Ухвала суду № 115531886, 11.12.2023, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/2132/23

Провадження № 2/489/1258/23

Ухвала

Іменем України

11 грудня 2023 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Костюченка Г.С., при секретарі Ревицької Р.В, розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на нежитлову будівлю та визнання договору дарування нежитлової будівлі недійсним,

ВСТАНОВИВ:

11 травня 2023 року Миколаївська міська рада, звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на нежитлову будівлю та визнання договору дарування нежитлової будівлі недійсним.

Позивач просив суд скасувати державну реєстрацію та припинити право власності за ОСОБА_1 . РНОКПП НОМЕР_1 , на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір дарування нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 серія та номер: 542, виданий 28.04.2021, видавник: Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Літвинчук А.А.; скасувати державну реєстрацію та припинити право власності за ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ; Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером: 4810136900:02:053:0007 шляхом знесення самочинного будівництва, а саме: нежитлової будівлі літ. А загальною площею 134,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 з приведенням земельної ділянки в попередній стан. Стягнути судові витрати.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.05.2023 відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

Дослідивши матеріали справи у підготовчому засіданні, вислухавши сторін, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За вимогами частини першоїст.18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням уКонституції Українипринципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Заправилами ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексах випадках.

Частиною 1ст. 19 ЦПК Українивизначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватно - правових відносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

З дати набрання чинностіГПК Українив редакціїЗакону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованихЦК України,ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 1 ГК Українивизначено, що господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 1 Закону України «Про підприємництво»встановлено, що підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно дост.42 ГК Українипідприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання /підприємцями/ з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Відповідно до п.1, 15 ч.1ст.20 ГПК Українигосподарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та /або/ фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Згідно зст.2 ГК Україниучасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Так, відповідно до п.8 ч.1ст.20 ГПК України, Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 25 лютого 2020 року у справі №916/385/19 дійшла наступних висновків щодо підсудності справ господарському суду:

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивачки, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим за приписами частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

-справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП;

-справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є

предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями 25,26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки -підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх.

Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Представник відповідачів доводить, що, починаючи з 09.01.2001 року та станом на дату звернення до суду відповідач ОСОБА_1 має статус фізичної особи-підприємця та наступні види економічної діяльності 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.02 Виробництво кухонних меблів; 31.09 Виробництво інших меблів; 16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 43.32 Установлення столярних виробів; 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 95.24 Ремонт меблів і домашнього начиння; 47.59 Роздрібна торгівля меблями,освітлювальними приладами та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Зазначені обставини підтверджуються відомостями № 293327 від 27.10.2023 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що на підставі проекту та генерального плану, погодженого 19.04.2006 головним архітектором міста Миколаєва та начальником управління архітектурної діяльності Миколаївської міської ради, ФОП ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку для розміщення та обслуговування торгівельного павільйону з продажу меблів власного виробництва за адресою: АДРЕСА_1 .

11 жовтня 2012 за № 21/48 зі змінами, внесеними рішенням Миколаївської міської ради від 22.11.2012 № 22/40 продовжила ФОП ОСОБА_1 оренду земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:02:053:0007 для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торгівельного павільйону поблизу житлового будинку АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення між Миколаївською міською радою та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди від 06.08.2013 № 9393.

Вказаний договір не передбачав будівництво капітальних споруд. Але, за твердженням представника позивача, відповідач - ФОП ОСОБА_1 в супереч умов зазначеного договору на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:02:053:0007 зведено нежитлову будівлю загальною площею 134,9 кв.м. та в порушення вимог законодавства оформлено право власності на неї за адресою: АДРЕСА_1 , про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.04.2021 вчинено запис № 41356550.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що п. 1.1 Договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду ФОП ОСОБА_1 для обслуговування тимчасово розміщеного торгівельного павільйону без права оформлення права власності на нерухоме майно.

Також представник позивача наголошував, що з наслідками рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2019 у справі № 915/1618/19 договір оренди земельної ділянки припинив свою дію 11.10.2015.

Земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:02:053:0007 та торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 використовувався ФОП ОСОБА_1 у здійсненні його господарської діяльностіна підставі дозволів на роботу торговельного павільйону, наданих ФОП ОСОБА_1 органом державного пожежного нагляду України та санітарно-епідеміологічною службою, а також Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Миколаївської міської ради.

Тож спір виник у межах правовідносин щодо правового режиму використання земельної ділянки та нерухомого майна, що знаходиться на ній та усунення перешкод користування спірною земельною ділянкою. Спір виник між Миколаївською міською радою та ФОП ОСОБА_1 як суб`єктом господарювання при здійснені останнім підприємницької діяльності.

На час розгляду справи титульний власник торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 використовує зазначене нерухоме майно в процесі здійснення підприємницької діяльності.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

За змістом спірних правовідносин, суб`єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, цей спір є господарським.

Позовні вимоги визнати недійсним договір дарування нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 серія та номер: 542, виданий 28.04.2021, видавник: Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Літвинчук А.А.; скасувати державну реєстрацію та припинити право власності за ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ; Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером: 4810136900:02:053:0007 шляхом знесення самочинного будівництва, а саме: нежитлової будівлі літ. А загальною площею 134,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 з приведенням земельної ділянки в попередній стан є похідними від вимог Миколаївської міської ради до ФОП ОСОБА_1 та не можуть бути розглянуті в одному провадженні, оскільки спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду за правилами господарського процесуального закону.

З урахуванням наведених норм процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, а саме між Миколаївською міською радою та ФОП ОСОБА_1 є господарсько-правовими, тому спір в частині цих позовних вимог підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про необхідність закрити провадження у справі в частині позовних вимог Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 з роз`ясненням права позивача на звернення з вказаним позовом до господарського суду Миколаївської області, до юрисдикції якого віднесено розгляд таких справ.

Керуючись ст.255 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі в частині позовних вимог Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на нежитлову будівлю закрити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних ПоложеньЦивільногопроцесуальногокодексуУкраїни в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355ЦПКУкраїни безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текстсудового рішенняскладено «11»грудня 2023року.

Суддя Г.С. Костюченко