Рішення № 115531650, 28.11.2023, Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/73/23

Провадження №2/472/70/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2023 року смт. Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретаря

судового засідання - Горбаненка А.О.

представника позивача - адвоката Таргонія В.М.

(в режимі відеоконференції),

представника відповідача - адвоката Рахнянської С.В.

(в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №3 смт. Веселинове цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю,

ВСТАНОВИВ:

30 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди в сумі 250 000 гривень.

Позов мотивований тим, що 06 лютого 2021 року на залізничній колії км 1194 пікет 1, неподалік смт. Токарівка Вознесенського (Веселинівського) району Миколаївської області локомотив ВЛ80т скоїв наїзд на ОСОБА_2 , який від отриманих травм помер. Позивач ОСОБА_1 був батьком померлого.

За даним фактом було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальне провадження № 12021152190000008, та розпочато досудове розслідування. Постановою старшого слідчого Вознесенського РУП ГУ НП у Миколаївській області Олександра Петренка від 26 лютого 2021 року закрито кримінальне провадження № 12021152190000008 за відсутністю в діянні машиніста поїзда складу кримінального правопорушення. Позивач зазначає, що машиніст поїзда ОСОБА_3 перебував в трудових відносинах з AT «Українська залізниця». Локомотив ВЛ80т НОМЕР_5 перебуває на балансі виробничого підрозділу "Локомотивне депо Знам`янка" регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця". Внаслідок смерті ОСОБА_2 позивачу завдано моральну шкоду, оскільки він втратив одну із найрідніших людей - сина, яку він оцінює у 250 000 гривень.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, однак забезпечив участь в судовому засіданні (в режимі відеоконференції) свого представника - адвоката Таргонія В.М., який в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, зазначивши, що син позивача ОСОБА_2 загинув в результаті наїзду на нього локомотива ВЛ80т НОМЕР_5, який належить відповідачу. В результаті смерті сина позивачу ОСОБА_1 була спричинена моральна шкоди, яку він оцінює в 250 000 гривень, оскільки він втратив одну із найрідніших людей - сина, який був його опорою та підтримкою. Смерть сина спричинила позивачу надзвичайні страждання, які продовжуються до сих пір. Крім того, позивач є безробітнім та не має достатнього стажу для отримання пенсії, отже тепер позивач позбавлений можливості на підтримку з боку свого сина, який загинув.

В судовому засіданні (в режимі відеоконференції) представник відповідача АТ "Українська залізниця" - адвокат Рахнянська С.В. позовні вимоги не визнала повністю, та з урахуванням відзиву на позовну заяву зазначила, що відповідно до Акту службового розслідування аварії встановлено, що 06 лютого 2021 року о 15.52 годині машиніст поїзда НОМЕР_4 (ВЛ80т НОМЕР_5 ТЧ-7 Знам`янка, ТЧМ-4 Помічна) ОСОБА_3 при швидкості 50 км/год. на 1194 км пк8 застосував екстрене гальмування для запобігання наїзду на двох чоловіків, які кидали каміння по вагонам поїзда №1629, який слідував по колії №Пд. Під час прослідування електропоїзда один з чоловіків оступився, вийшов у негабарит до рухомого складу та був смертельно травмований. Машиністом поїзда НОМЕР_4 ОСОБА_3 подавалися звукові сигнали великої та малої гучності, при виявленні людей на міжколійній №ІД-ПД при швидкості 50 км/год. для запобігання наїзду було застосоване екстрене гальмування з подачею піску під колісні пари, гальмівний шлях склав 300 м. Вважає, що в даному випадку син позивача грубо порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України, він самостійно умисно залишався на коліях, не покидаючи їх до моменту його зіткнення з поїздом, тобто вважає, що потерпілий не лише передбачав, але бажав або свідомо допускав настання шкідливого для себе наслідку, а саме потрапляння під поїзд. Тому, за таких обставин вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд, заслухавши вступне слово представника позивача - адвоката Таргонія В.М. та представника відповідача - адвоката Рахнянської С.В., дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 12) позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 .

06 лютого 2021 року на залізничній колії км 1194 пікет 1, неподалік смт. Токарівка Вознесенського (Веселинівського) району Миколаївської області поїзд НОМЕР_4, електровоз ВЛ80т НОМЕР_5, приписки ВП "Локомотивне депо Знам`янка", скоїв наїзд на ОСОБА_2 , який від отриманих травм помер.

Факт смерті ОСОБА_2 підтверджений свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 10).

06 лютого 2021 року за фактом настання цієї події внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, зареєстроване кримінальне провадження № 12021152190000008 за ознаками вчинення кримінального правопорушення за частиною третьою статті 276 Кримінального кодексу України та розпочато досудове розслідування.

Постановою старшого слідчого Вознесенського РУП ГУ НП у Миколаївській області Олександра Петренка від 26 лютого 2021 року закрито кримінальне провадження № 12021152190000008 за відсутністю в діянні машиніста поїзда НОМЕР_4 ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення. У постанові не зазначено про виявлення обставин непереборної сили або умислу потерпілого ОСОБА_2 на завдання самому собі цієї шкоди (потрапляння під потяг).

Тобто, настання смерті ОСОБА_2 відбулось внаслідок необережності самого потерпілого.

Як встановлено судом, машиніст електровоза ВЛ80т НОМЕР_5 ОСОБА_3 під час виникнення дорожньо-транспортної пригоди та наїзду на потерпілого ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», а електровоз ВЛ80т НОМЕР_5 на час дорожньо-транспортної пригоди знаходився на балансі виробничого підрозділу "Локомотивне депо Знам`янка" регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця», що підтверджується листом від 03 листопада 2021 року № ЦЦТех-08/384 (а.с. 9) та листом начальника депо ОСОБА_4 .

Вказані обставини також підтверджуються матеріалами кримінального провадження №12021152190000008 від 06.02.2021 року та Актом службового розслідування аварії від 12 лютого 2021 року (а.с. 71-73).

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частин першої, другої статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

За частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу глави 82 ЦК України видно, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи з наведених норм, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Судом встановлено, що електровоз ВЛ80т НОМЕР_5 знаходиться на балансі виробничого підрозділу "Локомотивне депо Знам`янка" служби локомотивного господарства регіональної філії "Одеська залізниця" АТ «Українська залізниця», а машиніст електровоза ОСОБА_3, який керував ним при наїзді на ОСОБА_2 , виконував свої трудові обов`язки та перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця».

Отже, АТ «Українська залізниця» має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).

Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, суд дійшов висновку, що саме відповідач має нести відповідальність за моральну шкоду, завдану таким джерелом, незалежно від наявності його вини.

Разом із цим, відповідачем не доведено наявність підстав для звільнення його від відповідальності у зв`язку із тим, що завдання шкоди сталося внаслідок обставин непереборної сили або умислу потерпілого.

Крім того, судом з досліджених матеріалів справи та кримінального провадження, встановлено, що дана подія сталася через необережність потерпілого ОСОБА_2 , який переходив залізничні колії в невстановленому місці - на станції Колосівка Одеської залізниці, а саме в смт.Токарівка Вознесенського району, та вчасно не помітив рухомий поїзд і не встиг зреагувати.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої загибеллю його сина ОСОБА_2 .

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із засад розумності та справедливості, враховує глибину фізичних та душевних страждань позивача. Моральна шкода позивачу завдана смертю його сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивача йому душевні страждання; відновити становище, яке існувало до смерті у житті позивача неможливо, оскільки страждання позивача не є одномоментними, а є триваючими, тому що втрата сина є непоправною подією в житті батька.

Втрата сина однозначно є передчасною, оскільки на момент загибелі йому було лише 27 років і будь-яких передумов до його смерті не було. Це стало різкою психотравматичною подією для позивача, оскільки емоції, пов`язані зі смертю сина, є особливими емоціями, які неможливо порівняти з будь-якими іншими стражданнями через їх глибину і тяжкість.

Позивач позбавлений можливості розраховувати на підтримку сина в майбутньому, тобто в похилому війці він не зможе розраховувати на допомогу та підтримку сина. Втрата сина тягне за собою необхідність докладати додаткових зусиль і викликає таку необхідність також в майбутньому.

Встановити ціну людського життя неможливо, як і неможливо точно оцінити завдану моральну шкоду, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Таким чином, встановивши належним чином дійсні обставини справи на підставі наявних доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошового відшкодування моральної шкоди у зв`язку із загибеллю сина у розмірі 200 000,00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи).

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 2000 грн. (2500 грн. (сума судового збору) х 200 000 грн. (сума позовних вимог, яка задоволена судом) / 250 000 грн. (загальна сума позовних вимог), оскільки від його сплати при зверненні до суду із цим позовом позивач був звільнений.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю, - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місце знаходження: 03680, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, код ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , уродженця м. Борислав Львівської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на відшкодування моральної шкоди 200 000, 00 (двісті тисяч) гривень, завданої смертю сина.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місце знаходження: 03680, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, код ЄДРПОУ: 40075815) на користь держави судовий збір в розмірі 2000, 00 (дві тисячі) гривень.

Реквізити для сплати судового збору на користь держави: отримувач: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), розрахунковий рахунок UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне рішення суду складено 11 грудня 2023 року.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко