Рішення № 115501345, 04.12.2023, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/77/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2023 Справа № 908/976/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Концерну "Міські теплові мережі" (електрона пошта: невідома; юридична адреса: бул. Гвардійський, буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; адреса для листування: вул. Щаслива, буд. 2а, м. Запоріжжя, 69065; код ЄДРПОУ 32121458)

До відповідача: ОСОБА_1 (електрона пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 )

про стягнення заборгованості у розмірі 2 479,77 грн.,

За участю представників сторін:

Від позивача: Науменко М.В., довіреність № 6174/20-23 від 08.05.2023, юрисконсульт;

від відповідача: не з`явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

01.07.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну "Міські теплові мережі" № 28/06-01 від 28.06.2022 (вх. № 1085/08-07/22 від 01.07.2022) до Приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 2 479,77 грн.

01.07.2022 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 12.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/976/22 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Присвоєно справі номер провадження - 5/77/22 та вирішено розгляд справи по суті розпочати з 11.08.2022.

24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

02.09.2022 від Приватного підприємця ОСОБА_1 на електрону адресу суду надійшла заява № б/н від 01.09.2022, згідно якої відповідач заперечив проти доводів викладених у позовній заяві та просить суд при прийнятті рішення застосувати строки позовної давності.

Крім цього, 02.09.2022 від відповідача на електрону адресу суду надійшла заява № б/н від 02.09.2022 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін, оскільки станом на 02.09.2022 відповідач знаходиться в евакуації в Угорщині та не має можливості надати пояснення по суті спору, на підтвердження чого надано копію закордонного паспорту з візовою відміткою про перетин кордону України-Угорщини 05.03.2022.

Ухвалою суду від 02.09.2022 № 908/976/22 задоволено заяву Приватного підприємця ОСОБА_1 № б/н від 02.09.2022 про розгляд справи № 908/976/22 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Продовжені процесуальні строки розгляду справи по суті до закінчення воєнного стану в Україні, дату розгляду справи по суті вирішено вказати у відповідній ухвалі суду після усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

27.07.2023 набув чинності Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 18.08.2023 строком на 90 діб (тобто до 15.11.2023 року).

Господарський суд Запорізької області не припинив здійснювати судочинство.

Запорізька міська територіальна громада не відноситься до територій проведення воєнних (бойових) дій, та/або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Ухвалою суду від 17.10.2023 № 908/976/22 судове засідання з розгляду справи по суті у спрощеному позовному провадженні призначено на 14.11.2023 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

13.11.2023 від Приватного підприємця ОСОБА_1 на електрону адресу суду надійшла заява № б/н від 11.11.2023 (вх. № 24167/08-08/23 від 13.11.2023) про проведення судового засідання за відсутності відповідача у зв`язку з неможливістю явки до господарського суду Запорізької області.

Також, 13.11.2023 від відповідача на електрону адресу суду надійшли заперечення та пояснення № б/н від 11.11.2023 (вх. № 24170/08-08/23 від 13.11.2023), згідно з якими відповідач заперечив проти позовних вимог та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Крім цього, у вищевказаних запереченнях відповідач посилається на вимоги ст. 257 Цивільного кодексу України та просить суд при прийнятті рішення застосувати строки позовної давності.

Ухвалою суду від 14.11.2023 № 908/976/22 оголошено перерву у судовому засіданні до 04.12.2023 о 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

15.11.2023 від ФОП ОСОБА_1 на поштову адресу суду надійшли заперечення та пояснення № б/н від 11.11.2023 (вх. № 24525/08-08/23 від 15.11.2023), які 13.11.2023 надійшли на електрону пошту.

Крім цього, 15.11.2023 від відповідача до суду надійшла заява № б/н від 11.11.2023 (вх. № 24526/08-08/23 від 15.11.2023) про розгляд справи без участі відповідача у зв`язку з неможливістю бути присутнім у судовому засіданні.

Вищевказані документи долучені судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 04.12.2023 представник позивача підтримав доводи викладені у позовній заяві зазначивши, що, 01.03.2013 між Концерном „Міські теплові мережі" (теплопостачальна організація, позивач) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (споживач, відповідач) укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100907, відповідно до умов якого Теплопостачальна організація відпускає теплову енергію у вигляді гарячої води споживачу, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами договору. Згідно укладеного договору, об`єктом теплопостачання було нежитлове приміщення за адресою: вул. Ладозька, буд. 2, м. Запоріжжя. На виконання умов договору, у період з березня по квітень 2015 включно позивач відпустив теплову енергію на загальну суму 3 280,17 грн. В порушення умов договору, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманої теплової енергії виконав частково у розмірі 800,40 грн., внаслідок чого сума основного боргу складає 2 479,77 грн. Просить суд позов задовольнити.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.07.2022 ПП ОСОБА_1 отримала копію ухвали суду від 12.07.2022 про відкриття провадження, що підтверджується оригіналом рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №6900120664320 від 13.07.2022.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти доводів викладених у позовній заяві зазначивши, що у січні 2015 року ОСОБА_1 припинила свою діяльність як фізична особа - підприємець та 01.06.2015 орендоване приміщення за адресою: вул. Ладозька, буд. 2, м. Запоріжжя було повернуто орендодавцю. Під час закриття ПП ОСОБА_1 здійснила оплату усіх рахунків Концерну „Міські теплові мережі". Акти виконаних послуг за рахунками № 100907/1 від 31.03.2015 на суму 2 151,80 грн. та № 100907/1 від 30.04.2015 на суму 1 128,97 грн. відповідач не підписував. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Також, відповідач посилається на ст. 257 ЦК України та просить суд застосувати строки позовної давності внаслідок звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості, яка виникла у період з березня по квітень 2015, тобто через 7 (сім) років.

У судовому засіданні представник позивача не погодився із запереченнями відповідача. Підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд позов задовольнити.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 22.03.2006 року між Управлінням комунальної власності Запорізької міської ради (Орендодавець), Відділом освіти Ленінської районної адміністрації міської ради (Балансоутримувач) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1340, згідно якого орендодавець на підставі наказу управління комунальної власності Запорізької міської ради № 246 від 20.10.2005 передав, а орендар прийняв у строкове платне користування приміщення №№ 4, 6, 7 майстерні (літ. Б-1) загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 69 загальною площею 84,5 кв.м. по вул. Ладозькій, буд. 2 у м. Запоріжжі «…» (п. 1.1). Приміщення використовується орендарем на правах оренди для розміщення об`єкту побутового обслуговування (перукарня, майстерня з ремонту одягу та взуття) (п. 1.2).

Договором № 2211 від 10.08.2012 внесені відповідні зміни до договору оренди № 1340 від 22.03.2006 нежитлового приміщення по вул. Ладозькій, буд. 2 у м. Запоріжжя, а саме: замінено орендодавця з Управленням комунальної власності Запорізької міської ради на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та замінено балансоутримувача з Відділу освіти Ленінської районної адміністрації міської ради на Департамент освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради.

01.03.2013 між Концерном "Міські теплові мережі" (Теплопостачальна організація, позивач) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (Споживач, відповідач) укладений договір № 100907 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді (договір) на орендоване нежитлове приміщення по вул. Ладозька, буд. 2, м. Запоріжжя.

Відповідно до п. 1.1. договору, теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання відпустити теплову енергію в гарячій воді споживачу, а споживач - прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід`ємними частинами.

Згідно п. 3.2.6. договору, споживач зобов`язаний виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Пунктом 3.2.9. договором визначено, що споживач теплової енергії зобов`язаний письмово сповіщати теплопостачальну організацію про продаж власного приміщення, розірвання договору оренди, зміну власного найменування, організаційно-правової форми, місцезнаходження, банківських реквізитів, керівника, статусу платника податків, ліквідацію, реорганізацію, тощо, а також про зміну балансової належності теплових мереж споживача (Субсоживача) не пізніше 5 днів з моменту настання зазначених подій.

Пунктом 3.2.25. договору визначено, що споживач зобов`язаний щомісячно, у строки визначені договором, повертати теплопостачальній організації підписаний уповноваженою особою та належним чином оформлений акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді (акт).

Відповідно до п. 6.1. договору, розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій або в іншій формі, що не заперечує діючому законодавству, згідно з діючими на час розрахунків тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку, на підставі показань вузла обліку теплової енергії, а у випадках їх відсутності - відповідно до обсягів фактично спожитої теплової енергії, розрахованих згідно законодавства та умов договору.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2. договору).

Підставою для розрахунків споживача з теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання-передачі (п. 6.3).

Пунктом 6.4. договору визначено, що споживач зобов`язаний до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію. Споживач має право робити передоплату.

Згідно п. 6.6. договору, при перерахуванні коштів за теплову енергію у платіжному документі споживач повинен зазначати район міста, номер та дату даного договору. За наявності заборгованості за даним договором теплопостачальна організація зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за теплову енергію, відпущену у минулі періоди.

Відповідно до п.п. 6.7., 6.7.1. договору, споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від теплопостачальної організації документи за розрахунковий період: рахунок, акт приймання-передачі теплової енергії, податкову накладну (платникам ПДВ) (п. 6.7). Отриманий акт приймання-передачі теплової енергії споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу теплопостачальної організації на протязі п`яти днів з дати отримання. Датою отримання акту вважається: при отриманні нарочним - дата вручення представнику споживача; при направленні рекомендованим листом - дата, зазначена у відбитку поштового штемпеля на документі, що зроблений поштовим відділенням та підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту - 3 дні, по області - 5 днів, по Україні - 7 днів) (п. 6.7.1).

Пунктом 6.7.2. договору передбачено, що у разі неотримання акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у термін, встановлений п. 6.7.1. договору, акт підписується теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період. В разі наявності заперечень щодо даних, зазначених в акті, споживач зобов`язаний надати теплопостачальній організації нормативно обґрунтовані письмові заперечення до даного акту з додаванням відповідних документів та погодити з теплопостачальною організацією всі розбіжності у встановлений пунктом 6.7.1. договору строк. При отриманні заперечень в підписанні акту та доказів в обґрунтування заперечень до нього теплопостачальна організація розглядає їх та надає відповідь про прийняття або відмову у прийнятті заперечень. При прийнятті заперечень до акту вносяться відповідні коригування в акті наступного місяця. У разі відмови у прийнятті заперечень теплопостачальна організація надає нормативно обґрунтовану відповідь та вважає акт прийнятим до розрахунку, якщо цей акт в місячний строк не буде оскаржений споживачем у судовому порядку.

Сторони щоквартально, по мірі необхідності, з ініціативи теплопостачальної організації, проводять звірку взаємних розрахунків за фактично споживачу теплову енергію з підписанням акту звірки (п. 6.7.3.).

Споживач сплачує теплопостачальній організації вартість теплової енергії, використаної понад обсяги, які передбачені на відповідний (розрахунковий) період, згідно з умовами договору (п. 6.11.).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100907 від 01.03.2013 позивач у період з березня по квітень 2015 включно постачав теплову енергію, направляв відповідачу акти приймання-передачі теплової енергії та рахунки для оплати спожитої теплової енергії на загальну суму 3 280,17 грн.

На підставі п. 6.7.2. договору Акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період. Будь-яких заперечень на підписані акти відповідач позивачу не направляв.

В порушення умов договору відповідач оплатив спожиту теплову енергію частково у розмірі 800,40 грн., у зв`язку з чим залишок основної заборгованості складає 2 479,77 грн.

Відповідно до п. 10.1. договір діє до 01.01.2014. Згідно з п. 10.2. договір припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення, прийняття відповідного рішення господарським судом, ліквідації однієї із сторін. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо не відбулась жодна з сторін за місяць до закінчення терміну дії даного договору не заявила про розірвання цього договору (п. 10.4. договору).

З урахуванням викладеного, предметом розгляду справи є стягнення основної заборгованості за відпущену теплову енергію за період з березня по квітень 2015 включно у розмірі 2 479,77 грн.

З матеріалів справи вбачається, що за актом прийому-передачі від 01.06.2015 ПП ОСОБА_1 передала, а Департамент освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради прийняв приміщення №№ 4, 6, 7 майстерні (літ. Б-1) загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 69 загальною площею 84,5 кв.м. по вул. Ладозькій, буд. 2 у м. Запоріжжі.

Крім цього, 01.07.2015 між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та Приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про розірвання договору № 1340 від 22.03.2006 оренди нежитлового приміщення №№ 4, 6, 7 майстерні (літ. Б-1) загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 69 по вул. Ладозькій, буд. 2 у м. Запоріжжі.

Отже, протягом березня - квітня 2015 ПП ОСОБА_1 користувалась вищевказаним орендованим приміщенням.

Судом також встановлено, що згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.10.2023 за кодом № 442087045171, 10.12.2014 об 11:30:57 державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради - Кірієнко І.В. внесено запис № 21030060005029143 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за її рішенням.

Господарським процесуальним кодексом визначено, що сторонами в судовому процесі господарської юрисдикції - позивачами і відповідачами - можуть бути і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу.

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Згідно з Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань" однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Припинення підприємницької діяльності ФОП до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, якщо спірні правовідносини виникли саме щодо виконання договору, укладеного між суб`єктами господарської діяльності.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18.

Враховуючи викладене, станом на 04.12.2023 ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) не є фізичною особою-підприємцем.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України (падалі ГК України) договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, який відповідно до статей 193 ГК України та статей 525, 526 ЦКУ має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового оборогу або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння зміна умов зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов`язаннями; господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст. 179 ГК України).

За ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких па вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини сторін врегульовано договором про постачання та використання теплової енергії.

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов`язки.

За таких обставин, на час розгляду справи в суді сума основної заборгованості за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №100907 від 01.03.2013 за період з березня по квітень 2015 включно у розмірі 2 479,77 грн. підтверджена матеріалами справи, є доведено та обґрунтованою.

Контррозрахунку спірної суми як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі або частково відповідачем суду не надано.

Разом з тим, відповідачем у цій справі заявлено про застосування до спірних вимог строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною ч. 1 ст. 257 ЦК України передбачена загальна позовна давність, яка встановлюється тривалістю у три роки.

Нормою ч. 1 ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

У разі пропуску строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин такого пропуску.

Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Перелік поважних причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення.

Відповідно до положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії», заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення ЄСПЛ від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Німеччини»).

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Судом досліджуються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У пункті 47 рішення у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що рішення про поновлення строку на оскарження може порушити принцип правової визначеності та свобода розсуду судів при вирішенні питання про поновлення не є необмеженою. У кожному випадку суди мають встановлювати, чи виправдовують причини поновлення строку на оскарження втручання у принцип остаточності судового рішення.

Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.06.2021 у справі № 2-5256/11 (провадження № 61-18477cв20).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, заборгованість відповідача за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №100907 від 01.03.2013 виникла у період з березня по квітень 2015 року.

За умовами договору №100907 від 01.03.2013, споживач мав сплатити вартість теплової енергії до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, отже про порушення свого права позивач мав дізнатися з 21.04.2015 - за березень 2015 та 21.05.2015 - за квітень 2015, а тому трирічний строк позовної давності сплив 21.04.2018 та 21.05.2018 відповідно.

Договір не містить посилань, якими б сторони продовжували строк позовної давності.

Також, позивачем не надавалось обґрунтування поважності пропуску строку позовної давності.

Однак, з цим позовом у справі № 908/976/22 позивач звернулася до суду лише 01.07.2022, тобто через сім років після виникнення заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 1 ст. 257 ЦК України суд приходить до висновку, в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності щодо звернення з цими позовними вимогами до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, оскільки спір виник з вини відповідача, проте позивач звернувся через сім років після виникнення заборгованості без належного обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності, витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони, а саме на відповідача - 1 240,50 грн. та позивача - 1 240,50 грн.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на користь Концерну "Міські теплові мережі" (юридична адреса: бул. Гвардійський, буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; адреса для листування: вул. Щаслива, буд. 2а, м. Запоріжжя, 69065; код ЄДРПОУ 32121458) витрати зі сплати судового збору в сумі 1 240 грн. (одна тисяча двісті сорок) грн. 50 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Повний текст рішення складено та підписано 07.12.2023.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.