Рішення № 115322647, 30.11.2023, Саратський районний суд Одеської області

Справа № 513/1476/23

Провадження № 2-о/513/83/23

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2023 року Саратський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - В.С.Миргород

при секретарі Н.В.Русавській,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Сарата Одеської області цивільну справу №513/1476/23 за заявою ОСОБА_1 , про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, заінтересована особа: Кулевчанська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, суд, -

В С Т А Н О В И В:

26 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Саратського районного суду Одеської області з заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, заінтересована особа: Кулевчанська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, яка вмотивована наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . За життя, 18 квітня 2011 року остання склала заповіт, яким заповіла належне їй майно у вигляді: земельної ділянки, площею 4,97 га, розташованої на території Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 (1), яка належала їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №266356; майнового паю, належного на підставі Сертифікату серії ОД ХХІІ №23550, вартість якого станом на 01 січня 2000 року становить 3761 грн, заявнику у справі ОСОБА_1 22 серпня 2019 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулаковим І.І. заведена спадкова справа №278/2019 за заявою ОСОБА_1 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Однак, нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказану земельну ділянку через те, що у заповіті, посвідченому секретарем Кулевчанської сільської ради Саратського району Одеської області Станчевою А.Г. 18 квітня 2011 року за реєстровим №66 - дата складення заповіту «18 квітня 2011 року», а дата посвідчувального напису «14 квітня 2011 року». Невірність дати посвідчувального напису у заповіті порушує права заявника, оскільки впливає на виникнення, зміну та припинення особистих немайнових прав. Вважає, що секретарем сільської ради допущено технічну помилку у даті посвідчувального напису, у зв`язку з тим, що заповіт складено саме 18 квітня 2011 року, зареєстровано у реєстрі за №66, стягнуто державного мита 0,85 грн, яке сплачено квитанцією № 4213.45.1 у АТ КБ «ПриватБанк» 18 квітня 2011 року. Вказану розбіжність неможливо виправити за незбереження нотаріального архіву у Кулевчанській сільській раді на 2011 рік. Просить задовольнити заяву, встановити факт належності заповіту, вчиненого 18 квітня 2011 року та зареєстрованого у реєстрі №66, посвідченого секретарем Кулевчанської сільської ради Саратського району Одеської області Станчевою А.Г. 14 квітня 2011 року, спадкодавиці ОСОБА_2 .

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 30 жовтня 2023 року провадження у справі було відкрито у порядку окремого провадження та призначено судове засідання.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з"явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у спосіб, передбачений ЦПК України. До суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, на задоволення заяви наполягав.

Представник заінтересованої сторони, Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до зали суду не з`явився, в до суду направив заяву від 03 листопада 2023 року №1877/04-08/23/1031 про розгляд справи за відсутності їх представника заявлені вимоги визнають у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Неявка учасника справи, який належним чином повідомлений про місце, дату і час судового засідання і від якого не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, не перешкоджає його розгляду.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року (п.45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)». Згідно ч 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, за положеннями п.6 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по-батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по-батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. За правовими позиціями Верховного Суду України щодо судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, коли громадяни не можуть використати правовстановлюючі документи, оскільки зазначені в них прізвище, ім`я, по-батькові, місце чи час народження не відповідають записам у правовстановлюючому документі, якщо хоч і не посвідчують особу, але є необхідними для підтвердження певного права, а установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п.6 ч.1 ст.315 ЦПК України, громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі прізвище, ім`я, по-батькові якої зазначені в документі не збігаються в свідоцтві про народження, паспорті, свідоцтві про смерть, інше.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кулевча Саратського району Одеської області померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Саратським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 26 лютого 2019 року, актовий запис № 125.

Після її смерті відкрилася спадщина на майно: земельну ділянку, площею 4,97 га, розташованої на території Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 (1), яка належала їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №266356, виданого 27 вересня 2005 року на підставі розпорядження Саратської районної державної адміністрації від 01 березня 2005 року № 79/А-05; майнового паю, належного на підставі Сертифікату серії ОД ХХІІ №23550, вартість якого станом на 01 січня 2000 року становить 3761 грн.

18 квітня 2011 року, ОСОБА_2 склала заповіт, зі змісту якого вбачається, що спадкодавиця заповідає вищевказане майно ОСОБА_1 . Вказаний заповіт посвідчений секретарем виконкому Кулевчанської сільської ради Саратського району Одеської області Станчевою А.Г. 14 квітня 2011 року та зареєстровано у реєстрі за №66.

На підставі вказаних доказів, судом встановлено, що існує невідповідність у заповіті у даті його складення як «18 квітня 2011 року» та даті посвідчувального напису як «14 квітня 2011 року».

11 серпня 2023 року заявник звернувся до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулакова І.І. із заявою про прийняття спадщини на земельну ділянку площею 4,97 га, розташованої на території Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 (1), як спадкоємець за заповітом.

Відповідно до пп. 5.1 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Затвердженого наказом Мінюсту від 22.02.2012 року № 296/5 при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту. Перевірити його реєстрацію у спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє у його прийомі.

Постановою приватного нотаріуса від 11 серпня 2023 року заявнику відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку за заповітом, посвідченим секретарем Кулевчанської сільської ради Саратського району Одеської області Станчевою А.Г. 18 квітня 2011 року за реєстровим №66, через наявність розбіжностей у даті складення заповіту «18 квітня 2011 року» та даті посвідчувального напису «14 квітня 2011 року».

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі прізвище, ім`я, по-батькові якої зазначені в документі не збігаються в свідоцтві про народження, паспорті, свідоцтві про смерть, інше.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» убачається, при розгляді справи про встановлення відповідно до п. 6 ст. 315 ЦПК факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

Так, згідно з довідкою Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 26 жовтня 2023 року № 633, виданої заявнику на усний запит щодо надання завіреної копії журналу реєстрації нотаріальних дій за квітень 2011 рік, а саме реєстраційного запиту реєстрації заповіту на ім`я ОСОБА_2 , повідомлено про незбереження архівних даних по Кулевчанській сільській раді Білгород-Дністровського району Одеської області за 2011 рік.

Однак, як вбачається з копії заповіту, з ОСОБА_2 стягнуто державне мито у сумі 0,85 грн, яке сплачено квитанцією № 4213.45.1 у АТ КБ «ПриватБанк» саме 18 квітня 2011 року.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.01.2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, в порядку встановленому ЦПК України громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте, сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.

Предметом розгляду заяви є встановлення факту належності правовстановлюючих документів які, необхідний заявнику для оформлення особистих, майнових прав, що випливають із цього факту.

У даному конкретному випадку, виключним способом захисту права заявниці є звернення до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме те, що заповіт, вчинений 18 квітня 2011 року та зареєстрований у реєстрі №66, посвідчений секретарем Кулевчанської сільської ради Саратського району Одеської області Станчевою А.Г. 14 квітня 2011 року, належить спадкодавиці ОСОБА_2 .

Як вбачається з викладеного, згідно з законом встановлення вказаних фактів породжує юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника, а саме: встановлення факту належності вказаних документів дає змогу заявнику оформити право на спадкування, яке він не може отримати у зв`язку з помилкою, яка виникла при написанні та посвідчені заповіту.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи, що встановлення факту належності правовстановлюючих документів, який просить встановити заявник є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника, а чинним законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, він не пов`язаний з наступним вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе, у зв`язку з чим заява підлягає задоволенню. За таких обставин, суд вважав за можливе встановити юридичний факт належності документу, що в свою чергу надасть можливість заявнику реалізувати своє спадкове право.

Згідно зі ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись ст.ст.12,13,77,81,259,263-265,268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву задовольнити.

Встановити факт належності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіту, складеного нею в с. Кулевча Саратського району Одеської області 18 квітня 2011 року та посвідченого секретарем Кулевчанської сільської ради Саратського району Одеської області Станчевою А.Г. 14 квітня 2011 року, за реєстровим №66.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Одеської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 30.11.2023.

Суддя В. С. Миргород