Рішення № 115540397, 28.11.2023, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.11.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/505/23

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Оліфіренко О. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг"

вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера "Б", м. Київ, 01054

адреса для листування: вул. Лінійна, 17, м. Київ, 03038

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто"

вул. Макуха І, буд. 41а/4, м. Івано-Франківськ, 76014

про стягнення 348 459,42 грн.

За участю:

від позивача: Філіпчук Н. М. (поза межами суду).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" про стягнення 348 459,42 грн, з яких: 62 947,27 грн - прострочена заборгованість зі сплати винагороди (комісії) за лізинговими платежами, 31 748,60 грн - проценти річних, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 14 055,75 грн - інфляційні витрати, 31 748,60 грн - пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 18 083,38 грн - штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна, 189 875,49 грн - неустойка за неповернення об`єкта лізингу.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем лізингових платежів за 20-26 періоди лізингу, в зв`язку з чим виникла заборгованість зі сплати винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу в сумі 62 947,27 грн, на яку позивач нарахував проценти річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 31 748,60 грн, інфляційні втрати в сумі 14 055,75 грн, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 31 748,60 грн, штраф за порушення обов`язку письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмету лізингу за 1 та 2 квартали 2022 року в сумі 18 083,38 грн та неустойку за неповернення об`єкта лізингу в сумі 189 875,49 грн. Щодо посилання представника відповідача на форс-мажорні обставини, як на підставу відмови у позові представник позивача заперечив, посилаючись на їх недоведеність, проти зменшення штрафних санкцій також заперечив, з огляду на те, що не надано відповідних доказів, які б підтверджували, що товариство не може виконувати договірні зобов`язання.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, ухвалою суду від 16.11.2023, яку доставлено до електронного кабінету представника відповідача 16.11.2023. В обґрунтування заперечень у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив зазначено наступне: - щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості зі сплати винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу відповідач заперечив, оскільки відповідач за спірні лізингові періоди сплатив позивачу кошти у розмірі 56 832,46 грн (23.02.2022) та 29.727,12 грн (31.03.2022), що перевищує суму заборгованості, яку хоче стягнути позивач; - щодо стягнення неустойки за неповернення предмету лізингу заперечив, оскільки договір між сторонами розірвано 03.08.2022, предмет лізингу за актом прийому-передачі повернуто позивачу 08.08.2022. Враховуючи, що предмет лізингу повернуто протягом п`яти днів з моменту одержання повідомлення про дострокове розірвання договору у лізингодавця немає правових підстав для нарахування такої неустойки; - в частинах стягнення штрафних санкцій представник відповідача, посилаючись на п. 8.1 договору лізингу, просив суд відмовити у задоволенні позову у зв`язку з форс-мажорними обставинами, а у разі, якщо суд дійде висновку про задоволення цих вимог - зменшити розмір пені та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів річних, стягнення штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна та стягнення неустойки за повернення предмету лізингу.

Беручи до уваги: - приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми ч. 1 та 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представника відповідача за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що 15.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (далі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" (далі - лізингоодрежувач) було укладено договір № 200515-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу (далі - договір лізингу).

Предмет лізингу - автомобіль Toyota RAV-4. Загальна вартість предмету лізингу з ПДВ 20% становить 904 169,00 грн (п. 4 договору лізингу).

Пунктом 5 договору лізингу визначено, що строк лізингу - 36 місяців. Максимальний термін передачі, з врахуванням положень додатку "Загальні умови" - 15.06.2020. Місце передачі: м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 225/5. Мінімальний строк для дострокового придбання (з дати передачі) - 12 місяців. Гранична дата сплати авансованого лізингового платежу - 22.05.2020.

Додатком до договору № 200515-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 15.05.2020 є загальні умови договору.

Відповідно до п. 1.1 загальних умов договору, лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку "специфікація", а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу, до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно умов та на підставі цього договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством). Найменування фінансової операції: фінансовий лізинг.

Пунктом 1.2 загальних умов договору передбачено, що строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу зазначених в додатку "Графік сплати лізингових платежів" до договору та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року.

Остаточна загальна вартість предмета лізингу - вартість предмета лізингу вказана в акті, або в останньому по даті акті коригування вартості предмета лізингу, направленому лізингодавцем лізингоодержувачу (п. 2.1.5 загальних умов договору).

Сплата лізингових платежів здійснюється відповідно до п. 2.2 загальних умов договору лізингу та графіку сплати лізингових платежів, які включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу та винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий предмет лізингу. При цьому сторони погодили, що лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором і, у сукупності, є платою за користування предметом лізингу.

Згідно з пунктом 2.1.7 загальних умов договору, число сплати - це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається згідно п. 2.1.7.1 загальних умов договору.

Відповідно до п. 2.1.7.1 загальних умов договору, числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання акту (наприклад: дата підписання сторонами акту - 25.07.2017. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 14.08.2017. Наступні чергові лізингової платежів - кожного 14 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується у останній робочий день відповідного календарного місяця.

Як встановлено у пункті 2.4 загальних умов договору, якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню.

Згідно з п. 2.7 загальних умов договору, у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України сторони погодили, що лізингодавець має право нарахувати, а лізингодавець зобов`язується сплатити проценти річних, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовились, що такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу, у зв`язку із чим розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів.

Лізингоодержувач зобов`язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленою додатком "Довідка" до договору. В разі настання з предметом лізингу подій, які мають ознаки страхового випадку лізингоодержувач зобов`язаний негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 24 годин з моменту настання таких подій письмово та засобами електронного зв`язку інформувати про це лізингодавця шляхом направлення йому звіту у формі, встановленій додатком "Довідка" до договору (п. 5.2.1 загальних умов договору).

Пунктом 6.6.1 загальних умов договору передбачено, що лізингодавець надсилає лізингоодержувачу повідомлення про відмову від договору (його розірвання) та вилучення предмета лізингу із зазначенням строку та місця його передачі лізингодавцю в межах України. Якщо інше не встановлено у такому повідомленні, місцем виконання договору (зобов`язань по договору) щодо повернення лізингоодержувачем предмета лізингу є місцезнаходження лізингодавця. Лізингоодержувач зобов`язаний за свій рахунок, протягом строку встановленому в повідомленні про вилучення предмета лізингу, повернути предмет лізингу лізингодавцю. Незалежно від цього лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання (знаходження, експлуатації, ремонту тощо) предмета лізингу без будь-яких погоджень або дозволів лізингоодержувача або будь-яких інших осіб, з покладенням на лізингоодержувача понесених при цьому витрат.

Відповідно до п. 7.1 загальних умов договору, лізингоодержувач несе наступну відповідальність за порушення своїх обов`язків: - п.п. 7.1.1 за порушення обов`язку з своєчасної сплати платежів, передбачених даним договором та/або чинним законодавством України - сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України, припиняється через двадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися; - п.п. 7.1.2 якщо лізингоодержувач та/або інші особи, яким предмет лізингу, може бути надано лізингоодержувачем у тимчасове користування, не повернули предмет лізингу або повернули його невчасно, зокрема у випадках вилучення предмета лізингу у відповідності до даного договору або чинного законодавства України, лізингоодержувач сплачує на вибір лізингодавця: неустойку (штраф) у розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України (при цьому, сторони домовились, що при нарахуванні суми неустойки лізингодавець застосовує середньоденну лізингову плату за користування предметом лізингу, яка розраховується шляхом складання сум загальних лізингових платежів, зазначених у стовбці "Загальний лізинговий платіж в т.ч. ПДВ 20% грн" графіку, за строк лізингу, який минув на момент нарахування неустойки, та ділення цієї суми на відповідну кількість днів користування предметом лізингу); або лізингоодержувач сплачує лізингодавцю договірну санкцію (неустойку) у розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен день прострочення повернення предмета лізингу.

У випадках, передбачених п. 6.1.7 загальних умов договору, або у разі прострочення виконання зобов`язання за п. 2.3 загальних умов договору понад 30 (тридцяти) календарних днів, лізингодавець має право відмовитися від договору (розірвати договір) та нарахувати неустойку (договірну санкцію) у розмірі нарахованого за договором авансованого лізингового платежу. Сума коштів від фактично сплаченого авансованого лізингового платежу підлягає зарахуванню в рахунок погашення неустойки (договірної санкції), нарахованої згідно умов цього пункту загальних умов (п. 7.2 загальних умов договору).

Згідно з пунктом 8.1 загальних умов договору, сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання зобов`язання або невиконання своїх обов`язків за договором, якщо вказані затримки чи невиконання виникли внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). До обставин непереборної сили належать: війна, страйки, пожежі, вибухи, повені та інші стихійні лиха, які безпосередньо впливають на виконання сторонами їх обов`язків за договором.

Сторони зобов`язані письмово, не пізніше 10 (десяти) діб з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України (п. 8.2 загальних умов договору).

Пунктом 10.11 загальних умов договору передбачено, що усі повідомлення, вимоги та інша кореспонденція направляються поштою рекомендованим або цінним повідомленням, чи кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. В разі, якщо лізингоодержувач змінить місцезнаходження (для фізичних осіб - адресу реєстрації) та/або фактичну адреси (які вказані у договорі) та не повідомить про такі зміни у порядку, визначеному цим договором, усі повідомлення та інша кореспонденція, направлена лізингодавцем на адреси лізингоодержувача, зазначені у цьому договорі вважаються належним чином направлена лізингодавцем та отриманими лізингоодержувачем. При цьому достатнім доказом направлення сторонами одна одній повідомлень, вимог та іншої кореспонденції є розрахунковий документ (касовий чек) про направлення рекомендованого повідомлення.

Додатком до договору № 200515-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 15.05.2020 сторонами узгоджено "Графік сплати лізингових платежів", у якому визначено періоди лізингу, лізингові платежі, розмір відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу, в т.ч. ПДВ 20% у кожен період лізингу, винагороду (комісію) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу, без ПДВ та загальний лізинговий платіж, в т.ч. ПДВ 20%.

Специфікацією до договору лізингу, яка є додатком до договору № 200515-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 15.05.2020, передбачено, що предметом лізингу є автомобіль Toyota, модель, комплектація: RAV-4 ACTIVE універсал 5 дверей, AWD 1 987 см.куб. (бензин), 173 к.с., рік випуску - 2020, ціна одиниці без ПДВ - 753 474,17 грн.

22.05.2020 сторонами складено та підписано акт прийому-передачі предмета лізингу в користування за договором № 200515-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 15.05.2020, відповідно до якого, лізингодавець передав предмет лізингу, а саме: новий загальний легковий - загальний універсал - В Toyota, модель RAV-4, 2020 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , а лізингоодержувач прийняв предмет лізингу в користування (фінансовий лізинг). Вартість предмета лізингу на момент передачі становить 904 169,00 грн, в т.ч. ПДВ (пункти 1 та 4).

12.07.2022 позивач направив відповідачу вимогу № 2115 про сплату 36 166,76 грн штрафу за неподання звітності за 1-4 квартали 2021 року. З наявної в матеріалах справи квитанції Укрпошти вбачається, що вищевказане повідомлення направлено відповідачу 12.07.2022 рекомендованим поштовим відправленням № 0303800878651.

Повідомленням № 2142 від 13.07.2022 позивач повідомив відповідача про розірвання (відмову від) договору лізингу на підставі ч. 2 ст. 7, пп. 3, 4, ч. 2 ст. 10 Закону України від 16.12.1997 № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг", п. 6.6.1 загальних умов договору та повернення у строк до 19.07.2022 отримане за договором майно - предмет лізингу. З наявної в матеріалах справи квитанції Укрпошти вбачається, що вищевказане повідомлення направлено відповідачу 13.07.2022 рекомендованим поштовим відправленням № 0303800910873.

Сторони погодили, що відповідно до пункту 10.11 загальних умов договору усі повідомлення, вимоги та інша кореспонденція направляються поштою рекомендованим або цінним повідомленням, чи кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення.

Доказів отримання відповідачем повідомлення № 2142 від 13.07.2022 матеріали справи не містять.

Вищезазначене повідомлення направлено відповідачу рекомендованим листом без повідомлення про вручення. Відслідкувати по трекінгу Укрпошти поштове відправлення № 0303800910873 станом на час розгляду справи неможливо, оскільки від дня відправлення (13.07.2022) пройшло більше шести місяців, а відповідно така інформація в автоматизованій системі Укрпошти відсутня.

Разом з тим, судом з`ясовано, що позивач направив відповідачу повідомлення про розірвання (відмову від) 12 договорів лізингу по різних об`єктах лізингу одним рекомендованим поштовим відправленням № 0303800910873.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 03.11.2022 у справі № 909/610/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" до Товариство з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" про стягнення 182 994,84 грн за невиконання умов договору № 210528-5/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 28.05.2021, яке набрало законної сили, судом встановлено, що рекомендоване поштове відправлення № 0303800910873 від 13.07.2022 отримано відповідачем 03.08.2022.

Вищезазначена обставина, відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України доказуванню не підлягає.

Отже, і повідомлення № 2142 від 13.07.2022 про розірвання (відмові від) договору № 200515-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 15.05.2020, направлене одним і тим самим поштовим відправленням № 0303800910873, за встановлених судом обставин, отримано відповідачем також 03.08.2022.

У зв`язку з достроковим розірванням договору лізингу, відповідач повернув позивачу предмет лізингу за актом прийому-передачі 08.08.2022.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення 62 947,27 грн простроченої заборгованості зі сплати винагороди (комісії) за лізинговими платежами, 31 748,60 грн процентів річних, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 14 055,75 грн інфляційних втрат, 31 748,60 грн пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 18 083,38 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна та 189 875,49 грн неустойки за неповернення об`єкта лізингу.

Зі змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

На підставі господарського договору між суб`єктами господарювання виникають господарські зобов`язання (ст. 173, 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За змістом положень ч. 1 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Закон України "Про фінансовий лізинг" від 04.02.2021 № 1201-ІХ набрав чинності 13.06.2021. Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень цей Закон застосовується до відносин, що виникли після дня набрання чинності цим Законом. Відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Оскільки договір лізингу між сторонами укладено 15.05.2020, до спірних правовідносин суд застосовує Закон України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 № 723/97-ВР в редакції, яка діяла до набрання чинності новим законом. Також суд застосовує і правові норми щодо лізингу, встановлені Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України у редакції, що діяла станом на 04.06.2021, оскільки зміни до зазначених кодексів щодо лізингу внесено саме Законом України "Про фінансовий лізинг" від 04.02.2021 № 1201-ІХ, який не застосовується у цьому випадку до відносин сторін.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Приписами ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено ч. 1-3 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об`єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Зазначені положення ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом, умови укладеного між сторонами договору лізингу, зокрема і "Графік сплати лізингових платежів" визначають, що до складу загального лізингового платежу входять: розмір відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу та винагорода (комісія) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу.

Згідно з розрахунками позивача, здійсненими відповідно до пунктів 2.1.7.1, 2.4 загальних умов договору лізингу та графіку сплати лізингових платежів, заборгованість відповідача по сплаті винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу становить 62 947,27 грн, а саме: - з 11.01.2022 (20 період лізингу) виникла заборгованість по сплаті винагороди (комісії) у розмірі 10 196,29 грн; - з 11.02.2022 (21 період лізингу) виникла заборгованість по сплаті винагороди (комісії) у розмірі 9 640,42 грн; - з 11.03.2022 (22 період лізингу) виникла заборгованість по сплаті винагороди (комісії) у розмірі 9 494,10 грн; - з 11.04.2022 (23 період лізингу) виникла заборгованість по сплаті винагороди (комісії) у розмірі 9 134,80 грн; - з 11.05.2022 (24 період лізингу) виникла заборгованість по сплаті винагороди (комісії) у розмірі 8 242,85 грн: - з 10.06.2022 (застосовується п. 2.4 загальних умов договору, оскільки 11.06.2022 вихідний день (25 період лізингу) виникла заборгованість по сплаті винагороди (комісії) у розмірі 8 385,07 грн; - з 11.07.2022 (26 період лізингу) виникла заборгованість по сплаті винагороди (комісії) у розмірі 7 853,74 грн.

Судом з`ясовано, що сплачені відповідачем кошти за спірні лізингові періоди в сумі 86 559,58 грн підтверджені платіжною інструкцією кредитового переказу коштів від 23.02.2022 № 1205 на суму 56 832,46 грн із зазначенням призначення платежу - оплата згідно договору фінансового лізингу № 200515-1/ФЛ-Ю-А від 15.05.2020, в тому числі ПДВ 20% 3 072,26 грн та платіжним доручення від 31.03.2022 № 3874 на суму 29 727,12 грн із зазначенням призначення платежу - оплата згідно договору фінансового лізингу № 200515-1/ФЛ-Ю-А від 15.05.2020, в тому числі ПДВ 4 954,52 грн були перерозподілені позивачем на погашення заборгованості за лізинговими платежами та штрафними санкціями по договору лізингу № 210528-5/ФЛ-Ю-А від 28.05.2021, що узгоджується з п. 2.11 загальних умов договору.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача простроченої заборгованості зі сплати винагороди (комісії) за лізинговими платежами за 20-26 періоди лізингу в сумі 62 947,60 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 2.7 загальних умов договору, у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України сторони погодили, що лізингодавець має право нарахувати, а лізингодавець зобов`язується сплатити проценти річних, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовились, що такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу, у зв`язку із чим розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів.

За розрахунком позивача, сума річних здійснена у розмірі подвійної ставки НБУ.

Виходячи із загальних засад і змісту законодавства суд висновує, що проценти, передбачені пунктом 2.7 загальних умов договору, які нараховуються в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, адже ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу пунктом 7.1.1 загальних умов договору сторони вже передбачили нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання лізингоотримувачем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Водночас, з огляду на те, що позивач просить стягнути з відповідача проценти на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, суд враховуючи положення ст. 625 Цивільного кодексу України у визначені позивачем періоди вказує, що задоволенню підлягає стягнення 3% річних у сумі 2 100,62 грн.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат у сумі 14 055,75 грн за визначені позивачем періоди є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд здійснивши перерахунок пені з врахуванням п. 7.1.1 загальних умов договору за періоди визначені позивачем дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення пені у сумі 31 748,60 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У пункті 5.2.1 загальних умов договору передбачено обов`язок лізингоодержувача щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленою додатком "Довідка" до договору.

Доказів направлення позивачу таких звітів за період 1-й та 2-й квартал 2022 року відповідач суду не надав, а відтак на підставі пункту 7.1.3 загальних умов договору позивач нарахував відповідачу штраф за неподання такої звітності у розмірі 18 083,38 грн (вартість предмета лізингу - 904 169,00 грн х 1% х 2 періоди).

Слід зазначити, що в цьому випадку одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення пені в сумі 31 748,60 грн та штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна в сумі 18 083,38 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, у матеріалах справи наявне клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, у прохальній частині якого просить суд зменшити лише розмір пені, а у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Приписами статті 233 Господарського кодексу України визначено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Необхідно відзначити, що неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Оцінюючи можливість зменшення суми пені, суд враховує, що позивачем доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій саме відповідача, не надано. Також суд враховує, що відповідач сплативши за 1-19 період лізингу з врахуванням авансового внеску близько 35 відсотків загального лізингового платежу, повернув об`єкт лізингу лізингодавцю у зв`язку з достроковим розірванням договору, тобто сам поніс збитки.

Поряд з цим, суд також вважає за необхідне зазначити, що зменшення судом розміру неустойки, враховуючи положення ст. 219 Господарського кодексу України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності, порядок і умови зменшення розміру та звільнення від відповідальності, свідчить про те, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності.

З урахуванням викладеного у сукупності суд, враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, протидії необґрунтованого збагачення однієї з сторін за рахунок іншої, вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо необхідності зменшення розміру пені на 50 відсотків, а саме - до 15 874,30 грн пені.

На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені в певній мірі компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строків сплати боргу, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Суд враховує, що чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За порушення строку повернення предмету лізингу позивач, на підставі п. 7.1.2 загальних умов договору, нарахував неустойку у розмірі 1 відсотка остаточної загальної вартості предмета лізингу за кожен день прострочення повернення предмета лізингу, що становить 189 875,49 грн.

За змістом ч. 2 та 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Судом встановлено, що відповідач дізнався про відмову позивача від договору фінансового лізингу 03.08.2022, оскільки поштове відправлення № 0303800910873 від 13.07.2022, яким направлено відповідачу в т.ч. повідомлення № 2142 від 13.07.2022 про розірвання (відмову від) договору № 200515-1/ЮЛ-Ю-А фінансового лізингу від 15.05.2020 отримано ним 03.08.2022.

Відтак, відповідач не знав і не міг знати про те, що об`єкт лізингу необхідно повернути у зазначений у повідомленні № 2142 від 13.07.2022 строк до 19.07.2022.

Водночас, саме з 03.08.2022, з урахуванням положень ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", договір № 200515-1/ЮЛ-Ю-А фінансового лізингу від 15.05.2020 було розірвано позивачем, а у відповідача відповідно виник обов`язок повернути предмет лізингу лізингодавцю (позивачу).

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що відповідач повернув позивачу предмет лізингу за актом прийому-передачі 09.08.2022, тобто протягом 6 (шести) днів з моменту розірвання договору та виникнення у нього обов`язку повернути предмет лізингу, а відповідно у строк, встановлений законом, підстави для стягнення з нього на підставі п. 7.1.2 загальних умов договору неустойки за невчасне повернення об`єкта лізингу за період з 04.08.2022 по 09.08.2022 відсутні, у зв`язку з чим вимога про стягнення неустойки у розмірі 189 875,49 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Посилання відповідача на обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), спричинені військовою агресією Російської Федерації проти України 24.02.2022 не визнаються судом обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до п. 8.1 загальних умов договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання зобов`язання або невиконання своїх обов`язків за договором, якщо вказані затримки чи невикоання виникли внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). До обставин непереборної сили належать: війна, страйки, пожежі, вибухи, повені чи інші стихійні лиха, які безпосередньо впливають на виконання сторонами їх обов`язків за договором.

Масштабні військові дії, які вчиняються Російською Федерацією з 24.02.2022, спрямовані на знищення державності України, спричинили загибель людей, пошкодження та знищення житла, іншого майна, інфраструктури населених пунктів, зумовили проведення загальної мобілізації, а отже і величезні зміни в економіці, правовому регулюванні, зайнятості населення, житті громадянського суспільства України, а тому безумовно відносяться до переліку обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), а отже за умови доведення безпосереднього впливу цих обставин на можливість виконання стороною договору своїх зобов`язань, звільняють таку сторону від господарсько-правової відповідальності.

Про те, що військова агресія Російської Федерації проти України, з 24.02.2022 і до її закінчення відноситься до обставин непереборної сили, зазначено і в листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. Однак, за змістом листа, це стосується тих випадків, коли виконання зобов`язання для сторони договору стало неможливим у встановлений термін саме внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

У пункті 8.2 загальних умов договору передбачено, що сторони зобов`язані письмово, не пізніше 10 (десяти) діб з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України.

Доказів того, що відповідач, на виконання п. 8.2 загальних умов договору повідомив позивача про настання обставин непереборної сили, які перешкоджають виконанню його договірних зобов`язань, матеріали справи не містять.

Лист відповідача від 31.03.2022 № 2022/03-10 не є таким повідомленням, оскільки містить лише пропозицію про зменшення розміру щомісячних лізингових платежів на 60% шляхом збільшення терміну дії договорів фінансового лізингу.

Тобто, у даному листі відповідач покликався не на виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які є підставою для звільнення його від відповідальності, а на істотну зміну обставин, що може бути підставою для зміни договору.

Про відмінність обставин непереборної сили та істотної зміни обставин зазначалось у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17 та Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20. На відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов`язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор), (п. 50 постанови Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Положення укладеного сторонами договору лізингу прямо не передбачають юридичні наслідки того, що лізингоодержувач не повідомив лізингодавця в строки, визначені договором, про факт настання таких обставин (із посиланням на відповідний документ Торгово-промислової палати України чи без нього). Тому неповідомлення лізингодавця про виникнення форс-мажорних обставин само по собі не позбавляє лізингоодержувача права покликатись на форс-мажорні обставини, але враховується судом поряд з іншими обставинами справи.

Поряд з цим, невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 наведено висновок що форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

В обґрунтування виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які перешкодили належному виконанню лізингоодержувачем договору лізингу в частині сплати лізингових платежів, відповідач посилається на те, що договори, які укладено між ним та Приватним акціонерним товариством "Прикарпаттяобленерго", які передбачають виконання відповідачем робіт з технічного переоснащення, реконструкції обладнання Приватним акціонерним товариством "Прикарпаттяобленерго" розірвано.

Оцінивши подані докази відповідно до вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку що вони не підтверджують існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) саме для виконання зобов`язань відповідача в частині сплати лізингових платежів за спірним договором лізингу, оскільки зобов`язання відповідача перед позивачем є грошовими. Відсутність замовлень на послуги відповідача, неоплата виконаних робіт контрагентами відповідача тощо відноситься до сфери його господарського ризику, і не свідчить про виникнення у нього обставин непереборної сили.

До того ж, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 визначено, що "… належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат".

Про необхідність офіційного підтвердження обставин непереборної сили Торгово-промисловою палатою України сторони обумовили і в п. 8.2 загальних умов договору.

Як зазначено вище, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 містить посилання на те, що військова агресія Російської Федерації проти України, з 24.02.2022 і до її закінчення відноситься до обставин непереборної сили. Однак даний лист не звільняє сторін від доведення того, що виконання зобов`язання за договором стало неможливим у встановлений термін саме внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено наявність прямих причинно-наслідкових зв`язків між військовою агресією Російської Федерації проти України, введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання ним своїх зобов`язань за договором лізингу стосовно оплати лізингових платежів, не надано передбаченого договором офіційного документу (сертифікату) Торгово-промислової палати України, що засвідчує вказані обставини непереборної сили у взаємозв`язку з можливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором лізингу.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 5 226,90 грн (платіжна інструкція № 11455 від 19.05.2023).

За правилами, встановленими п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, суд зазначає, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, тобто, судовий збір належить покласти на відповідача без урахування суми зменшеної пені.

З огляду на часткове задоволення позову, судовий збір в сумі 1 934,03 грн та 2 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу слід покласти на відповідача, а 3 292,87 грн слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 2, 13, 75, 86, 123, 129, 202, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" про стягнення 348 459,42 грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" (вул. Макуха І, буд. 41а/4, м. Івано-Франківськ, 76014; ідентифікаційний код 42394641) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера "Б", м. Київ, 01054; ідентифікаційний код 33880354) 62 947,27 грн простроченої заборгованості зі сплати винагороди (комісії) за лізинговими платежами, 2 100,62 грн 3% річних, 14 055,75 грн інфляційних втрат, 15 874,30 грн пені, 18 083,38 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна, 1 934,03 грн судового збору та 2 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 08.12.2023.

Суддя С. М. Кобецька