Рішення № 115317423, 30.11.2023, Покровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 189/3867/23

2-а/189/11/23

РІШЕННЯ

Іменем України

30.11.2023 року смт. Покровське

Покровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Степанової О.С.

за участю секретаря Комеристої І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора СРПП ВП №5 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області Бойка Сергія Володимировича, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №275958 від 14.10.2023 року, за ч. 2 ст. 126 КУпАП,-

встановив:

Представник ОСОБА_1 адвокатЛісневський Д.О.,через підсистему«Електронний суд»,звернувся всуд зпозовом до інспектора СРПП ВП №5 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області Бойка С.В., ГУНП в Дніпропетровській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №275958 від 14.10.2023 року, за ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.10.2023 року інспектором СРПП ВП №5 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області Бойко С.В. винесено постанову серії БАД № 275958, якою було притягнуто до адміністративної відповідальності позивача ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. Відповідно до оскаржуваної постанови серії БАД № 275958 від 14.10.2023 року, ОСОБА_1 14.10.2023 року о 16.10 год., керував автомобілем ВАЗ 21099, р/н НОМЕР_1 , рухаючись по 83 км. автомобільної дороги Н-15 Запоріжжя - Донецьк, не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом, оскільки термін дії належного йому посвідчення водія НОМЕР_2 від 04.09.2021 року закінчився 01.07.2022 року, чим порушив п. 2.1 а ПДР України. Вважає, що зазначена постанова винесена безпідставно, не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню, виходячи знаступного.Згідно фактичнихобставин справи,14.10.2023року -після зупинкитранспортного засобуавтомобіля ВАЗ21099,р/н НОМЕР_1 ,його водієм ОСОБА_1 було представленоінспектору поліціїпосвідчення водіяна правокерування транспортнимзасобом відповідноїкатегорії ВХМ456202,видане ТСЦ1247з терміномдії з04.09.2021року по01.07.2022року.Водночас,поліцейським розціненівказані діїпозивача яккерування транспортнимзасобом особою,яка немає правакерування такимзасобом.Між тим,в силувимог постановиКМ України№184від 03.03.2022р.«Деякі питаннядопуску водіївдо керуваннятранспортними засобами»позивач,який впершеотримав національнепосвідчення водія,строк діїякого закінчився,станом на14.10.2023року,допускається докерування транспортнимизасобами.За такихумов позивач,який пред`явивполіцейському національнепосвідчення водія НОМЕР_2 ,видане ТСЦ1247з терміномдії з04.09.2021року по01.07.2022року,яке нимотримано впершене допустивпорушення вимогп.2.1«а» ПДР.Отже,матеріалами справине підтверджуєтьсяфакт керуваннятранспортним засобомпозивачем,який немав правакерування такимтранспортним засобом,тому в діяхпозивача відсутнійсклад адміністративногоправопорушення,передбаченого ч.2ст.126КУпАП.Враховуючи вищенаведене, просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії БАД №275958 від 14.10.2023 року прийняту інспектором СРПП ВП №5 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області Бойко С.В. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.; справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за ч. 2 ст. 126 КУпАП закрити; стягнути з ГУНП у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 536,80 грн. та 3750,00 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.

Представник позивача ОСОБА_1 -адвокат Лісневський Д.О., надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача. Позов підтримують, просять задовольнити.

Розгляд вказаної справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження на підставі ухвали Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27.10.2023 року.

Ухвалою суду, яка направлена відповідачам в установленому порядку, останнім був наданий строк дляподання заяви із обґрунтованими запереченнямипроти розгляду справив порядку спрощеного позовного провадження, а такожстрок для подання відзиву на позов.

Відповідачівідзиву на позов,заяви ізобґрунтованимизапереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не направили, хоча були повідомлені про дату судового засідання у порядку визначеному чиним законодавством (а.с. 33,38).

Відповідач інспектор СРПП ВП №5 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області Бойко С.В., надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Не заперечує проти задоволення позову.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 4ст. 229 КАС Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За нормою п.1 ч.1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Рішення відповідача - постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є правовим актом індивідуальної дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено ч. 2 ст. 55 Конституції України та статтею 6 КАС України.

Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №575958 від 14.10.2023 року, винесеною інспектором СРПП ВП №5 СРУП ГУНП в Дніпропетровській області Бойко О.В., позивача ОСОБА_1 за порушення п. 2.1 «а» ПДР, було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн.

Зі змісту постанови вбачається, що 14.10.2023 року о 16:10 год., водій ОСОБА_1 , на 83 км автомобільної дороги Н-15 Запоріжжя-Донецьк, керував автомобілем ВАЗ 21099, р/н НОМЕР_1 , не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом, оскільки термін дії посвідчення водія закінчився 01.07.2022 року (а.с. 12, 37).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року №3353-XII, учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

У відповідності пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до пункту 1.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (далі ПДР України), ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), мають ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно з пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до пункту 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії.

Відповідно до пункту 2.1 «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Ч. 2 ст. 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

У відповідності до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжено.

Підпунктом 1пункту 1постанови КМУ№ 184від 03.03.2022року встановлено,що уперіод діївоєнного станута протягомроку здня припиненняабо скасуваннядії воєнногостану особадопускається докерування транспортнимизасобами занаявності унеї національногопосвідчення водіяУкраїни,виданого їйвперше направо керуваннятранспортними засобамивідповідної категорії,строк діїякого закінчився.Вказана постанова набрала чинності 03.03.2022 року.

У преамбулі постанови КМУ №184 від 03.03.2022 вказано, що вона прийнята відповідно до статей 12-1,20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64«Про введення воєнного стану в Україні».

Згідно з частиною 1 статті 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Кабінет Міністрів України в разі введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях: розробляє та вводить в дію План запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в окремих місцевостях України з урахуванням загроз та особливостей конкретної ситуації, яка склалася.

Отже, норми постанови КМУ №184 від 03.03.2022 року (як вбачається з її назви і преамбули) приймалися саме з метою врегулювання окремих питань щодо допуску водіїв до керування транспортними засобами у період воєнного стану і були спрямовані на врегулювання тих правовідносин, які виникли саме у зв`язку із введенням воєнного стану.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, який неодноразово продовжувався і на час зупинки транспортного засобу позивача не скасований.

Норми вказаної постанови щодо допуску водіїв до керування транспортними засобами в період воєнного стану застосовуються до тих осіб, строк дії посвідчення водія України яких закінчився саме в період дії воєнного стану, що перешкоджає особі належним чином реалізувати своє право на отримання посвідчення водія.

Судом встановлено, що посвідчення водія позивачу ОСОБА_1 видано вперше 04.09.2021 року, у якому строк дії встановлено до 01.07.2022 року (а.с. 10-11).

Відтак, 14.10.2023 року позивач ОСОБА_1 , керував автомобілем ВАЗ 21099, державний номерний знак НОМЕР_1 , маючи посвідчення водія, у якого термін дії закінчився 01.07.2022 року.

Разом з тим, підпунктом 1 пункту 1 Постанови Кабінету міністрів України № 184 від 03.03.2022 року на час воєнного стану дозволено керувати транспортним засобом при наявності посвідчення водія відповідної категорії, виданого вперше строк дії якого закінчився.

Зазначене свідчить про те, що незважаючи на те, що строк дії посвідчення водія закінчився 01.07.2022 року, на момент складання постанови, позивач ОСОБА_1 мав право керувати транспортним засобом.

Таким чином, під час складання оскаржуваної постанови відповідач не з`ясував наведених обставин, а відтак оскаржувана постанова прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Беручи до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок доказування в даних справах покладається на відповідача суд дійшов висновку, що саме ними не надано доказів, які підтверджують наявність у діях позивача складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП та факт вчинення позивачем порушення пункту 2.1 «а» ПДР України.

Згідно зі статтею 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України», Суд вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Суд, керуючись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого також сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», зазначає, що доведення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до ч. 3 п. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи викладене, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приймаючи до уваги відсутність належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, суд вважає, що вина ОСОБА_1 не доведена, а тому постанову у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 слід скасувати, провадження у справі закрити, у зв`язку з чим, позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частини 3 статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначені такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Так, як видно з наданих суду позивачем ОСОБА_1 письмових доказів, останньому були надані адвокатські послуги адвокатом Лісневським Д.О., що підтверджується договором про надання правової допомоги від 18 жовтня 2023 року, що укладений між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Лісневським Д.О.; додатковою угодою №1 до договору надання правничої допомоги від 18.10.2023 року, актом №1 виконаних робіт та розрахунків від 20.10.2023 року, (в якому наявна інформація: назва послуги, дата, час, вартість), до договору про надання правової допомоги від 18.10.2023 року на загальну суму 3750,00 грн. (а.с.7-9,13,14).

Розподіляючи витрати, які позивач поніс на професійну правничу допомогу, суд дійшов до висновку про те, що наявні в матеріалах справи документи, що підтверджують склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати критерію розумності таких витрат.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.

З урахуванням складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3750,00 грн. є завищеними, що суперечить принципу розподілу судових витрат, та з урахуванням критеріїв співмірності, розумності та пропорційності вважає за необхідне зменшити їх розмір та стягнути з відповідача ГУНП в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн., у зв`язку з чим, вимоги в цій частині слід задовольнити частково.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 04.11.2019 (справа №9901/264/19).

Відповідно до п.п 3.1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, з відповідача ГУНП в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 536,80 грн.

Керуючись ст.ст. 126, 251, 280, 288, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 5, 9, 72 - 77, 90, 139, 243 - 246, 250, 268, 286 КАС України, суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до інспектора СРПП ВП №5 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області Бойка Сергія Володимировича, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №275958 від 14.10.2023 року задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії БАД № 275958 від 14.10.2023 року винесену інспектором СРПП ВП №5 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області Бойко Сергієм Володимировичем відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень.

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП - закрити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , судові витрати, які складаються з: витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 2000,00 (дві тисячі) гривень та судовий збір у розмірі 536,80 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на судові рішення у справах, визначенихст.286 КАС України, у відповідності до ч.4 цієї статті, може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя: О.С. Степанова

30.11.2023