Ухвала суду № 115608332, 13.12.2023, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/17988/18

Провадження №: 1-кп/752/2256/23

У Х В А Л А

13.12.2023 року м. Київ

Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

провівши в приміщенні суду підготовче судове засідання кримінального провадження № 12018100010007862 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

встановив:

в провадження судді з 31.08.2018 року перебувало вказане вище кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.15 ч. 1 ст. 185 КК України.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07.03.2019 року оголошено у розшук обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що у підготовчі судові засідання призначені в період з 20.09.2018 року по 07.03.2019 року обвинувачений не з`являвся. Крім того, в ухвалі було зазначено, що суд був позбавлений можливості забезпечити явку обвинуваченого до суду, оскільки направлені судові повістки за наявними у суду адресами місця проживання та реєстрації ОСОБА_3 повертались із вказівками на те, що останній не проживає за адресами, та зазначено, що суд позбавлений можливості застосувати привід до обвинуваченого, оскільки місце його знаходження суду невідоме.

В подальшому вищевказане кримінальне провадження було повернуто ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.07.2020 року, у зв`язку з внесенням змін відповідно до п. 5 ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 20.12.2019 року, який набрав чинності 01.07.2020 року.

02.11.2023 року вищевказаний обвинувальний акт надійшов в провадження судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_1 . Крім того, вбачається, що вказаний обвинувальний акт ОСОБА_3 було направлено поштою за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

02.11.2023 року ухвалою судді призначено підготовче судове засідання у даному кримінальному провадженні.

В підготовчі судові засідання 15.11.2023 року та 13.12.2023 року ОСОБА_3 до суду не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив, хоча останньому у встановленому законом порядку були направлені повістки за місцем його проживання, яке зазначено в обвинувальному акті, а саме: АДРЕСА_2 та за місцем його реєстрації: АДРЕСА_3 , однак поштові відправлення повернулись до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Інформація щодо мобільного телефону останнього в матеріалах справи відсутня.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15.11.2023 року постановлено здійснити привід обвинуваченого ОСОБА_3 за двома відомими адресами останнього, однак привід працівниками поліції виконано не було. З листа дізнавача вбачається, що ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 не проживає. Даних про виконання приводу в м. Вінниця до суду не надано жодних.

Під час підготовчих судових засідань з пояснень прокурора було встановлено, що перед спрямуванням обвинувального акту до суду ОСОБА_3 12 разів викликався до прокурора та слідчого, однак на виклик не з`являвся. Також прокурор повідомив суду, що перед спрямуванням справи до суду органом дізнання було встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 не проживає з осені 2018 року.

В підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 просить оголосити обвинуваченого у розшук, оскільки останній знаючи про наявність відносно нього кримінального провадження, певним чином ухиляється від суду.

Суд, заслухавши думку прокурора, дослідивши матеріали справи, вважає що надісланий до суду обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 не відповідає вимогам ст.291 КПК України, а тому йому необхідно повернути прокурору, виходячи з наступного.

У відповідності до положень ст. 2 КПК України, одним із завдань кримінального провадження - є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

Згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити відомості про місце проживання обвинуваченого.

Всупереч вищевикладеному, місце проживання ОСОБА_3 , зазначене в обвинувальному акті є недійсним, оскільки останній не проживає там з осені 2018 року, що достовірно відомо стороні обвинувачення, повістки за цією адресою повертаються за відсутністю адресата, що унеможливлює здійснити належне повідомлення обвинуваченого про час, дату та місце судових засідань, що свідчить про те, що органом досудового розслідування не встановлено дійсних анкетних даних, а саме місця проживання обвинуваченого ОСОБА_3 , що суперечить вимогам ст. 291 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 291 КПК України до обвинувального акта додається: зокрема, розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування.

Відповідно до ст. 293 КПК України, одночасно з переданням зокрема, обвинувального акта до суду прокурор зобов`язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному.

З матеріалів справи вбачається, що прокурором було направлено вищевказаний обвинувальний акт засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» за накладною №0303917185185, однак прокурор сплутав номер будинку з номером квартири, і направив акт за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за адресою, яка жодним чином не стосується адреси місця проживання ОСОБА_3 .

Також суд зазначає, в разі якщо в описі вкладення сплутано номер будинку з номером квартири, а при відправленні обвинувального акту було вказано вірну адресу: АДРЕСА_2 , то суд додатково зазначає, що за цією адресою обвинувачений не проживає з осені 2018 року, і це знову ж таки було достовірно відомо органу досудового розслідування.

Крім того, на сайті АТ «Укрпошта» https://www.ukrposhta.ua/ua/, в розділі «Трекінг» судом було відстежено поштове відправлення обвинувального акту за №0303917185185. З даних вбачається, що вищевказане поштове відправлення 06.11.2023 року не вручене під час доставки з інших причин та 16.11.2023 року було повернено за зворотною адресою: за закінченням встановленого терміну зберігання.

Вказані обставини свідчать про те, що направлення обвинувального акту за невірною/невстановленою адресою, яка з осені 2018 року жодним чином не має відношення до обвинуваченого ОСОБА_3 , здійснено формально та без дотримання належної процедури вручення такого обвинувального акту.

Варто зауважити, що право знати та розуміти, в чому особа обвинувачується, є одним із складових елементів визначеного в статті 6 Конвенції права на справедливий суд. Так, стаття 6 § 3 a) вказує на необхідність особливо ретельно повідомляти «обвинувачення» зацікавленій особі. Обвинувальний акт відіграє вирішальну роль у кримінальному переслідуванні: починаючи від його пред`явлення особа, проти якої порушено кримінальну справу, є офіційно повідомленою про юридичну і фактологічну базу сформульованих проти неї обвинувачень Камазінскі проти Австрії, § 79; Пеліс`є і Сассі проти Франції [ВП], § 51. Стаття 6 § 3 a) Конвенції визнає за обвинуваченим право бути поінформованим не лише про "причину" обвинувачення, тобто про матеріальні факти, висунені проти нього і на яких ґрунтується обвинувачення, але й про "характер" обвинувачення, тобто про юридичну кваліфікацію цих фактів Маточча проти Італії, § 59; Пенєв проти Болгарії, § § 33 і 42. Обов`язок повідомити обвинуваченого повністю покладається на сторону обвинувачення, і він не може бути дотриманий у пасивний спосіб, створюючи інформацію і не повідомляючи про це сторону захисту Маточча проти Італії, §65.

Сам факт складання та затвердження письмового тексту обвинувального акту та формальне направлення його засобами поштового зв`язку за неактуальною/невірною адресою обвинуваченого, не може бути розцінений як виконання органом досудового розслідування комплексу дій, що охоплюють поняття «надання копії обвинувального акту підозрюваному».

За таких обставин, враховуючи те, що ОСОБА_3 жодного разу не з`явився на виклики до органу досудового розслідування після повернення акту прокурору, тобто з 09.07.2020 року та не отримав вищевказаний обвинувальний акт, суд стверджує, що ОСОБА_3 не відомо про те, що відносно нього складено обвинувальний акт та, відповідно, останньому не відомо, що вищевказаний акт відносно нього перебуває на розгляді у суді. Слід також зазначити, що суду не надано доказів щодо умисного ухилення обвинуваченого ОСОБА_3 від отримання обвинувального акту та від явки до суду, що позбавляє суд можливості оголосити його в розшук та зупинити провадження у справі. За таких обставин клопотання прокурора про оголошення обвинуваченого у розшук з мотивів ухилення останнього від суду є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Крім того, за даними сторони обвинувачення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності більше не притягувався та кордон не перетинав за період з 10.10.2018 року по 10.10.2023 року.

У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення, має як найменш таке право: бути негайно і детально поінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причину обвинувачення проти неї.

Враховуючи викладене, із врахуванням вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України суд приходить до висновку, що обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору для усунення вищевказаних недоліків.

Крім того, суд звертає увагу на те, що 3 абзац ч. 4 в ст. 284 КПК України передбачає, що прокурор приймає постанову про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного з підстав, передбачених ч. 1 ст. 284 КПК України, зокрема в разі якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 КПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.07.2020 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018100010007862 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину , передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК України, було повернуто прокурору у зв`язку з внесенням змін відповідно до п. 5 ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 20.12.2019 року, який набрав чинності 01.07.2020 року.

Разом з цим, як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, під час досудового розслідування було прийнято такі процесуальні рішення: 18.10.2023 року першим заступником керівника ОСОБА_5 винесено постанову про призначення групи прокурорів; 30.10.2023 року начальником ВД винесено постанову про призначення групи дізнавачів; 31.10.2023 року першим заступником керівника ОСОБА_5 винесено постанову про призначення групи прокурорів і 31.10.2023 року прокурором ОСОБА_6 складено обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 .

З вищевказаного вбачається, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні тривало з 09.07.2020 року по 31.10.2023 року і повторно акт було направлено за минуванням 3 років з дня винесення ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 09.07.2020 року, що не відповідає вимогам ст. 219 КПК України та вимогам ч. 1 ст. 28 КПК України, відповідно до якої кожна процесуальна дія або процесуальні рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.

А тому, суд зазначає, що стороною обвинувачення не було прийнято постанову про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного з підстав, передбачених ч. 1 ст.284 КПК України, хоча такі підстави наявні і обов"язок такого закриття впершу чергу законом покладено на орган досудового розслідування.

Слід вказати також і про те, що відповідно до ч. 5 ст. 28 КПК України, особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 283 КПК України прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру, зокрема, звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі.

Суд зазначає, що в разі спливу строку давності саме на сторону обвинувачення покладається обов`язок роз`яснити обвинуваченому можливість звільнення від відповідальності, а також на стороні обвинувачення лежить обов`язок звернутись до суду з відповідним клопотанням про звільнення від відповідальності.

З обвинувального акту вбачається, що кримінальний проступок ОСОБА_3 вчинено 17.08.2018 року, а отже станом на дату складення обвинувального акту строки, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, вже сплинули. Проте стороною обвинуваченя жодних дій щодо даної ситуації також не вчинено.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

Вказівка прокурора про те, що після повернення обвинувального акту прокурор не вправі проводити досудове розслідування є безпідставною, оскільки обвинувальний акт було повернуто прокурору у зв`язку з внесенням змін відповідно до п. 5 ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 20.12.2019 року, і як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні приймались процесуальні рішення, вживались заходи щодо встановлення місця проживання обвинуваченого, направлялись 12 повісток і запити.

Вказане свідчить, що сторона обвинувачення перекладає на суд обов`язки, які повинна була виконати у розумні строки.

Із врахуванням вказаного, розгляд кримінального провадження протягом розумних строків неможливий, обвинувальний акт не відповідає вимогам закону, тому суд із врахуванням принципів диспозитивності вважає за необхідне повернути прокурору даний обвинувальний акт з метою подальшого спрямування його до суду згідно вимог закону.

Враховуючи викладене, із врахуванням вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України суд дійшов висновку, що обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору для усунення недоліків.

Керуючись ст.ст. 291, 314 КПК України, суд

ухвалив:

обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018100010007862 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК України, повернути прокурору Голосіївської окружної прокуратури міста Києва, у зв?язку з його невідповідністю вимогам КПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 діб з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1