Рішення № 115387218, 05.12.2023, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/6313/23

Провадження № 2/344/1925/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

28 листопада 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Домбровської Г.В.,

при секретарі с/з: Маланія Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільне справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради як органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 (надалі - «Відповідач») за участю органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, у якому просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН невідомий, батьківських прав щодо неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН невідомий, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 , аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини всіх видів її доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 12.04.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Відповідач, яка є рідною матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не підтримує жодного зв`язку з дитиною, не бере участі у його вихованні, не цікавиться навчанням дитини, його розвитком.

З 2015 року Позивач разом із малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , переїхали до міста Івано-Франківська та проживають за адресою АДРЕСА_1 . Малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебуває на повному утриманні Позивача, натомість Відповідач жодної участі у житті дитини не приймає, її місце перебування Позивачу невідоме.

Як зазначено Позивачем у позовній заяві, всі питання щодо виховання дитини вирішуються ним самостійно без участі та підтримки Відповідача. З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення батьківських прав Відповідача, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Позивач у судових засіданнях позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явилася, явку уповноваженого представника не забезпечила, про причини неявки суду не сповістила, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялася в установленому законом порядку. Відзиву на позов від Відповідача до суду не надходило.

Органом опіки та піклування - Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради - на адресу суду направлено висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав та заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

В судовому засіданні допитано свідків ОСОБА_4 (сусід Позивача) та ОСОБА_5 (троюрідна сестра Відповідача)

Оскільки Відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, про причини свої неявки в судове засідання не повідомила, відзиву на позов до суду не подала, а Позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, Суд на підставі ст. 280 ЦПК України ухвалив про заочний розгляд справи.

Відповідно до ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - «ЦПК України») в разі неявки на судове засідання всіх учасників справи чи у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши пояснення Позивача, висновок органу опіки та піклування, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено таке.

Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 08.10.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану в місті Одесі Одеського міського управління юстиції (а.с.9) батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Сторони ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у шлюбі не перебували.

Як зазначено у позовній заяві, з 2015 року Позивач разом із малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , переїхали з міста Одеси до міста Івано-Франківська та проживають за адресою у АДРЕСА_1 .

Малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як зазначено у позові, перебуває на повному утриманні позивача. З 2015 року всі питання щодо виховання дитини вирішуються Позивачем самостійно без участі та підтримки Відповідача.

Отже, за твердженням Позивача, з 2015 року та станом на даний час неповнолітній син ОСОБА_6 проживає з батьком та перебуває на його повному фактичному утриманні, а Відповідач, як мати дитини, не бере жодної участі в його вихованні та утриманні.

Враховуючи вищевикладене, посилаючись на те, що Відповідач не бере жодної участі у вихованні дитини, Позивач звернувся до суду з даним цивільним позовом про позбавлення її батьківських прав.

Згідно із частиною 4 статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина 5 статті 19 Сімейного кодексу України).

Відповідно до наявного у матеріалах справи Витягу з рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 15.09.2023 року №1219 "Про розгляд питань органу опіки та піклування" Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради надав висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.104-107).

За змістом статей 3,9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка набрала чинності для України 27.09.1991 року, у всіх діях щодо дітей, в тому числі коли дитина розлучається з одним з батьків, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.

Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей та фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону детства» сім`я є природною средою для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення та несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основною обов`язкою батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону детства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли такий розлучення необхідний в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону детства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичне, духовне та моральне розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійної життя.

У відповідності до ст.150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичне, духовне та моральне розвиток, забезпечити здобуття дитиною повного загального середнього освіти, готувати її до самостійної життя. Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між особою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Відповідно до частин 1, 2 та ч. 3 ст. 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той, із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків та прямих контактів.

Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, у сім`ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, на якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 164 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батька можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ; ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками чи наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Статтею 164 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до пунктів 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Вирішуючи спір, суд враховує зазначені роз`яснення Пленуму Верховного Суду України і з`ясовує, які безсумнівні докази свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, у чому полягає винна поведінка відповідача, свідоме нехтування ним своїми обов`язками, чи вживалися до нього заходи реагування, а також досліджує соціально-побутові умови життя та матеріальне становище відповідача.

Відповідно до правових висновків, викладених у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17 (провадження № 61-11607св19), від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17 (провадження № 61-18550св19), від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18 (провадження № 61-22060св19), від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17 (провадження №61-4149св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18 (провадження № 61-20399св19), від 13 жовтня 2021 року у справі № 359/8130/19 (провадження № 61-9758св21), позбавлення батьківських прав за пунктом 2 частини першої статті 164 СК України має такі особливості:

- ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками;

- позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України;

- розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Так, як зазначив в судовому засіданні Позивач та підтвердили допитані в ході розгляду справи свідки ОСОБА_4 (сусід Позивача) та ОСОБА_5 (троюрідна сестра Відповідача), Відповідач - матір дитини, свідомо нехтує та ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо його виховання, тобто свідомо самоусунулася від виховання та утримання свого сина. Будь-які перешкоди у вихованні дитини у Відповідача відсутні.

В даній цивільній справі Відповідач ОСОБА_2 , будучи (вважаючись) належним чином повідомленою про судові засідання у справі, не скористалася правом з`явитися в судове засідання та надати власні пояснення щодо порядку здійснення та виконання нею своїх батьківських обов`язків по відношенню до неповнолітнього сина.

При цьому, судом неодноразово відкладалися судові засідання, в тому числі і з метою надання можливості Відповідачу особисто з`явитися в судове засідання, однак таким правом Відповідач не скористалася.

Так, Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 з боку ОСОБА_1 чи інших осіб чиняться будь-які перешкоди у спілкуванні з дитиною, у його вихованні.

Будь-яких обставин поважності причин того, що ОСОБА_2 не займається вихованням свого сина, Судом не встановлено.

Судом не встановлено обставин, а стороною Відповідача такого не доведено належними та допустимими засобами доказування, що ОСОБА_1 чинить будь-які перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з сином, в участі у його вихованні.

На даний час син перебуває на утриманні та вихованні батька, навчається у ліцеї №25.

Зі змісту листа ліцею №25 Івано-Франківської міської ради №156 від 07.04.2023 року (а.с.14) вбачається, що, зі слів класного керівника дитини, за час навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 жодного разу не цікавилася успіхами в навчанні сина, не відвідувала батьківські збори класу, не надавала допомогу в утриманні шкільного закладу. Вихованням та навчанням сина постійно займається батько ОСОБА_1 . Він відповідально ставиться до виховання та навчання дитини, відвідує батьківські збори, постійно підтримує зв`язок з класним керівником.

З листа Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги" (КНП «ЦПМКДД») №211/69 від 10.04.2023 року (а.с.13), випливає, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває під спосттереженням в Структурному підрозділі «Міська дитяча поліклініка» КНП «ЦПМКДД». Декларацію про вибір лікаря, що надає первинну медичну допомогу, укладено 01.11.2018 року з лікарем-педіатром педіатричного відділення №4 СП «Міська дитяча поліклініка» КНП «ЦПМКДД» ОСОБА_7 .

ОСОБА_2 до медичних працівників КНП «ЦПМКДД» з приводу здоров`я дитини ОСОБА_3 не зверталася. На прийом до лікаря, у тому числі для проведення медичних оглядів, дитина приходить у супроводі батька ОСОБА_1 . Батько рекомендації лікаря виконує. Декларацію про вибір лікаря, що надає первинну медичну допомогу, з лікарем-педіатром педіатричного відділення № 4 СП «Міська дитяча поліклініка» КНП «ЦПМКДД» ОСОБА_7 було укладено батьком дитини ОСОБА_1 .

Крім того, Суд звертає також увагу на те, що в ході розгляду даної цивільної справи органом опіки та піклування прийнято Рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 15.09.2023 року №1219 «Про розгляд питань органу опіки та піклування», яким Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради надав висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.104-107).

Зі змісту даного висновку органу опіки та піклування вбачається, що органом опіки та піклування було встановлено місце проживання ОСОБА_2 та проведено з нею телефонну розмову, в ході якої повідомлено про перебування в провадженні суду позову про позбавлення її батьківських прав щодо ОСОБА_8 та стягнення аліментів, на що вона заперечила.

Однак, на засідання комісії щодо розгляду питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою, не з`явилася, будь-яких заяв чи клопотань від неї не надходило.

Частиною 6 статті 19 СК України визначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечити інтересам дитини.

Суд, враховуючи конкретний зміст висновку органу опіки та піклування (Витяг з рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 15.09.2023 року, яким затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_9 щодо неповнолітнього сина ОСОБА_10 ), вважає його повним, всебічним та достатньо обґрунтованим, оскільки в ході розгляду даної цивільної справи викладені в ньому обставини у відповідній частині знайшли своє підтвердження.

Дані обставини також підтверджені с відками у судовому засіданні та письмовими доказами у справі.

Суд також звертає увагу, що зі змісту інформації Єдиного державного реєстру судових рішень Судом встановлено наступне.

Постановою Любашівського районного суду Одеської області від 20.11.2019 року у справі №507/1635/19 (набрала законної сили 03.12.2019 року) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/85748942) ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 184 ч.1 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді попередження.

Як зазначено у вказаній постанові, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 в с.Вишневе Любашівського району Одеської області, ухилилась від виконання своїх батьківських обов`язків, в результаті чого, її малолітній син ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 був залишений без нагляду та був вилучений представниками служби у справах дітей та направлений до Любашіської ЦРЛ.

В подальшому, заочним Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 23 червня 2020 року у справі № 507/300/20, яке набрало законної сили 06.08.2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89993037) позов органу опіки та піклування Любашівської селищної ради Любашівського району Одеської області до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - задоволено.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , жительку: АДРЕСА_2 , паспор серії НОМЕР_3 виданий Київським РВ УМВС України в Одеської області 04.06.2003 року, РНОКПП: НОМЕР_4 , відносно її сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Стягнуто із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , жительки: АДРЕСА_2 , паспор серії НОМЕР_3 виданий Київським РВ УМВС України в Одеської області 04.06.2003 року, РНОКПП: НОМЕР_4 , засоби зв`язку: моб. тел.: НОМЕР_5 , аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 12.03.2020 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на висловлену Верховним Судом правову позицію у постанові від 29.09.2021 року по справі № 459/3411/18, провадження № 61-10531св21.

Під час перегляду судових рішень про задоволення позову про позбавлення батьківських прав по справі № 459/3411/18 Верховний Суд роз`яснив, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Також Верховний Суд зауважив, що лише факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Під час перегляду судових рішень, Верховний Суд виходив з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

На необхідності дотримання вказаного принципу неодноразово наголошено у практиці Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ»), яка застосовується судами України на підставі частини четвертої статті 10 ЦПК України та положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (рішення ЄСПЛ від 06 липня 2010 року у справі «Neulinger and Shuruk v. Switzerland», заява № 41615/07, п. 135; рішення ЄСПЛ від 11 жовтня 2017 року у справі «M.S. v. Ukraine», заява № 2091/13, п. 77). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Mamchur v. Ukraine»(«Мамчур проти України»), заява № 10383/09, п. 100).

Враховуючи наведене, проаналізувавши матеріали даної справи, оцінивши надані докази та пояснення сторін, Суд дійшов висновку про те, що доказів, які б спростовували твердження Позивача про те, що матір ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та спілкуванні з ним в належному обсязі, Відповідачем Суду не надано, а Судом таких обставин не встановлено.

Зокрема, належні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 піклується про фізичний і духовний розвиток сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини (в разі потреби), спілкується з сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; надає дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей; сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; виявляє інтерес до внутрішнього світу дитини; створює умов для отримання ним освіти, - в матеріалах справи відсутні.

Можливості на даний час змінити поведінку ОСОБА_2 у кращий бік по відношенню до виховання дитини Суд не вбачає, а обставин, які б свідчили про відсутність її вини у невиконанні батьківських обов`язків, Судом не встановлено.

Відтак, вищевказані обставини свідчать про те, що поведінка матері, пов`язана з її самоусуненням від виконанням батьківських обов`язків, суперечить інтересам дитини ОСОБА_3 , позбавляє його відповідних соціальних благ, створює перешкоди у реалізації відповідних прав та обов`язків.

При цьому, у постанові від 29.09.2021 року по справі № 459/3411/18, провадження № 61-10531св21 Верховний Суд наголосив, що «права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків».

З огляду на все викладене Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , є обґрунтованими, такими, що відповідають інтересам дитини та підлягають задоволенню.

Положення ст. 166 Сімейного кодексу України передбачають такі правові наслідки позбавлення батьківських прав. Особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

При цьому, Суд роз`яснює Відповідачу, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав в порядку статті 169 Сімейного кодексу України.

Стосовно вимог про стягнення аліментів.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитину таку захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права та обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають усіх відповідних законодавчих та адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання та здорове розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини).

Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей та фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 2 статті 150 Сімейного кодексу України (надалі - «СК України») визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичне, духовне та моральне розвиток.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина 1 статті 180 СК України).

Таким чином, Суд звертає увагу на те, що відповідно до норм СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо своїх неповнолітніх дітей, зобов`язані утримувати неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття та забезпечувати їм достатній рівень фізичного та духовного розвитку.

Частинами 2, 3 статті 166 СК України визначено, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Як встановлено Судом в ході розгляду даної справи, станом на сьогоднішній день неповнолітня дитина перебуває на утриманні Позивача ОСОБА_1 , в той же час Відповідач, як мати дитини, у її утриманні та вихованні участі не приймає.

Доказів, які б спростовували зазначені Позивачем обставини, Відповідачем суду не надано, а Судом таких доказів не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, враховуючи те, що Відповідач є молодою особою, працездатного віку, Позивач просив стягувати з Відповідача аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів її доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частині доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 1 статті 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальний стан платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, доньки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, в тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, в тому числі на придбання нерухомого або подвижного майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерела походження коштів; 4) інші обставини, що мають важливе значення.

Частина 2 статті 182 СК України визначає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до пунктів 17, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» «за відсутністю домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину ту з них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним іском. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються у частині від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або у твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) та виплачуються щомісячно».

Порядок визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі визначено статтею 184 СК України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного законодавства України, виходячи з інтересів неповнолітньої дитини, Суд дійшов висновку про доцільність стягування з Відповідача аліментів на утримання неповнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частки з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з часу звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття, - оскільки цей розмір аліментів відповідає інтересам дитини, а також відповідає обов`язку матері на утримання дитини.

При визначенні розміру аліментів Суд враховує стан здоров`я та матеріальний стан дитини, зокрема ті, що дитина проживає разом із Позивачем. Також Судом враховано, що Відповідач є працездатною особою та спроможна сплачувати аліменти на утримання неповнолітньої дитини. Доказів, які б спростовували вищевказане, Відповідачем Суду подано не було, а Судом таких обставин не встановлено.

Визначений Судом розмір аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів платника аліментів на дитину, за висновком Суду, є обґрунтованим та доцільним з точки зору віку, стану здоров`я та матеріального становища дитини, а також з точки зору стану здоров`я, матеріального становища та сімейних обставин Відповідача.

Суд звертає увагу на те, що на момент розгляду справи в суді, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», встановлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу у розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних та демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні;

Відповідно до вимог статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у разі, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом .

У порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України з Відповідача на користь державного бюджету підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

На підставі вищенаведеного відповідно до ст. ст. 19, 164, 165, 166, 180-182, 184, 191 Сімейного кодексу України, п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення та поновлення батьківських прав» суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради як органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, - задовольнити.

2. Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , батьківських прав щодо неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

3. Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12.04.2023 року та до досягнення дитиною повноліття.

4. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь державного бюджету судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

5. У відповідності до ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.

Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 05.12.2023 року.

Суддя Домбровська Г.В.