Рішення № 115394929, 30.10.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/57541/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань Ємець Д.О.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Бондарь Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу 757/57541/21-ц за позовом ОСОБА_2 до Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області районної про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до Покровської районної державної адміністрації про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень .

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що 01.02.2007, на підставі свідоцтва про право власності, виданого Державним підприємством «Укржитлосервіс», ОСОБА_2 набула право власності, на 1/3 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з ДРРПНМ від 21.09.2021.

08.10.2015 право власності на частину вищевказаної квартири було перенесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (стор. 8 довідки).

Разом з цим, було встановлено з інформаційної довідки з ДРРПНМ від 21.09.2021 (стор. 9, 10) 04.12.2017 державним реєстратором Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфіром Олегом Миколайовичем, на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 577/3524/17-ц, було накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що після адвокатського запиту до суду було встановлено, що справа № 577/3524/17-ц у Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська не перебувала, а відтак позивач звернулась до суду з метою захисту своїх прав та просить суд:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38510293 від 04.12.2017 прийняте державним реєстратором Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфіром Олегом Миколайовичем.

01.11.2021 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

04.08.2022 ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та перейдено до розгляду справи по суті.

25.07.2023 ухвалою суду було замінено неналежного відповідача Покровську районну державну адміністрацію на Синельниківську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області.

В судовому засіданні представник позивача просила задовольнити вимоги.

Представник відовідача в судовому засіданні зазначила, що, якщо наявні докази того, що рішення немає юридичної сили то заперечень немає. Однак, щодо витрат на правову допомогу заперечила, оскільки сума є непомірною.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановивши зазначені обставини, дійшов до наступних висновків.

Так, з матеріалів позовної заяви встановлено, що, 01.02.2007, на підставі свідоцтва про право власності, виданого Державним підприємством «Укржитлосервіс», ОСОБА_2 набула право власності на 1/3 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з ДРРПНМ від 21.09.2021.

08.10.2015 право власності на частину вищевказаної квартири було перенесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (стор. 8 довідки).

22.09.2017 за позивачем було зареєстровано 1/4 частини машиномісця за адресою: АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину.

22.09.2017 за позивачем було зареєстровано 2/4 частини машиномісця за адресою: АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності.

23.10.2019 за позивачем було зареєстровано 1/4 частини машиномісця за адресою: АДРЕСА_2 на підставі мирової угоди у справі № 369/12365/18 (стор. 7-8 довідки).

21.09.2021 ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса щодо майбутнього відчуження машиномісця, на що нотаріус повідомив, що на все нерухоме майно позивача накладено арешт, у зв`язку з чим відчуження майна є неможливим.

Як вбачається із інформаційної довідки з ДРРПНМ від 21.09.2021 (стор. 9, 10) 04.12.2017, державним реєстратором Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфіром Олегом Миколайовичем, на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 577/3524/17-ц, було накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_2 (а.с. 7-17).

14.09.2021 адвокатом позивача було зроблено запит до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська щодо надання інформації у судовій справі № 577/3524/17-ц, з копією ухвали (а.с.20).

17.09.2021 адвокатом було отримано відповідь на запит, з якої вбачається, що згідно інформації автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3», відомості щодо прийняття суддею Єлісєєвою Т.Ю. будь-яких рішень по цивільній справі № 577/3524/17-ц, відсутні. Окрім того, цивільна справа за № 577/3524/17-ц в провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська не перебувала (а.с.18-19)

Таким чином, варто повторно зазначити, що 04.12.2017 державним реєстратором Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфіром Олегом Миколайовичем прийнято рішення, індексний номер: 38510293, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно якого накладено арешт на все нерухоме майно позивача з внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 23729434.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо суб`єкта підставою винесення рішення державним реєстратором зазначена ухвала суду, серія та номер 577/3524/17-ц, виданий 14.11.2017, видавник Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.

Разом з цим, ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 577/3524/17-ц судом взагалі не виносилась, що підтверджується листом - відповіддю голови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська на адвокатський запит від 14.09.2021 (вх. №02-13/1/937/2021 від 17.09.2021).

На підставі наведеного, позивач вважає, що у державного реєстратора були відсутні правові підстави для застосування обтяжень щодо майна позивача, у зв`язку з чим державний реєстратор діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване рішення прийнято державним реєстратором з порушенням пп. 1-4 ч. 3 ст. 10 та п. 1, ч. 2 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За приписами ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державній реєстрації прав підлягає право власності.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Згідно до п.1-4 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

- відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

- відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

- відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

- наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

- перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

- під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;

- під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на момент прийняття рішення про державну реєстрацію) державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Відповідно до п.9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших прав на нерухоме майно.

У відповідності до п.67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, для державної реєстрації права власності у разі витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду подаються необхідні для відповідної реєстрації документи, передбачені статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують право власності на нерухоме майно належного власника.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Також, згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. ст. 10-13 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 13 Конвенції «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує, що «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

У розвиток положень цієї статті ЄСПЛ у своїх рішеннях також наголошує на необхідності оцінки ефективності обраного зацікавленою особою способу захисту. Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. У пункті 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Тобто ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Чуйкін проти України» (Заява № 28924/04, від 13 січня 2011 року) зауважив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Враховуючи обставини справи та те, що відновити своє порушене право власності на частину квартири позивач позбавлений можливості та скористатись будь-яким іншим способом захисту своїх прав, крім обраного - скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 577/3524/17-ц судом взагалі не виносилась, що підтверджується листом - відповіддю голови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська на адвокатський запит від 14.09.2021 (вх. №02-13/1/937/2021 від 17.09.2021).

Таким чином, державним реєстратором Покровської районної адміністрації було порушено порядок реєстрації обтяжень, щодо майна позивача, а саме не перевірено наявність ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень чим не було встановлено відповідність поданих документів на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення про обтяження у вигляді арешту на все нерухоме майно позивача.

Дані обставини свідчать, про те, що у державного реєстратора були відсутні правові підстави для застосування обтяжень щодо майна позивача, а іншого не було спростовано.

Відтак, суд вважає, що такий спосіб захист прав не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та є єдиним можливим способом відновлення порушеного права позивача. Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Зважаючи на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, оскільки ґрунтуються на належних, допустимих і достовірних доказах, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Також, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як передбачено ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України, визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Разом з цим, стороною позивача належних доказів на понесення судових витрат суду не було надано, а тому стягненню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 454,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-79, 81, 178, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 3, 15, 16, 317, 346, 373, 378 ЦК України, Законами України «Про нотаріат» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області районної про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - задовольнити.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38510293 від 04.12.2017, прийняте державним реєстратором Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфіром Олегом Миколайовичем.

Стягнути з Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Позивач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Синельниківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, адреса: 52500, Дніпропетровська обл., м. Стнельникове, вул. Богми, буд.3.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 06.11.2023.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА