Рішення № 11549268, 22.09.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" вересня 2010 р.Справа № 9-26/12-10-230

За позовом: Відкритого акціонерного товариства "АВДІЇВСЬКИЙ КОКСОХІМІЧНИЙ ЗАВОД";

До відповідача: Державного підприємства "Одеська залізниця";

про стягнення 1085,24грн.

Суддя Меденцев П.А.

Представники:

Від позивача: не з’явився;

Від відповідача: Клочко Н.В.( за довіреністю);

СУТЬ СПОРУ: 12.01.2010р. Відкрите акціонерне товариство "АВДІЇВСЬКИЙ КОКСОХІМІЧНИЙ ЗАВОД" звернулось до суду із позовом про стягнення із Державного підприємства "Одеська залізниця" 1085,24 грн.

          Ухвалою суду (суддя Никифорчук М.І.) від 18.01.2010 р. було порушено провадження у справі №26/12-10-230.

07.04.2010 р. у справі №26/12-10-230 суддею Никифорчуком М.І. прийнято рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

За результатами розгляду касаційної скарги на рішення суду від 07.04.2010 р. Вищим господарським судом України 29.07.2010 р. прийнято постанову, якою рішення господарського суду Одеської області від 07.04.2010 р. у справі №26/12-10-230 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

          Ухвалою суду від 16.08.2010р. справу № 26/12-10-230 прийнято до провадження суддею Меденцевим П.А. та присвоєно справі №9-26/12-10-230.

Позивач на позовних вимогах наполягає.

          Відповідач 22.09.2010 р. подав до суду відзив на позов, в якому просить суд у позові відмовити.          

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

25 червня 2009 р. між Відкритим акціонерним товариством "АВДІЇВСЬКИЙ КОКСОХІМІЧНИЙ ЗАВОД" та фірмою „Bremer Internаtional Limited” був укладений контракт № 422/09, відповідно до умов якого Продавець - позивач у справі зобов’язався продати, а покупець –фірма „Bremer Internаtional Limited” прийняти та оплатити дрібницю коксову ( далі –Товар).

25.09.2009 р. по залізничній накладній № 51869070 на групу вагонів у 30-ти вагонах, у тому числі і вагон №65238123, вантажовідправником - позивачем у справі - зі станції Авдіївка на адресу Ізмаїльського морського торгового порту для компанії „Bremer Internаtional Limited” на станцію призначення Ізмаїл - експорт Одеської залізниці відправлено вказаний вище Товар у кількості 1534250 кг.

По досилочній накладній №42147729 на групу вагонів зі станції Знам’янка на адресу начальника станції Ізмаїл - експорт Одеської залізниці відправлено три вагона, у тому числі і вагон №65238123 з вищевказаним товаром.

28 вересня 2009 р. по прибутті вказаних вагонів на станцію Знам’янка Одеської залізниці у вказаному вагоні №65238123 було виявлено нестачу вантажу в кількості 3600 кг., про що складений комерційний акт АА053878/983/234. У вказаному комерційному акті є посилання на складені акти загальної форми №№ 23067, 23088 від 27 вересня 2009 р. Вказаний вагон у технічному стані є несправними.

Згідно рахунку-фактури СФ № 793964 від 30.09.2009 р. вартість 1 т. вказаного Товару складає 432,3672 грн. з ПДВ.

Згідно наданого Позивачем розрахунку суми недостачі її розмір складає суму 1085,24грн.

Представник ДП „Одеська залізниця” вимоги не визнає, надав відзив у якому зазначив наступне.

Відповідно до записів у залізничній накладній №51869070, навантаження вантажу відбувалося на підприємстві вантажовідправника засобами і силами відправника вантажу, ним же була визначена маса вантажу перед відправленням вагонів, без участі представника залізниці.

Вагон №65238123, у якому перевозився вантаж, технічно несправний, що підтверджується актом про технічний стан вагону №539 від 27.09.2009р., а саме актом встановлено, що деформована кришка 1-го люка, зазор 20 мм, довжиною 500 мм. Можливу втрату вантажу, несправність вагону вантажовідправник бачити міг, але заходів щодо усунення несправності не прийняв.

Таким чином, несправність вагону не мала прихований характер, виявлена вантажовідправником перед завантаженням, але він завантажив вантаж у технічно несправний вагон у зв’язку з чим і сталась втрата вантажу.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.2 ст.205 ЦК України).

          Відповідно до положень ч.1 ст.908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ч.2 ст.908 ЦК України). Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно із ч.1 ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

          Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства (ч.2 ст.307 ГК України).

          Відповідно до ч.2 ст.1 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 р., Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Ст. 31 Статуту залізниць України закріплює, що придатність вагонів для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається відправником, якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці.

Відповідно ст. 32 Статуту залізниць України, відправник зобов’язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов.

          Згідно до ч.1 ст.129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

          Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах (п.а ч.1 ст.129 Статуту).

Частина 4 ст.129 Статуту залізниць України в усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Пункт „б” ч.2 ст.130 Статуту залізниць України встановлює, що у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Якщо у складанні комерційного акта відмовлено, замість нього подається документ, що підтверджує скаргу про цю відмову.

Відповідно до п.16 Правил складання актів, затв. Наказом Мінтрансу України від 28.05.2002 р. №334, передбачено, що у разі відмови начальника станції від складання комерційного акту або оформлення акту з порушенням цих Правил одержувач має право до вивезення вантажу зі станції, а при вивантаженні на місцях незагального користування –протягом 24 годин з моменту прийняття від залізниці вагона (контейнера) з вантажем подати про це письмову скаргу начальнику Дирекції залізничних перевезень безпосередньо або через начальника станції.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно до ч.2 ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У п. 3.9 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002р. №04-5/601 зазначається, що коли під час завантаження наданий технічно несправний вагон, відправник зобов’язаний відмовитися від його використання. Якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження вагону, що виникли внаслідок технічної несправності рухомого складу, відноситься до відправника.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є не обґрунтованими, не підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, віднести за рахунок Позивача пропорційно задоволених вимог, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Меденцев П.А.