Рішення № 115502474, 30.11.2023, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/7599/23

Провадження № 2/161/2420/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2023 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Кихтюка Р.М.,

секретаря - Дмитрук Т.В.,

з участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру стягуваних аліментів,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру стягуваних аліментів.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.02.2012 року. У шлюбі з відповідачем у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що відразу після розірвання шлюбу вона звернулась до суду із позовом про стягнення аліментів. А в подальшому, у зв`язку зі зміною потреб дитини, її віку та відсутності спільної домовленості з відповідачем щодо розміру збільшення аліментів, вона звернулась із позовом про збільшення розміру аліментів і рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.05.2018 року з відповідача стягуються аліменти по 930 грн. щомісячно.

Проте, на даний час розмір стягуваних аліментів значно нижчий ніж прожитковий мінімум для дитини відповідного віку і їх розмір недостатній для матеріального утримання дитини, оскільки на даний час син навчається, значно зросли потреби та матеріальне утримання.

А тому, просить суд збільшити розмір аліментів та стягувати з відповідача на її користь аліменти в розмірі 3000,00 грн. щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення ним повноліття.

Крім того зазначає, що відповідачем не виконуються норми сімейного законодавства щодо виховання сина. Зокрема, відповідач не відвідує батьківські збори, урочисті заходи, лінійки або концерти, в яких бере участь неповнолітній син, не цікавиться успіхами у навчанні сина, його психологічним та загальним розвитком, шкільним життям.

При цьому, протягом тривалого часу син проживає з нею, вона самостійно займається його вихованням, піклується про його фізичний та духовний розвиток, навчання.

Також вказує, що вона уклала шлюб з ОСОБА_6 , з яким спільно проживають та виховують сина. При цьому, її син та чоловік мають дружні відносини, спільно проводять час.

Відповідач жодного з покладених законом на батьків обов`язків не виконує. З сином не спілкується, не проявляє до нього батьківської турботи, не цікавиться дитиною та не відвідує його, не турбується про фізичний та духовний розвиток сина.

У зв`язку з цим, просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у заяві та просили їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у відзиві. Водночас, відповідач не заперечував проти збільшення розміру аліментів.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, однак подав суду висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його неповнолітнього сина.

Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом з`ясовано, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.02.2012 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірваний (а.с. 12).

Із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18.05.2009 року вбачається, що відповідач у справі є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 06.04.2012 року із ОСОБА_3 стягувалися аліменти в розмірі по 450 грн. на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 (а.с. 13), розмір яких збільшено рішенням суду від 15.05.2018 року до 930 грн. (а.с. ).

27.08.2016 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 (а.с. 19).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду № 161/9034/20 від 05.08.2021 року.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджує, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та не бере участі у вихованні сина.

Такі доводи сторони позивача підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які є сусідами позивача та вказали, що відповідача не бачили ні разу по місцю проживання дитини. При цьому, у ОСОБА_5 дружні відносини з чоловіком позивача ОСОБА_6 і саме він виконує обов`язки батька щодо сина дружини.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 суду вказав, що у нього дружні відносини з сином дружини ОСОБА_1 . Вони з ОСОБА_5 проводять багато часу разом. Водночас, відповідач майже не цікавиться сином, не піклується про нього і не відвідує його.

Судом також було заслухано неповнолітнього ОСОБА_5 , який суду пояснив, що проживає разом з мамою та ОСОБА_6 . З рідним батьком він майже не спілкується, ні по телефону, ні у соціальних мережах, оскільки він самоусунувся від догляду за ним.

При цьому, із показань вказаних свідків, судом з`ясовано, що відповідач проживає у іншому населеному пункті, спілкується з сином в телефонному режимі і цікавиться його життям дуже рідко.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 01.06.2023 року у ОСОБА_3 наявна переплата по сплаті аліментів в розмірі 3106,48 грн., що підтверджується розрахунком Ратнівського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі (а.с. 44).

Відтак, на думку суду, відповідач, на час розгляду справи в суді, не втратив інтересу до участі у вихованні сина та має намір налагодити відносини з ним.

А тому, зважаючи, що позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, а тому суд не бере до уваги доводи позивача та показання свідків щодо беззаперечного нехтування ОСОБА_3 батьківськими обов`язками.

Водночас, свідок ОСОБА_14 - дружина відповідача зазначила, що останній намагається брати участь у вихованні і спілкуванні із сином, однак в силу певних причин можливо робить це недостатньо, а тому не заслуговує застосування такого виключного заходу як позбавлення батьківських прав.

Також, частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно висновку служби у справах дітей Луцької міської ради № 263 від 25.10.2023 року, служба вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього сина (а.с. ).

Однак, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування та вважає, що зазначений висновок, не в повній мірі оцінює дії відповідача щодо сплати аліментів та його заперечення проти позбавлення батьківських прав, що є по суті намаганням змінити свою поведінку.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду №562/2695/20 від 07.12.2022 року.

Відтак, ні позивачем, ні органом опіки та піклування, не представлено суду переконливих та беззаперечних доказів, які б вказували на доцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо неповнолітнього сина та невчинення батьком дій, що свідчать про намір змінити ситуацію у спілкуванні з дитиною.

Також, п. 18 постанови Пленуму ВСУ №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» визначено, що суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене і те, що позбавлення батьківських прав є крайнім і винятковим заходом, а також заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав, який прагне брати участь у вихованні дитини, сплачує аліменти на її утримання, то суд вважає, що позов цій частині до задоволення не підлягає.

Щодо позовний вимог про збільшення розміру аліментів, то суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що у відповідності до рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.05.2018 року стягуються аліменти з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 930 (дев`ятсот тридцять) гривень щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з індексацією стягуваних сум відповідно до ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», до досягнення дитиною повноліття (а.с. ).

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Згідно частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 192 ч. 1 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При цьому, мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно із Законом України «Про державний бюджет на 2023 рік» з 01 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років становить 2 833 грн.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Отже, аналізуючи зазначені норми закону, суд виходить з того, що батьки дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров`я та розвитку дитини, а кожен з батьків повинен надати дитині утримання у розмірі не меншому половини цього прожиткового мінімуму щомісячно. Тобто, забезпечення батьками такого прожиткового мінімуму забезпечує мінімальні потреби дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України слідує, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Таким чином, дослідивши зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що з моменту ухвалення вищезазначеного рішення у позивача суттєво змінились обставини, за яких суд виходив при визначенні такого розміру аліментів, зокрема, вік дитини, навчання, у зв`язку з чим зросли відповідні витрати.

А тому, враховуючи пріоритетність інтересів дитини, на користь якої стягуються аліменти, визначений законом і істотні зміни у житті внаслідок стану здоров`я та навчання, матеріальне становище позивача, суд приходить до висновку, що слід збільшити розмір аліментів, що стягуються з відповідача на користь позивача, а саме: до 3000,00 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня набранням рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття,

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в дохід держави 1073,60 грн. судового збору по задоволеній вимозі про збільшення розміру аліментів.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 81, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, ст. ст. 150, 164, 166, 182, 183, 192 Сімейного Кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.

Змінити розмір аліментів, визначених рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.05.2018 року та стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 (три тисячі) грн. щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набранням рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 1073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 60 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасниками справи є:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Відповідач - ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 .

Третя особа - орган опіки та піклування Луцької міської ради, юридична адреса: Волинська область, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, ЄДРПОУ 04051327.

Повний текст рішення складений 08 грудня 2023 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Р.М. Кихтюк