Рішення № 115379599, 04.12.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/25576/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Вовченко О.А.,

секретар судового засідання -Іщенко С.О.

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача -Бескровного М.О. (згідно витягу),

розглядаючи за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, про стягнення матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 21.09.2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, про стягнення з Держави Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь позивача матеріальну шкоду у виді грошових коштів у сумі 2502322,44 гривень (два мільйони п`ятсот дві тисячі триста двадцять дві гривні 44 копійки), завдану йому актом, що визнаний неконституційним, а саме: другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, яке Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023 у справі № 3-80/2022 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Ухвалою від 26.09.2023 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з викликом учасників процесу.

25 жовтня 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу № 420/25576/23 до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1501к його звільнено з посади першого заступника військового прокурора Південного регіону України відповідно до п.7-2 ст. 36 КЗпП України. На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 року по справі № 826/17561/14, наказом Генерального прокурора від 27 жовтня 2021 року № 397к скасовано наказ від 23 жовтня 2014 року № 1501к. Наказом Генерального прокурора від 05.04.2023 року № 102к звільнено з посади першого заступника військового прокурора Південного регіону України та органів прокуратури з 05.04.2023 року за власним бажанням. З часу поновлення на посаді 27.10.2021 року до дня звільнення з посади та органів прокуратури 05 квітня 2023 року, заробітна плата нараховувалася і виплачувалася із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 в сумі 8870 грн та з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 45% в сумі 3991,50 грн. При звільнені сума грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток розрахована на підставі Постанови КМУ № 505. В цей же період іншим працівникам Спеціалізованої прокуратур у сфері оборони Південного регіону заробітна плата нараховувалася і виплачувалася із застосуванням положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 року № 8-р(ІІ)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX. Конституційний Суд України дійшов висновку, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX є таким, що суперечить статті 6 Конституції України в поєднанні з частиною другою статті 131-1 Конституції України; суперечить частині другій статті 24 Конституції України; не відповідає вимогам правовладдя в аспекті юридичної визначеності, а отже, суперечить статті 8 Конституції України; не відповідають частинам першій, четвертій статті 41 Конституції України. В період часу з 27.10.2021 року до 05.04.2023 року, внаслідок застосування норми другого речення абз. 3 п. 3 р. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, тобто акту, який визнаний неконституційним, завдано матеріальну шкоду в розмірі 2502322,44 грн., яка полягає у недоотримані заробітної плати, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення в розмірі 1558438,95 грн та грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток 943883,49 грн.

11 жовтня 2023 року від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 34867/23) у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що на час дії спірних правовідносин, за який позивач просить стягнути на його користь збитки у вигляді недоотриманої заробітної плати, ОСОБА_1 працював в органах прокуратури, тобто перебував на публічній службі, отже спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати. Позивач не оспорює розмір отриманої ним заробітної плати в контексті його невідповідності встановленому законодавством. З посиланням на постанову Верховного Суду у справі № 200/2499/21-а відповідач зазначає, що вказана позивачем сума недоотриманої частини заробітної плати не є матеріальною шкодою. Посилаючись на ст. 2, 96,176 ЦК України відповідач вказав, що безпідставною є вимога про стягнення з Держави Україна в особі СП СО ПР матеріальної шкоди завданої прийняттям неконституційного акту на підставі ч.3 ст. 152 Конституції України, так як Держава не відповідає по зобов`язанням державних органів, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язанням Держави. Про порушення своїх прав чи законних інтересів саме СП СО ПР позивач не вказує. У період з 27.10.2021 по 05.04.2023 ОСОБА_1 до створеної 11.09.2020 року обласної прокуратури переведений не був та 05.04.2023 року звільнений з посади першого заступника військового прокурора Південного регіону України, через що положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не поширюються на позивача. Положення законів та інших правових актів, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. СП СО ПР з урахуванням ст. 19 Конституції України не мала повноважень діяти всупереч вимогам Закону України № 113-ІХ та виплачувати ОСОБА_1 в оспорюваний період заробітну плату в порядку та в розмірах, передбачених ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Заробітна плата упродовж з 27.10.2021 по 05.04.2023 виплачувалася позивачу законно та обґрунтовано відповідно до Постанови від 31.05.2012 № 505 та Закону № 113-ІХ. Дія другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, згідно рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 втратила чинність 13.09.2023 року, а спірні правовідносини між сторонами виникли до зазначеної дати при цьому рішення Конституційного Суду України не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

16 жовтня 2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, де зазначено, що твердження відповідача, що рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 не може застосовуватися до спірних правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, не стосуються предмету спору. У позовній заяві ставиться питання про відшкодування завданої матеріальної шкоди із застосуванням правового механізму передбаченого ч.3 ст. 152 Конституції України, як нормою прямої дії. Враховуючи пряму дію рішень Конституційного Суду України, а також те, що визнання Конституційним Судом України неконституційності другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX вказує на те, що ця норма суперечила нормам Основного Закону з моменту її прийняття. Посилаючись на п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України, п.п. «є» п. 14.1.54 ст.14. ПК України, позивач зазначив, що твердження відповідача про те, що суми недоотримано заробітної плати та інших виплат не є матеріальною шкодою, є необґрунтованим. У позовній заяві ставиться питання про відшкодування державою шкоди, завданої в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований, як то передбачено наведеною нормою ЦК України. Предметом позову є стягнення з відповідача матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, на підставі ч. 3 ст. 152 Конституції України у системному зв`язку з положеннями ст. 3 та ч.2 ст. 8 Конституції України. Саме з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 виникли правові підстави для захисту права, порушеного актом, який визнаний неконституційним.

25 жовтня 2023 року до суду від відповідача надійшли заперечення, де звернута увага, що рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 № 12-рп/2001 по справі № 1-36/2001 щодо стягнення з Держави Україна матеріальної шкоди завданої прийняттям неконституційного акту на підставі ч. 3 ст. 152 Конституції України, а не за рахунок коштів на утримання державних органів. Діями СП СО ПР жодної шкоди позивачу не завдано, будь-яких протиправних дій з боку відповідача при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати у період з 27.10.2021 року по 05.04.2023 року не допущено.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відповіддю на відзив позивача та відзивом на позовну заяву і запереченнями відповідача, заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , проходив службу в органах військової прокуратури Південного регіону України з 20 червня 1996 року, що підтверджено довідкою військової прокуратури Південного регіону України № 11-5622 вих-14 від 24.10.2014 року (а.с. 27).

23 квітня 2014 року наказом Генерального прокурора України № 1501к старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 21).

Наказом Генерального прокурора від 27.10.2021 року № 397к, наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 року № 1501к скасовано та поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України з 24 жовтня 2014 року (а.с. 22).

Наказом Генерального прокурора від 27.10.2021 року № 398к, скасовано з 27.10.2021 року першому заступнику військового прокурора Південного регіону України ОСОБА_1 надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, встановлену відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (а.с. 23)

05 квітня 202 року наказом Генерального прокурора № 102к, ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника військового прокурора Південного регіону України та органів прокуратури з 05 квітня 2023 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (п.7 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру») (а.с. 26).

З вище досліджених наказів вбачається, що з 27.10.2021 року по 05 квітня 2023 року, ОСОБА_1 , проходив службу в органах прокуратури на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України.

Згідно платіжних інструкцій: № 204 від 06.04.2023року, № 259 від 24 квітня 2023 року Спеціалізованою прокуратурою у СО ПР перераховано ОСОБА_1 126986,72 грн. заробітну плату при звільнені (а.с. 46) та перераховану заробітну плату при звільненні 5469,48 грн. (а.с. 47).

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури та надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів; надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи: - працівникам - у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки (винагороди) за вислугу років; - прокурорам та слідчим органів прокуратури, а також іншим працівникам прокуратури, які безпосередньо займаються розробленням проектів нормативно-правових актів, проводять експертизу проектів таких актів (якщо положеннями про підрозділи передбачено виконання такої роботи) - у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років.

З досліджених судом розрахункових листів ОСОБА_1 за період з 24 жовтня 2021 по 05 квітня 2023 року (а.с. 32-34) позивачу нараховувалося: оклад (з розрахунку 8870грн), індексація доходу, вислуга років; матеріальна допомога на оздоровлення; матеріальна допомога на соціальні потреби; компенсація за невикористану відпустку.

Отже судом встановлено, що оплата праці позивача - першого заступника військового прокурора Південного регіону України Петруненка В.В. розраховувалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року.

Між сторонами не існує спору, щодо складових нарахованої та виплаченої заробітної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року

Приписами ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, передбачено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік… Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19.09.2019 року, визначено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідно до статті 147 Конституції України, статті 1 Закону України від 13.07.2017 року № 2136-VІІІ «Про Конституційний Суд України» органом конституційної юрисдикції, який вирішує питання про відповідність Конституції України законів України, є Конституційний Суд України.

Рішенням Конституційного Суду № 8-р(II)/2023 від 13.09.2023 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ. Друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно зі ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Приписами ст. 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (ч.1). Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (ч.2). Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ч.3).

У статті 91 Закону України від 13.07.2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» зазначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно ст.97 Закону України від 13.07.2017 року № 2136-VIII, суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

У Рішенні від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 Конституційним Судом України зазначено, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, є неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

В позовній заяві позивач зазначив, що в період з 27.10.2021 року по 05.04.2023 року Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону внаслідок застосування акту, який визнаний неконституційним, йому нарахована заробітна плата та матеріальні допомоги у меншому розмірі ніж той на який він має право.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (норма чинна в період спірних правовідносин), передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Рішенням Конституційного Суду № 8-р(II)/2023 від 13.09.2023 року

Відповідно Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону нараховувалася та виплачувалася заробітна плата позивачу у період з 27.10.2021 року по 05.04.2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року.

За таких обставин судом не встановлено правових підстав, щодо того, що Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону протиправно нараховувалася та виплачувалася заробітна плата позивачеві у період з 27.10.2021 року по 05.04.2023 року за чинним на той час законодавством.

Позивач своєю чергою не оскаржував розмір отриманої ним у спірному періоді заробітної плати, нарахованої та виплаченої йому у відповідності до діючого та чинного на той час законодавства (до ухвалення 13.09.2023 року Рішення Конституційним Судом України).

За таких обставин відсутні підстави для застосування положень частини третьої статті 152 Конституції України оскільки позивачем не доведено наявності майнової шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправними діями чи бездіяльністю відповідача.

В позовній заяві позивач посилаючись на ст. ст. 22, 1175 ЦК України та просив суд стягнути з Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на його користь матеріальну шкоду у вигляді грошових коштів у сумі 2502322,44 грн.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1). Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2).

При цивільно-правових відносинах на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина в заподіянні збитків.

Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Стягнення збитків вимагає наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів правова відповідальність не настає.

Носієм обов`язку відшкодувати шкоду, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи, на яких законом покладено обов`язок із відшкодування шкоди.

Під час розгляду справи судом не встановлено, а сторонами не надано належних та достатніх доказів, що Державою Україна саме в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону заподіяна шкода позивачу у період з 27.10.2021 року по 05.04.2023 року чи саме законом покладено обов`язок на відповідача по відшкодуванню шкоди при визнанні неконституційним пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.

Крім того Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки останні, виникли до його прийняття. Недоотримана частина заробітної плати, не може вважатися матеріальною шкодою (збитками) у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України.

Посилання позивача на приписи ст. 1175 ЦК України є безпідставними, оскільки вказана норма встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Отже, положення статті 1175 ЦК України не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вони регламентують відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований, а не законом (окремим положенням), визнаним неконституційним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, який був визнаний неконституційним, йому було завдано матеріальної шкоди у вигляді неотриманої заробітної плати, тому належним способом захисту його прав є застосування норм прямої дії, а саме частина третя статті 152 Конституції України, якою закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

З розрахунку розміру матеріальної шкоди, здійсненого позивачем, вбачається, що матеріальна шкода визначена: у сумі недоотриманої заробітної плати, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення за період з 27.10.2021 року по 05.04.2023 року у розмірі 1558438,95 грн. (а.с. 48); у сумі недоотриманої при звільненні грошової компенсації за невикористані відпустки у розмірі 943883,49 грн. (а.с. 49).

Зазначені правовідносини неодноразово були предметом розгляду Верховним Судом.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що «обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди у вигляді неотриманої заробітної плати та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди, не змінює суті спірних правовідносин, які виникли між сторонами в цій справі щодо оплати праці і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди».

Решта доводів позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про стягнення з Держави Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь позивача матеріальну шкоду у виді грошових коштів у сумі 2502322,44 гривень (два мільйони п`ятсот дві тисячі триста двадцять дві гривні 44 копійки), завдану йому актом, що визнаний неконституційним, а саме: другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, яке Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023 у справі № 3-80/2022 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Держава Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363).

Повний текст рішення складено та підписано 04.12.2023 року.

СуддяВовченко О.А.