Рішення № 115603397, 08.12.2023, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/3770/23

Провадження № 2-1417/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

08 грудня 2023 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Проць Т.В.

при секретарі Лимаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом виконувача обов`язків керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року виконувач обов`язків керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки. Свої вимоги мотивував тим, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 у жовтні 2017 року набув право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3223186801:01:004:0426 площею 0,1228 га., яка знаходиться на території АДРЕСА_1 та протягом року не виконав покладений на нього обов`язок, а саме не відчужив земельну ділянку.Відповідно до ст.81 ЗК України дана земельна ділянка мала бути відчужена протягом року, тобто до 30.10.2018 року. Оскільки відповідач у добровільному порядку земельну ділянку не відчужив протягом одного року, то право власності на земельну ділянку підлягає припиненню шляхом конфіскації.

21 вересня 2023 року постановлено ухвалу про відкриття провадження по справі в порядку загального позовного провадження.

16 листопада 2023 року ухвалою судді закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Прокурор Обухівської окружної прокуратури Київської області Курінний С.О. в судове засідання не з`явився, в поданій до суду заяві просив проводити розгляд справи за його відсутності, вимоги позовної заяви підтримав, щодо заочного розгляду справи не заперечив.

Відповідач ОСОБА_1 судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Письмового відзиву, заперечень, пояснень, заяв про застосування строку позовної давності, клопотань про витребування доказів до суду не надходило. Причини неможливості подати суду не повідомлено. На сайті Обухівського районного суду Київської області було розміщено оголошення про виклик ОСОБА_1 , особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме.

Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 громадянину російської федерації на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондаренко Г.О. зареєстрованого в реєстрі за №4530 30 жовтня 2017 року належить земельна ділянка, з цільовим призначення - для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223186801:01:004:0426 площею 0,1228, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯА №378692 виданого Обухівським районним відділом земельних ресурсів 04.04.2005 р. зареєстрованому в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №2187.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 , громадянин російської федерації, зареєстрував в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3223186801:01:004:0426 (номер відомостей про речове право 23086774 від 30.10.2017, індексний номер рішення про державну реєстрацію права 37840471 від 30.10.2017).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу (ч. 5 ст. 22 ЗК України).

Відповідно до ч. ч. 3-4 ст. 81 Земельного кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі прийняття спадщини.

Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Поряд із цим, згідно ч. ч. 1, 3 ст. 145 Земельного кодексу України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель (ч. 4 ст. 145 Земельного кодексу України).

Таким органом згідно чинного законодавства є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

У відповідності до п. в абз. 1 ст. 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Відповідно листа т.в.о. начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 02.05.2023 № 8010.6.2-15992/80.1-23 наданого на запит керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області вбачається, що за відомостями ЄІАС УМП ДМС України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був документований паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 виданим 05.12.1980 року ВВС Дніпровського відділу м. Києва.

В той же час наявність у ОСОБА_1 громадянства російської федерації підтверджується відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На підставі наведеного судом встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 у жовтні 2017 року набув право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території с. Підгірці, Обухівського району Київської області та протягом року не виконав покладений на нього у зв`язку із цим обов`язок, а саме: не відчужив земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд також враховує, що чинним законодавством передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом. В даному випадку наявна «справедлива рівновага» між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак до цього часу земельні ділянки не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу. Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 513/444/15-ц від 23.01.2018.

Враховуючи, що отримана ОСОБА_1 у власність земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3223186801:01:004:0426, ним добровільно не відчужена упродовж встановленого законодавством України річного строку (кінцевий строк сплив 30.10.2018 року), право власності на таку земельну ділянку підлягає припиненню, шляхом її конфіскації за рішенням суду. Тому позов підлягає задоволенню.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задовольняються у повному обсязі, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов виконувача обов`язків керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки - задовольнити.

Припинити громадянину російської федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 національний паспорт іноземця, серія та номер НОМЕР_3 , виданий 26.04.2012 року видавник НОМЕР_4) право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3223186801:01:004:0426 площею 0,1228 га, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.10.2017 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №37840471 від 30.10.2017 року) шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києве та Київській області (код ЄДРПОУ 39817550).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996, банк отримувача Держказначейська служба України м. Київ, МФО 820172, рахунок отримувача UA028201720343190001000015641) в розмірі 2684,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Т.В.Проць