Рішення № 115519919, 11.12.2023, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/2675/23

РІШЕННЯ

Іменем України

11 грудня 2023 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

судді Карпінської Ю.Ф.,

за участю секретаря Дусанюк Н.О.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою, яку обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, до якої також входить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , який належав померлій ОСОБА_2 , як голові та єдиному члену робочого двору, який не втратив право на майно двору станом на 15.04.1991 відповідно до Закону України «Про власність». Однак за життя ОСОБА_2 не отримала свідоцтво про право власності на зазначений житловий будинок, а у зв?язку зі смертю її правоздатність припинилася. Тому за відсутності реєстрації права власності на спадковий будинок за спадкодавцем, вона не має можливості оформити свої спадкові права в нотаріальній конторі. 22 липня 2005 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповідала усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, у тому числі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_1 . Даний заповіт був посвідчений 22 липня 2005 року ОСОБА_3 , секретарем виконавчого комітету Лаврівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, та зареєстрований в реєстрі за №46. Таким чином, вона являється спадкоємицею за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Спадщину після смерті ОСОБА_2 вона прийняла, так як у встановлений законом строк звернулася із заявою про прийняття спадщини до Тульчинської державної нотаріальної контори. Особи, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , відсутні, оскільки вона була одинокою і не мала ні батьків, ні дітей, ні чоловіка на момент смерті. Відповідно до записів погосподарських книг, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 відносився до суспільної групи робочих дворів станом на 15.04.1991, і на цей час головою і єдиним членом двору була ОСОБА_2 . Для того, щоб вирішити спір в досудовому порядку, вона зверталася до Вінницької районної державної нотаріальної контори, але отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії Тульчинської державної нотаріальної контори від 21.06.2023 за №371/02-14, тобто досудове врегулювання спору не дало бажаних результатів, тому, вона вимушена звернутися з даним позовом до суду. Просить ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом, що був посвідчений 22 липня 2005 року ОСОБА_3 , секретарем виконавчого комітету Лаврівської сільської ради Вінницького району Вінницької області та зареєстрований в реєстрі за №46, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку під літерою «А»; сараю під літерою «Б».

Ухвалою судді Вінницького районного суду Вінницької області від 19.07.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання; витребувано з Тульчинської державної нотаріальної контори (м. Тульчин, вул. Миколи Леонтовича, 47, Вінницької області) копію спадкової справи, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

31.10.2023 на виконання вимог ухвали судді Вінницького районного суду Вінницької області від 19.07.2023 надійшла копія спадкової справи, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 08.11.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд.

В судове засідання 07.12.2023 учасники справи не з`явились, хоч про день, час та місце судового розгляду повідомлялись судом в установленому законом порядку.

В матеріалах справи наявна заява представника позивача ОСОБА_1 адвоката Галіциної В.В. про розгляд справи без їхньої участі, позовну заяву підтримують та просять її задовольнити.

Представник відповідача Стрижавської селищної ради Форостяна О. попередньо через канцелярію суду подала письмове клопотання, в якому просить розглянути дану справу без участі представника Стрижавської селищної ради, у вирішенні справи покладаються на розсуд суду.

Частиною третьою статті 211ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання 07.12.2023 за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши письмові докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4, 7 та 11 Конвенції»і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт Брацлав, Тульчинського району Вінницької області померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 07.02.2023, виданим повторно (а.с. 6).

22.07.2005 на випадок своєї смерті ОСОБА_2 склала заповіт, відповідно до якого все її майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом, вона заповідає ОСОБА_1 , що підтверджується копією заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Лаврівської сільської ради Вінницького району Вінницької області Мельник Г.В., зареєстрованого в реєстрі за №46 (а.с. 7).

На замовлення ОСОБА_1 20.06.2023 було виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку під літерою «А»; сараю під літерою «Б» (а.с. 12-16).

Згідно з копією довідки Брацлавської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 08.02.2022 №3, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_2 (а.с. 17).

Відповідно до копії довідки Брацлавського психоневрологічного будинку-інтернату від 08.02.2023 №22, ОСОБА_2 дійсно проживала в Брацлавському психоневрологічному будинку-інтернаті, знаходилась на повному державному забезпеченні, перебувала у списках підопічних з 24.09.2021 та була прописана у Брацлавському психоневрологічному будинку-інтернаті; була знята з усіх видів державного забезпечення та зі списків підопічних 26.09.2022 у зв`язку зі смертю (а.с. 18).

З відповіді Стрижавської селищної ради убачається, що ОСОБА_2 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 не була зареєстрована на території Стрижавської територіальної громади, оскільки 17.11.2016 була знята з місця реєстрації; відповідно до земельнокадастрової книги, за домогосподарством померлої ОСОБА_2 рахувалась земельна ділянка загальною орієнтовною площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; рішення щодо передачі у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка рахується за ОСОБА_2 , Стрижавською селищною радою в період з 2020 року до 2023 року не приймалось; рішень щодо передачі у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_2 до 2020 року Лаврівською сільською радою не виявлено (а.с. 19).

З копій виписок з погосподарських книг убачається, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відносився до суспільної групи робочих дворів станом на 15.04.1991, ОСОБА_2 була головою і єдиним членом двору у період з 1983 року до 2022 року (а.с. 22-27).

Згідно з постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 21.06.2023 №371/07-14, державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори Сухомлин О.А. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю права власності на спадковий будинок за спадкодавцем (а.с. 28).

З копії спадкової справи №99/2023 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 убачається, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , подавши відповідну заяву до Тульчинської державної нотаріальної контори; інші спадкоємці за законом чи за заповітом відсутні (а.с. 66-79).

За змістом статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Відповідно до ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1218 ЦК Українивизначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельні ділянки є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому чинним законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельні ділянки, то спадкоємець також не набуває на них права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Відтак, спадкування є формою правонаступництва, що реалізується спадкоємцем в межах обсягу спадкової маси та не включає в себе процесуальні права та обов`язки спадкодавця, які ним не реалізовані за життя.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, наведеною у постанові від 27.03.2019 (справа № 2-1625/1997).

Як вбачається зі змісту статей1220,1221 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до вимогстатті 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 1268 ЦПК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (частина п`ята статті 1269 ЦК України).

Частиною першою статті 1270ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

В силу вимог частини п`ятої статті 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За змістом статті 1296ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Установлено, що єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, подавши заяву про прийняття спадщини.

З копії спадкової справи №99/2023 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 убачається, що інші особи, які прийняли спадщину, чи особи, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, відсутні.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до якої входить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_2 як голові та єдиному члену робочого двору.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 №56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7.02.2002 №7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18.02.2002 за №157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» зазначається, що за змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. Додатками №32 та №33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок. За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

У період чинності Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, що затверджена Міністерством комунального господарства Українського РСР 31.01.1966, державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості.

Отже, домоволодіння зі статусом робочий двір належало голові цього двору як його забудовнику.

Установлено, що ОСОБА_2 була головою та єдиним членом робочого двору за адресою: АДРЕСА_1 , яка не втратила право на майно двору станом на 15.04.1991, згідно з діючим на той час законодавством, вважалася власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Свідоцтво про право власності на житловий будинокз господарськимибудівлями таспорудами заадресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 за життя не встигла отримати.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт Брацлав, Тульчинського району Вінницької області померла ОСОБА_2 , яка 22.07.2005 на випадок своєї смерті склала заповіт, відповідно до якого все її майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом, вона заповідає ОСОБА_1 .

Установлено, що оформити свої спадкові права на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 не має можливості через відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Особа має право звернутися до суду з відповідним позовом, якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами, тобто передумовою для застосуваннястатті 392 ЦК Україниє відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 (справа № 2-7055/12) вказано, що «з позовом про визнання права власності може звернутися особа, яка вже є власником майна, проте її права не визнаються іншої особою (особами). Стаття 392 ЦК України, у якій регламентується, зокрема, визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статті 392 цього Кодексу».

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 23постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Тобто визнання права в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, у зв`язку з чим, виникає цивільно-правовій спір.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 , являючись єдиним спадкоємцем за заповітом, прийняла спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , подавши заяву про прийняття спадщини,що залишиласьпісля смерті ОСОБА_2 ,зокрема:житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку під літерою «А», сараю під літерою «Б». Інші спадкоємці та особи, які мають право на обов`язкову частку в спадщині, після смерті ОСОБА_2 відсутні.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010, заява №4909/04).

Керуючись ст.ст. 1216-1218, 1222-1223, 1233, 1269-1270, 1296 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 76-82, 89, 95, 211, 247, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку під літерою «А», сараю під літерою «Б».

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач Стрижавська селищна рада, адреса місцезнаходження: смт Стрижавка, вул. 40-річчя Перемоги, 7, Вінницького району Вінницької області.

Дата складення повного судового рішення 11.12.2023.

СУДДЯ Юлія КАРПІНСЬКА