Рішення № 115528945, 11.12.2023, Межівський районний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 181/1564/23

Провадження № 2/181/319/23

"11" грудня 2023 р. смт. Межова

Межівський районний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючої - суддіЛітвінової Л.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Алексєєвої Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Межова,в порядку спрощеного позовного провадження,з повідомленням (викликом) осіб, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

До Межівського районного суду Дніпропетровської області звернулося АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з позовом, в якому вказано, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 02.07.2007 року.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» стверджує, що у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, відповідач станом на 11.06.2023 року має заборгованість 54401,63 грн., яка складається з наступного:

44634,15 грн. заборгованість за кредитом;

9767.48 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом;

0,00 грн. заборгованість за комісією;

0,00 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 02.07.2007 року у розмірі 54401,63 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 2684.00 грн.

Позивач подав клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також заявку на отримання процесуальних документів в електронній формі.

Ухвалою судді від 22 вересня 2023 року дану справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.(а.с.101-102)

04 жовтня 2023 року від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив, відповідно до якого прохає суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав. Так позивач посилається на те, що умови кредитного договору укладеного між ним та відповідачем визначені в Умовах та правилах надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також у витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України, у даному випадку застосування конструкції договору приєднання його розробляв АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Оскільки умови договорів приєднання розроблялися банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови а не інші. Тому з огляду на зміст ст.633,834 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими ознайомлений. АТ КБ «ПРИВАТБАНК», обґрунтовуючи право вимоги крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, що розміщені на сайті.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з умов розумів відповідач та ознайомився й погодився з ними підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо підстав нарахування, розміру та порядку сплати процентів та пені.

Інформація про умови кредитування надана суду позивачем є недійсною так як згідно п.7 умов дата надання інформації 08.04.2020 року, а дата втрати чинності та актуальності 23.04.2020 року. Відповідно якими умовами керувався Банк після спливу чинності не відомо.

У порушення п.4.9 Умов та правил надання банківських послуг, не направляв їй виписки про стан карткових рахунків і про здійснені за місяць операції за картрахунками. Крім того, банком не надано даних про направлення їй вимоги про виконання зобов`язання про повернення кредиту.

Представником АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надано до суду копію заяви про приєднання до Умов та Правил надання батьківських послуг від 05.07.2021 року, яка підписана від імені представника банку без зазначення прізвища, імені та по батькові останнього та його посади. Подана заява також не містить даних про вид договору, реквізитів розрахункових рахунків, номеру платіжної картки. Також не надано підписаного відповідачем витягу з тарифів на обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна Gold», що свідчило б про ознайомлення відповідача з умовами кредитування. Також позивачем не долучено жодного доказу, що змінивши умови кредитування він повідомив про це боржника, а останній погодився з таким розміром. При цьому, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 05.07.2021 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту.(користування ним) Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника є аналітичним документом банку, складений в односторонньому порядку і не погоджений і відповідачем, тому не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу. Також відповідно до п.1.4 Заяви про приєднання повернення кредиту здійснюється шляхом договірного списання з рахунку клієнта розмір мінімального обов`язкового платежу, та Банк проігнорував цей пункт, в той час збільшуючи суму кредитного боргу. Нею вносились кошти в рахунок кредитного боргу у вересні 2023 року.(а.с.106-107)

09 жовтня 2023 року від представника позивача за довіреністю Довганіча А.М. надійшло клопотання в якому останній прохав забезпечити проведення судових засідань у справі у режимі відеоконференції за його участі поза приміщення суду з використанням власних технічних засобів.(а.с.116)

Ухвалою судді Межівського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2023 року клопотання представника позивача за довіреністю Довганіча Андрія Миколайовича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було задоволено.(а.с.119-120)

Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2023 року позовну заяву було залишено без руху, зазначено недоліки заяви та спосіб їх усунення, а саме: надати суду обґрунтований розрахунок заборгованості відповідача, з детальним розрахунком усіх сум які підлягають стягненню (включаючи формули детального розрахунку відсотків). Позивачу надано строк для усунення недоліків п`ять днів з дня отримання копії ухвали.(а.с.122-123)

16жовтня 2023року відпредставника позивача за довіреністю Савіхіної А.М. надійшла заява про усунення недоліків.(а.с.126-128)

Ухвалою судді Межівського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2023 року позивачу було продовжено строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі Межівського районного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2023 року про залишення позовної заяви без руху строком на 5 (п`ять) днів з дня отримання позивачем копії даної ухвали.(а.с.133-134)

20жовтня 2023року наадресу судувід представникапозивача задовіреністю СавіхіноїА.М.надійшла заявапро усуненнянедоліків позовноїзаяви навиконання ухвалисудді прозалишення позовноїзаяви безруху. (а.с.136-138)

Ухвалою судді Межівського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2023 року було продовжено розгляд справи за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та призначено судове засідання на 11 грудня 2023 року на 09 год. 00 хв.(а.с.143)

Представник АТ КБ «Приватбанк» у судове засідання не з`явився, до позовної заяви було долучено клопотання про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку АТ КБ «Приватбанк» відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, у зв`язку з неможливістю її явки в судове засідання (догляд за немовлям).

Судом на підставі ч.2 статті 247 ЦПК, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до наступних висновків.

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (АТ КБ «Приватбанк») відповідно до статуту є правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк».(а.с.57-58)

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.06.2021 року АТ КБ «Приватбанк» зареєстроване як юридична особа 19.03.1992.(а.с.56)

Згідно Витягу з Державного реєстру банків №ДРБ-000008 від 16.08.2021, АТ КБ «Приватбанк» має право надання банківських послуг, банківська ліцензія № 22.(а.с.59)

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України - «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02.07.2007 року ОСОБА_1 підписала заяву, за змістом якої ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку остання прохала відкрити рахунок та виявила бажання оформити на своє ім`я платіжну картку (кредитка «Універсальна» «55 днів пільгового періоду»), з бажаним кредитним лімітом в розмірі 250 грн., базовою процентною ставкою за кредитом в розмірі 1,9 % на місяць на залишок заборгованості, щомісячна комісія 1%. При цьому, відповідач підтвердила, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг у Приватбанку і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.(а.с.27)

Згідно вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_1 02.07.2007 року було відкрито картку № НОМЕР_1 .

У позовній заяві позивачем зазначено, що договір № б/н від 02.07.2007 року складається з заяви відповідача, «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку».

Але, долучені до матеріалів справи «Умови та правила надання банківських послуг» підпису відповідача не містять.(а.с.42-47)

Доказів того, що «Умови та правила надання банківських послуг», які додані позивачем до позовної заяви, є складовою укладеного між сторонами договору, матеріали справи також не містять, як відсутні і докази, що саме такі умови та правила надання банківських послуг діяли на момент підписання відповідачем 02.07.2007 року заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку.

Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі №6-16 цс 15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Крім того, не надано доказів того, що позивач надав відповідачу кредит у розмірі та на умовах, зазначених позивачем у позовній заяві, а відповідач відповідно взяв на себе зобов`язання з повернення кредиту, сплати винагороди та неустойки у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, а також не доведено, що саме такі умови та правила надання банківських послуг і тарифи банку, як зазначені позивачем у позовній заяві, розумів відповідач підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанк.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У справі, що розглядається, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 зазначено, що надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, що зазначені у наданому розрахунку, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Таким чином, суд вважає, що «Умови та правила надання банківських послуг» та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», який міститься в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02.07.2007 року шляхом підписання заяви.

Паспорт споживчого кредиту, на який посилається позивач, про надання загальної інформації від 08 квітня 2020 року, датований значно пізніше договору від 02.07.2007 року, зазначена інформація у якому зберігає чинність та є актуальною до 23 квітня 2020 року, не може вважатись складовою кредитного договору, не доводить заявлених позовних вимог та не доводить факту видачі кредитної картки з встановленим кредитним лімітом (а.с.39-40) у зв`язку з наступним.

Так паспорт споживчого кредиту від 08 квітня 2020 року містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, відсутні дані щодо фактичного ліміту, річна процентна ставка обчислена на основі припущення.

Крім того, зі змісту цього паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 (провадження №61-14545сво20), при цьому відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, який викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі №284/157/20-ц (провадження №61-13569св20), на яку, як на підставу касаційного оскарження, посилався заявник, а також від 18 листопада 2020 року у справі №313/346/20 (провадження №61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі №467/555/19 (провадження №61-17707св19).

Крім того, заява від 02.07.2007 року підписана ОСОБА_1 не містить посилання на паспорт споживчого кредиту, як складову договору.

Таким чином, даний документ неможливо визнати належним доказом досягнення між сторонами згоди на укладення кредитного договору та погодження всіх його істотних умов, зокрема стосовно розміру отриманого кредиту, розміру відсоткової ставки за користування кредитом, порядок погашення кредиту, розмір щомісячного платежу, розмір неустойки, оскільки наявна у ньому інформація є попередньою та містить сім типів кредитного продукту без зазначення, який саме з них обирає позичальник.

Також у матеріалах справи знаходиться заява про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 05.07.2021 року підписана відповідачем, що містить у собі наступну наявну інформацію: Дані про клієнта, Істотні умови Договору «Кредитні картки» (основні умови кредитування, інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткову інформацію), Істотні та інші умови Договору «Оплата частинами та Миттєва розстрочка» (інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача; порядок повернення кредиту; додаткова інформація); Угода про використання простого електронного підпису; Повний зміст Умов та Правил надання банківських послуг; Тарифи Банку та інші умови договору.(а.с.28-38)

Однак, суд наголошує, що зазначена заява підписана відповідачем 05.07.2021 року, тому її не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02.07.2007 року шляхом підписання заяви. Крім того, у вказаній заяві не зазначено жодним чином про те, що вона є доповненням чи Додатком до Договору № б/н від 02.07.2007 року, укладеного між сторонами по справі.

А тому, суд не може прийняти вказану вище Заяву про приєднання до Умов та Правил банківських послуг від 05.07.2021 року як належний доказ у даній справі з огляду на те, що вона по своїй суті є правочином, який підтверджує виникнення кредитних правовідносин між АТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 за окремим договором від 05.07.2021 року.

Таким чином,у судовомузасіданні встановлено,що 02.07.2007року міжпозивачем тавідповідачкою ОСОБА_1 було укладенокредитний договіру формізаяви,підписаної відповідачкою,що,у своючергу,містить єдиніпогоджені умовикредитування міжсторонами,а саме: тип картки - кредитка «Універсальна» «55 днів пільгового періоду», кредитний ліміт в розмірі 250 грн., базова процентна ставка за кредитом в розмірі 1,9 % на місяць на залишок заборгованості, щомісячна комісія 1%.

Так на підтвердження факту відкриття відповідачу кредитної картки із бажаним кредитним лімітом на підставі заяві від 02.07.2007 року позивачем надано довідку про видані картки та довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, однак оцінуючи зазначені докази, суд не приймає їх до уваги з наступних підстав.(а.с.25,26)

Так,вказані довідкиненалежно оформлені,не міститьномеру тадати їхскладання,у зв`язкуз чимсудом неможуть вважатисядопустимими тадостовірними доказами. Жодних іншихналежних тадопустимих доказівтого,що відповідачупозивачем буввстановлений кредитнийліміт в розмірі 250 гривень (як було зазначено в заяві від 02.07.2007 року), стороною позивача суду не надано, як не надано і належних доказів подальшої зміни такого кредитного ліміту.

Крім того, у вказаних довідках початковою датою є 25.05.2007 рік, у той час, як кредитний договір у формі підписаної заяви було укладено між сторонами лише 02.07.2007 року.

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитної карти, строку її дії, а також розміру наданого кредиту, що позбавляє суд можливості перевірити розмір нарахованої суми боргу та процентів.

В обґрунтування розміру заборгованості відповідача перед позивачем, останнім зокрема, надано виписку по особовому рахунку відповідача та розрахунок заборгованості.(а.с.4-10,11-18,19-24,60-96)

Згідно правових висновків, наведених в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21) за змістом яких:

«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно зі ст. 41 Закону України «Про Національний банк України» та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний Банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку, відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 30 грудня 1998 року № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 18.06.2003 року № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженогоПостановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75(в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Таким чином,виписка по картковому рахунку,що міститься в матеріалах справи,може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Розрахунок заборгованості за договором про надання банківських послуг від 02.07.2007, у свою чергу, не є належним доказом видачі та отримання кредиту, оскільки не є первинним документом, а також не є безспірним доказом розміру заборгованості, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, яка повинна бути підтверджена саме первинними документами.

Отже, суду необхідно дослідити виписку по картковому рахунку у сукупності з іншими доказами та перевірити,чи було встановлено відповідачу кредитний ліміт,якщо було встановлено, то в якому розмірі, чи отримувала вона кредитну картку та строк її дії,чи користуваласяостаннякредитними коштами(чи отримувала готівку у банкоматі та відділенні банку, чи купувала товари та чи перерахувала кошти на інші рахунки), якщо користувалася, то в якому розмірі,чи здійснювала повернення кредитних коштівпозивачу, якщо здійснювала, то в якому розмірі».

Крім того, згідно висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21), банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Отже, наявний у матеріалах справи розрахунок кредитної заборгованості відповідача та виписки з його рахунків є належними доказами наявності заборгованості позичальника.

Так, досліджуючи надану виписку за договором б/н судом встановлено, що вона виконана за період з 25.05.2007 року по 15.06.2023 року, у той час, як кредитний договір у формі підписаної заяви було укладено між сторонами лише 02.07.2007 року.

Однак,враховуючи,що початкововиписку булоздійснено закарткою № НОМЕР_1 ,яку згідно заяви від 02.07.2007 року було відкрито відповідачці ОСОБА_1 , суд приймає до уваги зазначений доказ, проте надаючи йому оцінки, зазначає наступне.

По-перше,як вбачаєтьсяіз виписки,позивачем застосовувалисярізні відсотковіставки длянарахування відсотків,у порівнянніз іншимиперіодами (зокремаза періодз 16.07.2007(початковадата операції/обробки)по 30.03.2013 взагаліне зазначенорозмір відсотковоїставки; 31.03.2013року по31.08.2014року -процентна ставка2,5%на залишокборгу;з 01.09.2014року по31.03.2015року -процентна ставка2,9%;01.04.2015 31.08.2020процентна ставка3,6%;01.09.2020по 27.06.2021-процентна ставка3.5%;01.07.2021по 01.03.2022року процентна ставка3.4%;01.05.2022по 28.07.2022 процентнаставка 1.7%;01.08.2022по 25.12.2022-процентна ставка2,5%;01.01.2023по 01.05.2023 процентна ставка 3.4%.

Натомість, ч. 3ст. 1056-1 ЦК України, в редакції Закону України від 12 грудня 2008 року 1 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» визначено, що фіксована процентна станка є незмінноюпротягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку с нікчемною.

Розмір процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,9 % на місяць (22,8 % річних) мiж сторонами погоджено, про що свідчить підписана відповідачем заява від 02.07.2007 року.

Однак, заява позичальника не містить умов сплати процентів за несвоєчасне виконання зобов`язань у підвищеному розмiрi, починаючи з 31.03.2013 року (у період коли вже діяли зміни внесені в ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 1ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно з вимогами ч. 3ст. 1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього року кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Так, у ч. 4 цієї статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором.

Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка.

У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

З огляду на вищенаведене, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку з тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 та у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Між тим, суд зазначає, що позивачем не надано доказів узгодження сторонами змінюваної процентної ставки, порядку та періодичності її зміни, порядку розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, інших вимог, передбачених законом для застосування змінюваної процентної ставки.

Зміна розміру фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку позивачем з 31.03.2013 року є нікчемною, оскільки докази того, що збільшення розміру процентної ставки погоджено із відповідачем відсутні.

З огляду на викладене суд доходить висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу збільшеної відсоткової ставки, неузгодженої належним чином.

Як вбачається з виписки по рахунку відповідача, позивачем нараховувались відповідачу відсотки за користування кредитом, та інші додаткові платежі (доказів про погодження сплати яких між сторонами, суду надано не було, та про нарахування яких ані в розрахунку заборгованості, ані в позовній заяві позивач не зазначає), що додавались до основної суми витрат позивача та враховано ним як заборгованість за тілом кредиту, однак фактично такою не є, адже не є коштами, фактично використаними відповідачем, тому не можуть бути стягнуті з відповідача.

При цьому, розмір кредитного ліміту розширявся за рахунок списання відсотків, нарахування яких здійснювалося на суму фактично наданої відповідачу позики та розміру відсотків за попередній місяць, а також суми додаткових платежів, тобто сума відсотків нараховувалася на суму позики + розмір відсотків за попередні місяці + суми додаткових платежів.

Крім того, зазначене також підтверджується, заявою представника позивача від 18.10.2023 року наданою на усунення недоліків, відповідно до якої зазначається, що при нарахуванні банком процентів, комісії, пені і не внесення коштів клієнтом на погашення цієї заборгованості, банк має право здійснити списання даної заборгованості за рахунок кредитного ліміту.

Зазначені дії позивача у свою чергу суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки між сторонами не було погоджено те, що вказані відсотки та інші додаткові платежі за користування кредитом мають зараховуватися позивачем до заборгованості за тілом кредиту.

Отже, зазначені обставини та досліджені докази, позбавляють суд можливості встановити розмір фактично використаних кредитних коштів відповідачем (тіло кредиту) та відповідно, виходячи із даної суми розрахувати заборгованість за відсотками.

Згідно з виписки по рахунку відповідача вбачається, що відповідачка дійсно користувалася грошовими коштами: знімала готівкові кошти, оплачувала послуги, погашала заборгованість за кредитним договором, за рахунок чого здійснювалось автоматичне списання коштів, зазначене також і не заперечується самою відповідачкою.

Однак, надана позивачем виписка з рахунку боржника хоча і є первинним бухгалтерським документом та з врахуванням обставин даної справи та вищезазначених фактів не доводить заявлених банком позовних вимог, оскільки виходячи з принципу змагальності позивач (банк) має довести не лише факт кредитних відносин, а й розмір кредитної заборгованості, проте з цього документу неможливо встановити розмір отриманих у кредит коштів, а також тіло кредиту, що узгоджується з висновками Великої Палата Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження№14-131цс19), які також враховані Верховним Судом у постанові від 12 травня 2021 року у справі №206/1881/20(провадження№61-631св21).

Відповідно до статей12,81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідноправомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинствасуду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити,із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

Згідно правового висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 16.09.2020 у справі №200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, однак враховуючи, що позивачем безпідставно було збільшено тіло кредиту шляхом зарахування до нього відсотків (не у погодженому розмірі між сторонами) та інших додаткових платежів (взагалі не погоджених між сторонами), неможливо встановити розмір фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту) відповідачем, а відповідно і розрахувати розмір відсоткі.

Жодних інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували дійсний розмір заборгованості за тілом кредиту, тобто фактично використаних кредитних коштів відповідачем, що б у свою чергу дало можливість суду здійсни вірний розрахунок заборгованості за відсотками у розмірі погодженому сторонами у заві від 02.07.2007 року, стороною позивача суду не надано.

Згідно ч. 6ст. 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Подання позивачем доказів на підтвердження обставин справи є обов`язковим, оскільки в цій частині між сторонами виникає спір про право та такі докази мають значення для ухвалення рішення по справі.

За таких обставин, суд приходить до переконливого висновку, що заявлені банком позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 54401,63 грн. є недоведеними.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до переконливого висновку, що у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» слід відмовити в повному обсязі за недоведеністю.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, то судові витрати Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.

На підставі ст.ст.526,638,1049,1054 Цивільного кодексу Українита керуючись 2, 4, 81, 82, 128, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Акціонерного товаристваКомерційний банк«Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текстрішення складено11грудня 2023 року.

Суддя: Л. Ф. Літвінова