Рішення № 115571648, 11.12.2023, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/4596/23

Провадження № 2/346/1534/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої- судді Третьякової І.В.

за участю секретаря- Дутчак Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийської міської ради про визнання права власності на майно, -

У С Т А Н О В И В:

18 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому зазначила, що 05 листопада 1977 року її батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували між собою шлюб. У 1987 році на підставі ордера на житлове приміщення, виданого згідно рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу №1, батьки отримали право на вселення в квартиру АДРЕСА_1 . В 1988 році батьки розлучилися. Довідкою ЖБК №12 від 14.11.1995р. підтверджується, що ОСОБА_2 пайовий внесок в сумі 4562,00 грн. за квартиру АДРЕСА_2 повністю сплатила в 1990 році. Оскільки матір`ю позивача було повністю сплачено пайовий внесок за житло, то остання набула право власності на дане майно. Проте, право власності на квартиру за ОСОБА_2 зареєстровано не було про що свідчить виписка з інвентаризаційних матеріалів ОКП «Коломийське МБТІ». ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. На випадок своєї смерті остання склала заповіт, за яким належну їй квартиру заповіла позивачці. Після відкриття спадщини ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про її прийняття. Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено через відсутність правовстановлюючого документу з державною реєстрацією права власності за померлою на вищевказану квартиру. Оскільки позивач не має змоги оформити свої спадкові права в нотаріуса, остання звернулася до суду за їх захистом та просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 21.08.2023р. у справі було відкрито загальне позовне провадження та витребувано у приватного нотаріусаКоломийського районногонотаріального округуГалян Г.М. копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 20.11.2023р. підготовче провадження у справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася. ЇЇ представник ОСОБА_4 подав до суду письмову заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності позивача. Позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання також не з`явився. Письмовим клопотанням, яке надійшло до суду 06.09.2023р., міський голова просив розглядати справу без участі представника Коломийської міської ради та винести рішення відповідно до вимог чинного законодавства України.

В зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, давши оцінку доводам позивача та представленим доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.

З долучених до справи письмових доказів судом було встановлено наступне.

05 листопада 1977 року виконавчим комітетом Обертинської селищної ради Тлумацького району Івано-Франківської області, був зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 актовий запис № 6. Прізвище дружини змінено з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Згідно ордеру на жиле приміщення в будинку ЖБК №13, виданого члену ЖБК ОСОБА_7 , остання разом з чоловіком ОСОБА_3 отримала право на заняття житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 . Ордер виданий на підставі рішення загальних зборів членів ЖБК від 23.04.1987 р. №1, затвердженого рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради від 13.05.1987р. №156.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 був розірваний 13 грудня 1988 року, актовий запис №240. Прізвище дружини змінено на дошлюбне « ОСОБА_5 ».

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Коломия народилася ОСОБА_1 . ЇЇ батьками вказані ОСОБА_8 та ОСОБА_2 .

Довідкою, виданою головою ЖБТ №12 від 14.11.1995р. №165, підтверджено, що пайовий внесок в розмірі 4562,00 карб. за квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 був сплачений повністю в 1990 році.

Відповідно до архівного витягу з протоколу №1 засідання виконавчого комітету Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 21.01.1999року ухвалено Рішення №20 про оформлення права власності на квартири в кооперативному будинку АДРЕСА_3 згідно додатку №1. Згідно з додатком №1 до вказаного рішення зазначений список власників квартир, де під номером АДРЕСА_4 зазначена ОСОБА_2 , квартира АДРЕСА_2 .

Згідно записів в будинковій книзі та довідки про склад сім`ї від 06.11.2011р. вбачається, що у вищевказаній квартирі ОСОБА_2 була зареєстрована з 03.07.1987 р. Разом з нею була зареєстрована її донька ОСОБА_1 та син ОСОБА_9 .

У виписці з інвентаризаційних матеріалів зазначено, що квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 32,0 кв.м., житлову площу 17,2 кв.м. Згідно архівних даних станом на 31.12.2012р. в Коломийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації право власності на квартиру не зареєстровано.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що Коломийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) було складено відповідний актовий запис № 1055.

З листа заступника начальника управління ЦНАП Коломийської міської ради від 03.08.2023р. вбачається, що станом на 31.08.2022р. за адресою: АДРЕСА_5 , були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2 , 1957 р.н., ОСОБА_1 , 1990 р.н. та ОСОБА_9 , 1993 р.н.

Згідно заповіту від 07.10.2017 р., посвідченого державним нотаріусом Коломийської міської державно нотаріальної контори Мануляк І.В., ОСОБА_2 належну їй квартиру АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Вказаний заповіт був зареєстрований в спадковому реєстрі за № 613447347, що підтверджується відповідним Витягом.

04.08.2023р. ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Галян Г.М. з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_2 , в якій вказала, що спадщину вона прийняла, оскільки на момент смерті спадкодавиці була зареєстрована та постійно проживала разом з нею. Просила видати їй свідоцтво про право на спадщину на успадковане нерухоме майно.

За заявою позивача приватним нотаріусом було заведено спадкову справу № 58/2023р. про що свідчить Витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі.

Однак, постановою нотаріуса від 08.08.2023р. у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину було відмовлено в зв`язку з відсутністю державної реєстрації права власності на вищевказану квартиру.

Таким чином, врахувавши вищевикладені фактичні обставини, суд прийшов до висновку, що вони відповідають правовідносинам щодо підстав набуття права власності та спадковим правовідносинам.

Відповідно до ст. 328 ЦК України (в редакції від 16 січня 2003 року), право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 1 січня 2013 року), державна реєстрація прав є обов`язковою, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до положень пункту 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 19-1 Закону України "Про кооперацію" член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - розпорядження квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. В разі викупу квартири, дачі, гаража споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.

За положеннями ст. 15 Закону України «Про власність» (який діяв до набрання чинності Цивільним кодексом України в редакції 2003 року, та на час повної сплати пайового внеску за спірну квартиру) передбачалось, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Вказані норми дублюються у ст. 384 ЦК України (в редакції від 2003 року), де зазначено, що в разі викупу квартири, член житлово-будівельного кооперативу стає власником квартири.

В п. 5-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» вказано, що судам слід мати на увазі, що згідно зі ст. 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд.

Аналогічне роз`яснення щодо підстав набуття права власності на кооперативну квартиру міститься в п. п. 69, 71 Листа Верховного Суду України від 26 травня 2001 року «Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право).

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз`яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань.

Виходячи з викладеного вище, виникнення права власності на будинки, споруди та нерухоме майно не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом України в редакції від 2003 року та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції від 2004 року.

На підставі «Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб», затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56, «Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121, «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, передбачалось оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування членам житлово-будівельного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5 вбачається, що суди повинні мати на увазі, що законом може бути встановлений інший момент (підстава) набуття права власності. Зокрема, у разі повного внесення пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства.

Відповідно до абз. 1 п. 53 Примірного статуту ЖБК особі, яка вибула з житлово-будівельного кооперативу, повертається внесена нею сума паєнагромадження.

Відповідно достатті 112 ЦК Української РСРмайно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Відповідно до статті 16 Закону, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю Української РСР.

Відповідно до частини першоїстатті 22 Кодексу про шлюб та сім`юУкраїни майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

У свою чергу частиною першоюстатті 28 КпШС Українивизначено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини першої статті22, частини першої статті24 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Згідно з пунктом 9 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України»від 12 червня 1998 року № 16, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22,25,27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути, зокрема, квартири, паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі. Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст.25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС).

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №209/5027/14-ц (провадження № 61-12401св18) вказано, що «при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі».

У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 701/1390/19 (провадження № 61-18388св20) зазначено, що «при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватисястаттею 146 ЖК Української РСР, статтею 15Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, і статтями 22,24,28,29 КпШС України, ураховувати, зокрема те, що пай, внесений подружжям в житлово-будівельному кооперативі у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їхнім спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. Належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режим спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів».

Відповідно до пункту 11(б) постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року № 20 при повному внесенні пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

В даній справі судом встановлено, що член ЖБК ОСОБА_7 перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 у 1987 році отримали право на заняття квартири. У 1988 році шлюб між подружжям був розірваний. Повне внесення пайових внесків за квартиру було здійснено ОСОБА_2 в 1990р., тобто через два роки після розірвання шлюбу. Відомостей про те, що пайові внески вносились подружжям у період сумісного проживання та за рахунок спільних коштів, матеріали справи не містять. Також судом не встановлено, що після розірвання шлюбу та до своєї смерті ОСОБА_3 претендував на частку в квартирі, як в спільному майні подружжя або заявляв вимоги про повернення йому внесених сум паєнагромадження. Відтак, з урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що після сплати повного пайового внеску в 1990 році ОСОБА_2 правомірно одноособово набула право власності на кооперативну квартиру за адресою: АДРЕСА_5 .

При цьому, виходячи з вищевказаних норм права, на момент набуття права власності ОСОБА_2 на кооперативну квартиру, законодавством не була передбачена як видача свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру, так і обов`язкова державна реєстрація права власності на таку квартиру.

Однак з 1995 року законодавець передбачив процедуру оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна для членів житлово-будівельного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески, шляхом отримання свідоцтва про право власності від місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування та реєстрацію їх в бюро технічної інвентаризації.

ОСОБА_2 за свого життя правовстановлюючий документ на квартиру не отримувала, державну реєстрацію на вказаний об`єкт нерухомості не проводила, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Положеннями ст.. 1217, 1218 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.. 1233, 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Частиною 1 ст. 1235, ч.1 ст. 1236 ЦК України визначено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Стаття 1247 ЦК України визначає загальні вимоги до форми заповіту, зокрема вказує, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, а також повинен бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними устаттях 1251-1252цього Кодексу.

Як встановлено вище, до складу спадщини входить право власності спадкодавця ОСОБА_2 на квартиру в АДРЕСА_5 . За життя спадкодавиця склала заповіт, яким належну їй квартиру заповіла своїй доньці ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 , як єдина спадкоємиця на квартиру за заповітом, прийняла спадщину відповідно до приписів ч.3 ст. 1268 ЦК України, оскільки постійно проживала разом із спадкодавицею на час відкриття спадщини та не заявила про відмову від спадщини.

Відповідно до ч.1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Як передбачено у п.216 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, провадиться нотаріусом після подання оригіналів правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцю.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Відповідно до вимог статті 68 вказаного Закону нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

Згідно з частиною третьою статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальних дій.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Відповідну правову позицію висловив ВС у постанові від 22.09.2021 у справі №227/3750/19.

Таким чином оформлення спадщини через визнання права власності судом допускається тільки за умови, якщо це право не можна захистити в нотаріальному порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України).

На підставі ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що позивач після смерті матері звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, заведена спадкова справа №58/2023. Постановою нотаріуса Павлюк О.Я. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове нерухоме майно, що підтверджує неможливість оформлення позивачем своїх спадкових прав в позасудовому порядку.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що спадкові права ОСОБА_1 підлягають захисту в обраний нею спосіб, а саме шляхом визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.15, 16, 316, 328, 384, 392, 1216-1218,1222,1223,1233-1236, 1247, 1268, 1296, 1297, ст. 15 Закону України «Про власність» 1991 року, ст.49, 67,68 Закону України «Про нотаріат»,п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст..4, 12,13,81,141,263-265,354,355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 (один).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного судубезпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 11 грудня 2023 року

Суддя Третьякова І. В.