Рішення № 115533051, 31.10.2023, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/8335/21

2/214/1982/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31 жовтня 2023 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Прасолова В.М.

при секретарі Петренко К.І.

за участю представника позивача Нофенко Л.В.

за участю представника відповідача Трофименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за надані послуги з централізованого опалення, інфляційних втрат, 3% річних, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ «Криворізька теплоцентраль» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить: стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість по оплаті за надану послугу з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.10.2013 року по 31.07.2021 року в сумі 31 889 грн. 08 коп., інфляційні втрати 9 623 грн. 89 коп., 3% річних 2 822 грн. 79 коп., а всього 44 335 грн. 76 коп., та судовий збір в розмірі 2270 грн. 00 коп.

В обґрунтування позову зазначає наступне. Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» (далі - позивач) за специфікою своєї виробничої діяльності надає послугу з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню (споживачам), яке відповідно до положень Житлового кодексу Української РСР, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року № 630 (далі - Правила № 630) зобов`язане здійснювати оплату за отриману послугу з централізованого опалення, відповідно до встановлених тарифів. Ст. 11 ЦК України, встановлено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків у громадян України, зокрема - зобов`язання: «...можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування». Відповідно до положень ст. 68 ЖК Української РСР, наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги. Так, згідно ст. 10 ЖК Української РСР, громадяни зобов`язані додержуватися правил користування жилими приміщеннями. Згідно п. 7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджених Постановою КМУ від 08.10.1992р. № 572 (зі змінами), власник, Наймач (орендатор) квартири зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Обов`язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію встановлено ст. 19 Закону України «Про теплопостачання». Пунктом 2 Правил № 630 (із змінами) визначено, що централізоване опалення - послу) а, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання. Пунктом 18 Правил № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку. Пунктом 1 частини першої статті 20 .Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004р. №1875-IV, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між Сторонами, передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 1 та 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати житлово- комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким -чином, споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов`язком споживача (п. 1 ч. З ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). 01 травня 2019 року вступив в дію ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017р. № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VHI), який регулює основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2189-VIII до житлово- комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2189-VIII). Пунктами 1, 5 ч.2 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово- комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово- комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону № 2189-VIII). Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (ч. 3 ст. 9 Закону №2189-VIII). Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року по справі№6-2951цс15. Позивач на виконання своїх зобов`язань, згідно вище перелічених нормативно- правових актів України, надав відповідачу, послугу з централізованого опалення (далі - послугу), який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання, а відповідач зобов`язаний оплатити отриману послугу. В наслідок неналежного виконання зобов`язань щодо здійснення оплати за спожиту послугу у відповідача у період з 01.10.2013 року по 31.07.2021 року утворилась заборгованість у розмірі 31889,08 грн. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання мають бути виконані належним чином. Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вищезазначені обставини є підставою для стягнення боргу у повному обсязі з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних. Так, відповідачці, внаслідок порушення вимог чинного законодавства, нараховано інфляційні втрати 9623,89 грн. та 3 % річних 2822,79 грн.

Не погодившись з позовними вимогами позивача, представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого навела наступне. В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.10.2013 року по 31.07.2021 року в сумі 31 889, 08 грн., інфляційні витрати у розмірі 9 623,89 грн, 3 % річних у розмірі 2 822, 79 грн., всього - 44 335, 76 грн., та судовий збір у розмірі 2 270, 00 грн. Ознайомившись з вимогами позову, відповідач вважає за необхідним надати свої заперечення щодо позовних вимог. Так, відповідно до свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло від 01.02.2018 року, видане виконкомом Саксаганської районної у місті ради на підставі рішення виконкому Саксаганської районної у місті ради від 17.01.2018 року № 11, ОСОБА_1 є власником квартири, загальною площею 44,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з 01.02.2018 року по теперішній час. Відповідно до ордеру № 10574 від 25.11.1986 року право на користування вказаним житловим приміщенням мала мати відповідача ОСОБА_2 разом з членами своєї сім`ї в кількості 4 осіб, а саме: чоловіка та двох дочок. Квартира сім`єю не приватизовувалася. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, НОМЕР_2 , видане відділом реєстрації актів цивільного громадянського стану виконкому Павлоградської міської Ради народних депутатів Дніпропетровської області. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, НОМЕР_3 , видане Саксаганським районним у місті Кривому Розі відділі державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області. З довідки наданої до позову позивачем вбачається, що члени сім`ї основного наймача були зняті з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою з 09.11.2001 року, мати та батько відповідача були зняті з реєстраційного обліку у зв`язку зі смертю в 2000 році та 2016 роках. Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 06.06.2003 року по теперішній час. Про здійснення оплати житлово комунальних послуг батьками, відповідачу нічого не відомо. Позивач в вимогах просить стягнути заборгованість за послуги опалення у період з 01.10.2013 року по 31.07.2021 року, не враховуючи строки позовної давності, а тому є незрозумілим нарахування за такий проміжок часу. З розрахунків наданих позивачем не видно, який саме тариф вартості теплової енергії брався до уваги починаючи з 2013 року по 2021 рік при здійсненні нарахування вартості послуги. Крім того, відповідач ОСОБА_1 не згоден із сумою нарахованої заборгованості, оскільки ним, з моменту набуття права власності на житло, частково здійснювалася оплата вартості опалення, що підтверджується виписками з сайту ТОВ "НОВА КОМ". Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до п.1 та п.5 статті 261 ЦК України зазначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

30.10.2023 року представником відповідача до суду подано клопотання про застосування строків позовної давності.

31.10.2023 року до суду представником позивача подані письмові пояснення, в яких наведено наступне. Правовідносини у даній справі між позивачем та відповідачем врегульовані рядом нормативно-правових актів, з яких: Цивільний кодекс України, Закон України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року № 2633-1?, Правила користування тепловою енергією, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року №1198, Закон України «Про житлово-комунальні послуги», Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», тощо. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Згідно із положеннями ст. 19 ЗУ «Про теплопостачання», теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Підпунктом 9 п. 29 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення» затверджених Постановою КМУ України від 21.07.2005 року № 630 (далі по тексту Правила), передбачено звільнення від плати за послуги у разі їх ненадання. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановлено, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України, принципу верховенства права. У зв`язку з цим, суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Щодо підстав спадкування: Відповідно до ст. 322 власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. За правилами ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Приписами ст. 1218 ЦК України закріплено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною 5 ст. 1268 ЦК України встановлено, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. У зв`язку із тим, що зобов`язання спадкодавця щодо сплати за житлово-комунальні послуги не припинились внаслідок його смерті, позовні вимоги до відповідача, який успадкував квартиру за адресою: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення з 01.10.2013 року є правомірними, оскільки дане зобов`язання увійшло до складу спадщини. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Частинами першою ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову с лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті). Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників. Звертаємо увагу Суду, що 11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до якої, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року установлено карантин на усій території України з 12 березня 2020 року. У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, безперервно продовжувалася. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року (з урахуванням останніх внесених до неї змін згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1423 від 23.12.2022), дія карантину на усій території України, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, була продовжена до 30 квітня 2023 року. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-ІХ, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України набрав чинності 02 квітня 2020 року. Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені. Початок дії карантину на усій території України 12 березня 2020 року, відповідно правовідносини, по яким трирічний строк позовної давності на вказану дату спливав, є продовженим на строк дії такого карантину. Проте, на проміжок часу до початку дії карантину, тобто до 12 березня 2020р. положення про застосування позовної давності застосовуються без обмежень, а карантинні обмеження не поширюється. Таким періодом, в даному випадку, є проміжок у часі з 13.03.2017р. по 11.03.2020р. включно. Зазначена позиція щодо застосування ст. 257 ЦК України та п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення ЦК України повністю кореспондується з практикою Верховного суду, викладеного у постановах від 06.05.2021 р. у справі № 903/323/20, від 31.05.2022р. у справі № 926/1812/21, від 22.06.2022р. у справі № 916/1157/21. В даному випадку, суд апеляційної інстанції прийняв Постанову без врахування зазначених вище норм законодавства, що надає підстав для її скасування.

У судовому засіданні 12.10.2023 року представник позивача, позов підтримала в повному обсязі, позовні вимоги просила задовольнити.

У судовому засіданні 12.10.2023 року представник відповідача, зазначила, що позов визнає частково з 2018 року.

У судове засідання 31.10.2023 року представник позивача не з`явилася, подала клопотання, згідно якого позов підтримала повністю, не заперечувала проти заочного розгляду справи, просить розглянути справу за її відсутності. В своїй заяві зазначила, що вважає вимоги наведені відповідачем та його представником у відзиві на позовну заяву повинні бути залишені без задоволення, а вимоги позивача задоволені в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 31.10.2023 року не з`явився, представник відповідача подала заяву в якій просить справу розглядати за її відсутності, також застосувати строки позовної давності.

У судовомузасіданні безпосередньодосліджені наступніписьмові докази: довідка (а.с.4), детальний розрахунокзаборгованості (а.с.5), розрахунок сум компенсації, трьох процентів річних (а.с. 6), витяг (а.с. 53), свідоцтво про народження (а.с. 54), ордер (а.с. 55), свідоцтво про смерть (а.с. 56,57), свідоцтво про право власності на житло (а.с. 59), технічний паспорт (а.с. 59-60), витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 60 зв.), роздруківки Новаком (а.с. 61-64) .

Суд, керуючись вимогами ст.77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Суд вважає належними доказами: довідку (а.с.4), витяг (а.с. 53), свідоцтво про право власності на житло (а.с. 59), технічний паспорт (а.с. 59-60), витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 60 зв.), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме перебування відповідача ОСОБА_1 на зареєстрованому обліку у квартирі АДРЕСА_2 та перебування квартири у приватній власності відповідача.

Суд вважає належними доказами: детальний розрахунок заборгованості (а.с.5), розрахунок сум компенсації, трьох процентів річних (а.с. 6), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме наявність заборгованості за надані позивачем відповідачу послуги та їх розмір, розмір нарахованого індексу інфляції, трьох процентів річних.

Суд вважаєналежними доказами: свідоцтво про народження (а.с. 54), ордер (а.с. 55), свідоцтво про смерть (а.с. 56,57), роздруківки ОСОБА_4 (а.с. 61-64), так як ці докази стосуються обставин справи.

Суд, відповідно до ст.78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.

Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові докази є достовірними.

Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг, що надаються АТ «Криворізька теплоцентраль» як постачальником централізованого опалення і гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки з 06.06.2003 року зареєстрований у зазначеному житловому приміщенні, яке знаходиться у приватній власності відповідача з 01.02.2018 року, що встановлено витягом (а.с. 53), свідоцтвом про право власності на житло (а.с. 59).

Станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 досяг віку 26 років, а тому мав повну цивільну дієздатність.

У період з 01.10.2013 року по 01.02.2021 року оплата послуг АТ «Криворізька теплоцентраль» з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , не здійснювалась, що вбачається з розрахунку заборгованості (а.с.5).

За послуги, надані позивачем, відповідачу до сплати у лютому 2021 року було нараховано 1482 грн. 62 коп., разом з тим, відповідачем у лютому 2021 року була здійснена оплата послуг АТ «Криворізька теплоцентраль» з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 1700 грн., що вбачається з розрахунку заборгованості (а.с.5), інформації з «НоваКом» (а.с.61зворот).

Внаслідок неналежного виконання зобов`язань щодо здійснення оплати за надані послуги у відповідача за період з 01.10.2013 року по 31.07.2021 року утворилась заборгованість у розмірі 31889,08 грн.

Також відповідачеві позивачем за прострочення виконання грошового зобов`язання, нараховано індекс інфляції 9623,89 грн., 3% річних 2822,79 грн.

Встановленим судом фактам та обставинам відповідають правовідносини, які регулюються нормами ЦК України, ЖК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24.06.2004р., Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017р., Закону України «Про теплопостачання».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі Закон № 2189-VIII від 09.11.2017р.), до житлово-комунальних послуг належать послуги, зокрема, з постачання теплової енергії.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

Пунктом 6 ч.1 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

П. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. №1875-IV, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п.п. 1 та 5 ч.3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати житлово- комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Аналогічна норма, передбачена пунктами 1, 5 ч.2 ст. 7 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., якими встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово- комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово- комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 12 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Пунктом 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (надалі Правил) визначено, що централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.

Пунктом 18 Правил передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.

Таким чином, хоча ч.1 ст. 12 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., обов`язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності зі ст.526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини по наданню, з одного боку, та споживанню, з іншого боку, послуг з централізованого опалення, які врегульовано Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004р. (який втратив чинність 01.05.2019р.) та №2189-VІІІ від 09 листопада 2017 року Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630.

Згідно зі ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У судовому засіданні встановлено, що незаконними діями відповідача, який оплату за комунальні послуги з постачання теплової енергії в повному обсязі не здійснював, внаслідок чого виникла заборгованість за період з 01.10.2013 року по 31.07.2021 року в сумі 31889,08 грн., заподіюється шкода майновим правам позивача, що у відповідності до ст.15 ЦК України охороняються законом, а тому позивач обґрунтовано, у відповідності до ст. 16 ЦК України звернувся до суду за захистом своїх прав, із застосуванням наслідків прострочення виконання зобов`язань, передбачених ст.625 ЦК України, у виді нарахування інфляційних втрат в сумі 9623,89 грн. та 3% річних в сумі 2822,79 грн.

Вирішуючи питання щодо застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.

За нормами ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Аналіз зазначених норм цивільного права визначає, що за щомісячними платежами перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу.

При цьому суд зазначає, що позивач звернувся до суду з даним позовом 06 жовтня 2021 року. Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положеньЦКУкраїни під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який набув чинності 02.04.2020, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин, який продовжений до 31.08.2021.

Тобто строк, визначений ст. 257 ЦКУкраїни, був продовжений на час карантину, а тому в даному випадку, трирічний строк припадав би на проміжок у часі з 13.03.2017р. по 11.03.2020р. включно.

Разом з тим, враховуючи, що відповідач маючи перед позивачем заборгованість з постачання теплової енергії за період з 01.10.2013 року по 31.07.2021 року в сумі 31889 грн. 08 коп., у лютому 2021 року здійснив платіж на суму 1700,00 грн., що на 217 грн. 38 коп. перевищує нараховану для сплати за лютий 2021 року суму. Отже вказані дії свідчать про визнання відповідачем свого боргу, а отже і обов`язку щодо сплати наданих послуг.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акту звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій, такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі № 3-269гс16.

У Постанові Верховного Суду від 08 листопада 2020 року у справі № 6-2891цс18 вказано, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що строк позовної давності перервався вчиненням відповідачем дій по оплаті послуг з централізованого опалення, які мали місце у лютому 2021 року, у зв`язку з чим строк позовної давності станом на момент подання позову до суду у жовтні 2021 року позивачем не пропущений, а тому заява представника відповідача є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Таким чином, дослідивши письмові докази, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд на підставі ст.12 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст. 13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль» є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню.

В силу ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору, в сумі 2 270 грн. 00 коп.

Керуючись ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24.06.2004р., ст. ст. 1,5,7,9,12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017р., ст. 19 Закону України «Про теплопостачання, ст. ст. 15, 16, 509, 525, 526, 625 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 288 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнутиз ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,на користьАкціонерного товариства«Криворізька теплоцентраль»(вул.Електрична,1,м.Кривий Ріг,код ЄДРПОУ00130850)заборгованість пооплаті занадану послугуз централізованогоопалення заперіод з01.10.2013 року по 31.07.2021 року в розмірі 31889 грн. 08 коп., втрати від інфляції у розмірі 9 623 грн. 89 коп. та 3% річних у розмірі 2 822 грн. 79 коп., а всього 44 335 грн. 76 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» (вул. Електрична, 1, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00130850), витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати підписання шляхом подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: В.М. Прасолов