Рішення № 115395612, 18.08.2023, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/9330/22

(2/199/778/23)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2023 Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від суми невиконаного грошового зобов`язання, -

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2022 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач через свого представника із вищевказаним, в обґрунтування якого послалась на те, що вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по кримінальний справі №175/2285/17 від 10 червня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.284 ч.3 КК України, вирішено стягнути із вказаного обвинуваченого на користь потерпілої ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 гривень. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року змінено вищевказаний вирок та збільшено до 700000 гривень суму коштів, що підлягає стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди. 12 жовтня 2020 року державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського ВДВС у м. Дніпрі ПСМУМЮ (м. Дніпро) було відкрито виконавче провадження №63204966 з примусового виконання виконавчого листа суду, виданого на виконання вищевказаних судових рішень. Однак, 15 жовтня 2021 року постановою державного виконавця повернуто виконавчий документ стягувачу з тих підстав, що у боржника (відповідача) відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення. Станом на момент подання позову моральна шкода позивачу взагалі не відшкодована взагалі. За таких обставин позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила суд стягнути з відповідача нараховані на підставі ст.625 ЦК України 3% річних за період з 19 листопада 2019 року по 11 грудня 2022 року в розмірі 62597,27 гривень, а також інфляційні втрати за період з 19 грудня 2019 року по 30 вересень 2022 року в розмірі 309473,04 гривень.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання про відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року задоволено клопотання відповідача про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче засідання закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин.

Відповідач, представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували з підстав його необґрунтованості. Крім того, відповідачем до суду було подано відзив, в якому відповідач просив залишити позовні вимоги без задоволення з тих підстав, що ст.625 ЦК України регулює зобов`язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, і не може застосовуватись до деліктних зобов`язань. Крім того, з рішення суду зобов`язальні правовідносини не виникають. Послався відповідач і на те, що відшкодування шкоди не є грошовим зобов`язанням, а нарахування процентів на суму шкоди є подвійною відповідальністю. Крім того, відповідач вказав на відсутність його вини у відшкодуванні моральної шкоди, оскільки перебуває у місцях позбавлення волі, вважає, що його зобов`язання є припиненим через неможливість його виконання.

За вказаних обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті.

Вислухавши представників сторін та відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 10 червня 2019 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області за наслідками розгляду кримінального провадження №175/2285/17 ухвалено вирок, яким ОСОБА_2 визнано винувати у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.3 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки. Суть інкримінованого відповідачу і доведеного в ході розгляду кримінального провадження обвинувачення полягає в тому, що 29 листопада 2016 року приблизно о 05 годині 00 хвилин ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «NISSAN PRIMASTAR» д.н.з. НОМЕР_1 , здійснював рух по автодорозі Р-52 «Дніпропетровськ - Царичанка - Кобеляки - Решетилівка» зі сторони с. Партизанське у напрямку смт. Кіровське Дніпропетровського району (після перейменування - смт. Обухівка Дніпровського району) Дніпропетровської області, перевозячи пасажирів, серед яких була ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час руху ОСОБА_2 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, маючи можливість своєчасно виявити небезпеку для руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, внаслідок чого в районі АЗС «amic», розташованої по вул. Солідарності, буд.№565 у смт. Кіровське Дніпровського району, допустив зіткнення передньою правою частиною керованого автомобіля з лівою задньою частиною напівпричепа «KOGEL S24» реєстраційний номер НОМЕР_2 , котрий під керуванням водія ОСОБА_6 рухався попереду у попутному напрямку у з`єднанні з вантажним сідловим тягачем «VOLVO FH 12-4X2T» реєстраційний номер НОМЕР_3 . Внаслідок ДТП пасажири автомобіля «NISSAN PRIMASTAR» д.н.з. НОМЕР_1 пасажир ОСОБА_5 , матір`ю якої є позивач ОСОБА_4 у даній цивільній справі, від отриманих тілесних ушкоджень загинула. Крім того, вказаним вироком суду вирішено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, 100000 гривень. Викладені обставини підтверджуються копією вищевказаного вироку суду ,копією паспорту позивача, копією свідоцтва про народження, копією свідоцтва про смерть.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_4 задоволено частково - змінено вищевказаний вирок суду в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_4 , а саме збільшено розмір коштів, що підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди до 700000 гривень. Копія ухвали суду апеляційної інстанції наявна в матеріалах справи.

Постановою Верховного Суду від 10 вересня 2020 року по справі №175/2285/17 вищевказані вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін.

26 травня 2020 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області на вищевказане судове рішення у кримінальному провадженні видано виконавчий лист про стягнення з відповідача на користь позивача 700000 гривень відшкодування моральної шкоди. Строк пред`явлення до виконання виконавчого листа визначено до 18 грудня 2022 року. Копі виконавчого листа наявна в матеріалах справи.

12 жовтня 2020 року державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського ВДВС у м. Дніпрі ПСМУМЮ (м. Дніпро) своєю постановою відкрито виконавче провадження №63204966 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа, що підтверджується копією відповідної постанови.

15 жовтня 2021 року тим же державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, яку мотивовано посилання на норму ст.37 ч.1 п.2 Закону України «Про виконавче провадження» та тим, що у боржника (відповідача по справі) відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними. Викладена обставина підтверджується копією відповідної постанови державного виконавця.

При цьому судом у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України в судовому засіданні встановлено, що відповідачем не виплачено позивачу ні повністю, ні частково в рахунок відшкодування моральної шкоди стягувані за вищевказаними судовими рішенням та виконавчим листом 700000 гривень.

Як вбачається із наведеного стороною позивача у її позові та підтриманого в судовому засіданні розрахунку, позивачем нараховано відповідачу на підставі ст.625 ЦК України на суму невиплаченого грошового зобов`язання в розмірі 700000 гривень 3% річних за період з 19 листопада 2019 року по 11 грудня 2022 року в розмірі 62597,27 гривень, а також інфляційні втрати за період з 19 грудня 2019 року по 30 вересень 2022 року в розмірі 309473,04 гривень, а всього 372070,31 гривень.

Відповідно до копії довідки ДУ «Кагарлицька виправна колонія (№115)» від 01 березня 2023 року відповідач по справі з 24 вересня 2020 року і до моменту складення довідки відбуває покарання за вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані положеннями нормами Конституції України, ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Нормою ст.11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст.1167 ч.1 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В свою чергу, ч.2 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Нормою ст.1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням в тому числі транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Статтями 129, 129-1 Конституції України визначено однією із засад судочинства обов`язковість судового рішення до виконання.

Таким чином, з викладено вбачається, що виникле та в подальшому визначене (конкретизоване) судовим рішенням зобов`язання з відшкодування моральної шкоди, яке полягає сплаті відповідачем на користь позивача певної грошової суми в рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок її стягнення за цим судовим рішенням, стає обов`язковим для виконання після набрання таким судовим рішенням законної сили. З цього ж моменту і настає строк для виконання визначеного (конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання.

Нормою ст.599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно положень ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм цивільного законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

За змістом ст.ст.509, 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Відтак, до грошового зобов`язання беззаперечно належить і зобов`язання боржника повернути кредитору визначену рішенням суду суму грошових коштів.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, а отже приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань, а значить поширюють свою дію і на грошове зобов`язання, яке виникло на підставі договору, делікту або рішення суду.

При цьому, інфляційні втрати, в тому числі з огляду на положення ст.ст.1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», нараховуються лише у випадку прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а не іноземна валюта.

Наведені вище правові висновки суду відповідають правовим позиціями Великої Палати Верховного Суду у постановах від 11 квітня 2018 року по справі №758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, від 22 вересня 2020 року по справі №918/631/19, а також у правовій позиції Верховного Суду у постановах від 22 червня 2020 року по справі №752/10525/16-ц.

Якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди (постанова Великої палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц).

Отже, положення ст.625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, спираючись на наведені вище правові висновки та приймаючи до уваги, що у відповідача, як боржника у деліктному зобов`язанні із завдання моральної шкоди позивачу, як кредитору у цьому зобов`язанні, внаслідок спричинення смерті дочці позивача виник обов`язок відшкодувати таку моральну шкоду позивачу, що може здійснюватися грошовими коштами, і виникнення такого зобов`язання та його грошовий вираз підтверджено і остаточно визначено судовим рішенням - ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року по справі №175/2285/17, суд приходить до висновку, що у відповідача перед позивачем виникло та сформувалось остаточно грошове зобов`язання зі сплати 700000 гривень 18 грудня 2019 року, а з 19 грудня 2019 року, в свою чергу, у позивача виникло право нараховувати на суму такого невиконаного грошового зобов`язання передбачені ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати. При цьому наявність/відсутність вини відповідача у невиконанні означеного грошового зобов`язання не має правового значення для можливості застосування норми ст.625 ЦК України до спірних правовідносин, як і не є підставою для припинення грошового зобов`язання. Крім того, з огляду на зміст ст.12 ч.5 Закону України «Про виконавче провадження» в контексті дати повернення державним виконавцем виконавчого листа суду позивачу, як стягувачу, існуюче між сторонами і не виконане ні повністю, ні частково відповідачем вказане грошове зобов`язання не є ані задавненим, ані натуральним. За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та доведеними, а отже такими, що підлягають задоволенню, однак частково - шляхом стягнення інфляційних втрат за період з 19 грудня 2019 року по 30 вересня 2022 року в розмірі 284851,75 гривень та 3% річних за період з 19 грудня 2019 року по 11 грудня 2022 року в розмірі 62597,26 гривень, а всього - 347449,01 гривень.

Частковість задоволення позовних вимог зумовлена помилковим зазначенням позивачем початкової дати періоду нарахування 3% річних - вказано 19 листопада 2019 року, в той час як вбачається із висновків суду, викладених вище, право нараховувати 3% річних та інфляційні втрати у позивача виникло 19 грудня 2019 року. Також позивачем у розрахунку інфляційних втрат зазначено період нарахуванням з 19 грудня 2019 року по 11 грудня 2022 року, а в самому розрахунку та в судовому засіданні представником позивача зазначено, що нарахування інфляційних втрат проводилось до вересня 2019 року включно.

Правильним розрахунком 3% річних є наступний: 700000 гривень (прострочена сума грошового зобов`язання) х 3% х 13 (кількість днів прострочення в період з 19 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року) : 365 (кількість днів у році) : 100 + 700000 гривень (прострочена сума грошового зобов`язання) х 3% х 366 (кількість днів прострочення в період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року) : 366 (кількість днів у році) : 100 + 700000 гривень (прострочена сума грошового зобов`язання) х 3% х 710 (кількість днів прострочення в період з 01 січня 2021 року по 11 грудня 2022 року) : 365 (кількість днів у році) : 100 = 62597,26 гривень.

Правильним розрахунком інфляційних втрат є наступний: 700000 гривень (прострочена сума грошового зобов`язання) х 1.40693107 (сукупний індекс інфляції за період з грудня 2019 року по вересень 2022 року, поділений на 100%) - 700000 гривень (прострочена сума грошового зобов`язання) = 284851,75 гривень.

Таким чином, саме у розрахованому судом розмірі підлягають задоволенню позовні вимоги позивача, що є частковим задоволення позову.

При цьому суд критично ставиться та не приймає до уваги твердження сторони відповідача про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки такі твердження та посилання сторони відповідача суперечать та не відповіщаються наведеним вище правовим висновкам, усталеній судовій практиці та фактичним обставинам спірних правовідносин сторін.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, а також звільнення позивача від сплати судового збору за подання до суду даного позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 3474,49 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.124, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 23, 509, 599, 610-612, 625, 1167, 1168, 1187 ЦК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від суми невиконаного грошового зобов`язання - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного місцезнаходження: Державна установа «Кагарлицька виправна колонія (115)» за адресою 09214, Київська область, Обухівський район, с. Зікрачі, вул. Незалежності, 11) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_5 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) нараховані на підставі ч.2 ст.625 ЦК України інфляційні втрати за період з 19 грудня 2019 року по 30 вересня 2022 року в розмірі 284851,75 гривень та 3% річних за період з 19 грудня 2019 року по 11 грудня 2022 року в розмірі 62597,26 гривень, а всього - 347449,01 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

У рахунок розподілу судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного місцезнаходження: Державна установа «Кагарлицька виправна колонія (115)» за адресою 09214, Київська область, Обухівський район, с. Зікрачі, вул. Незалежності, 11) на користь держави судовий збір в розмірі 3474,49 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко