Рішення № 115329797, 01.12.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.12.2023Справа № 910/14581/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"

про стягнення 15 191,59 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариства "Страхова група "ТАС" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 15 191,59 грн., з яких: 12 335,50 грн. - основний борг за страховим відшкодуванням, 2 688,80 грн. - пеня, 167,29 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного комплексного страхування транспортних засобів від 18.12.2021 року № FA-00184059 та у зв`язку з настанням страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Suzuki Grand Vitara", реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "ВАЗ 21063", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/3284662. У зв`язку з наведеними обставинами, позивач вказував на те, що обов`язок з відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 12 335,50 грн., а також нарахованих штрафних санкцій та компенсаційних виплат за несвоєчасне відшкодування наведеної шкоди, покладається на відповідача.

Ухвалою від 18.09.2023 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням позивачу строку та способу усунення її недоліків.

26.09.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" від 20.09.2023 року № 01950/0123 про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 28.09.2023 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/14581/23 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

29.09.2023 року на електронну адресу господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла запитувана судом інформація.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 28.09.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/14581/23 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03057, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 33-Б.

Відповідно до наявного у матеріалах справи поштового повідомлення з трек-номером № 0600049446702, відповідач ухвалу суду отримав 04.10.2023 року.

За умовами пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 28.09.2023 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.12.2021 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) було укладено договір добровільного комплексного страхування транспортних засобів № FA-00184059 (далі - Договір) щодо автомобіля "Suzuki Grand Vitara", реєстраційний номер НОМЕР_1 .

За умовами пункту 5 Договору строк його дії відповідає строку дії поліса (серії АТ № 1259988), тобто з 21.12.2021 року по 20.12.2022 року включно.

11.11.2022 року о 17:30 год. на 39 км дороги М-15 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "ВАЗ 21063", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який не вибрав безпечну швидкість руху та дистанцію та допустив зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем "Suzuki Grand Vitara", реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 12.12.2022 року в справі № 496/5677/22 (провадження № 3/496/4103/22) водія автомобіля "ВАЗ 21063", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого скоєно ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідно до полісу серії АР № 3284662 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "ВАЗ 21063", реєстраційний номер НОМЕР_2 , на час настання ДТП була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 3 200,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000,00 грн.

11.11.2022 року Страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхової події, а також 01.12.2022 року - із заявою на виплату страхового відшкодування.

Страховим актом позивача від 01.12.2022 року № 21596/21/922 вищенаведену ДТП визнано страховим випадком та, з урахуванням акту огляду транспортного засобу від 14.11.2022 року та ремонтної калькуляції від 18.11.2022 року № 19093_21 (з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу), вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 15 535,50 грн.

Відповідно до платіжної інструкції від 05.12.2022 року № 303529 позивач сплатив на користь Страхувальника грошові кошти у розмірі 15 535,50 грн. із призначенням платежу: "Страх. відш. пр Дог. № FA184059 від 18.12.2021, ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_3 , т/з Suzuki Grand Vitara, д/н НОМЕР_1 , без ПДВ".

Листом від 22.12.2022 року № 04460/9222 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 15 535,50 грн. в порядку суброгації, до якої долучив відповідні документи на підтвердження вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС". Означена заява отримана уповноваженою особою відповідача 08.01.2023 року, що підтверджується, зокрема, наявною в матеріалах справи копією відповідного рекомендованого повідомлення про вручення цього поштового відправлення № 0504525845034.

Оскільки означене страхове відшкодування відповідачем у добровільному порядку відшкодовано не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

За змістом Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.

При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

У цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 905/2970/16 від 10.07.2018.

У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.

Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред`являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов`язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.

Відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку суми страхового відшкодування, який є додатком до страхового акта позивача від 01.12.2022 року № 21596/21/922, вартість робіт та матеріалів по відновленню автомобіля "Suzuki Grand Vitara", реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту зносу замінених складових - 0.7, склала 15 535,50 грн.

Страховим актом позивача від 01.12.2022 року № 21596/21/922 вищенаведену ДТП визнано страховим випадком та, з урахуванням акту огляду транспортного засобу від 14.11.2022 року та ремонтної калькуляції від 18.11.2022 року № 19093_21 (з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу), вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 15 535,50 грн.

Відповідно до платіжної інструкції від 05.12.2022 року № 303529 позивач сплатив на користь Страхувальника грошові кошти у розмірі 15 535,50 грн. із призначенням платежу: "Страх. відш. пр Дог. № FA184059 від 18.12.2021, ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_3 , т/з Suzuki Grand Vitara, д/н НОМЕР_1 , без ПДВ".

З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

У даному випадку, положеннями полісу серії № АР/3284662 було передбачено франшизу в розмірі 3 200,00 грн.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача (15 535,50 грн.), а також визначені полісом серії № АР/3284662 розміри лімітів відповідальності (160 000,00 грн.) та франшизи (3 200,00 грн.), відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу, зокрема, спірну суму страхового відшкодування у розмірі 12 335,50 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача суми відшкодування в розмірі 12 335,50 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 167,29 грн. 3 % річних, нарахованих у період з 03.04.2023 року по 14.09.2023 року на суму заборгованості у розмірі 12 335,50 грн.

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Враховуючи те, що заява позивача від 22.12.2022 року № 04460/9222 про виплату страхового відшкодування була отримана уповноваженою особою відповідача 08.01.2023 року, і відповідачем у встановленому законом порядку не було спростовано означених обставин, суд дійшов висновку про те, що останнім днем встановленого законом 90-денного терміну для прийняття відповідачем рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову в його здійсненні, було 08.04.2023 року (субота).

Проте, у матеріалах справи відсутні докази прийняття Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон" відповідного рішення та доведення його змісту до відома позивача, а також докази виконання відповідачем грошового зобов`язання зі сплати на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" спірної суми страхового відшкодування у розмірі 12 335,50 грн. у строк до 10.04.2023 року (перший робочий день після 08.04.2023 року) включно.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, а тому правовідносини з відшкодування шкоди, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов`язанням.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущеної помилки при визначенні початкового періоду нарахування цих компенсаційних виплат, що призвело до заявлення суми 3 % річних у завищеному розмірі.

Так, згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

З урахуванням дати отримання відповідачем заяви позивача від 22.12.2022 року № 04460/9222 (08.01.2023 року, субота), а також зважаючи на положення пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яким передбачено обов`язок страховика прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування чи про відмову у його здійсненні не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, суд дійшов висновку про те, що першим днем прострочення відповідачем виконання його грошового обов`язку з оплати спірного страхового відшкодування є 11.04.2023 року, а не 03.04.2023 року, як помилково зазначено Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" у позовній заяві.

Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 3 % річних у розмірі 159,18 грн., нараховані у період з 11.04.2023 року по 14.09.2023 року на суму основного боргу в розмірі 12 335,50 грн.

Слід зазначити, що відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення сум компенсаційних виплат надано суду не було.

За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" підлягає 3 % річних у розмірі 159,18 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" 8,11 грн. 3 % слід відмовити.

Також позивач просив стягнути з відповідача 2 688,80 грн. пені, нарахованої на підставі пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на суму боргу в розмірі 12 335,50 грн. у період з 03.04.2023 року по 14.09.2023 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

За умовами статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущеної аналогічної помилки при визначенні початкового періоду нарахування цієї штрафної санкції, що призвело до заявлення суми пені у завищеному розмірі.

Разом із тим, стягненню з відповідача на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" підлягає пеня у розмірі 2 553,62 грн., нарахована у період з 11.04.2023 року по 14.09.2023 року на суму основного боргу в розмірі 12 335,50 грн., у той час як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" 135,18 грн. цієї неустойки слід відмовити.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв`язку з чим позовні вимоги, з урахуванням встановлених судом обставин справи, підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03057, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 33-Б; код ЄДРПОУ 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03117, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 65; код ЄДРПОУ 30115243) страхове відшкодування в сумі 12 335 (дванадцять тисяч триста тридцять п`ять) грн. 50 коп., 2 553 (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят три) грн. 62 коп. пені, 159 (сто п`ятдесят дев`ять) грн. 18 коп. 3 % річних, а також 2 658 (дві тисячі шістсот п`ятдесят вісім) грн. 68 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 01.12.2023 року.

Суддя В.С. Ломака