Рішення № 11548871, 15.09.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" вересня 2010 р.Справа № 9/187-10-3488 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ІКЕМА”;

До відповідача: Одеського виробничого хіміко-фармацевтичного підприємства „БІОСТИМУЛЯТОР” у формі товариства з обмеженою відповідальністю;

про стягнення 24296,75 грн.;

Суддя Меденцев П.А.

Представники:

Від позивача: Янчук О.С. (за довіреністю);

Від відповідача: не з’явився;

СУТЬ СПОРУ: 09.08.2010 р. за вх. №6760 Товариство з обмеженою відповідальністю „ІКЕМА” (далі –Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Одеського виробничого хіміко-фармацевтичного підприємства „БІОСТИМУЛЯТОР” у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі –Відповідач) 24296,75 грн.

Позивачем у позові викладено клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти Відповідача.

Клопотання Позивача про забезпечення позову судом не задовольняється, у зв’язку з тим, що заявником не надано жодного доказу в підтвердження того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, як того вимагає ст.66 ГПК України.

Позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач у судові засідання 27.08.2010 р. та 15.09.2010 р. не з’явився, незважаючи на те, що про дату, час та місце проведення судового засідання був належним чином повідомлений, про що свідчать повідомлення відділення зв’язку про вручення поштового відправлення №56660 (відмітка про отримання повноважною особою 02.09.2010 р.), №80400 (відмітка про отримання повноважною особою 01.09.2010 р.).

Відповідач відзив на позов не надав, у зв’язку з чим справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

          07.07.2008 р. між Позивачем (продавець) та Відповідачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №ІК/БР/070708, за умовами якого продавець бере на себе зобов’язання здійснити поставку покупцю продукції згідно специфікації та накладної, а покупець зобов’язується прийняти зазначений товар та сплатити за нього грошову суму.

          Згідно п.2.1. договору кількість товару за цим договором повинна відповідати накладним.

          За умовами п.3.1. договору ціна та кількість товару вказується в специфікації, яка є невід’ємною частиною цього договору.

          На виконання умов договору на підставі накладної від 27.11.2008 р. №278 продавцем покупцю було поставлено продукцію „Анальгін” на суму 42000 грн.

Відповідно до п.4.1. договору оплата товару здійснюється на умовах відстрочення платежу 30 календарних днів з дати підписання видаткових накладних, якщо інший строк не встановлений в специфікаціях.

          За специфікацією №4 від 06.11.2008 р. оплата за товар здійснюється на умовах відстрочення платежу 30 календарних днів з дати підписання видаткових накладних.

Згідно до п.4.2. договору оплата здійснюється за рахунком-фактурою або по реквізитах, вказаних у договорі.

          04.06.2010 р. Позивач надіслав Відповідачу лист з пропозицією сплатити суму боргу за прострочку платежу. Відповіді на лист Позивач не отримав.

          22.06.2010 р. Позивач надіслав Відповідачу претензію, яка була отримана Відповідачем 29.06.2010 р., з вимогою погасити заборгованість за договором. Відповіді на претензію від Відповідача не надійшло.

          У зв’язку з неналежним виконанням Відповідачем зобов’язань, у нього утворилась заборгованість перед Позивачем в сумі 18 400 грн.

Згідно умов п.п.7.2., 7.3. договору Позивачем розраховано пеню в сумі 18,35 грн., збитки від інфляційних процесів в сумі 2949,52 грн., 10% річних в сумі 2928,88 грн.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

          У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.2 ст.205 ЦК України).

За положеннями ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Частина 1 статті 173 Господарського кодексу України встановлює, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.509 ЦК України).

Положення ч.1 ст.525 ЦК України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім цього, як вбачається з вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частина 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За положеннями ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

          Відповідно до ч.2 ст.625 ЦКУ, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

          Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу віднести за рахунок Відповідача пропорційно задоволених вимог, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2.Стягнути із Одеського виробничого хіміко-фармацевтичного підприємства „БІОСТИМУЛЯТОР” у формі товариства з обмеженою відповідальністю (65006, м. Одеса, Хаджибеєвська дорога,2, р/р 26006054402281 філія „Южне ГРУ” ЗАТ КБ „Приват Банк” м. Одеса, МФО 328704, код ЄДРПОУ 32093887) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ІКЕМА” (19133, Черкаська область, Монастирищенський район, с. Станівка, вул. Леніна,5, р/р 260033013552 у філії відділення №2972 Ощадбанку України м. Монастирище Черкаської області, код ЄДРПОУ 34324056) заборгованість в сумі 18400 грн., пеню в сумі 18,35 грн., збитки від інфляційних процесів в сумі 2949,52 грн., 10% річних в сумі 2928,88 грн., витрати по державному миту в сумі 242,97 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя