Рішення № 115486817, 06.11.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2023Справа № 910/8310/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/8310/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразійська індустріальна група"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології"

про стягнення 6 318 070,75 грн,

за зустрічним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразійська індустріальна група"

про стягнення 4 922 332,19 грн збитків,

За участю представників:

позивача (відповідач за зустрічним позовом) Ковальова Л.Ф.;

відповідача (позивач за зустрічним позовом) Гулієв Ф.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Євразійська індустріальна група" (далі - позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, Група) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології" (далі - відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, Товариство) про стягнення 6 318 070,75 грн (4 277 510,80 грн основного боргу, 1 141 667,63 грн втрат від інфляції, 162 005,54 грн 3% річних та 736 886,78 грн пені).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором на переробку давальницької сировини № 26/02-2020 від 26.02.2020 (далі - Договір) в частині оплати виготовленої продукції у встановлений Договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 відкрито провадження у справі № 910/8310/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 03.07.2023, а також встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій.

19.06.2023 Групою подано клопотання про долучення розрахунків.

23.06.2023 від Товариства надійшли відзив на позовну заяву та зустрічна позовна заява до Групи про стягнення 4 922 332,19 грн збитків.

Вказаний зустрічний позов обґрунтований позивачем за зустрічним позовом тим, що Групою не повернуто давальницьку сировину, передану згідно з Договором для виготовлення продукції, на заявлену до стягнення суму.

Ухвалою суду від 03.07.2023 відкладено підготовче засідання на 24.07.2023; прийнято зустрічну позовну заяву Товариства до розгляду з первісним позовом у справі № 910/8310/23; постановлено здійснювати розгляд справи № 910/8310/23 в порядку загального позовного провадження; вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом; встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

14.07.2023 Групою подано: відповідь на відзив; відзив на зустрічну позовну заяву; заяву про зміну предмету позову шляхом доповнення позовних вимог новою вимогою про скасування оперативно-господарської санкції згідно повідомлення Товариства від 13.04.2023 № 12/13 про утримання суми збитків в розмірі 4 922 332,19 грн на підставі пункту 5.13 Договору шляхом утримання сум, належних до сплати Групою.

24.07.2023 Товариством подані заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 24.07.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позову, відзив на зустріну позовну заяву, відповідь на відзив за первісним позовом та заперечення на відповідь на відзив, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, а також оголошено перерву в підготовчому засіданні до 28.08.2023.

01.08.2023 Товариством подано відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву.

16.08.2023 Групою подані заперечення на відповідь на відзив на зустрічний позов, а також клопотання про витребування у Товариства документів.

Ухвалою суду від 28.08.2023 (протокольно) судом відмовлено в задоволенні клопотання Групи про витребування документів, оскільки, за поясненнями представника Товариства, частина документів, які є в наявності у останнього, була надана Групі, інші ж витребувані документи відсутні у Товариства. Суд запропонував представнику сторони надати суду для огляду оригінали актів.

Протокольною ухвалою від 28.08.2023 було відхилено також клопотання відповідача за первісним позовом щодо зобов`язання позивача за первісним позовом провести звірку розрахунків, оскільки відповідна дія є правом, а не обов`язком сторони, а сам акт звірки може оцінюватися судом в сукупності з іншими доказами (первинними документами).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 закрито підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 21.09.2023.

У судовому засіданні 21.09.2023 судом було оглянуто оригінали документів і оголошено перерву до 05.10.2023.

У судовому засіданні 05.10.2023 було оголошено перерву до 19.10.2023.

17.10.2023 від Групи надійшли письмові пояснення в порядку статті 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

19.10.2023 від Товариства надійшли письмові пояснення.

У судовому засіданні 19.10.2023 було оголошено перерву до 06.11.2023.

У судових засіданнях, суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 06.11.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується первісний та зустрічний позови, відзиви на них, заперечення, письмові пояснення, тощо, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.02.2020 Групою (виконавець) і Товариством (замовник) укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого замовник передає давальницьку сировину виконавцю, який зобов`язується за грошову винагороду виготовити з давальницької сировини брикети металургійні, відповідно до заявок, специфікацій замовника та передати готову продукцію замовнику.

Відповідно до пунктів 3.4, 3.5, 3.6 Договору виконавець виготовлені партії готової продукції постачає за адресою вантажоодержувачів, зазначених у заявках (специфікаціях) до Договору. Поставка здійснюється залізничним транспортом без пакування, навалом.

Згідно з пунктом 4.5 Договору наприкінці поточного місяця сторони оформлюють та підписують акт виконаних робіт, в якому фіксується кількість та якість відвантаженої готової продукції; кількість та якість давальницької сировини, використаної для її виробництва; залишок давальницької сировини на складі та загальна вартість виконаних робіт. Цей акт є підставою для проведення підсумкових за місяць розрахунків замовника з виконавцем за виконану роботу.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди від 16.09.2021 № 14 до Договору загальна сума Договору визначена як сумарна вартість робіт, виконаних відповідно до підписаних сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт за Договором і орієнтовано складає 80 000 000,00 грн.

Згідно з пунктом 7.5 Договору строк його дії був встановлений на 3 місяці, в подальшому строк дії Договору неодноразово продовжувався додатковими угодами до Договору, а саме: від 25.05.2020 № 1 строк дії Договору продовжено на 5 місяців; від 25.10.2020 № 5 - на 9 місяців; від 25.11.2020 № 6 - до 31.12.2020; від 30.12.2020 № 8 - до 28.02.2021; від 26.02.2021 № 9 - до 31.05.2021; від 31.08.2021 № 13 - до 31.12.2021; від 24.12.2021 № 16 - до 31.03.2022.

Укладений сторонами Договір та додаткові угоди до нього у встановленому порядку не оспорені, не розірвані, не визнані недійсними.

Відповідно до частин першої та другої статті 837 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Отже, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором підряду з переробки давальницької сировини.

Частиною першою статті 854 ЦК України визначено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до частини четвертої статті 879 ЦК України оплата робіт проводиться після прийняття замовником виконаних робіт, якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Група з 01.04.2020 по 31.12.2020 виготовила та поставила Товариству металургійні брикети на суму 21 102 312,49 грн.

У свою чергу, відповідач за первісним позовом повністю розрахувався за виготовлені металургійні брикети, сплативши позивачу за первісним позовом за період з 28.04.2020 по 21.01.2021 кошти у розмірі 21 102 312,49 грн.

У подальшому, з січня 2021 року по січень 2022 року Група виготовила та поставила Товариству металургійні брикети на суму 55 636 877,23 грн.

Відповідач за первісним позовом повністю розрахувався за виготовлені металургійні брикети, сплативши позивачу за первісним позовом за виготовлені брикети 55 636 877,23 грн.

У лютому 2022 року Група на виконання умов Договору продовжила виконувати роботи з виготовлення металургійних брикетів для Товариства.

Так, у період з 01.02.2023 по 23.02.2023 позивачем за первісним позовом виготовлено партії металургійних брикетів та поставлено за заявками відповідача за зустрічним позовом залізничним транспортом на адресу вантажоодержувачів, а саме: Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» та Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча».

За результатами виконаної роботи Групою складено акт надання послуг з переробки від 23.02.2022 № 2 на суму 4 577 510,80 грн.

Слід зазначити, що вказаний акт підписано представниками сторін і скріплено печатками без зауважень.

09.03.2022 позивач за первісним позов направив на електронну пошту відповідача за зустрічним позовом рахунок від 23.02.2022 № 2 на оплату за виготовлення брикетів металургійних за Договором на суму 4 577 510,80 грн, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти головного бухгалтера Групи.

23.03.2022 Товариство здійснило часткову оплату, перерахувавши на користь Групи 300 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 23.03.2022 № 18, у призначенні платежу якого зазначено, що це оплата за послуги виготовлення брикетів згідно з рахунком від 23.02.2022 № 2 за Договором.

Отже, відповідачем за зустрічним позовом підтверджено отримання ним вказаного вище рахунку на оплату шляхом його часткової оплати та зазначення його реквізитів у платіжному дорученні від 23.03.2022 № 18.

З огляду на викладене, заборгованість Товариства перед Групою за Договором складає 4 277 510,80 грн (4 577 510,80 грн - 300 000 грн).

Позивач за первісним позовом неодноразово звертався до відповідача за первісним позовом з проханням оплатити заборгованість в сумі 4 277 510,80 грн за виконані в лютому 2022 року за Договором роботи з виготовлення брикетів.

Втім, Товариство залишило вказані вимоги без задоволення та заборгованість за Договором не сплатило; доказів протилежного суду не подано.

Відповідач за первісним позовом заперечував проти задоволення первісного позову посилаючись, зокрема, на таке:

- Групою не повернуто залишок непереробленої давальницької сировини (окалина прокатна) у кількості 6 119,86 тон, не надано звіту про використання давальницької сировини;

- відповідачем за первісним позовом застосовано оперативно-господарську санкцію передбачену пунктом 5.13 Договору;

- акт від 23.02.2022 № 2 не містить відомості, визначені пунктом 4.5 Договору, а тому не може бути підставою для проведення розрахунків;

- строк оплати не настав, оскільки позивач за первісним позовом не виконав обов`язки з направлення документів, передбачених пунктом 3.13 Договору.

Проте, вказані доводи спростовуються матеріалами справи та є підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу, виходячи з такого.

У даному випадку слід звернутися до правової позиції Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 16.09.2022 у справі № 913/703/20 такого змісту:

«Передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акту і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт (виявлені недоліки) у строк, визначений договором. Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акту. У свою чергу, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника».

Як встановлено вище, сторонами підписано та скріплено печатками акт від 23.02.2022 № 2 без будь-яких зауважень.

Крім того, Товариство частково оплатило заборгованість за вказаним актом і, вказавши у призначенні платежу платіжного доручення від 23.03.2022 № 18, що це оплата за послуги виготовлення брикетів згідно з рахунком від 23.02.2022 № 2 за Договором, визнало факт отримання такого рахунку.

Що ж до відсутності в акті від 23.02.2022 № 2 деяких відомостей, то слід зазначити, що Товариство під час його підписання не вказало про наявність таких недоліків й на момент підписання зміст акта не викликав у відповідача за первісним позовом жодних нарікань.

Отже, відповідач за первісним позовом виконав обов`язок з прийняття робіт і не скористався правом заявити про наявність недоліків робіт та/або відомостей у акті ні на момент його підписання, ані пізніше, вказавши про такі недоліки лише під час розгляду даного господарського спору.

Стосовно строку оплати, вказані доводи Товариства є необґрунтованими, оскільки Договором не була передбачена попередня оплата виконаної роботи, тому відповідно до вимог частини першої статті 854 ЦК України замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи.

Остаточна здача робіт відбулась 23.02.2022, що підтверджується підписаним сторонами Договору без зауважень і заперечень актом надання послуг з переробки від 23.02.2022 № 2, отже, в силу приписів частини першої статті 854 ЦК України зобов`язання з оплати мало бути виконано 23.02.2022.

Таким чином, первісні позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 4 277 510,80 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що ж до тверджень Товариства стосовно того, що Групою не повернуто залишок непереробленої давальницької сировини, не надано звіту про використання давальницької сировини та відповідачем за первісним позовом застосовано оперативно-господарську санкцію, передбачену пунктом 5.13 Договору, то вони підлягають розгляду у контексті позовної вимоги Групи про скасування відповідної санкції та вимог зустрічного позову.

Також Групою заявлено до стягнення 1 141 667,63 грн інфляційних втрат (період нарахування з березня 2022 року по квітень 2023 року), 162 005,54 грн 3% річних (період нарахування з 09.03.2022 по 31.05.2023) і 736 886,78 грн пені (період нарахування з 24.02.2022 по 24.08.2022).

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно з пунктом 5.2 Договору у разі порушення строків оплати робіт з переробки давальницької сировини, замовник зобов`язується сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний календарний день порушення строків оплати.

Так, перевіривши здійснені позивачем за первісним позовом розрахунки, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що вони правильні, а тому, враховуючи прострочення допущене зі сторони замовника в частині строків оплати, то первісні позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних, інфляційних втрат і пені підлягають задоволенню.

Також Групою було заявлено позовну вимогу про скасування оперативно-господарської санкції Товариства, застосованої відповідачем за первісним позовом.

Суд дійшов висновку про задоволення вказаної вимоги первісного позову, виходячи з такого.

Товариством відповідно до повідомлення від 13.04.2023 № 12/13 було застосовано оперативно-господарську санкцію до групи про утримання суми збитків у розмірі 4 922 332,19 грн на підставі пункту 5.13 Договору.

Відповідно до пункту 5.13 Договору сторони передбачили, що замовник має право в односторонньому порядку (у тому числі після закінчення строку дії Договору) застосовувати до виконавця оперативно-господарську санкцію, що полягає в утриманні сум пред`явлених виконавцю неустойки і розрахованих збитків з належних до оплати сум, у тому числі за виконані роботи, шляхом відправки виконавцю відповідне повідомлення з вказівкою утриманої суми і розрахунок збитків. До завершення розгляду по суті спірних питань сторонами або судом, утримання замовником сум пред`явлених виконавцю неустойки та розрахованих збитків не є порушенням передбачених Договором зобов`язань замовника з оплати за виконані роботи.

Слід зазначити, що строк дії Договору закінчився 31.03.2022 і після цього Товариство продовжувало виконувати свої зобов`язання, здійснювати оплату заборгованості за Договором і оперативно-господарських санкцій не застосовувало, претензій щодо збитків, повернення залишків давальницької сировини Групі не заявляло.

28.03.2023 Група направила вимогу Товариству про сплату заборгованості за Договором.

04.04.2023 Товариство відповіло на вказану вимогу листом від 04.04.2023 № 4, повідомивши, що надісланий рахунок на оплату на суму 4 577 510,80 грн не відповідає вимогам, які стосуються первинних бухгалтерських документів. Відповідач за первісним позовом запропонував Групі надати належним чином оформлений рахунок на оплату, акт звірки за весь час роботи з 2020 по 2023 роки.

Разом з тим, лише 13.04.2023 Товариством було застосовано оперативно-господарську санкцію, незважаючи на ту обставину, що роботи були виконані та прийняті ще 24.02.2022, а строк дії Договору завершився 31.03.2022.

Статтею 235 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.

Відповідно до частин першої та другої статті 237 ГК України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Враховуючи вказані норми права, підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною.

Крім того, Верховний Суд зазначав, що оперативно-господарські санкції можуть полягати в односторонній відмові від господарського зобов`язання (повністю або частково) або в односторонній зміні його умов. Оперативно-господарські санкції застосовуються відповідною особою - стороною зобов`язання в односторонньому порядку, а їх перелік та порядок вжиття визначаються виключно положеннями договору, укладеного між сторонами. Мета застосування зазначених санкцій - припинення або запобігання повторенню порушень зобов`язання шляхом оперативного впливу на правопорушника. Оперативно-господарські санкції застосовуються виключно за рішенням управненої сторони й спрямовані на корегування подальшої поведінки порушника господарського зобов`язання в майбутньому (постанова Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №914/2285/17).

У даному випадку, Товариство обґрунтувало застосування оперативно-господарської санкції тим, що Групою не повернуто залишок непереробленої давальницької сировини (окалина прокатна) у кількості 6 119,86 тонн, не надано звіту про використання давальницької сировини, а тому, на переконання відповідача за первісним позовом, позивач за первісним позовом повинен відшкодувати вартість такої сировини у розмірі 4 922 332,19 грн.

Отже, Товариство має довести, що Група мала залишок непереробленої давальницької сировини та порушила як виконавець умови Договору.

Слід зазначити, що вимога про повернення давальницької сировини датується 31.03.2023, втім, надіслана Групі Товариством разом з повідомленням від 13.04.2023 № 12/23 саме 13.04.2023, що підтверджується описом у вкладення та квитанцією.

Позивач за первісним позовом вказує, що для встановлення залишків неповернутої давальницької сировини та її вартості Товариство мало б документально підтвердити:

- кількість (вагу) поставленої до Товариства сировини в період дії Договору;

- кількість (вагу) витраченої сировини при виготовлені брикетів;

- у разі встановлення різниці між поставленою та витраченою сировиною, визначити залишок сировини;

- вартість залишку сировини визначити на підставі документів, що підтверджують закупівлю сировини та її вартість.

Втім, Товариством не подано належних, достовірних, достатніх і вірогідних доказів, які б підтверджували витрати сировини на виготовлення металургійних брикетів, закупівлю сировини та її вартість.

Товариство зазначає, що за період дії Договору, а саме з лютого 2020 року по лютий 2023 року, ним передано Групі автомобільним транспортом 52 253,724 т давальницької сировини, на підтвердження чого надано 138 видаткових накладних за період з квітня 2020 року по серпень 2021 року та 557 товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) за період з вересня 2021 року по лютий 2022 року.

Слід зазначити, що давальницька сировина постачалась автомобільним транспортом навалом без пакування, що вказано в ТТН, водночас, у ТТН, які надані Товариством, в графі «маса нетто» та «маса брутто» вказана однакова вага.

Отже, розрахунок кількості сировини здійснено, виходячи з маси брутто, що значно завищує фактичну вагу давальницької сировини, оскільки, не було виключено вагу автомобілів, які здійснювали перевезення.

Так, за розрахунком позивача за первісним позовом таке завищення приблизно склало 4 000 - 5 000 тонн.

Крім того, для встановлення залишків давальницької сировини необхідно визначити кількість витраченої сировини.

Товариство вказує, що залишок невикористаної давальницької сировини в кількості 6 119,86 тонн був встановлений згідно з даними бухгалтерського обліку, який визначений на підставі видаткових та ТТН та актів прийму-передачі наданих послуг за період дії Договору.

Втім, згідно з актами надання послуг з переробки за період з 01 січня 2021 року по лютий 2023 року загальна кількість (вага) готової продукції складає 53 462,564 тонн і відповідно витрачено давальницької сировини 43 304,677 тонн.

53 462,564 т. х (0,80+0,01) = 43 304,677 т.

Формула, за якою встановлюється кількість витраченої давальницької сировина визначена в специфікаціях до Договору таким чином:

Vc - (Vm)x (0,80+0,01), де:

- Vc - кількість давальницької сировини, необхідної для виготовлення партії готової продукції;

- Vm - кількість (вага) готової продукції;

- 0,01 - втрата сировини при транспортуванні та розвантаженні.

Згідно з даними електронних накладних за період з 01.04.2020 по 31.12.2020 Групою було відправлено залізничним транспортом виготовлені металургійні брикети загальною кількістю (вагою) 17 792,03 т.

Відповідно витрачено давальницької сировини 14 411,544 т. [17 792,03т х (0,80+0,01)].

Таким чином, загальна кількість витраченої давальницької сировини за період з квітня 2020 року по лютий 2022 року складає:

43 304,677 т + 14 411,544 т = 57 716,221 т.

Отже, Група підтвердила документально, що витратила давальницьку сировину за період з квітня 2020 року по лютий 2022 року в кількості 57 716,221 т.

Слід зазначити, що Товариством заявлено про поставку давальницької сировини у кількості 52 253,724 т, втім підтверджено документально наданими ТТН поставку давальницької сировини Групі за період з квітня 2020 року по лютий 2022 року в кількості 10 487,470 т.

З огляду на викладене, Товариством не підтверджено належними, достовірними, допустимими та вірогідними доказами те, що у Групи залишилися невикористана давальницька сировина у кількості 6 119,86 т та порушено обов`язок з її повернення.

Отже, наявні підстави для скасування застосованої Товариством оперативно- господарської санкції в силу приписів статті 237 ГК України, оскільки не підтверджено та не доведено підстави для її застосовування, а саме факт порушення господарського зобов`язання Групою.

Стосовно ефективності такого способу захисту як скасування оперативно-господарської санкції, враховуючи те, що предметом первісного позову та зустрічного позову є стягнення грошових коштів, а завданням суду є дослідження та встановлення підстав правомірності такого стягнення суд врахував наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Крім того, в даному випадку суд керується судовою практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україна.

Так, Європейський суд з прав людини, розглядаючи питання отримання захисту порушених прав у обраний пані Ейрі спосіб - шляхом отримання постанови суду про окреме проживання, у пункті 23 рішення "Ейрі проти Ірландії" від 09.10.1979, розглянув твердження Уряду про те, що заявниця все одно не мала б ніякої користі від судової постанови про окреме проживання з чоловіком. Так, ЄСПЛ було відхилено такий аргумент Уряду з тих підстав, що "постанова про окреме проживання є засобом судового захисту, який гарантується законодавством Ірландії, і як такий він має бути доступним кожному, хто задовольняє передбачені для цього умови. Особа сама має вирішити, який засіб судового засобу використати; отже, навіть якби виявилося, що пані Ейрі обрала засіб судового захисту, менш підходящий для неї, ніж інші у даних обставинах, то це не мало б значення.".

Таким чином, в рішенні у справі "Ейрі проти Ірландії" від 09.10.1979 ЄСПЛ на стадії прийнятності відхилив такий аргумент уряду. Адже, позивач має право на захист свого порушеного права у той спосіб, який сам обрав (якщо такий спосіб передбачений законом), а суд повинен захистити таке порушене право у обраний саме позивачем спосіб, навіть якщо він є менш ефективним, ніж інші у спірних правовідносинах, а не замість сторони судового процесу вирішувати, яким саме чином (в який спосіб) позивач має захищати своє порушене право.

У пунктах 69-73 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красуський проти Польщі" вказано, що наявність простих сумнівів щодо перспектив успіху конкретного засобу правового захисту, який не є очевидно марним, не є вагомою причиною для відмови від його використання.

Тотожна позиція викладена у п. 73 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Акдівар та інші проти Туреччини".

Слово "засіб правового захисту" в контексті статті 13 означає не засіб правового захисту, який має бути успішним, а просто доступний засіб правового захисту перед органом, уповноваженим розглядати скаргу по суті (рішення Європейського суду з прав людини у справі "C. проти Сполученого Королівства", 1983 рік).

Таким чином, первісний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Що ж до зустрічних позовних вимог, слід зазначити таке.

Позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом збитки у розмірі 4 922 332,19 грн.

Згідно з положеннями частини першою статті 840 ЦК України якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов`язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.

Відповідно до пункту 5.4. Договору виконавець несе матеріальну відповідальність за збереження давальницької сировини з моменту її отримання в переробку, а також несе відповідальність за збереження готової продукції до моменту її передачі замовнику.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що по факту поставки давальницької сировини сторони підписують акт прийому передачі давальницької сировини або накладну.

Пунктом 2.15 Договору передбачено, що моментом (датою) передачі (поставки) давальницької сировини в переробку вважається дата видачі вантажу виконавцеві, зазначена в товарно-транспортній накладній.

Позивач за первісним позовом вказує, що за період дії Договору з квітня 2020 року по лютий 2022 року ним автомобільним транспортом було передано виконавцю давальницької сировини (окалина прокатна) у кількості 52 253,724 т.

Товариство вказує, що факт передачі давальницької сировини за період з квітня 2020 року по серпень 2021 року підтверджується відповідними видатковими накладними підписаними сторонами.

Щодо актів прийому передачі давальницької сировини, то Товариство зазначило, що:

- акти прийому передачі давальницької сировини або видаткові накладні за період з вересня 2021 по лютий 2022 року виконавцем не були підписані та повернуті на адресу замовника;

- з метою дооформлення відповідних документів Товариством 21.06.2023 повторно були направлені акти прийому передачі давальницької сировини за період з вересня 2021 по лютий 2022 року для підписання зі сторони виконавця.

Отже, у Товариства відсутні належним чином оформлені акти прийому передачі давальницької сировини на вказану ним суму, а докази звернення з їх оформленням датуються лише червнем 2023 року, тобто вже після виникнення спору між Товариством і Групою, а саме звернення останньої з первісною позовної вимогою.

Як встановлено вище, Товариством не підтверджено належними, достовірними, допустимими та вірогідними доказами те, що у Групи залишилися невикористана давальницька сировина у кількості 6 119,86т.

Слід зазначити, що розрахунок позивача за зустрічним позовом щодо використання відповідачем за зустрічним позовом 46 133,864 т не підтверджений доказами та спростовується матеріалами даної справи.

Позивач за зустрічним позовом вказує на те, що збитки складають 4 922 332,19 грн, що є вартістю 6 119,86т.

Так, Товариство посилається на пункт 1.8 Договору, відповідно до якого у випадку неможливості повернення з переробки давальницької сировини та (або) готової продукції по незалежним від замовника причинам, заставна вартість давальницької сировини встановлюється сторонами виходячи з вартості закупки такої сировини у його виробника/постачальника, а також підтверджених витрат на його транспортування на адресу виконавця.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що закупівля давальницької сировини здійснювалась у постачальника Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на підставі договору поставки від 09.04.2020 № 09/04-2020/598 та укладених до нього специфікацій.

Втім, позивач за зустрічним позовом не надав суду доказів, які б підтверджували здійснення закупівлі та оплати за вказаним договором.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником.

Слід зазначити, що доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено саме на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд виходить з того, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

З внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність.

У даному випадку суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Враховуючи викладене, Товариство не надало суду належних, допустимих, достовірних і вірогідних доказів, які б підтверджували наявність підстав для застосування у даному випадку такої міри відповідальності як стягнення збитків.

Так, позивач за первісним позовом не підтвердив і не довів наявність хоча б одного елементу складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

Отже, у задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову у повному обсязі та про відмову у задоволенні зустрічного позову.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору, сплаченого за подання первісного та зустрічного позовів слід покласти на Товариство.

Керуючись статтями 129, 231, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології" (04053, м. Київ, провулок Бехтерівський, буд. 12-Б, кабінет 13, код 38475263) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразійська індустріальна група" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 126/23, к. 202, код 43109401) 4 277 510 (чотири мільйона двісті сімдесят сім тисяч п`ятсот десять) грн 80 коп. основного боргу, 1 141 667 (один мільйон сто сорок одну тисячу шістсот шістдесят сім) грн 63 коп. втрат від інфляції, 162 005 (сто шістдесят дві тисячі п`ять) грн 54 коп. 3% річних, 736 886 (сімсот тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн 78 коп. пені та 94 771 (дев`яносто чотири тисячі сімсот сімдесят одну) грн 06 коп. судового збору.

3. Скасувати оперативно-господарську санкцію згідно повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології" (04053, м. Київ, провулок Бехтерівський, буд. 12-Б, кабінет 13, код 38475263) від 13.04.2023 № 12/13 про утримання суми збитків в розмірі 4 922 332,19 грн збитків на підставі пункту 5.13 договору №26/02-2020 від 26.02.2020 шляхом утримання сум належних до сплати Товариству з обмеженою відповідальністю "Євразійська індустріальна група" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 126/23, к. 202, код 43109401)

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06.12.2023.

Суддя О.Г. Удалова