Рішення № 115505923, 05.12.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/28693/23

Провадження № 2/761/9129/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва:

у складі:

головуючого - судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.,

позивача та його представника: ОСОБА_3, ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Бузаджи К.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до АТ «Український нафтогазовий інститут» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 р. ОСОБА_3 звернуся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до АТ «Український нафтогазовий інститут» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.01.223 р. по 03.08.2023 р. в розмірі 600000,00 грн, та судові витрати.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що сторони перебували у трудових відносинах, 26.01.2023 р. позивач отримав наказ від 24.01.2023 р. про звільнення з посади голови правління з виплатою компенсації за 20 календарних днів щорічної відпустки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03.07.2023 р. у справі №761/3453/23 стягнуто з Акціонерного товариства «Український нафтогазовий інститут» на користь ОСОБА_3 кошти невиплаченої заробітної плати за період з 01 травня 2022 року по 24 січня 2023 року у розмірі - 877 419 грн. 00 коп.; компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі - 77 374 грн. 30 коп.; кошти витрат за надання правничої допомоги в сумі - 15 744 грн. 00 коп., а всього в розмірі - 970 537 грн. 30 коп та судові витрати.

03.08.2023 р. відповідач в добровільному порядку виконав рішення суду, перерахував позивачу вказані кошти.

За затримку розрахунку при звільненні за період з 26.01.2023 р. по 03.08.2023 р. позивач нарахував заборгованість в межах шестимісячного строку на підставі ст.116, 117 КЗпП України в розмірі 600000,00 грн.

Вказане стало підставою для звернення до суду.

У відзиві на позов представник відповідача заперечує щодо задоволення позову, зазначає, що вина роботодавця у невиплаті позивачу заробітної плати відсутня, а визначені судом грошові кошти за результатами розгляду справи №761/3453/23 були виплачені своєчасно та в повному обсязі. Саме у зв`язку з наявністю спору щодо заробітної плати було ініційовано розгляд справи №761/3453/23 та прийнято рішення, яке виконано відповідачем. Вважає, що відповідальність за ст. 117 КЗпП України настає для роботодавця лише у випадку порушення строків, визначених ст. 116 КзпП України стосовно неоспорюваної суми. Звертає увагу, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні для врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця. При вирішенні справи мають бути враховані розмір заборгованості роботодавця, період затримки (прострочення) виплати, з чим пов`язана така затримка, ймовірний розмір майнових втрат для працівника пов`язаний із затримкою розрахунку.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що саме рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03.07.2023 р. у справі №761/3453/23 підтвердило вину роботодавця, що спричинило затримку розрахунку при звільненні на понад шість місяців. Зволікань при розгляді справи №761/3453/23 зі сторони позивача не було. Відповідач порушив положення ст.ст.47, 116 КЗпП України, а тому з моменту звільнення з 26.01.2023 р. по день фактичної виплати 03.08.2023 р. позивач має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

В запереченні представник відповідача звертає увагу на наявність спору щодо розміру суму, який був вирішений лише 03.07.2023 р. під час розгляду справи №761/3453/23. Сторона позивача затягувала розгляд справи №761/3453/23 шляхом заявлення відводу. Жодних винних дій відповідача, спрямованих на невиплату неоспорюваних сум, належних позивачу, не було. Вважає, що відповідач, перебуваючи на посаді голови правління самостійно не нараховував та не виплачував собі заробітну плату, що стало причиною спору у справі №761/3453/23.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просив його задовольнити.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені на момент звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Схожого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 28.06.2023 р. у справі № 560/11489/22, в якій зазначив, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Правова позиція Верховного Суду основується на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.

Зазначене застереження у контексті цієї справи зумовлене тим, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України - текст якої написаний вище - діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

На дату звернення ОСОБА_3 (вересень 2023) до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Судом встановлено, що в день звільнення позивача з роботи відповідачем йому не у повному обсязі була виплачена заробітна плата та компенсація за дні щорічної невикористаної відпустки.

Між сторонами існував спір щодо належних позивачеві сум, отже цей спір був вирішений судом у справі №761/3453/23, в результаті чого позов ОСОБА_3 було задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства «Український нафтогазовий інститут» на користь ОСОБА_3 кошти невиплаченої заробітної плати за період з 01 травня 2022 року по 24 січня 2023 року у розмірі - 877 419 грн. 00 коп.; компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі - 77 374 грн. 30 коп.

Таким чином у позивача на підставі статті 117 КЗпП України виникло право вимагати виплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто з дати звільнення до дати повного розрахунку, а у відповідача виник обов`язок щодо такої виплати.

Відтак, суд не погоджується з посиланням сторони відповідача, як на підставу звільнення від виконання зобов`язання, наявність спору, який був вирішений лише 03.07.2023 р. під час розгляду справи №761/3453/23.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.08.2023 р. відповідач в добровільному порядку виконав рішення суду, перерахував позивачу вказані кошти.

Оскільки відповідач виконав рішення суду 03.08.2023, то у позивача виникло право вимагати сплати на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 03.02.2023 р. по 03.08.2023 р. з огляду на обмеження шестимісячного періоду, встановленні ст 117 КЗпП України)

При обрахунку середнього заробітку за затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що у відповідності до п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95 року нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Протягом листопада-грудня 2022 р. заробітна плата позивача складала по 100000,00 грн (в загальному розмірі 200000,00 грн) із кількістю відпрацьованих за цей період робочих днів -43.

Звідси розраховується середньоденний заробіток шляхом ділення 200000,00 грн на 43, що становить 4651,20 грн.

Суд вважає, що за порушення строків виплати були несплачені кошти заробітної плати за період з 03.02.2023 р. по 03.08.2023 р., а саме за 123 робочих днів, а тому 4651,20 грн (середньоденний заробіток) х 123 робочих днів = 572097,60 грн.

Між тим, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Так, передбачене статтею 117 КЗпП України право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, спрямоване не на покарання роботодавця, а на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. При зменшенні розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати наступні обставини:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, де Велика Палата відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, щодо чинників, які мають враховуватися при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування за ст.117 КЗпП України (пункт 91). Окрім того, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково (пункт 92).

Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (пункти 39-41).

При вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку судом враховано, що сума заробітної плати, яка належала до виплати позивачу при звільненні, була спірною, а спір фактично вирішено під час розгляду справи №761/3453/23. Крім цього, дана сума (572097,60 грн) не відповідає розміру ймовірних пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача.

На думку суду, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 171629,28 грн, тобто 30% від суми (572097,60 грн) за порушення строків виплати були несплачені кошти заробітної плати

Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20 (провадження № 61-6476св22), від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21 (провадження № 61-6807св22), від 15 березня 2023 року в справі № 201/8085/21 (провадження № 61-11636св22), від 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21 (61-11631св22).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що даний позов слід задовольнити частково, потрібно стягнути з Акціонерного товариства «Український нафтогазовий інститут» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі171629,28 грн.

Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1716,00 грн судового збору (пропорційно розміру задоволених позовних вимог - 28,6 %)

Щодо витрат на правничу допомогу

П. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В той же час, ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на правничу допомогу заявником надано договір про надання правничої допомоги від 10.08.2023 р., квитанцію від 10.08.2023 р. про сплату 8000,00 грн

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Згідно ч.5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позов представник відповідача заперечує щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,4,5 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої увалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч.3,4,5 ст.141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно сказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. ( правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 11 листопада 201 року у справі № 873/137/21).

У постановах Верховного Суду від 7 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 8 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи складність справи та об"єм виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), беручи до уваги те, що позовну заяву ОСОБА_3 задоволено частково, суд вважає можливим стягнути з АТ «Український нафтогазовий інститут» на користь ОСОБА_3 кошти судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2574,00 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В задоволенні іншої частини вимог заяви про стягнення коштів судових витрат на правничу допомогу потрібно відмовити.

На думку суду, вказаний розмір витрат на правничу допомогу співмірний зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.117 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 211, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273 - 279, 352, 354 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 до АТ «Український нафтогазовий інститут» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Український нафтогазовий інститут» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі - 171629 грн. 28 коп., судовий збір в сумі - 1716,00 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі - 2574,00 грн., а всього 175 919 (сто сімдесят п`ять тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять) гривень 28 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 до АТ «Український нафтогазовий інститут» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: АТ «Український нафтогазовий інститут», код ЄДРПОУ 00147134, адреса: м.Київ, вул.Кудрявський узвіз, 7.

Повне рішення виготовлено 08.12.2023 р.

Суддя: Андрій Осаулов