Рішення № 115449339, 06.12.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6633/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2023 року м. Одеса

У залі судових засідань №18

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді- Свиди Л.І.

при секретарі судового засідання- Товтин В.Р.

за участю сторін:

представника позивача- Ситника О.П.

представника відповідача- Зайцевої А.М.

представника відповідача- Карпюк І.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу Державної податкової служби України №302-о від 06.04.2022 року, поновлення позивача на посаді начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області з 07.04.2022 року, стягнення з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.04.2022 року до дня поновлення на роботі.

За цією позовною заявою відкрито загальне позовне провадження у відповідності до ст. 12 КАС України та наданий відповідачам строк для подання до суду відзивів на цю заяву, позивачу - відповіді на відзиви.

Представник позивача в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Позов, відповідь на відзиви обґрунтовані позивачем тим, що 20.05.2021 року його призначено наказом Державної податкової служби України №970-о від 19.05.2021 року на посаду начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області, наказом №302-о від 06.04.2022 року в.о. голови Державної податкової служби України звільнено з посади начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області згідно з ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу». Підставою для звільнення позивача зазначена його заява, в наказі №302-о зазначено місце його складання - м. Київ. Позивач вважає, що наказ №302-о є протиправним та таким що підлягає скасуванню, оскільки він заяву про звільнення за угодою сторін не надавав та не міг надати через відсутність його в Україні, а також своєї згоди на звільнення він не надавав.

Представник відповідача - Державної податкової служби України в судове засідання з`явився, просив відмовити в задоволенні позову. Відзив, заперечення на відповідь на відзив обґрунтовані відповідачем тим, що підставою для звільнення позивача слугувала написана власноруч ОСОБА_1 заява про звільнення за угодою сторін, про що зазначено у наказі ДПС від 06.04.2022 року №302-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Відповідач вказує, що отримана заява ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін є беззаперечним доказом наявності дійсного наміру позивача припинити трудові відносини. На думку відповідача, у випадку отримання від працівника заяви про звільнення за угодою сторін, свобода суб`єкта призначення проявляється саме у зменшенні двотижневого строку вставленого законодавством. У зв`язку з отриманням заяви позивача про звільнення із займаної посади за угодою сторін (вх. ДПС П/544/ДЗН від 06.04.2022 року) наказом ДПС від 06.04.2022 року №302-о «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 , начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області, 06 квітня 2022 року, за угодою сторін, згідно з частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу».

Представник відповідача - Головного управління ДПС у Миколаївській області в судове засідання з`явився, просив відмовити в задоволенні позову. Відзив, заперечення на відповідь на відзив обґрунтовані відповідачем тим, що за наказом ГУ ДПС у Миколаївській області від 14.02.2022 року №28-в «Про надання відпустки ОСОБА_1 » позивач з 18.02.2022 року по 04.03.2022 року (включно) перебував у основній щорічній відпустці з виплатою грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати. Наказом ДПС України від 24.02.2022 року №243-о «Про встановлення простою у роботі Державної податкової служби України та її територіальних органах» встановлено простій у роботі Державної податкової служби України та її територіальних органах, яким визначено строковість дії простою, а саме до закінчення дії обставин, які створюють загрозу життю і здоров`ю працівників. Наказом ДПС України від 14.04.2022 року №189 «Про припинення простою в роботі деяких територіальних органів ДПС» припинено простій у роботі ГУ ДПС у Миколаївській області з 15.04.2022 року. Згідно даних програми ДПС-ПРО в розділі «Відпустки» особової картки позивача, міститься запис про надання йому з 25.03.2022 року відпустки без збереження заробітної плати. ГУ ДПС у Миколаївській області на виконання п. 5.3 п. 5 «Порядку призначення, переведення, покладання виконання обов`язків та звільнення з посад працівників Номенклатури Голови ДПС», затвердженого наказом ДПС України від 09.12.2020 року №704, наказом від 06.04.2022 року №4-о оголошено наказ ДПС України від 06.04.2022 року №302-о. Відповідач вказує, що позивач не заперечує факт написання ним заяви про звільнення, яка містила прохання звільнити його із займаної посади за угодою сторін.

Заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача та заперечення відповідачів, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 20.05.2021 року наказом Державної податкової служби України №970-о від 19.05.2021 року призначений на посаду начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області.

На підставі наказу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 14.02.2022 року №28-в позивачу надано щорічну основну відпустку з 18.02.2022 року по 04.03.2022 року включно.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Наказом Державної податкової служби України від 24.02.2022 року №243-о встановлено простій у роботі Державної податкової служби України та її територіальних органах, а також визначено строковість дії простою - до закінчення дії обставин, які створюють загрозу життю і здоров`ю працівників.

На підставі наказу Державної податкової служби України від 11.03.2022 року №254-в позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати з 11.03.2022 року по 24.03.2022 року.

Наказом Державної податкової служби України №302-о від 06.04.2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено 06.04.2022 року з посади начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області згідно з ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» за угодою сторін на підставі заяви вх. №П/544/ДЗН від 06.04.2022 року.

Відповідачі зазначають, що позивач був повідомлений про наявність такого наказу шляхом направлення його в месенжер WhatsApp 6 квітня 2022 року, однак суд критично ставиться до такого повідомлення, оскільки відповідно до п. 3 «Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1042 від 11 грудня 2019 року факт доведення інформації або документів до відома державного службовця фіксується протоколом про доведення інформації або документів до відома державного службовця, який під час розгляду справи відповідачами до суду не надавався.

Наказом Головного управління ДПС у Миколаївській області від 06.04.2022 року №4-о відповідно до п. 5.3 п. 5 «Порядку призначення, переведення, покладання виконання обов`язків та звільнення з посад працівників Номенклатури Голови ДПС», затвердженого наказом ДПС України від 09.12.2020 року №704, оголошено наказ ДПС №302-о від 06.04.2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області за угодою сторін.

Наказом Державної податкової служби України від 14.04.2022 року №189 «Про припинення простою в роботі деяких територіальних органів ДПС» припинено простій у роботі зокрема Головного управління ДПС у Миколаївській області з 15.04.2022 року.

ОСОБА_1 не погодився з правомірністю наказу Державної податкової служби України №302-О від 06.04.2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 », а тому звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до п. 1, 11, 12 «Положення про Головне управління ДПС у Миколаївській області», затвердженого Наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 року №643 зі змінами внесеними наказами від 04.03.2021 року №264 та від 26.03.2022 року №172, Головне управління ДПС у Миколаївській області є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

ГУ ДПС забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території Миколаївської області.

ГУ ДПС очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Головою ДПС, відповідно до законодавства про державну службу за погодженням з Міністром фінансів, у тому числі у разі покладання обов`язків за вакантною посадою.

Начальник ГУ ДПС, крім іншого, очолює ГУ ДПС, здійснює загальне керівництво його діяльністю, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності.

Представники відповідачів в своїх поясненнях під час судового засідання зазначали про безвідповідальну поведінку позивача, який залишив територію України та не цікавився діяльністю органу, керівником якого він був, не цікавився підставами припинення виплати йому заробітної плати, тощо, однак ці обставини судом не приймається до уваги, оскільки ці обставини не були підставою для звільнення позивача з займаної посади.

Згідно ст. 86 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-IX у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є, крім іншого, угода сторін.

Як вже зазначалося, підставою для прийняття наказу №302-О від 06.04.2022 року була заява позивача, зареєстрована у ДПС України за вх. №П/544/ДЗН від 06.04.2022 року, про звільнення за угодою сторін.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що у разі, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін.

Разом з цим, законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудових відносин за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Припинення трудових відносин за угодою сторін застосовується у разі їх взаємної згоди, пропозиція (ініціатива) такого припинення за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.

Припинення трудових відносин за угодою сторін не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Якщо працівник подає письмову заяву про звільнення за угодою сторін, в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін із посиланням на відповідну правову норму і раніше домовлена дата звільнення.

Суд зазначає, що передбачена угода сторін є самостійною підставою припинення трудових відносин, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме із цих підстав.

З матеріалів справи вбачається, що звільнення ОСОБА_1 здійснено відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» на підставі поданої ним власноручно написаної заяви, в якій визначено підставу звільнення - за угодою сторін.

При цьому, під час розгляду справи позивач не заперечував факту написання такої заяви, однак зазначав, що 06.04.2022 року він її не подавав та згоди на звільнення не надавав.

Розглядаючи позовні вимоги щодо скасування наказу про припинення трудових відносин за угодою сторін необхідно з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудових відносин за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудових відносин в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення трудових відносин за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудових відносин.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (роботодавцем) про припинення трудових відносин за угодою сторін, вони припиняються в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) і працівника.

Зі змісту наявної в матеріалах справи заяви позивача дійсно вбачається прохання звільнити його із займаної посади за угодою сторін, однак в ній відсутня як дата написання, так і бажана (домовлена) дата звільнення, а також дата її подання до відповідача.

Тобто, в даному випадку неможливо обґрунтовано стверджувати про наявність у позивача волевиявлення на припинення трудових відносин за угодою сторін в момент видання наказу про звільнення 06.04.2022 року, а також про існування домовленості (згоди) сторін про припинення трудових відносин за взаємною згодою саме 06.04.2022 року.

Суд враховує, що відповідно до інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, наданої листами від 14.11.2023 року №91-55694/18/23-Вих та від 15.11.2023 року №91-55767/18/23-Вих, ОСОБА_1 виїхав за межі території України 18.02.2022 року та повернувся 13.01.2023 року.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 у період з 18.02.2022 року по 13.01.2023 року не міг написати та подати до Державної податкової служби України власноруч написану заву про звільнення за угодою сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідачі не надали до суду належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що позивач подав власноруч написану заяву про звільнення за угодою сторін 06.04.2022 року та що вони (працівник та роботодавець) досягли взаємної згоди щодо звільнення 06.04.2022 року.

Позивач не заперечує, що заява написана ним власноруч, але наполягає на тому, що він її не подавав до ДПС України, ані 06.04.2022 року, ані будь-якою іншою датою.

За даними податкового органу заява надійшла до ДПС України 06.04.2022 року за вх. №П/544/ДЗН, при цьому відповідач не зміг пояснити яким способом вона надійшла, не надав доказів та не підтвердив її надходження електронним шляхом або поштою, так само не підтвердив її надання позивачем особисто. Разом з цим, в матеріалах справи є безперечні докази перебування позивача в квітні 2022 року за кордоном та не можливості її подання особисто.

Тобто, сам факт написання заяви позивачем не є тотожним поданню такої заяви про звільнення за угодою сторін та його волевиявлення на таке звільнення, в тому числі датою звільнення 06.04.2022 року.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач не надавав згоду на звільнення 06.04.2022 року, у нього було відсутнє волевиявлення на припинення трудових відносин за угодою сторін в момент видання спірного наказу та будь-яких домовленостей (згоди) сторін про припинення трудових відносин за взаємною згодою саме 06.04.2022 року на той час також не існувало.

Таким чином, звільнення позивача 06.04.2022 року оскаржуваним наказом №302-О від 06.04.2022 року на підставі ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» за угодою сторін є необґрунтованим та безпідставним, що порушує гарантоване Конституцією України право на працю, що є неприпустимим.

Конституційний Суд України, розглядаючи питання захисту трудових прав громадян, зазначав, що: держава, забезпечуючи стабільність трудових правовідносин, здійснює їх нормативне регулювання з метою створення справедливих, безпечних і сприятливих для життя і здоров`я умов праці, підвищення її продуктивності, гарантування рівності прав та можливостей кожного працівника, збереження його працездатності, трудового довголіття, захисту на випадок безробіття; законодавча діяльність у сфері регулювання праці, зокрема щодо умов та порядку припинення трудових правовідносин, має відповідати нормам і принципам, визначеним у Конституції України, а також узгоджуватися із міжнародними зобов`язаннями, які випливають з участі України у діяльності міжнародних організацій (абзац шостий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019); зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права; вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці (абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 4 вересня 2019 року №6-р(II)/2019).

У пункті 41 звіту Венеціанської Комісії від 25-26 березня 2011 року зазначено, що наразі можливий консенсус щодо обов`язкових елементів (як формальних, так і матеріальних або субстантивних) поняття «верховенство права», зокрема, таких, як законність, в тому числі прозорий, підзвітний і демократичний порядок введення законів у дію; правова визначеність; заборона свавілля; доступ до правосуддя у незалежних і неупереджених судах, в тому числі судовий контроль за адміністративними актами; дотримання прав людини; недискримінація та рівність перед законом.

Тобто, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи, основоположні свободи. У рішенні від 10 грудня 2009 року «Михайлюк та Петров проти України» (заява №11932/02) зазначено, що «… вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві, він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступно відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права…».

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що звільнення позивача відбулося з порушеннями законодавства, а тому наказ Державної податкової служби України №302-О від 06.04.2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню судом.

Відповідно до ч. 1, 2, 8 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, поновлення на посаді, яку позивач обіймав до звільнення, є достатнім та ефективним засобом захисту порушеного права, оскільки охоплює поновлення на держаній службі.

За таких обставин, суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області з 07.04.2022 року.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини визнає звільнення працівника з роботи, у тому числі з посад публічної служби однозначним втручанням у право на повагу до приватного життя.

За практикою Європейського суду приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа №2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16 грудня 1992 року). Обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. п. 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №55480/00 та №59330/00, ECHR 2004) і п. 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п. 43-48 рішення Суду у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19 жовтня 2010 року (справа №20999/04)).

При цьому, втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява №27238/95, пункт 90, 2001).

Згідно з п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 затверджено «Порядок обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 2, 5 Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно довідки Головного управління ДПС у Миколаївській області від 03.05.2023 року №27/14-29-10-02-06 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, перед звільненням становила 1531,04 грн.

Тобто, середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 07.04.2022 року по 26.11.2023 року складає 653754,08 грн. (1531,04 грн. * 427 робочих днів).

Суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.04.2022 року по 26.11.2023 року у сумі 653754,08 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, суд вважає за можливе допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області з 07.04.2022 року та в частині стягнення з Головного управління ДПС у Миколаївській на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 33682,88 грн. (1531,04 грн. * 22 робочих дні) з відрахуванням належних податків та зборів.

Керуючись ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393), Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 44104027) про визнання протиправним та скасування наказу Державної податкової служби України №302-О від 06.04.2022 року, поновлення позивача на посаді начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області з 07.04.2022 року, стягнення з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.04.2022 року до дня поновлення на роботі - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової служби України №302-О від 06.04.2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області з 07.04.2022 року.

Стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.04.2022 року по 26.11.2023 року у сумі 653754,08 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.

Допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області з 07.04.2022 року та в частині стягнення з Головного управління ДПС у Миколаївській на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 33682,88 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06.12.2023 року.

СуддяЛеонід СВИДА