може ввести суд в оману, у зв`язку із чим позивач звертається до суду із зазначеним повідомленням, яке просить врахувати при розгляді даної справи .

На вимогу ухвали суду відповідачем надано витребувані документи.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як зазначено в адміністративному позові позивач на підставі вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.02.2005 визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст.115 ч.1; 115 ч.2 п.13; 358 ч.3 КК України та засуджений до покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Термін початку покарання визначено рахувати з 25.04.2004. Позивач відбуває покарання в Державній установі виконання кримінальних покарань (Роменська виправна колонія №56), в камері утримання №11, на другому поверсі корпусу №2 Роменської виправної колонії №56.

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем у секторі довічного позбавлення волі корпусу №2 проведено обладнання камер для тримання засуджених до довічного позбавлення волі системою відеонагляду.

Щодо приміщення в якому позивач перебуває, відповідачем надано довідку щодо обладнання камер сектору ДПВ корпусу №2 державної установи Роменська виправна колонія №56 системою відео нагляду (а.с.166) відповідно до якої на секторі довічного позбавлення волі корпусу №2 проведено обладнання камер для тримання засуджених до довічного позбавлення волі системою відеонагляду. Зазначено, що кут огляду відеокамери, яка встановлена у камері №11 сектору довічного позбавлення волі корпусу 2, не охоплює санітарний вузол. Вказана модель відеокамери Uniview ІРС3221LB-SF28-А в установі використовується лише для здійснення відеонагляду за поведінкою засуджених та виконання ними правил внутрішнього розпорядку установи.

В даному випадку, судом враховується, що позивач з будь-якими заявами до відповідача стосовно здійснення відеоспостереження не звертався, позивачем такі обставини не заперечуються. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в частині дотримання строку звернення позивача до суду, слід зазначити, що позивач відбуває покарання у виправному закладі, засуджений до довічного позбавлення волі, і виправною колонією здійснюється постійне відеоспостережння за позивачем, а тому такі дії відповідача є триваючими і на час звернення позивача до суду. Підставою для звернення до суду позивач в адміністративному позові зазначає те, що відповідачем вчиняються незаконні дії щодо організації безстрокового, цілодобового здійснення відеоспостереження у камері утримання №11 на другому поверсі корпусу №2 при Роменській виправній колонії №56, тобто таким, яким не відповідає вимогам статті 8 Європейської Конвенції про захист основних прав та свобод людини. При цьому у відповідача відповідно до ст. 103 КВК України є право, а не обов`язок здійснювати цілодобове відеоспостереження, а тому цілодобове відеоспостереження позивач вважає втручанням в його право на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Згідно змісту адміністративного позову, позивач обізнаний про наявність здійснення відносно нього відеоспостереження, цей факт позивачем не заперечується, але позивач стверджує про неможливість припинення ним самостійно здійснення такого безстрокового відеоспостереження та зазначає, що зазначеним порушується його право на повагу до його гідності, особисте життя. Крім того, позивач зазначає, що відповідач застосовує підзаконні нормативно-правові акти, які мають меншу юридичну силу ніж закони, а тому відповідач діяв не у відповідності до закону, а у відповідності до підзаконного акту. Саме зазначені обставини позивачем зазначені в обґрунтування позовних вимог, які просить задовольнити.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в частині заявлених по суті позовних вимог та підставами звернення до суду, які позивачем зазначаються в позові, суд виходить з наступного.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з частиною третьою статті 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Частиною третьою статті 6 КВК України передбачено, що правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Частинами першою, другою, четвертою статті 7 КВК України визначено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Відповідно до частини першої статті 102 КВК України режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

Згідно зі статтею 103 КВК України адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.

Адміністрація колонії зобов`язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю.

Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5; зареєстр. в Міністерстві юстиції України 05.09.2018 за № 1010/32462 (далі - Правила №2823/5).

Зазначені Правила №2823/5 розроблені відповідно до статей 59, 102, 107 та 151 Кримінально-виконавчого кодексу України та з метою врегулювання порядку виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі.

Пунктом 1 розділу XXIII Правил №2823/5 визначено, що нагляд за засудженими є системою заходів, спрямованих на забезпечення відбування та виконання кримінальних покарань у виді обмеження та позбавлення, довічного позбавлення волі та арешту шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу установ виконання покарань.

Для забезпечення нагляду за поведінкою засуджених у відділеннях соціально-психологічної служби, локальних секторах, камерах, прогулянкових двориках, у місцях їх праці, їдальнях, клубах, медичних частинах та лікарняних закладах адміністрацією установ виконання покарань встановлюються відеокамери, про що засуджений інформується під підпис.

Кут огляду відеокамер, які встановлені у жилих приміщеннях та камерах, не має охоплювати санітарні вузли.

Нагляд за допомогою відеокамер здійснюється персоналом установ виконання покарань однієї статі із засудженими.

Забороняється встановлювати відеокамери у приміщеннях (камерах), в яких проводяться медичні обстеження (огляди) засуджених, особистий обшук з роздяганням, жилих кімнатах тривалих побачень, а також у лазнях, роздягальнях, душових та туалетних кімнатах.

Відповідно до вимог ст.ст. 102, 103 КВК України з метою забезпечення режиму у виправних та виховних колоніях, попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, а також порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання розроблений Порядок використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 26.06.2018 №2025/5; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.07.2018 за № 766/32218 (далі - Порядок № 2025/5).

Згідно з пунктом 1 розділу V Порядку №2025/5 система відеоспостереження забезпечує дистанційне візуальне спостереження за об`єктами виправної/виховної колонії, поведінкою засуджених, порядком несення служби персоналом виправної/виховної колонії.

Автоматизоване робоче місце системи відео спостереження будується на базі персонального комп`ютера або одного чи декількох відеореєстраторів.

Створення окремих робочих місць на базі персональних комп`ютерів, на які транслюється інформація від відеореєстраторів, забезпечує можливість формування резервних архівів даних, дублювання процесу спостереження з декількох робочих місць, розділення інформації від одного відеореєстратора на декілька робочих місць.

Автоматизоване робоче місце системи відео спостереження встановлюється в центрі спостереження (на постах несення служби персоналом), кабінеті начальника, приміщенні чергової варти та черговій частині виправної/виховної колонії.

Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги та обґрунтування, зазначені в адміністративному позові, під призмою дотримання вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, судом враховується, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 8 Конвенції та статтею 32 Конституції України визначено право особи на приватне життя. Частиною третьою статті 63 Конституції України передбачено, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 20.01.2020 №2-рп/2012 визначив, що «право на приватне та сімейне життя» є засадничою цінністю, необхідною для розвитку людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.

У рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року №7-р/2018 зазначено, що втручання у конституційне право особи на приватне і сімейне життя шляхом збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди допускається, якщо воно передбачене законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Таке вручання вважатиметься законним у разі наявності підстав в національному законі, а також за умови, що такий закон відповідатиме принципу верховенства права, закріпленому у частині першій статті 8 Конституції України.

Таким чином, право на приватне життя не є абсолютним та у визначених законом випадках може бути обмежене державою. Однак, будь-яке втручання держави має бути виправданим, здійснюватися згідно із чинним законодавством, повинно бути необхідним у за для захисту інтересів національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Здійснення відеонагляду переслідує мету забезпечення режиму безпеки в установах відбування покарань, попередження втеч з виправних/виховних колоній та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.

Посилений контроль над засудженими які перебування в місцях довічного позбавлення волі убезпечує особі захист від протиправних дій з боку держави, фізичного або психологічного насилля. Тобто, моніторинг дозволяє оперативно реагувати працівникам виправної колонії на екстрені ситуації, запобігати випадкам суїциду, самоушкодженню, тощо.

Суд звертає увагу на наявність рішення ЄСПЛ у справі «Родзевілло проти України» (Заява №6128/12), в якому зазначається наступне. Спостереження за поведінкою засудженого, хоча безперечно є втручанням, не є per se несумісним зі статтею 3 конвенції. Цей захід вживається з метою як забезпечення безпеки виправної колонії, так і захисту засуджених від ризику тиску або навіть фізичного нападу (пункт 45 рішення).

Крім того, у рішенні ЕСПЛ від 01.06.2004 «Фолькерт ван дер Грааф» (заява № 8704/03) суд не встановив порушення норм ст. 8 Конвенції стосовно постійного відеонагляду за ув`язненим. Судом визнано, що постійний відеонагляд є втручанням у право на повагу до приватного життя заявника за змістом пункту 1 статті 8 Конвенції. Разом із тим, суд зазначив, що втручання є порушенням статті 8, якщо тільки воно не здійснювалося «відповідно до закону», не переслідувало одну або кілька законних цілей або цілей, визначених у пункті 2 цього положення, і не було «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення вищезгаданої мети чи мети. Суд зазначив, що вираз «відповідно до закону» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав деяку основу у внутрішньому законодавстві і щоб цей закон був доступний заінтересованій особі яка, крім того, має бути в змозі передбачати її наслідки для неї або її і сумісне з принципом верховенства закону.

Оскільки позивач відбуває кримінальне покарання у вигляді довічного позбавлення волі за скоєння особливо тяжкого злочину, то втручання в його приватне життя шляхом цілодобового відеонагляду у камері (але яке не охоплює санітарний вузол) за цих обставин можна розглядати як необхідне в демократичному суспільстві задля інтересів громадської безпеки та попередження злочинів, а також для захисту здоров`я і прав інших осіб.

Стосовно посилання позивача на те, що цілодобове відео спостереження в камері утримання не є «відповідно до закону», як того вимагає ч. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також те, що здійснення цілодобового відеоспостереження це є право, а не обов`язок для відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справі «Заїченко проти України (№ 2)» (Заява № 45797/09) суд зазначив, що формулювання «згідно із законом» вимагає, щоб оскаржуваний захід не тільки мав підґрунтя у національному законодавстві, але й був сумісний з принципом верховенства права, який прямо зазначається у преамбулі Конвенції і є невід`ємною частиною мети і завдання статті 8 Конвенції. Таким чином, закон має бути доступним і передбачуваним, тобто сформульованим достатньо чітко, щоб забезпечити особі можливість - за необхідності шляхом надання відповідної поради - регулювати свою поведінку. Щоб національне законодавство відповідало цим вимогам, воно повинно надавати адекватний юридичний захист від свавілля та, відповідно, із достатньою чіткістю зазначати межі повноважень, наданих компетентним органам влади, та спосіб їхнього здійснення (див. рішення у справі «С. і Марпер проти Сполученого Королівства» (S. and Marper v. the United Kingdom) [ВП], заяви № 30562/04 і № 30566/04, п. 95, ECHR 2008, з подальшими посиланнями).

У справі «Суріков проти України» рішення у справі від 26 січня 2017 року, заява № 42788/06 (a) (п. 70-72) зазначено «Суд також нагадує, що втручання порушує статтю 8 за винятком випадків, коли воно здійснюється «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, викладених у пункті 2 і, крім того, є «необхідними в демократичному суспільстві» для досягнення цих цілей (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «П. та С. проти Польщі» (P. and S. v. Poland), пункт 94, та рішення у справі «М.Н. та інші проти Сан-Марино» (M.N. and Others v. San Marino), заява № 28005/12, пункт 71, від 07 липня 2015 року). Суд нагадує свою усталену практику, що формулювання «згідно із законом» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підґрунтя у національному законодавстві та був сумісним із принципом верховенства права, тобто доступним, передбачуваним та супроводжувався необхідними процесуальними гарантіями, спроможними забезпечити належний юридичний захист від свавільного застосування відповідних правових положень (див., серед інших джерел, згадані рішення у справах «С. і Марпер проти Сполученого Королівства» [ВП] (S. and Marper v. the United Kingdom) [GC], пункт 95, та «М.Н. та інші проти Сан-Марино» (M.N. and Others v. San Marino), пункт 72).Функція роз`яснення та тлумачення положень національного законодавства належить насамперед національним судовим органам. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість оскарження у змагальному процесі застосування правового положення у її справі. З метою дотримання вимоги законності національні суди мають ретельно проаналізувати дії органів влади, які впливають на права, гарантовані Конвенцією, (див. згадане рішення у справі «Y.Y. проти Росії» (Y.Y. v. Russia), пункт 50).

В даному випадку, саме нормами статті 103 КВК України передбачено право використовувати технічні засоби порядку відбування покарання для попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.

Крім того, ч. 3 ст. 103 КВК України передбачено, що Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, що враховується відповідачем під час здійснення відеоспостереження. Таким чином нормами КВК України надано відповідачу право здійснювати відеоспостереження, а перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання, визначено нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

В даному випадку, нормативно-правові акти Міністерства юстиції України не суперечать КВК України, прийняті на виконання вимог КВК України. Саме з метою реалізації норми КВК України затверджені як перелік технічних засобів нагляду і контролю, так порядок їх використання.

Слід зазначити, що норми п.2 ч. 1 ст. 264 КАС України визначено особливості провадження адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 2-3 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

На час розгляду даної справи нормативно-правові акти Міністерства юстиції України, які застосовуються відповідачем в своїй діяльності, прийняті на виконання вимог КВК України, є чинними, не скасовані у встановленому судовому порядку, а тому враховуються відповідачем.

Суд зазначає, що встановлення камер є одним із видів вказаних обмежень і передбачене законодавством України, а саме нормами ст. 103 КВК України, пунктом 1 розділу XXIII Правил №2823/5.

В даному випадку, спірне відеоспостереження здійснюється з метою запобігання втечам та іншим кримінальним правопорушенням, порушенням режиму, встановленого законом, а також для отримання необхідної інформації про поведінку ув`язнених.

Із аналізу приписів КВК України, Порядку № 2025/5 та Правил №2823/5, вбачається, що вказані правові норми спрямовані на дотримання порядку у виправних установах, що сприяє застосуванню відповідних заходів безпеки - як персоналу установ, так і самих ув`язнених.

Відеонагляд засуджених також має обмеження, що встановлені у пункті 8 Порядку № 2025/5. Зокрема, забороняється використовувати відеокамери та портативні прилади для відеозапису у лазнях, роздягальнях, душових і туалетах; у приміщеннях (камерах), де проводяться медичні обстеження засуджених та взятих під варту осіб, проводиться обшук із роздяганням;у кімнатах для довгих побачень; у кімнатах дитячих будинків при в`язницях, де годують дітей віком до трьох років.

Також пунктом 1 розділу ХХІІІ Правил №2823/5 передбачено, що кут огляду відеокамер, установлених у житлових приміщеннях та камерах, не повинен охоплювати санвузли. Отже, вказані обмеження свідчать про відсутність постійного, тотального відеонагляду за засудженими.

Як зазначено у довідці від 04.10.2023 начальником відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв`язку та інформації державної установи Роменська виправна колонія №56 кут огляду відеокамери, яка встановлена у камері №11 сектору довічного позбавлення волі корпусу 2, не охоплює санітарний вузол, а модель відеокамери Uniview ІРС3221LB-SF28-А в установі використовується лише для здійснення відеонагляду за поведінкою засуджених та виконання ними правил внутрішнього розпорядку установи.

Також судом враховується, що з письмового повідомлення позивача від 15.10.2023 про вручення відповіді на відзив відповідачу, вбачається, що з травня 2023 року позивач утримується в камері 11 разом із іншим засудженим до покарання у вигляді довічного позбавлення волі - ОСОБА_4 , про що зазначено особисто ОСОБА_4 у таких поясненнях від 15.10.2023, що підтверджується матеріалами справи.

Оскільки позивач відбуває кримінальне покарання у вигляді довічного позбавлення волі за скоєння особливо тяжкого злочину з іншою особою, яка відбуває аналогічне покарання, то втручання в його приватне життя шляхом цілодобового відеонагляду у відповідному приміщенні (за виключенням санвузла) за цих обставин можна розглядати як необхідне в демократичному суспільстві задля інтересів громадської безпеки та попередження злочинів, а також для захисту здоров`я і прав інших осіб.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеному в постанові від 13.04.2023 по справі №460/1141/21 адміністративне провадження № К/990/31366/22, та, відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає застосуванню при розгляді цієї справі.

Слід зазначити, що позивачем зазначається про необхідність дослідження судом питання статі осіб, які здійснюють відеоспостереження за позивачем, разом і тим позивачем такі обставини в адміністративному позові не зазначені, як підстава для звернення до суду.

Разом із тим, у відповідності до ст. 9 КАС України судом для всебічного та об`єктивного розгляду справи було витребувано у відповідача письмову довідку за підписом уповноваженої особи з інформацією стосовно статі осіб, які здійснюють з травня 2023 року у відповідному спеціальному приміщенні відеоспостережння у камері утримання №11 на другому поверсі корпусу №2, де знаходиться ОСОБА_1 , а також окремо зазначити, чи здійснюють таке відеоспостереження у камері утримання №11 на другому поверсі корпусу №2 відносно ОСОБА_1 представники жіночої статі.

Відповідачем на вимогу ухвали суду, надано письмову довідку №8/61 від 23.11.2023, в якій відповідачем не заперечується факт несення служби у виправній колонії представниками жіночої статі. Разом із тим, у письмовій довідці зазначено, що кімната молодшого інспектора сектора довідчого позбавлення солі (корпус №2) обладнана монітором та відео реєстратором, коди виведені відеокамери засуджених до довідчого позбавлення волі , в т.ч. і камера №11, де відбуває покарання позивач. З травня 2023 року відеонагляд за засудженими здійснюється черговою зміною молодших інспекторів відділу нагляду і безпеки чоловічої статі, які несуть службу у секторі довічного позбавлення волі. Додатково зазначено, що на пост відеоспостереження, який знаходиться в адміністративній будівлі установи, де несуть службу чатові поста відео моніторингу чоловічої та жіночої статі виведені лише камери зовнішніх та внутрішніх постів молодших інспекторів, периметрів установи, житлова зона, коридори секторів до довічного позбавлення волі, прогулянкові дворики, коридори ДІЗО, кімната зберігання зброї, прохідні коридори КПП по пропуску транспорту та людей. Відеокамери з камер сектору довічного позбавлення волі (корпус №1,2) на пост відеомоніторингу не виведені.

Таким чином матеріалами справи не підтверджується, а судом не встановлено, факт здійснення відеоспостереження за позивачем, який відбуває покарання в секторі довічного позбавлення волі в корпусі №2, особами жіночої статі.

Стосовно посилання позивача на застосування статті 8 Конвенції із врахуванням відповідної практики ЄСПЛ, суд зазначає, що правові висновки, сформовані у цих рішеннях, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, враховуючи те, що в даних справах абсолютно інші підстави та предмет позову. Відповідно до цього, висновки ЄСПЛ у зазначених позивачем в заявах по суті спору рішеннях ЄСПЛ, мають зовсім різний зміст і суть втручання у право на повагу до свого приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції.

У справі «Херст проти Сполученого Королівства» (№ 2) (2005 г.) ECHR 681 (заява №74025/01) ЄСПЛ встановлено порушення статті 3 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через обмеження виборчого права засудженого (заборона голосування на виборах під час перебування у виправному закладі). У даній справі ЄСПЛ надавав правову оцінку порушення вказаної статті Конвенції у розрізі утисків виборчого права ув`язненого. У справі "Хорошенко (Khoroshenko) проти Росії» (заява N 41418/04) ЄСПЛ надавав правову оцінку порушення ст. 8 Конвенції у розрізі обмеження права засудженого на побачення із членами родини. У справі «Мокану та інші проти Румунії» (Заяви №№ 10865/09, 45886/07 та 32431/08) надавав правову оцінку порушення норм Конвенції щодо надмірної тривалості кримінального провадження. У справі «Котій проти України» (заява №28718/09) скаржник, звертаючись до ЄСПЛ із заявою про порушення статті 8 Конвенції, вбачав таке порушення у тому, що підписка про невиїзд та вилучення у нього закордонних паспортів становили незаконне та непропорційне втручання у його приватне та сімейне життя, яке значною частиною зосереджується в іншій країні.

У справі «Зосимов проти України» » (заява №4322/06) ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції внаслідок незаконного та свавільного проведення працівниками міліції обшуку в офісі, автомобілі та гаражі позивача. У справі «Пантелеєнко проти України» (Заява № 11901/02) ЄСПЛ рішення від 29 червня 2006 року стосувалося справи щодо незаконного обшуку офісу та розголошення в судовому засіданні конфіденційної інформації про стан його психічного здоров`я і психіатричне лікування та встановлено порушення права, гарантованого статтею 8 Конвенції. У справі «Суріков проти України» (заява № 42788/06) рішення у справі від 26 січня 2017 року судом встановлено порушення ст. 8 Конвенції стосовно систематичного зберігання та використання в інший спосіб державними органами влади інформації про приватне життя особи (дані про психічне здоров`я), що потягло за собою важливі наслідки для інтересів, захищених статтею 8 Конвенції, а отже становило втручання у відповідні права.

В даному випадку, позивач звернувся до суду із вимогами та обґрунтовує позовні вимога в адміністративному позові заявлених позовних вимог стосовно неправомірного здійснення відповідачем цілодобового безперервного відеоспостереження за позивачем.

Що стосується справи «Горлов та інші проти Росії» (заява №27057/06 та 2 інші) порушення статті 8 Конвенції полягало у тому, що особа перебувала у слідчому ізоляторі під постійним відеоспостереженням за його камерою операторів жіночої статті, що було принизливим, оскільки він був змушений роздягатися в межах видимості, що порушувало його права.

В даній конкретній справі відповідне втручання є таким, що передбачене на законодавчому рівні. При цьому в Україні, на законодавчому рівні чітко встановлено і рамки відповідного втручання, і методи, і цілі. А відтак, зазначене рішення ЄСПЛ не застосовне до даних конкретних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, та у спосіб, передбачений чинним законодавством, з урахуванням приписів матеріального права. Державна установа виконання кримінальних покарань "Роменська виправна колонія (№56)" використовує відеоспостереження в межах чинного законодавства, у відповідності до закону, нормативно-правових актів Міністерства юстиції України, які зареєстровані в установленому порядку, із врахуванням відповідних обмежень, передбачених Конституцією України та діючим законодавством, щодо осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог з підстав, які позивачем зазначені у позовній заяві.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" Начальника Державної установи виконання кримінальних покарань "Роменська виправна колонія (№56)" Нестеренка Ігора Вікторовича про визнання протиправними дій відповідача, що полягають в організації безстрокового, цілодобового здійснення відеоспостереження у камері утримання №11 на другому поверсі корпусу №2 при Роменській виправній колонії №56 визнати - незаконним, тобто таким, яким не відповідає вимогам статті 8 Європейської Конвенції про захист основних прав та свобод людини; зобов`язати відповідача організувати демонтування камери відеоспостереження зі стіни всередині камери утримання №11 на другому поверсі корпусу №2 при Роменській виправній колонії №56 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Гелета