Рішення № 115492509, 04.12.2023, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/15683/23

Провадження № 2/947/2738/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2023 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря Солтановської Ю.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні м. Одеси цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про скасування рішень державних реєстраторів, визнання недійсним договору дарування, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення прибудови,

ВСТАНОВИВ:

19 травня 2023 року позивач звернувся до суду з позовом та просив ухвалити рішення, яким: скасувати рішення державного реєстратора Бурана Андрія Володимировича від 31.10.2019 року за індексним номером: 49460398 про державну реєстрацію змін до об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером: 30725251101, а саме на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 ). Скасувати рішення державного реєстратора Карякіна Кирила Анатолійовича від 30.01.2020 року за індексним номером: 50901072, яким зареєстровано право власності на нежитлове приміщення № 3 загальною площею 97,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 ). Визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення № 3 за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) від 31.01.2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 60, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Диким Сергієм Петровичем. Скасувати рішення державного реєстратора Дикого Сергія Петровича від 31.01.2020 року за індексним номером: 50918305, яким зареєстровано право власності на нежитлове приміщення № 3 загальною площею 97,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зобов`язати ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом знесення прибудови. Стягнути з відповідачів на користь Одеської міської ради сплачений судовий збір (на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради: ідентифікаційний код: 26302537, р/р НОМЕР_4 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172).

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 23.10.2017 року ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу здійснила відчуження квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 50,7 кв.м., житловою площею 28,1 кв.м. на користь ОСОБА_4 . Проте, 31.10.2019 року, рішенням державного реєстратора проведено державну реєстрацію змін до об`єкту нерухомого майна, на підставі довідки від 28.10.2019 року, в результаті чого, було змінено загальну площу об`єкта з 50,7 кв.м. на 83,1 кв.м., житлову площу змінено з 28,1 кв.м. на 28 кв.м.

Зазначає, що 27.01.2020 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав не нежитлове приміщення за вказаною адресою, площею 97,5 кв.м. за ОСОБА_4

31.01.2020 року, ОСОБА_4 здійснив відчуження приміщення № НОМЕР_5 , загальною площею 97,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_3

03.04.2020 року було зареєстроване повідомлення про початок виконання будівельних робіт, за вказаною адресою, проте будівельні роботи мали місце за межами нежитлового приміщення № 3 із самовільним захопленням земельної ділянки, площею 90 кв.м.

В подальшому повідомлення про початок будівельних робіт було скасоване рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року.

Стверджує, що Територіальна громада м. Одеси як власник земель комунальної власності в особі Одеської міської ради вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав у зв`язку з протиправним проведенням ОСОБА_3 будівельних робіт з будівництва прибудови до приміщення (раніше-квартири) АДРЕСА_3 .

Ухвалою суду від 22 травня 2023 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання. Одночасно було задоволено клопотання представника позивача та витребувано від Юридичного департаменту Одеської міської ради (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6) належним чином засвідчені копії реєстраційних справ: - № 2019738651101 на об`єкт нерухомого майна - приміщення № 3, загальною площею 97,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 ; - № 30725251101 на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того, одночасно з подачею позову, представник позивача звернулась до суду з заявою, якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на приміщення (раніше квартира) АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2019738651101).

Ухвалою судувід 22.05.2023року заявупредставника позивачапро вжиттязаходів забезпеченняпозову було задоволено.

11 вересня 2023 року відповідач ОСОБА_4 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовної заяви Одеської міської ради.

Ухвалою суду від 19.09.2023 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

У судовому засіданні представник позивача Одеської міської ради Вишнивецька Анастасія Олегівна позовну заяву підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладенні в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позовна заява містить вимоги щодо яких строк позовної давності сплив.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, сповіщена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що первісний власник - ОСОБА_6 набув право власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру у домі ЖБК «Малиновський-7» від 27.01.1999 року № 6822. Вказане Свідоцтво видане на підставі технічного паспорту від 22.01.1999 року, довідки ЖБК «Малиновський-7» про виплату паю №6 від 24.01.1999 року, розпорядження УЖКГ Одеського міськвиконкому від 27.01.1999 року № 23.

Потім, ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 11.02.1999 року, зареєстрованого Одеською Спеціалізованою Біржою Нерухомості в «Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю» за реєстраційним номером 99.02-1355, здійснив відчуження вказаної квартири на користь ОСОБА_7 .

26.02.2003 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Бур`яновою Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 1-758, здійснила відчуження квартири АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_8 .

Згодом ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 04.12.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Фуфаєвою О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1389, здійснила відчуження зазначеної квартири на користь ОСОБА_9 .

04.06.2009 року ОСОБА_9 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Фуфаєвою О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 187, здійснив відчуження квартири АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_8 .

29.03.2013 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за ОСОБА_8 на вищевказану квартиру АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна: 30725251101).

ОСОБА_8 на підставі договору дарування, посвідченого від 29.03.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Крицькою Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 305, здійснила відчуження на користь ОСОБА_5 та цього ж дня 29.03.2013 року за ОСОБА_5 проведено державну реєстрацію права власності на вказану квартиру АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна: 30725251101).

Згодом ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Диким С.П., зареєстрованого в реєстрі за № 1739, здійснила відчуження квартири АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_4 . Того ж дня, 23.10.2017 року за ОСОБА_4 проведено державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна: 30725251101).

31.10.2019 року рішенням державного реєстратора Бурана А.В. ха 47 індексним номером: 49460398 проведено державну реєстрацію змін до об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером: 30725251101, а саме: 1) до підстав виникнення права власності: додано довідку від 28.10.2019 року, виготовлену ПП «Одеське БТІ»; 2) змінено загальну площу об`єкта з 50,7 кв.м. на 83,1 кв.м.; 3) змінено житлову площу об єкта з 28,1 кв.м. на 28 кв.м.

27.01.2020 року державним реєстратором Карякіним К.А. прийнято рішення про закриття розділу за індексним номером: 50901206 (РНОНМ: 30725251101). Підставою прийняття вказаного рішення стали: 1) висновок від 20.01.2020 року № 3/20, виготовлений ТОВ «БТІ СЕРВІС»; 2) технічний паспорт від 20.01.2020 року № 3/01/20, виготовлений ТОВ «БТІ СЕРВІС»; 3) договір купівлі-продажу квартири від 23.10.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Диким С.П. зареєстрованого в реєстрі за № 1739; 4)витяг з ДРРП від 31.10.2019 року № 187065610, виготовлений державним реєстратором Бураном А.В.; 5) довідка від 28.10.2019 року, виготовлена ПП «Одеське БТІ».

27.01.2020 року державним реєстратором Карякіним К.А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30.01.2020 року № 50901072 (РНОНМ: 2019738651101) на нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 3 загальна площа - 97,5 кв.м. за ОСОБА_4 .

31.01.2020 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Диким С.П., зареєстрованого в реєстрі за № 60, здійснив відчуження приміщення № 3, загальною площею 97,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_3 (РНОНМ: НОМЕР_2 ).

28.05.2020 року листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради повідомлено, що згідно з даними Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів наявна інформація щодо реєстрації у квітні 2020 року повідомлення про початок виконання будівельних робіт, найменування об`єкта «Реконструкція нежитлового приміщення № 3 з внутрішніми переплануваннями за адресою: АДРЕСА_2 .

Проте, вказані роботи не відповідають зазначеному виду робіт у повідомленні про початок виконання будівельних робіт та виконуються за межами нежитлового приміщення № 3 із самовільним захопленням земельної ділянки, орієнтовною площею - 90 кв.м. Також за результатами буріння утворилося 11 свердловин, в які працівниками заглиблено металеві каркаси для їх подальшого бетонування.

Документи щодо права власності або користування зазначеною земельною ділянкою в замовника будівництва відсутні.

Містобудівні мови та обмеження забудови земельної ділянки та дозволи на тимчасове порушення благоустрою, на вказаний об`єкт будівництва, Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради не видавались (т.1 а/с 60).

Листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 09.03.2023 року повідомлено, що відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року по справі № 420/5314/20 вказане повідомлення скасоване (т.1, а/с 68).

Листом Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 03.04.2023 року № 01-18/367 повідомлено, що 15.03.2023 року спеціалістами управління державного контролю за використанням і охороною земель Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради проведено огляд земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якого встановлено, що на земельній ділянці орієнтовною площею 10 кв.м. розташована залізобетонна конструкція на металевих опорах з облаштуванням окремого входу до квартири. Вказана земельна ділянка не огороджена, доступ до неї вільний (т.1 а/с 70).

Також листом від 23.03.2023 року № 727/03.01-07 Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради (далі - КП «БТІ» ОМР) надало копію технічного паспорту від 22.01.1999 року на квартиру АДРЕСА_3 , зх якого вбачається, що квартира не була обладнана балконом (терасою) та/чи лоджією, а також будь-якою іншою прибудовою (т.1 а/с 74-96).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що з моменту будівництва будинку АДРЕСА_2 , відсутня технічна документація, яка б передбачала існування прибудови, ОСОБА_4 було штучно створено формальні передумови для збільшення площі квартири за рахунок прибудови, якої станом на момент укладення договору дарування від 31.01.2020 року № 60 з ОСОБА_3 не існувало. ОСОБА_3 здійснено будівництво залізобетонної конструкції на металевих опорах з облаштуванням окремого входу до квартири, чим фактично забудовано земельну ділянку комунальної власності територіальної громади м. Одеси, яка у встановленому законом порядку для такого будівництва не відводилась, що свідчить про наявність ознак самочинного будівництва. Таким чином, замовником будівництва проведено будівельні роботи з будівництва прибудови до приміщення (квартири) за відсутності дозвільної документації, що свідчить про їх незаконність.

Однак, суд не може в повній мірі погодитись з зазначеними твердженнями представника позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органом місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктами "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Стаття 212 ЗК України визначає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу та статті 212 ЗК України, вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки із приведенням її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Слід зазначити, що під час розгляду справи з`ясовано так і не було, ким саме та коли була здійснена спірна прибудова, в той час як з листа УДАБК ОМР від 28.05.2020 року та наданих до нього матеріалів фотофіксації вбачається, що залізобетонна конструкція на металевих опорах на час обстеження вже існувала, а комісійне обстеження здійснювалось у зв`язку з виконанням будівельних робіт з буріння паль за допомогою спецтехніки (т.1, а.с.60-67).

Таким чином, суд вважає недоведеним твердження представника позивача щодо того, що саме ОСОБА_3 було здійснено будівництво залізобетонної конструкції, чим фактично забудовано земельну ділянку комунальної власності.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з листа Департаменту земельних ресурсів на адресу позивача від 03.04.2023 року у житловому багатоповерховому будинку за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці орієнтовною площею 10 кв.м. розташована залізобетонна конструкція на металевих опорах з облаштуванням окремого входу до квартири; вказана земельна ділянка не огороджена, доступ до неї вільний; будь-які земельні або будівельні роботи не проводяться, раніше зайнята земельна ділянка (орієнтовною площею 90 кв.м., про захоплення якої йшлося в акті перевірки Департаменту комунальної власності ОМР від 27.05.2020 року (а.с.99-100)) біля зазначеного приміщення на теперішній час вільна від забудови (т.1, а.с.70).

У відповідності з ч. 1 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до ч.З ст.6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать:

1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно- будівельного контролю та нагляду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року №553 затверджено Порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю (далі - Порядок №553).

Відповідно до абз.1 п.1 Порядку №553, цей Порядок визначає процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками, сертифікованими відповідальними виконавцями робіт, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Згідно з п.5 Порядку № 553, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

Відповідно до п.7 Порядку №553, позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, виявлення факту самочинного будівництва об`єкта.

Згідно абзаців 1, 4 п. 9 Порядку №553, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб`єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об`єкт будівництва.

У випадку, коли суб`єкти містобудування або його представники, які будують або збудували об`єкт будівництва та були належним чином повідомлені про дату і час проведення перевірки, не прибули на об`єкт будівництва для проведення перевірки, перевірка проводиться із залученням представників органів місцевого самоврядування.

Відповідно до підпунктів 1, 2, 3, 8 и.11 Порядку №553, посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час проведення перевірки мають право:

- безперешкодного доступу до місць будівництва об`єктів та до об`єктів, що підлягають обов`язковому обстеженню;

- складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону;

- у разі виявлення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, містобудівних умов та обмежень, затвердженого проекту або будівельного паспорта забудови земельної ділянки видавати обов`язкові для виконання приписи щодо, зокрема, усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил;

- одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб інформацію та документи, необхідні для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до п.17 Порядку №553 у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, крім акта перевірки, складається протокол, видається припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил або припис про зупинення підготовчих та/або будівельних робіт (далі - припис).

У приписі обов`язково встановлюється строк для усунення виявлених порушень згідно з додатком.

Згідно абз. 2 пункту 19 Порядку № 553 припис підписується посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю, яка провела перевірку

Слід зазначити, що архітектурно-будівельний контроль для виявлення фактів, зазначених в якості обставин позовної заяви не відбувався, що свідчить про недоведеність вимог позивача. Матеріали справи не містять ані приписів, а ні протоколів щодо не виконання вимог вказаних приписів, що свідчить про порушення встановленого законом порядку вирішення вказаного питання. Так, вищезазначеною Постановою детально регламентований порядок дій, що можна кваліфікувати як досудовий порядок вирішення спорів щодо самочинного будівництва. Позивачем, в позовній заяві кваліфіковані дії відповідача, саме як самочинне будівництво, при цьому, встановлений законодавством порядок реагування на виявлення вказаного факту, матеріали справи не містять.

Крім того, позивачем не наданий висновок експертизи, яка могла встановити факт істотного відхилення від будівельним норм та стандартів під час будівництва, а також сам факт захоплення земельної ділянки після демонтування прибудови, якої на теперішній час не існує.

Більш того, фактично, позивач просить звільнити те, що вже було самостійно демонтоване та не перебуває у володінні та користуванні відповідачів.

Суд зазначає, що вимоги позивача про знесення самочинно побудованої прибудови не підлягають задоволенню, оскільки спірна прибудова не є об`єктом капітального будівництва з огляду на те, що вона містить лише елементи тимчасової споруди, а по-друге, відповідачі не є суб`єктом містобудування, оскільки ними не здійснювалось будівництво споруди, а навпаки здійснювався її демонтаж.

Відповідно до ч. 2 ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року по справі № 826/12531/17 зазначив, що відповідно до приписів статті 181 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про іпотеку» та статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлюється комплекс кваліфікуючих ознак для нерухомого майна.

Таким чином, на відміну від нерухомого майна, переміщення якого неможливе без їх знецінення та зміни призначення, тимчасові споруди мають відмінності, зокрема, виготовляються з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.

Відповідно до ДБН В.2.1-10-2009 «Основи та фундаменти споруд» фундамент - частина будівлі чи споруди, переважно підземна, яка сприймає навантаження від споруди і передає їх на основу, складену ґрунтами (природну) чи штучну.

За способом улаштування розрізняють фундаменти з вийманням або без виймання ґрунту. З вийманням ґрунту влаштовують малозаглиблені, мілкого закладання та заглиблені фундаменти, що зводяться у котлованах (п.1.11 ДБН В.2.1-10-2009).

До малозаглиблених слід відносити фундаменти, підошва яких розташовується в межах глибини промерзання ґрунтів (п.5.4 ДБН В.2.1-10-2009).

За конструкцією фундаменти поділяють на окремо розташовані стовпчасті, стрічкові, щільові просторові, спеціальні з анкерами, із забивних блоків чи коротких паль, перехресні системи стрічок, плитні, коробчасті, просторові-рамні, які можуть бути малозаглиблені, мілкого закладання та заглиблені для споруд, що влаштовують у котлованах (п.5.9 ДБН В.2.1-10-2009). Стовпчасті фундаменти зводять під будівлі з легкими стінами: дерев`яними, каркасними.

Водночас, глибина закладання фундаментів повинна прийматись зокрема з урахуванням - призначення і конструктивних особливостей об`єктів, що проектуються, навантажень і впливів на фундаменти, глибини сезонного промерзання ґрунтів (п.7.5.1 ДБН В.2.1-10-2009).

Фундаменти класифікуються, згідно з ДБН В.2.2-40:2018, зокрема як «фундаменти малозаглиблені».

Фундаменти малозаглиблені, мілкого закладання - передають навантаження на ґрунт переважно через підошву фундаменту.

Фундамент - це підземний чи підводний конструктивний елемент будівлі, що сприймає всі навантаження від вище розташованих вертикальних елементів несучого остова, бічного тиску грунту нерівномірних їх деформацій та передає їх на ґрунтові основи.

Відстань від поверхні планування до нижньої площини фундаменту (підошви) - це глибина закладання фундаменту. Фундаменти поділяють на фундаменти мілкого та глибокого закладання.

Фундаменти мілкого закладання мають такі особливості: навантаження на основи передаються в основному через підошву фундаменту; співвідношення зовнішніх розмірів (висоти і ширини) складають не більше 4, що дозволяє розглядати такі фундаменти при їх повороті, як жорсткі конструкції; фундаменти влаштовують у відкритих котлованах або в порожнинах, утворених в масивах ґрунту.

Фундаменти глибокого закладання мають такі особливості: навантаження на основи передаються через підошву фундаменту і бокову поверхню; співвідношення зовнішніх розмірів (висоти і ширини) більше 4; фундаменти влаштовують шляхом заглиблення в ґрунтовий масив або в порожнини, розташовані в масиві.

Із зазначеного вище випливає, що такий конструктивний елемент як «фундамент» мілкого закладання, повинен мати наступні характерні ознаки: розташування конструктивного елементу (фундаменту) під землею та над землею; сприймання всіх навантажень (навантажень у вигляді згинальних моментів, поперечних і поздовжніх горизонтальних та вертикальних сил) та їх передача на ґрунтові основи; співвідношення висоти і ширини фундаменту мілкого закладання не перебільшує 4; для влаштування фундаментів обов`язковою умовою є влаштування котловану або влаштування порожнин в масивах ґрунту; певна розрахункова глибина закладання фундаментів, що не допускає морозного спучення ґрунтів; проектуються у відповідності до вимог нормативної документації та за фактом повинні відповідати даним проектної документації, наявність якої на будівництво об`єкта обов`язкова.

Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №806/22/18 зазначив, що капітальна будівля завжди тісно пов`язана із земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки має фундаментну основу. Це означає, що капітальну будівлю не може бути без негативних наслідків для конструкції розібрано і переміщено, адже в даному випадку всій споруді буде завдано непоправної шкоди.

Разом з тим, доказів того, що фундамент під спірною спорудою є заглибленим матеріали справи не містять.

Більш того, суд бере до уваги звіт про технічний стан нежитлових приміщень № 3, за адресою АДРЕСА_2 , складений експертом з технічного обстеження будівель і споруд (кваліфікаційний сертифікат серія АЕ № 001792 від 04.03.2013 року), відповідно до якого - в ході обстеження виявлено, що демонтаж залишеної частини плити та її конструкції може призвести до порушення цілісності та обвалу сусідніх прибудов і конструкцій квартир, таким чином - демонтаж існуючий плити та її конструкції - не можливий.

Суд зазначає, що належних доказів того, що наявність спірної самочинної прибудови порушує права позивача, інших співмешканців житлового будинку або управляючій компанії житловим будинком, з врахуванням використання усіх передбачених законодавством України заходів щодо з`ясування усіх обставин, перевірки документів, зобов`язання проведення перебудови, неможливості проведення відповідної перебудови або відмови відповідача у проведенні перебудови шляхом приведення прибудови у відповідність до норм ДБН, - представником позивача суду не надано. Крім того, представником позивача не доведено конкретний розмір і конфігурацію земельної ділянки, яку просять зобов`язати відповідача звільнити, на якій розташована самочинно збудована прибудова, а вказана орієнтовна площа не є юридично визначеною.

Крім того, пунктом 7 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ№6 від 30.03.2012р. "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" визначено, що не може бути застосовано правила статті 376 ЦК при вирішенні справ за позовами: - про визнання права власності на самочинно переобладнані квартири в багатоквартирних будинках різних житлових фондів, оскільки такі правовідносини врегульовано іншими нормами законодавства, зокрема статтею 383 ЦК та відповідними нормами Житлового кодексу України щодо власників квартир; - про визнання права власності на самочинно збудовані тимчасові споруди; - про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі (ганок, веранда, мансарда тощо).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Щодо вимоги про визнання договорударування недійсним, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16ІІК України).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

В Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України. Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорюваний правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність, підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Аналогічну позицію висловив й Верховний Суд у справі № 761/12692/17 від 17.06.2021 року.

Оскільки на момент укладення договору дарування, державна реєстрація права на нерухоме майно не була скасована, сторони договору, керуючись принципом реєстраційного підтвердження володіння вказаним майном, уклали договір дарування в повній відповідності до норм чинного законодавства.

ВС констатував, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

У розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Суд вважає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Посилаючись на практику Верховного Суду, у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача, судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Позивач не обгрунтував, яким чином рішення державного реєстратора Бурана А.В. від 31.10.2019 року, яким було збільшено площу квартири до 83,1 кв.м., порушує права Одеської міської ради, за умови, що прибудова була демонтована позивачем одразу після набрання чинності рішенням суду про скасування повідомлення про початок будівельних робіт. Рішення державного реєстратора ОСОБА_10 фактично вичерпало свою дію, оскільки право власності на спірний об`єкт було зареєстровано 30.01.2020 року рішенням державного реєстратора Карякіна К.А.

За такою ж підставою не підлягають задоволенню й вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 30.01.2020 року про державну реєстрацію прав на спірне приміщення.

Так, Одеська міська рада не наділена повноваженнями контролю дотримання законності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, повноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав. За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав. У разі якщо в результаті проведеної перевірки державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав виявлено прийняття такими державними реєстраторами чи суб`єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законів, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, Міністерство юстиції Україйи вживає заходів до негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів, а також заінтересованих осіб.

Таким чином, порушення процедури проведення державної реєстрації прав, не може бути підставою для скасування рішення державного реєстратора, у випадку відсутності належного обґрунтування порушення такою реєстрацією прав позивача.

Як зазначалось вище, державна реєстрації не порушує права позивача, оскільки спірної прибудови на теперішній час не існує, а вимога заявлена на підставі порушення процедури державної реєстрації без обгрунтування порушення прав позивача, задоволенню не підлягає, як така, що не відповідає вимогам цивільного судочинства.

Також, суд приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 02 листопада 2021 року по справі № 925/1351/19.

Так, у пункті 6.50 постанови Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19 сформовано висновок, за змістом якого добросовісний набувач, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Відповідно до частини 5 та 6статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус судді»встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права..

Відповідно до частини 5статті 12 ЦК Україниякщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Відповідно дост. 13 ч. 3 ЦПК Україниучасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно дост.16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до частини 6ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Як вбачається з положень ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

У зв`язку з вищевикладеним, на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову Одеської міської ради до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про скасування рішень державних реєстраторів, визнання недійсним договору дарування, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення прибудови.

У в`язку з відмовою у позові судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 319, 375, 376 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Одеської міської ради до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про скасування рішень державних реєстраторів, визнання недійсним договору дарування, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення прибудови, відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 08 грудня 2023 року