Рішення № 115584578, 11.12.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2023Справа № 910/12035/23

Суддя Господарського суду міста Києва Головіна К. І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"

до Державної податкової служби

про стягнення 130 989,87 грн.

без повідомлення учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (далі - ТОВ "Укр Газ Ресурс", позивач) до Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки електричної енергії № 175 від 31.12.2023 в сумі 130 989,87 грн.

Позов обґрунтований тим, що відповідач порушив умови вказаного договору в частині своєчасної сплати вартості поставленої електроенергії споживачу - Державній податковій службі України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Сумській області за період з 01.02.2022 по 28.02.2022, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.

У позові ТОВ "Укр Газ Ресурс" просить стягнути з відповідача основну заборгованість в сумі 82 966,37 грн., пеню в сумі 25 492,27 грн., інфляційні втрати в сумі 19 169,39 грн. та 3% річних у сумі 3 361,84 грн., а всього - 130 989,87 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, учасникам спору надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом, подав суду відзив, в якому заявлені вимоги не визнав, вказав, що позивач не надав належних доказів на підтвердження порушення договірних зобов`язань з боку ДПС України та зазначив, що ДПС України є неналежним відповідачем у справі, адже договір був укладений з територіальним органом - Головним управлінням ДПС у Сумській області.

Разом з відзивом від відповідача надійшла заява із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та про перехід до розгляду справи в загальному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2023 у задоволенні вказаної заяви було відмовлено з підстав, наведених у цій ухвалі.

Отже, розглянувши заяви учасників справи по суті спору та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з урахуванням наступного.

Установлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю та Державною податковою службою України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Сумській області укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 175 від 31.12.2021 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії , що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 312 від 14.03.2018.

Згідно з п. 2.1 договору за результатами проведеної процедури закупівлі постачальник продає електричну енергію за кодом ДК 021:2015 - 09310000 (Електрична енергія) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 2.3 договору вартість електричної енергії визначається як сума очікуваної вартості цього договору та становить: 1 802 217,49233 грн. (один мільйон вісімсот дві тисячі двісті сімнадцять грн. 49233 коп.), крім того ПДВ - 360 443,498721 грн. (триста шістдесят тисяч чотириста сорок три грн. 498721 коп.), а всього з ПДВ - 2 162 660, 99232730 (два мільйони сто п`ятдесят дві тисячі шістсот шістдесят грн. 99232730 коп.), у тому числі:

- Загальний фонд 2 162 660,99232730 грн., враховуючи ПДВ 360 443,498721 грн.,

- Спеціальний фонд__грн, враховуючи ПДВ__

- За рахунок відшкодованих коштів__-__грн, враховуючи ПДВ__-__ грн.

- За рахунок власних коштів підприємства 2 162 660,99232730 грн, враховуючи ПДВ 360443,498721 грн.

Згідно з п. 3.1 договору початком постачання електричної енергії споживачу є перший квартал 2022 року.

Договірні обсяги споживання електричної енергії визначаються додатком № 1 до цього договору (п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 5.6 договору постачальник до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим, виставляє споживачу рахунок за спожиту електричну енергію та акт купівлі-продажу електричної енергії.

Оплата вартості обсягів споживання електроенергії здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в безготівковій формі на підставі акта купівлі-продажу електричної енергії протягом 10 банківських днів з дати надходження коштів з Державного бюджету України, а також на реєстраційний рахунок споживача на зазначені цілі.

Рахунок про сплату за споживання електроенергії формується постачальником з урахуванням отриманих від споживача фактичних оплат попередніх періодів.

Постачальник підписує акт купівлі-продажу електричної енергії (у двох примірниках) за відповідний розрахунковий період та направляє споживачу його оригінал.

Споживач підписує зі свого боку акти купівлі-продажу електричної енергії та направляє один примірник акта купівлі-продажу електричної енергії постачальнику до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до пп. 1 п 6.2 договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.

Пунктом 13.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з 01 січня 2022 року та укладається на строк до 31 грудня 2022 року, а в частині розрахунків - договір діє до повного виконання взятих зобов`язань споживачем.

У заяві-приєднанні до умов договору про постачання електричної енергії споживачу сторони погодили перелік EIC-кодів точок комерційного обліку та загальний заявлений обсяг споживання у розмірі 586 291 кВт.*год.

Суд зазначає, що за юридичним змістом укладений між сторонами договір є договором енергопостачання.

Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Згідно з ч. 1, 2 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Відповідно до п. 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 (далі - ПРРЕЕ) розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.

Відповідно до п. 4.13 ПРРЕЕ для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

Платіжний документ (рахунок) формується електропостачальником за обсяг електричної енергії згідно з обраною комерційною пропозицією до договору про постачання електричної енергії споживачу. Платіжні документи (рахунки) на оплату надаються споживачам у відповідних структурних підрозділах електропостачальника, через персональну сторінку споживача на веб-сайті електропостачальника або електронною поштою, факсимільним зв`язком, поштовим зв`язком, кур`єром чи іншими способами з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу. Платіжний документ (рахунок) має надаватися споживачу в терміни та спосіб, визначені відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції або умов договору (п. 4.14 Правил).

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за вищевказаним договором виконав належним чином, зокрема, в період з 01.02.2022 по 28.02.2022 поставив відповідачу електричну енергію в обсязі 38 2120 кВт/год на загальну вартість 251 687,92 грн, що підтверджується наявним у справі актом прийняття-передавання електричної енергії № УГР00001094 та рахунком на оплату № 1127 на суму 251 687,92 грн., що були направлені споживачу.

Акт прийняття-передавання електричної енергії № УГР00001094, підписаний та скріплений печаткою, споживач зі свого боку не повернув, проте, й не надав постачальнику письмової обґрунтованої відмови від його підписання. Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку споживача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору поставки.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що обсяги спожитої відповідачем електричної енергії за ЕІС-кодом типу оператора системи 56Х930000009170Х підтверджуються листом АТ "Сумиобленерго" (що виконує функції оператора системи розподілу) за № 851/8704 від 05.07.2023 та додатками до нього.

Водночас матеріали справи свідчать, що ДПС України в особі відокремленого підрозділу ГУ ДПС у Сумській області вартість спожитої у лютому 2022 року електроенергії сплатила частково - на суму 168 721,55 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 218 від 22.03.2022.

Отже, враховуючи часткове виконання свого зобов`язання в частині оплати спожитої електричної енергії, у відповідача виникла заборгованість за лютий 2022 року в сумі 82 966,37 грн. (251 687,92 грн. - 168 721,55 грн).

03.01.2023 позивач направив відповідачу претензію № 18-ІО1 з вимогою сплатити вказаний борг за договором поставки, проте, відповіді не отримав.

За змістом статті 193 ГК України, статті 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що ДПС України не є належним відповідачем у даній справі, оскільки договір постачання підписало ГУ ДПС у Сумській області, яке хоч і є відокремленим підрозділом ДПС України без статусу юридичної особи, проте, як орган державної влади (податковий орган) може бути стороною у судовому процесі та нести відповідальність за порушення договору. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1.7 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Таким чином, за правилами встановленими процесуальним законодавством, в якості відповідача може виступати юридична особа або юридична особа в особі її представництва.

Позивач пред`явив позов до Державної податкової служби України, оскільки вона є юридичною особою, та відповідно до пункту 7 Положення про ДПС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи.

За таких обставин, враховуючи, що договір № 175 від 31.12.2021 про постачання електричної енергії споживачу укладено саме з Державною податковою службою України в особі її відокремленого підрозділу - ГУ ДПС у Сумській області, суд вважає, що ДПС України є належним відповідачем у даній справі.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів факт споживання відповідачем у період з 01.02.2022 по 28.02.2022 електричної енергії за договором № 175 від 31.12.2021, а відповідач не спростував наявність у нього (у його відокремленого підрозділу) обов`язку сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, дослідивши надані сторонами доводи та докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної заяви ТОВ "Укр Газ Ресурс" в частині стягнення з ДПС України заборгованості за спожиту електричну енергію у період з 01.02.2022 по 28.02.2022 в сумі 82 966,37 грн., що має наслідком задоволення цієї вимоги.

Також за порушення зобов`язання позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 25 492,27 грн. за період з 21.03.2022 по 26.07.2023 року.

Частиною 1 ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частинами 1, 2 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 5.7 договору у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, постачальник має право вимагати сплату пені у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення зобов`язання, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Утім, з поданого позивачем розрахунку штрафних санкцій вбачається, що пеня була нарахована ним, виходячи зі строків виконання зобов`язання, передбачених пунктом 4.12 ПРРЕЕ. Суд вважає такий розрахунок позивача необґрунтованим, оскільки вказаний пункт правил містить пряме застереження щодо застосування іншого терміну оплати - передбаченого договором.

Так, відповідно до п. 4.12 ПРРЕЕ розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця,якщо договором не встановлено іншого терміну.

Водночас встановлено, що в пункті 5.6 договору сторони погодили інший термін внесення плати відповідачем, а саме - сплата вартості обсягів споживання електроенергії здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в безготівковій формі на підставі акта купівлі-продажу електричної енергії протягом 10 банківських днів з дати надходження коштів з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок споживача на зазначені цілі.

Відповідно до п. 13.8 договору листування із споживачем, пов`язане з виконанням, зміною або припиненням дії договору, повинно здійснюватися рекомендованими листами з повідомленням про вручення за підписом керівників сторін, їхніх заступників або осіб, спеціально уповноважених для оперативного вирішення питань, які виникають.

Разом з тим судом було встановлено, що акт купівлі-продажу електричної енергії № УГР00001094 від 28.02.2022 (за лютий 2022) був направлений на адресу відповідача лише 03.01.2023, що свідчить про необґрунтованість розрахунку позивачем пені за період з 21.03.2022 по 26.07.2023 на підставі п. 4.12 ПРРЕЕ..

Також суд зважає на те, що нарахування пені за вказаний період відбулося більше, ніж за 6 місяців, що суперечить ч. 6 ст. 232 ГК України, та після 31.12.2022 (строк дії договору) поза межами строку дії укладеного сторонами правочину, відтак, наданий позивачем розрахунок неустойки не відповідає вимогам закону та умовам договору.

Більше того зі змісту укладеного договору та нормативних актів, що регулюють спірні відносини, вбачається, що послуги з постачання електроенергії, які надавались позивачем, мають ознаки житлово-комунальних послуг (для забезпечення потреб електроустановок непобутового споживача), а отже, до спірних відносин застосовуються положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

У той же час відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 року № 530-IX, що набрав чинності 17 березня 2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на території України введено карантин, який діяв до 30 червня 2023 року.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 25 492,27 грн, нарахованої за період з 21.03.2022 по 26.07.2023 на суму основного боргу є необґрунтованою, а відтак, задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за період з 21.03.2022 по 26.07.2023, суд зазначає наступне.

Дійсно, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, зважаючи на неправильне застосування позивачем п. 4.12 ПРРЕЕ при розрахунку суми матеріальних втрат, заявлених до стягнення, суд дійшов висновку про необґрунтоване визначення ТОВ "Укр Газ Ресурс" періоду нарахування таких матеріальних втрат, а відтак - і про безпідставність вимог позивача в цій частині.

За таких обставин позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" підлягає частковому задоволенню.

Крім того позивачем була подана заява про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 17 500 грн.

Зі свого боку представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення вимог позивача в цій частині у зв`язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Згідно з ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

На підтвердження понесених судових витрат позивач долучив до матеріалів справи: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4409/10 від 23.12.2010; видане Невструєву Л.Б.; копію договору про надання правової допомоги № 13/5 від 20.05.2019, відповідно до якого адвокат Невструєв Л.Б бере на себе зобов`язання надавати ТОВ «Укр Газ Ресурс» необхідну правничу допомогу; копію додаткової угоди № 9/23 від 03.04.2023 до вказаного договору; детальний опис наданої професійної правничої допомоги на суму 17 500 грн; акт про прийняття-передачі наданих послуг № 3/9/23 від 26.07.2023 на суму 17 500 грн.

Наведені вище докази суд вважає достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У той же час при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Як зауважили Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховний Суд у справі № 905/1795/18, у справі № 922/2685/19, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У даному випадку суд враховує наступні критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: категорія справи, яка належить до нескладних спорів; малозначність справи, виходячи з ціни позову; характер спірних відносин (поставка); розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи; обсяг виконаної адвокатом роботи під час підготовки позовної заяви, відсутність інших заяв по суті позову та заяв або клопотань зі сторони позивача.

Також суд враховує, що представнику позивача, як кваліфікованому юристу зі статусом адвоката, що передбачає відповідну фахову підготовку, професійні знання, практичний досвід участі у справах, об`єктивно потребувалось небагато часу на опрацювання матеріалів справи, аналіз чинного законодавства з урахуванням предмета спору і предмета доказування та підготовку процесуальних документів.

При цьому Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом, та заявленими витратами, понесеними на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне зменшити розмір заявлених судових витрат ТОВ "Укр Газ Ресурс" на професійну правничу допомогу та встановити їх в сумі 6 500,00 грн.

При цьому суд враховує позицію Верховного Суду у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18, якою визначено, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, які в цій справі складаються із судового збору в сумі 2684, 00 грн. та витрат на правничу допомогу в сумі 6 500,00 грн, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, у зв`язку із частковим задоволенням позову, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 700,05 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 4 117,10 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" до Державної податкової служби України про стягнення 130 989,87 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, буд. 8, ідентифікаційний код 43005393) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 25, літ. Б, офіс 5, ідентифікаційний код 41427817) основний борг у сумі 82 966 ( вісімдесят дві тисячі дев`ятсот шістдесят шість) грн. 37 коп., судовий збір у сумі 1700 (одна тисяча сімсот) грн. 05 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 4 117 (чотири тисячі сто сімнадцять) грн. 10 коп.

У іншій частині позовних вимог - відмовити.

Повне судове рішення складене 11 грудня 2023 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.