Рішення № 115329793, 01.12.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.12.2023Справа № 910/14606/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроавтотракт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Залем"

про стягнення 1 331 934,99 грн.,

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроавтотракт" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Залем" (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 1 331 934,99 грн., з яких: 970 000,00 грн. - основний борг, 194 000,00 грн. - штраф, 138 191,78 грн. - пеня, 21 451,70 грн. - інфляційні втрати, 8 291,51 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов`язань за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу від 07.03.2023 року № 947 у частині повної та своєчасної оплати придбаного ним транспортного засобу, а саме: напівпричепу Schmitz моделі SCS 24, 2017 року випуску, з ідентифікаційним номером кузова/шасі: НОМЕР_1 .

Ухвалою від 20.09.2023 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/14606/23 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 20.09.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/14606/23 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01054, місто Київ, вулиця Гончара Олеся, будинок 47Б, квартира 2, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0600047449283.

Проте, зазначене відправлення з трек-номером 0600047449283 вручене відповідачу не було та повернулося на адресу суду.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 20.09.2023 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Крім цього, судом також враховано, що 24.11.2023 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, обґрунтоване поданням директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Залем" до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві заяви про вчинення кримінального правопорушення зі сторони Вітвіцького В.К.

Разом із тим, суд дійшов висновку про необґрунтованість означеного клопотання та відсутність правових підстав для його задоволення. Суд також звертає увагу відповідача на те, що розгляд справи № 910/14606/23 здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, а відтак судове засідання у цій справі не проводиться.

Будь-яких заяв чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, як і заяв про зупинення провадження у справі, від відповідача до суду не надходило.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.03.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Залем" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроавтотракт" (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 947 (далі - Договір), за умовами якого продавець передає у власність належний йому транспортний засіб: напівпричіп Schmitz моделі SCS 24, а покупець приймає його і проводить розрахунок із продавцем.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печаткою позивача.

Пунктами 1.2, 1.3 Договору передбачено, що транспортний засіб за цим Договором вважається переданим та переходить у власність покупця після остаточного розрахунку покупцем перед продавцем та після підписання акту прийому-передачі майна. Після підписання покупцем акту прийому-передачі майна будь-які претензії покупця щодо кількості, якості, стану та будь-яких інших характеристик транспортного засобу продавцем не розглядаються.

У пунктах 2.1-2.4 Договору сторони погодили наступні права і обов`язки продавця:

- передати транспортний засіб: напівпричіп Schmitz моделі SCS 24, 2017 року випуску, ідентифікаційним номер (номер кузова/шасі) - НОМЕР_1 , колір сірий, номер вантажно-митної декларації (електронної декларації) 23UA400040010154U6 від 21.03.2023 року Державною митницею України не пізніше дати проведення остаточного розрахунку покупцем із продавцем (пункт 2.1);

- провести передпродажну підготовку транспортного засобу (пункт 2.2);

- провести документальне оформлення транспортного засобу з видачею повного пакету документів, необхідного для реєстрації згідно діючого законодавства України (пункт 2.3);

- видано транзитні номерні знаки для разових поїздок 23АО9235 (пункт 2.4).

За умовами пунктів 3.1, 3.2 Договору покупець зобов`язаний ознайомитись, оглянути, перевірити та прийняти вказаний транспортний засіб згідно його комплектації, а також своєчасно та у повному обсязі провести розрахунок із продавцем за транспортний засіб.

Пунктом 4.1 цього правочину встановлено, що вартість транспортного засобу становить 970 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 161 666,67 грн.

Згідно з пунктом 4.2 Договору покупець сплачує вартість транспортного засобу шляхом 100 % передплати на розрахунковий рахунок продавця не пізніше дати укладання цього Договору.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач передав у власність відповідачу напівпричіп Schmitz моделі SCS 24 загальною вартістю 970 000,00 грн., що підтверджується копією підписаного між сторонами акту прийому-передачі майна від 21.03.2023 року. Крім того, у матеріалах справи наявні копії заяви відповідача від 22.03.2023 року № 1135203852 на проведення операції "100 - Первинна реєстрація Б/В ТЗ придбаного в торгівельній організації, який ввезено з-за кордону", акту огляду реалізованого на підставі Договору транспортного засобу від 21.03.2023 року № 8125/23/000122, акту технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 8125/23/1/000921 від 21.03.2023 року, а також листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС) від 08.06.2023 року № 31/26-335аз, згідно з яким за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів 22.03.2023 року здійснено державну реєстрацію транспортного засобу Schmitz моделі SCS 24/L-13, напівпричіп, 2017 року випуску, номер шасі (vin) НОМЕР_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю "Залем" на підставі Договору.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з передачі у власність відповідачу погодженого між цими контрагентами транспортного засобу свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем своїх зобов`язань за Договором.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що відповідач взятий на себе обов`язок з оплати вартості напівпричепу Schmitz моделі SCS 24 у встановлений Договором строк не виконав, заборгувавши таким чином Товариству з обмеженою відповідальністю "Євроавтотракт" 970 000,00 грн.

Враховуючи наведені обставини, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини за наведеним правочином регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором, яка складає 970 000,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроавтотракт" до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Зважаючи на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Залем" своїх зобов`язань за Договором, позивач просив суд стягнути з покупця 138 191,78 грн. пені, нарахованої на прострочену суму основного боргу в розмірі 970 000,00 грн. у період з 08.03.2023 року по 19.06.2023 року, а також 194 000,00 грн. штрафу, нарахованого внаслідок несвоєчасного проведення відповідачем розрахунків за Договором.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Положеннями частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами пункту 5.2 Договору за несвоєчасну оплату вартості транспортного засобу покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та штраф у розмірі 20 % вартості.

Оскільки розмір нарахованих позивачем пені та штрафу відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроавтотракт" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Залем" 138 191,78 грн. пені та 194 000,00 грн. штрафу.

У той же час суд звертає увагу на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18 та інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати відчуженого йому за Договором транспортного засобу, позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Залем" 8 291,51 грн. 3 % річних, нарахованих на прострочену суму основного боргу в розмірі 970 000,00 грн. у період з 08.03.2023 року по 19.06.2023 року, а також 21 451,70 грн. інфляційних втрат, нарахованих протягом березня-травня 2023 року на означену суму заборгованості покупця.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних у розмірі 8 291,51 грн. та інфляційних втрат в сумі 21 451,70 грн., суд вважає його таким, що відповідає приписам чинного законодавства та положенням Договору, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача означених компенсаційних виплат підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної оплати відчуженого йому за Договором транспортного засобу чи нарахованих штрафних санкцій і компенсаційних виплат.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням наведеного.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Залем" (01054, місто Київ, вулиця Гончара Олеся, будинок 47Б, квартира 2; код ЄДРПОУ 43445948) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроавтотракт" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Поля Олександра, будинок 93Д, офіс 8; код ЄДРПОУ 43773897) 970 000 (дев`ятсот сімдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 194 000 (сто дев`яносто чотири тисячі) грн. 00 коп. штрафу, 138 191 (сто тридцять вісім тисяч сто дев`яносто одну) грн. 78 коп. пені, 21 451 (двадцять одну тисячу чотириста п`ятдесят одну) грн. 70 коп. інфляційних втрат, 8 291 (вісім тисяч двісті дев`яносто одну) грн. 51 коп. 3 % річних, а також 19 979 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 02 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 01.12.2023 року.

Суддя В.С. Ломака