Рішення № 115624808, 13.12.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/27974/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-5903-1532-У від 23.05.2023 року про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у сумі 16520,59 грн;

зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , виключивши недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 16520,59 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 03.05.2018 року (КВЕД 47.89).

18.01.2022 року позивачем сплачено ЄСВ з фізичних осіб у сумі 1320,00 грн., що підтверджується квитанцією №0154010168.

Позивач наголошує, що згідно п. 9-19 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI на час воєнного стану особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе, а саме особи які: працюють за спрощеною або загальною системою оподаткування; є самозайнятими особами.

Вказане, на переконання позивача, є підставою для скасування податкової вимоги.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 19.10.2023 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАС України).

Документ в електронному вигляді «Адміністративний позов» від 13.10.23 року по справі №420/27974/23 надіслано одержувачу - Головне управління ДПС в Одеській області в його електронний кабінет.

Документ доставлено до електронного кабінету: 13.10.23 р. о 16:25.

Документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження» від 19.10.23 року по справі №420/27974/23 надіслано одержувачу - Головне управління ДПС в Одеській області в його електронний кабінет.

Документ доставлено до електронного кабінету: 19.10.23 р. о 17:56.

Правом на подання відзиву ГУ ДПС в Одеській області не скористалось.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 03.05.2018 року зареєстрована як фізична особа-підприємець , номер запису: 25540000000049576, перебуває на податковому обліку як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування та відповідно до п.4 ч. 1 ст.4 Закону №2464 є платником єдиного внеску.

18.01.2022 року позивачем сплачено ЄСВ з фізичних осіб у сумі 1320,00 грн., що підтверджується квитанцією №0154010168.

23.05.2023 року Головним управлінням ДПС Одеські області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5903-1532-У в якій ОСОБА_1 викладено вимогу сплатити заборгованість (недоїмку) зі сплати єдиного внеску в сумі 16520,59 грн.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлений обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені в Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Згідно із ч.4 ст.8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

За визначенням наданим у пункті 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Так, пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, тобто й на осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (частина 3 статті 6 Закону №2464-VI).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464-VI).

Як встановлено судом, 18.01.2022 року позивачем сплачено ЄСВ з фізичних осіб у сумі 1320,00 грн., що підтверджується квитанцією №0154010168.

Проте слід звернути на те, що п. 9-19 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає, що тимчасово, з 1 березня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні та протягом дванадцяти місяців після припинення або скасування воєнного стану, особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе. При цьому положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону щодо таких періодів для таких осіб не застосовується.

При цьому, такими особами розрахунок єдиного внеску у складі податкової декларації не заповнюється за період, в якому відповідно до абзацу першого цього пункту єдиний внесок не нараховувався, не обчислювався та не сплачувався.

Враховуючи що позивач є платником єдиного податку, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, він має право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе з 01.03.2022 року.

У розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статті 8 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України належна поза розумним сумнівом вмотивованість офіційного письмового документу владного суб`єкта є гарантією особи на доступ до суду. Незабезпечення владним суб`єктом цієї вимоги призводить до однозначної та очевидної протиправності управлінського діяння у зв`язку з дефектом у юридичній визначеності.

Такий правовий висновок сформовано ВС КАС у постанові від 25.03.2021 року по справі №520/4577/19, у постанові від 09.12.2020 року по справі №824/1276/18-а.

Досліджуючи податкову вимогу №Ф-5903-1532-У від 23.05.2023 року, враховуючи відсутність відзиву на позов та документів, на підставі яких прийнято спірну податкову вимогу, суд зазначає, що згідно з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якій "доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом" (п. 43 рішення від 14.02.2008 року у справі "Кобець проти України" ("Kobets v. Ukraine" ) , з відсиланням на п. 282 рішення у справі "Авшар проти Туреччини" ("Avsar v. Turkey" ).

Податковим органом не надано доказів, які б підтвердили, що сума недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 16520,59 грн. дійсно має місце, з урахуванням сплати позивачем ЄСВ, періоду нарахування такої недоїмки, з урахуванням п. 9-19 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а тому суд приходить до висновку, що спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

У праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права, подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом".

У справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53) Європейський суд з прав людини висловив позицію, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

В даній справі податковим органом не надано вагомих, чітких та узгоджених доказів правомірності визначення ОСОБА_1 недоїмки зі сплати ЄСВ.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Скасування ж вимоги про сплату боргу (недоїмки) свідчить про відсутність податкового боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пункту 2 підрозділу 13 розділу IV Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 12 січня 2021 року №5 (далі Порядок №5), у разі якщо за результатами судового оскарження нарахована сума у повному обсязі скасовується, то в ІКП відображення облікових показників щодо поновлення такої суми не проводиться.

Згідно пункту 2 підрозділу 3 розділу V Порядку №5, у разі скасування у встановлених законом випадках не в межах процедури адміністративного або судового оскарження податкового повідомлення-рішення/рішення/вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску після його вручення платнику податків у підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, вноситься рішення керівника (заступника керівника або уповноваженої особи) територіального органу ДПС або особи, яка виконує його обов`язки, про скасування податкового повідомлення-рішення/рішення/вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, статус податкового повідомлення-рішення/рішення/вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску змінюється на Скасовано.

У разі внесення вказаної інформації:

до настання граничного строку сплати/зменшення відповідні облікові показники (операції) в ІКП блокуються, а донараховані/зменшені суми не відображаються та не беруть участі у розрахунках;

після настання граничного строку сплати/зменшення в ІКП відображаються облікові показники (операції) щодо скасування донарахованих/зменшених сум у зв`язку із прийняттям рішення про скасування.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Стаття 13 Конвенції Право на ефективний засіб юридичного захисту проголошує: Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 року у справі Афанасьєв проти України (заява № 38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним, як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п.9).

Отже, в даному випадку, з урахуванням скасування вимоги Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2023 року №Ф-5903-1532-У на суму 16520,59 грн., належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання Головного управління ДПС в Одеській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), виключивши недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 16520,59 грн.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року, справа Руїз Торіха проти Іспанії (серія А, №303А), Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати ОСОБА_1 у загальній сумі 1073,60 грн., сплачені згідно квитанції №1183-4061-8698-2631 від 10.10.2023 року, підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2-9, 77, 78, 90, 139, 243-246, 250, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-5903-1532-У від 23.05.2023 року про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у сумі 16520,59 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , виключивши недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 16520,59 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три гривні) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП 44069166), сплачених за квитанцією №1183-4061-8698-2631 від 10.10.2023 року.

Рішення суду набирає законної сили, відповідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 )

Головне управління ДПС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП 44069166, телефон: (048) 725-83-58, електронна пошта: od.official@sfs.gov.ua)

Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА