Рішення № 115619969, 13.12.2023, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа №569/22271/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Першко О.О.,

секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,

розглянувши у підготовчому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Рівненської міської ради (далі - відповідач), в якому просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/3 частку житлової квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .

Свої позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складалася з 2/3 квартири АДРЕСА_1 . На випадок своєї смерті, ОСОБА_3 13 листопада 2002 року склала заповіт, який був посвідчений державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори Василютою JI.А. та зареєстрований в реєстрі за № 2-2245. Згідно вказаного заповіту, ОСОБА_3 заповіла їй все своє майно, яке на день її смерті буде належати їй за законом, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося. В передбачений законом шестимісячний строк вона звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом. За її заявою нотаріусом було заведено спадкову справу за № 69677753. 14 березня 2023 року нотаріус видала їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , а також Витяг з Державного реєстру речових прав. На 1/3 частки спадкової квартири АДРЕСА_1 нотаріус свідоцтво про право на спадщину за заповітом їй не видала, мотивуючи в усній формі це тим, що відсутні правовстановлюючі документи на вказане нерухоме майно, оскільки за свого життя її мати не оформила належним чином спадщину після смерті свого вітчима ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і на день своєї смерті був власником вищевказаної частки спадкової квартири.

Вважає, що має право встановити в судовому порядку своє право власності на 1/3 частку спадкової квартири АДРЕСА_1 . Так, ОСОБА_2 був вітчимом її матері ОСОБА_3 і станом на 26 серпня 1993 року проживав разом з її батьками в квартирі АДРЕСА_1 , де ще 11 жовтня 1990 року зареєстрував своє місце проживання. 26 серпня 1993 року ОСОБА_2 разом з її батьками взяв участь у приватизації квартири АДРЕСА_1 та став власником 1/3 частки квартири, як і її батьки. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. Після його смерті спадкова справа щодо майна померлого не заводилася.

При цьому, після смерті її батька ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 в порядку спадкування його частка перейшла до її матері ОСОБА_3 . Впродовж всього періоду з моменту смерті ОСОБА_2 і по даний час, жодний із його спадкоємців не заявив вимоги про відкриття спадкової справи та прийняття спадщини. Починаючи з дня смерті ОСОБА_2 , якого поховали її батьки, і до смерті її матері ОСОБА_3 , остання була зареєстрована та постійно проживала у вищезгаданій квартирі, вона самостійно здійснювала її утримання та догляд, самостійно сплачувала всі необхідні комунальні платежі, що пов`язані із обслугованим даної квартири, в тому числі й ті, розмір яких не залежить від кількості споживання чи кількості зареєстрованих осіб, серед яких витрати ОСББ та теплопостачання, які обраховуються пропорційно до площі квартири. Жодні інші особи чи співвласники (за свого життя) протягом цих років не брали участь утриманні даної квартири. ОСОБА_3 добросовісно продовжувала володіти 1/3 частки квартири, що належала покійному ОСОБА_2 , відкрито і безперервно на протязі більше 26-ти років.

Успадкувавши після смерті матері 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , вона також з 20 березня 2022 року самостійно здійснює утримання та догляд всієї квартири, в тому числі 1/3 частки квартири, що належала покійному ОСОБА_2 , самостійно сплачує всі необхідні комунальні платежі, що пов`язані із обслугованим даної квартири, в тому числі й ті, розмір яких не залежить від кількості споживання чи кількості зареєстрованих осіб, серед яких витрати на ОСББ та теплопостачання, які обраховуються пропорційно до площі квартири. Жодні інші особи протягом зазначеного періоду не брали участь утриманні даної квартири. Вона добросовісно продовжує володіти 1/3 частки квартири, що належала покійному ОСОБА_2 , відкрито і безперервно на протязі 1 року та майже 8 місяців, однак не може нею розпорядитися, хоча фактично є її власником.

В підготовче засідання позивач та її представник ОСОБА_5 не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце його проведення, що підтверджується довідкою про доставку SMS. 13 грудня 2023 року представник позивача ОСОБА_5 подав заяву, в якій просив справу розглядати без його та позивача особистої участі, не заперечує проти прийняття рішення в підготовчому засіданні.

Представник відповідача також в підготовче засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце його проведення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. 13 грудня 2023 року представник відповідача ОСОБА_6 подала клопотання, в якому не заперечила проти задоволення позовних вимог і просила справу розглядати без участі представника.

Частиною третьою статті 200 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності законних підстав для визнання позову відповідачем та задоволення позову у зв`язку з цим, суд враховує наступне.

Як встановлено судом, 26 серпня 1993 року Фондом державно-комунального майна міської Ради народних депутатів було видано Свідоцтво про право власності на житло, згідно якого ОСОБА_4 та членам його сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на праві приватної спільної сумісної власності належить квартира по АДРЕСА_2 .

З Будинкової книги для прописки громадян, проживаючих в будинку АДРЕСА_2 , слідує, що у вказаній квартирі з 26 квітня 1972 року були зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а з 11 жовтня 1990 року ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Міськвідділом реєстрації актів громадянського стану м. Рівне 13 грудня 1994 року.

Спадкова справа щодо майна померлого ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не заводилася, що підтверджується інформацією Рівненського обласного державного нотаріального архіву від 24 квітня 2023 року №320/01-24.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 . Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори Василютою Л.А. 13 листопада 2002 року, спадкоємцем майна ОСОБА_4 , яке складалося зокрема з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) 21 березня 2022 року.

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 все своє майно, яке на день її смерті буде їй належати за законом де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося заповіла ОСОБА_1 , що підтверджується заповітом, посвідченим державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори Василютою Л.А. 13 листопада 2002 року та зареєстрованого в реєстрі за р. №2-2245.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області Гордійчук В.П. 14 березня 2023 року, спадкоємцем майна ОСОБА_3 , яке складалося з 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 , є її дочка ОСОБА_1 .

Право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 14 березня 2023 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав №325689417 від 14 березня 2023 року.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказує, що як ОСОБА_3 добросовісно, відкрито, безперервно, починаючи з дня смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 володіла спірною квартирою, так і вона добросовісно, відкрито, безперервно, починаючи з дня смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 також володіє спірною квартирою, тому є всі підстави для визнання за нею права власності на 1/3 частку квартири, яка належала ОСОБА_2 , за набувальною давністю.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з положеннями частин першої, другої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Протене будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, в постанові від 14 травня 2019 року по справі №910/17274/17, не вбачала підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

За таких обставин, враховуючи, що позивач добросовісно заволоділа чужим майном, продовжує відкрито, безперервно користуватися 1/3 часткою квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 , і якою понад 10 років за життя добросовісно, відкрито, безперервно володіла спадкодавець ОСОБА_3 , вказані обставини не спростовуються належними та допустимими доказами, та, зокрема, факт добросовісного заволодіння позивачем нерухомим майном стверджується матеріалами справи, а тому суд вважає за можливе визнати за позивачем право власності за набувальною давністю, оскільки незаконність набуття права власності не випливає із закону та прямо не встановлена судом.

За таких обставин, суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки воно не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), а тому заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

В И Р I Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач Рівненська міська рада, місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 12-А, м. Рівне, код ЄДРПОУ 34847334.

Повне судове рішення складено 13 грудня 2023 року.

Суддя О.О. Першко