Рішення № 115479704, 06.12.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2023 року № 320/1679/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Київській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вилучення запису з трудової книжки.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Національної поліції України в Київській області (далі по тексту також відповідач, ГУ НП у Київській області), в якому просить суд (орфографія та пунктуація автора збережені):

- визнати незаконним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Київській області Нєбитова Андрія №178 о/с від 09.11.2022 «По особовому складу» відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 10 (у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішення суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших, передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави) частини 1 статті 77 та за пунктом 4 (особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав) частини 2 статті 61 капітана поліції ОСОБА_1 (0113899), старшого інспектора з особливих доручень відділу професійного навчання управління кадрового забезпечення, 09.12.2022;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.12.2022 по день поновлення на роботі з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів із розрахунку його середньої заробітної плати 1612,72 грн.;

- вилучити запис « 09.12.2022 Звільнений зі служби в Національній поліції. Наказ ГУНП від 09.12.2022 №187 о/с» з трудової книжки позивача;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області поновити на роботі ОСОБА_1 негайно.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірний наказ про звільнення є протиправним та прийнятим з порушенням всіх можливих строків.

Позивач стверджує, що зазначена у спірному наказі підстава звільнення його зі служби в поліції за пунктом 10 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» не може бути застосована у межах спірних відносин у зв`язку з відсутністю такого, що набрало законної сили, рішення суду щодо притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, чи рішення суду про визнання активів або активів, набутих за дорученням позивача іншими особами або в інших передбачених статтею 290 ЦПК України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.

Також позивач вважає, що до нього не можуть бути застосовані положення пункту 4 частини другої статті 61 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки відносно нього закрито кримінальне провадження у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, трактуючи закриття кримінального провадження як таке закінчення досудового розслідування, яке здійснюється за наявності обставин, які виключають подальше провадження, або підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Крім того, позивачем звернуто увагу на невідповідність дати наказу про його звільнення зі служби в поліції, яка міститься у витязі з наказу, та запису у трудовій книжці позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що спірний наказ про звільнення позивача зі служби в поліції був прийнятий за результатом проведення службового розслідування, в ході якого була підтверджена щодо дорожньо-транспортної пригоди за участю позивача.

Відповідач, посилаючись на практику Верховного Суду, стверджує, що відсутність рішення компетентного органу про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності позивача не спростовує наявності в діях цієї особи дисциплінарного проступку, за який в силу положень Дисциплінарного статуту відповідач має право застосувати такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби в поліції.

У відповіді на відзив, поданій до суду, позивач зазначив, що не погоджується з доводами відповідача, повторно вказуючи на неможливість застосування підстав для звільнення, визначених пунктом 6, 10 частини першої статті 77 Закону України "Пр« Національну поліцію».

Також позивач стверджує, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.03.2019 у справі №816/1534/16, від 17.07.2019 у справі №806/2555/17, від 24.09.2020 у справі №420/602/19 є нерелевантними до спірних відносин.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 є громадянином України відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорта НОМЕР_1 , виданого Ніжинським МВ УМВС України в Чернігівській області 26.11.2011.

Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_2 позивач з 28.08.2013 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ. З 07.11.2015 прийнятий на службу до Національної поліції України.

Наказом ГУНП в Київській області від 09.11.2022 №187 о/с відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» капітан поліції ОСОБА_1 , старший інспектор з особливих доручень відділу професійного навчання управління кадрового забезпечення, звільнений зі служби в поліції за пунктом 10 (у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 ЦПК України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави) частини першої статті 77 та за пунктом 4 (особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав) частини другої статті 61, 09.12.2022.

Підставою зазначено ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05.09.2022 у справі №761/15185/22, довідку від 07.12.2022 №306.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих наказів, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» (далі по тексту Закон №580-VIII).

Приписами статті 3 Закону 580-VIII визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 6 Закону 580-VIII визначено, що поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Положеннями частин першої та другої статті 19 Закону 580-VIII визначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до статті 60 Закону 580-VIII відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Системний аналіз означених правових норм дає підстави для висновку про наявність підстав для притягнення поліцейських до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової, матеріальної та дисциплінарної відповідальності відповідно до закону у разі вчинення ними протиправних діянь. При цьому, підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності визначаються Дисциплінарним статутом.

Згідно частини першої третьої статті 77 Закону 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:

1) у зв`язку із закінченням строку контракту;

2) за станом здоров`я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції;

3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;

4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

5) через службову невідповідність;

6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

7) за власним бажанням;

8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);

9) у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;

9-1) у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб;

10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;

11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави;

12) у разі надання особою завідомо неправдивої інформації під час прийняття на службу в поліції.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Встановлений положеннями статті 77 Закону 580-VIII перелік підстав звільнення зі служби в поліції є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Суд зауважує, що така підстава як реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України, визначена пунктом 6 частини першої статті 77 Закону 580-VIII є однією з підстав звільнення зі служби в поліції.

Проте, посилань на таку підставу для звільнення спірний наказ не містить.

Водночас, підставою для звільнення позивача зі служби в поліції у спірному наказі від 09.11.2022 №187 о/с зазначено пункт 10 частини першої статті 77 та пункт 4 частини другої статті 61 Закону 580-VIII.

Як вже зазначалось судом, в силу положень пункту 10 частини першої статті 77 Закону 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 74 КАС України).

Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування в адміністративному процесі, не надав суду жодних належних та допустимих доказів наявності відносно позивача такого, що набрало законної сили рішення суду щодо притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.

Відповідно до частини першої, другої статті 369 КПК України судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

Судове рішення, у якому слідчий суддя, суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали.

Проте, матеріали справи не містять вироку щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності.

Дослідивши наявну в матеріалах справи копію ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 05.09.2022 у справі №761/15185/22, судом встановлено, що означеною ухвалою ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 46 Кримінального кодексу України у зв`язку з примиренням винного з потерпілим. При цьому кримінальне провадження щодо позивача, відомості щодо якого внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №62022100120000052 від 02.05.2022, закрито.

В означеній ухвалі зазначено, що «…04.08.2022 до Шевченківського районного суду м. Києва з Шевченківської окружної прокуратури м. Києва надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022100120000052 від 02 травня 2022 року.

У підготовчому судовому засіданні захисник Шпаргалюк С.В. та потерпілий ОСОБА_2 , кожен окремо, надали суду клопотання про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на підставі ст. 46 КК України, у зв`язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим.

Обвинувачений ОСОБА_1 вказав, що він не оспорює своєї вини, наслідки закриття справи з даних підстав розуміє та просить закрити кримінальне провадження на підставі ст. 46 КК України.

Представник потерпілого Левчишин О.В. підтримав клопотання свого довірителя.

Прокурор Глазунов С.В. не заперечував з приводу закриття кримінального провадження на підстав ст. 46 КК України. Надав суду матеріали кримінального провадження стосовно судових витрат та речових доказів, а також документи, що характеризують ОСОБА_1 , як особу.

Враховуючи те, що у справі наявні всі обов`язкові елементи, перелічені у ст. 46 КК України, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання та реєстрації, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, беручи до уваги, що обвинувачений та потерпілий розуміють наслідки такого закриття справи та керуючись вимогами Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», згідно якої передбачене у ст. 46 КК України звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язковим, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити клопотання захисника та потерпілого, звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а кримінальне провадження відносно останнього закрити…».

Положеннями статті 61 Закону 580-VIII визначено вичерпний перелік обмежень, пов`язаних зі службою в поліції, відповідно до пункту 4 частини другої якої не може бути поліцейським особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав.

Проте, суд зауважує, що приймаючи спірне рішення, відповідачем не враховано, що ні Закон 580-VIII, ні та інші нормативно-правові акти не визначають переліку «реабілітуючих» чи «нереабілітуючих» підстав.

Відсутність правового регулювання в частині визначення поняття нереабілітуючих підстав, у свою чергу, унеможливлює дослідження як відповідачем, так і судом питання відповідності чи невідповідності підстав, зазначених в ухвалі Шевченківського районного суду міста Києва від 05.09.2022 №761/15185/22 відносно позивача такому критерію.

Крім того, як вже наголошувалось судом, положеннями статті 77 Закону 580-VIII визначено вичерпний перелік підстав звільнення поліцейського зі служби в поліції, серед яких відсутня така підстава як припинення відносно поліцейського кримінального провадження з нереабілітуючих підстав.

Суд зауважує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до пункту 1, 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Водночас, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, приймаючи спірне рішення, відповідачем в порушення вимог статті 77 Закону 580-VIII звільнено позивача за відсутності такого, що набрало законної сили, рішення суду щодо притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави. При цьому саме ця обставина зазначена у спірному наказі в якості підстави для звільнення зі служби в поліції.

У той же час, в порушення вимог статті 77 Закону 580-VIII при звільненні позивача зі служби в поліції відповідачем протиправно зазначено підставу для звільнення, не передбачену імперативно закріпленим вичерпним переліком підстав для звільнення зі служби в поліції.

Додатково суд зауважує, що датою винесення спірного наказу є 09.11.2022. Жодних пояснень, які б підтверджувалися належними та достатніми доказами в частині дати винесення спірного наказу відповідачем не надано.

Підставою для винесення спірного наказу зазначено ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05.09.2022 у справі №761/15185/22 та довідку від 07.12.2022 №306.

При цьому, згідно штампу вхідної кореспонденції ГУНП в Київській області означену ухвалу відповідачем зареєстровано 21.11.2022.

Довідкою №306 від 07.12.2022 підтверджуються отримані позивачем предмети однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився.

Таким чином, дослідивши означені докази та враховуючи відсутність жодних пояснень від ГУНП в Київській області щодо дати винесення спірного наказу, суд дійшов висновку про передчасність винесення спірного наказу від 09.11.2022 як такого, що винесений до моменту отримання копії ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 05.09.2022 у справі №761/15185/22 та до моменту формування довідки від 07.12.2022 №306.

З урахуванням означеного суд дійшов висновку, що під час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідач діяв не на підставах, передбачених Законом 580-VIII, наслідком чого є необхідність задоволення позовних вимог у цій частині шляхом визнання протиправним та скасування наказу від 09.11.2022 №187 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції.

Суд не приймає до уваги викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву твердження щодо порушення позивачем службової дисципліни як підстави для його звільнення як такі, що не були покладені в основу спірного рішення, оскільки відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Наказ від 09.11.2022 №187 о/с не містить жодних посилань на винесення його за наслідками проведення службового розслідування у формі письмового провадження за фактом можливого порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУНП в Київській області, призначеного наказом від 12.05.2022 №439.

Звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України є самостійною підставою, визначеною пунктом 6 частини першої статті 77 Закону 580-VIII, яка не була зазначена відповідачем у спірному наказі.

Результати проведеного службового розслідування оформлені висновком службового розслідування за фактом можливого порушення дисципліни окремими працівниками ГУНП в Київській області, затвердженого начальником ГУНП в Київській області генералом поліції третього рангу ОСОБА_3 17.05.2022.

У висновку службового розслідування зазначено таке: до Головного управління 02.05.2022 з Шевченківського УП ГУНП у м. Києві надійшла інформація про дорожньо-транспортну пригоду за участю ОСОБА_1 . У ході проведення службового розслідування встановлено, що того ж дня о 16:00 ОСОБА_1 , керуючи службовим автомобілем марки ВАЗ 2109, номерний знак НОМЕР_3 (на синьому фоні) рухався по вул. Володимирській у м. Києві. Під час проїзду регульованого світлофором перехрестя доріг між вулицею Володимирська та бульваром Тараса Шевченка позивач здійснив рух на заборонений сигнал світлофору, у ході чого здійснив зіткнення з мотоциклом марки Honda RC 61, номерний знак НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_2 , який рухався на зелений сигнал світлофора. Вказане підтверджується відеозаписом з камер відеоспостереження системи відеоконтролю «Безпечна місто».

В результаті ДТП ОСОБА_2 було госпіталізовано до Київської міської клінічної лікарні №17 з попереднім діагнозом ЗЧМТ, забій м`яких тканин живота та перелом ребер, ОСОБА_1 будь-яких тілесних ушкоджень не отримав. Службовий автомобіль зазнав механічних пошкоджень лівої частини.

За наслідками проведеного медичного огляду позивача відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №001945, виданого 02.05.2021, ознак сп`яніння позивача не виявлено.

Працівниками ТУ ДБР 02.05.2022 відомості за вказаним фактом було внесено до ЄРДР за №62022100120000052 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.

ОСОБА_1 надав пояснення щодо перебування за кермом означеного вище автомобіля, який рухався по вул. Володимирській до місця несення служби, пояснив, що відбулася ДТП за його участю, про надання домедичної допомоги потерпілому до приїзду швидкої медичної допомоги, щодо проведення відносно нього медичного огляду та отримання результатів. Пояснення позивача співпадають з обставинами, викладеними у висновку службового розслідування.

У висновку службового розслідування зазначено, що аналізуючи матеріали службового розслідування, можливо зробити висновок, що інформація щодо ДТП за участю позивача підтвердилась. Питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності буде вирішено після прийнятого органами досудового розслідування чи суду рішення.

Водночас, доказів притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за наслідками проведеного службового розслідування матеріали справи не містять. Такі висновки не були покладені в основу спірного наказу, а тому не підлягають дослідженню судом.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, враховуючи скасування судом наказу про звільнення позивача, він підлягає поновленню на попередній роботі.

Позивач, посилаючись у позовній заяві на положення частини першої статті 235 КЗпП України, у прохальній частині позовної заяви просить поновити його на службі в поліції негайно.

З наказу ГУНП в Київській області від 09.11.2022 №178 о/с вбачається, що позивач був звільнений з 09.12.2022.

Відповідно до положень статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Таким чином, працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення.

Отже, позивач має бути поновлений на роботі з наступного дня після звільнення, тобто з 10.12.2022, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом поновлення ОСОБА_1 на службі у поліції на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу професійного навчання управління з 10.12.2022.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №711/8138/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85679198) зазначила, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Пленум Верховного Суду України у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).

Згідно з підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 (далі - Порядок №100), цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

Відповідно до положень пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Отже, справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб та військового збору є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а тому суд повинен визначати зазначену суму без утримання цього податку та збору, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.07.2018 по справі №359/10023/16-ц.

Враховуючи вищевказані норми та приймаючи до уваги те, що позивача було звільнено з посади з 09.12.2022, при обчисленні середньоденної заробітної плати слід враховувати заробітну плату позивача за жовтень та листопад 2022 року (два місяці, що передують звільненню).

Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення від 27.12.2022 №585, виданої ГУНП в Київській області, грошове забезпечення позивача за жовтень 2022 року складає 15722,97 грн, за листопад 2022 року - 15722,97 грн.

Аналогічний розмір грошового забезпечення позивача за жовтень та листопад 2022 року зазначено у довідці ГУНП в Київській області від 14.02.2023 №97.

Оскільки довідки від 27.12.2022 №585 та від 14.02.2023 №97, видані відповідачем, містять ідентичні показники, суд розраховує розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, виходячи з виплат за два місяці перед звільненням, з означених довідок.

Так, середньоденне грошове забезпечення позивача дорівнює 515,51 грн, яке обраховане, виходячи з грошового забезпечення у жовтні 15722,97 грн, у листопаді 15722,97 грн та кількості календарних днів у жовтні 31 день, у листопаді 30 днів.

Період вимушеного прогулу позивача - з 10.12.2022 (наступний день після звільнення, враховуючи, що день звільнення є останнім робочим днем) по 06.12.2023 (день постановлення рішення у цій справі) або 362 календарних дня.

З урахуванням цього, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.12.2022 по 06.12.2023 у розмірі 186 614,62 грн (515,51 грн х 362 дні).

За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником.

У постанові від 20.10.2022 у справі №320/2374/19 Верховний Суд також зазначив, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком №100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

З урахуванням наведеного, а також приймаючи до уваги встановлені під час розгляду цієї справи обставини того, що у період з 10.12.2022 по 06.12.2023 позивач був позбавлений можливості працювати (виконувати трудову функцію) саме з вини відповідача, суд погоджується з твердженнями позивача про те, що зазначений період часу є його вимушеним прогулом, оплата якого має бути здійснена за правилами Порядку №100.

Водночас позовні вимоги щодо вилучення запису « 09.12.2022 Звільнений зі служби в Національній поліції. Наказ ГУНП від 09.12.2022 №187 о/с» з трудової книжки позивача не підлягають задоволенню з огляду те, що положеннями законодавства не передбачено можливість вилучення записів з трудової книжки.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до пунктів 2.6, 2.9 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

Таким чином, відповідний запис до трудової книжки вноситься роботодавцем (відповідачем у справі) в силу вимог вищевказаної Інструкції після набрання законної сили рішенням у цій справі.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у суду відсутні підстави вважати, що права позивача щодо внесення виправлених записів до трудової книжки можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в частині:

- поновлення позивача на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу професійного навчання управління з 10.12.2022;

- стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 09.11.2022 №187 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

3. Поновити ОСОБА_1 на службі у поліції на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу професійного навчання управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області, з 10.12.2022.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 10.12.2022 по 06.12.2023 в розмірі 186614,62 грн. (сто вісімдесят шість тисяч шістсот чотирнадцять гривень 62 коп.), без урахування обов`язкових податків та зборів.

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

6. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі у поліції на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу професійного навчання управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області з 10.12.2022.

7. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.