Рішення № 115311706, 28.11.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12762/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 22994917) про протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України в якому позивач (з урахуванням уточненої позовної заяви) просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання публічної інформації з запитами від 29.05.2023р., від 17.07.2023р. та від 10.08.2023p.;

зобов`язати відповідача надати позивачу повну інформацію що запитувалася згідно інформаційних запитів від 29.05.2023р., від 17.07.2023 р. та від 10.08.2023р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.05.2023р., 17.07.2023р. та 10.08.2023 р., позивач звернувся до відповідача з запитами про надання публічної інформації. Запитувалась наступна інформація надання копії відеозапису з камер зовнішнього спостереження від 16.05.2023р., від 23.05.2023р.; від 05.07.2023p; від 31.07.2023р., та від 07.08.2023р. за вказаними у заявах адресами та у зазначений період часу.

31.05.2023р. не електронну пошту позивача отримано лист-відповідь відповідача яким відмовлено у наданні вказаної інформації. Згідно додаткових заяв до відповідача від 17.07.2023р. та від 10.08.2023 р. уточнено та доповнено перелік та об`єм запитуваної інформації у відповідача, та були отримані листи-відповіді від 14.08.2023р. та від 15.08.2023р.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначає, що у зв`язку з російським воєнним вторгненням в Україну, що відбулося 24.02.2022 р. на період дії воєнного стану, введеного 24.02.2022 року Указом Президента України "Про ведення воєнного стану" №64/2022 введено воєнний стан на території України з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, Комунальна установа «Центр інтегрованої системи відеоспостереження та відеоаналітики міста Одеси («Центр-« 077»»), передано в оперативне підпорядкування одного з підрозділів Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Відповідно до вимог бойового розпорядження командувача оперативного угруповання військ "ПРИМОР`Я" від 12.04.2022р. №682дск, в якому було визначено військовій частині НОМЕР_2 з 16.04.2022 прийняти в оперативне підпорядкування підрозділ комунальної установи «Центр інтегрованої системи відеоспостереження та відеоаналітики м. Одеса» (центр « 077») та організувати оперативно - технічну службу з метою недопущення витоку інформації щодо дислокації або передислокації військ, бойових позицій, пунктів управлінь, баз, складів, блокпостів та контролю за несенням чергування особовим складом центру « 077», згідно вимог чинного діючого законодавства.

Таким чином, військова частина згідно бойового розпорядження відповідає за інформацію, яка зафіксована технічними приладами центру « 077», що мають функцію відеозапису, контролює несення чергування особовим складом центру « 077» та надає за запитами інформацію у порядку передбаченому частиною 2 статті 6 Закону Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Під час дії воєнного стану на території України виключно в інтересах забезпечення національної безпеки командування військової частини НОМЕР_2 надає запитувану інформацію відповідно до ст. 251 КУпАП, лише при наявності ухвали (постанови) суду про вилучення доказів, та безперешкодно надає інформацію, якщо її запитують особи, які мають права щодо отримання такої інформації в порядку та спосіб передбачений законом. Командування військової частини НОМЕР_2 сприяє повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванню всіх обставини справ, які розглядаються судом, та надає наявні відеозаписи з камер зовнішнього відеоспостереження згідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП.

В додатках до позовної заяви ОСОБА_1 наявний талон-повідомлення єдиного обліку № 9104 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення. Запитів, щодо отримання інформації за вказаною заявою від відділу поліції № 1 (м. Одеса) Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області не надходило. Жодної постанови (ухвали) суду про витребування доказів по справі військова частина не отримувала.

Відповідач зазначає, що військова частина НОМЕР_2 під час дії воєнного стану здійснює заходи забезпечення відсічі збройної агресії збоку російської Федерації, згідно бойового розпорядження командувача оперативного угруповання військ ПРИМОР`Я" від 12.04.2022р. №682дск на неї покладено функції, щодо - недопущення витоку інформації щодо дислокації або передислокації військ, бойових позицій, пунктів управлінь, баз, складів, блокпостів. Поширення інформації з камер зовнішнього спостереження у соціальних мережах та її виток становлять загрозу для населення, та можуть стати імовірними причинами нанесення ракетних ударів по місту з боку російської федерації. Отже, відмова в наданні інформації є обґрунтованою, та такою, що не суперечить Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 звертався до відповідача із запитами від 24.05.2023 року, 17.07.2023 року та 10.08.2023 року в яких просив надати відео з камер зовнішнього спостереження задля здійснення досудового розслідування та в рамках кримінального провадження.

На запити позивача Військовою частиною НОМЕР_2 надано відповіді на запити від 31.05.2023 року №1422, від 14.08.2023 року №2181 та від 15.08.2023 року №2217 в яких зазначено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом президента України по всій території України введено воєнний стан.

Указом Президента України передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Пунктом 1, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Таким чином, для забезпечення національної безпеки інформація, яку Ви бажаєте отримати на теперішній час є інформацією з обмеженим доступом і не підлягає розголошенню без відповідного судового рішення.

Не погоджуючись з зазначеними відповідями позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне: відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно з п.п.3,4 ч.1 ст.1 Закону України «Про інформацію», інформація будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Приписами ст.5 Закону України «Про інформацію» передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.7 Закону України «Про інформацію», право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Приписами ч.1 ст.3 Закону України «Про доступ до публічної інформації», право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Статтею 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено перелік суб`єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації якими є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Статтею 20 Закону України «Про інформацію» встановлено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (стаття 29 Закону України «Про інформацію»).

Згідно з ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, зокрема, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.

Положеннями ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Разом з цим, згідно з пунктом 6.4. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29.09.2016 № 10 (далі - Постанова Пленуму ВАСУ №10) При визначенні того, чи є суспільний інтерес в отриманні інформації, суди повинні враховувати таке.

Перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.

З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.

Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.

Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє:

1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії;

2) з`ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа;

3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень;

4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ;

5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців;

6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають;

7) виявленню ризиків для здоров`я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам;

8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;

9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо;

10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;

11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;

12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов`язків, дискримінації за будь-якою ознакою;

13) інноваціям, науковим дослідженням;

14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям;

15) виявленню фактів введення громадськості в оману.

Крім того, визначаючи те, чи є інформація суспільно необхідною, суди повинні враховувати:

1) особу запитувача. Якщо інформацію запитує журналіст або особа, яка, користуючись сучасними засобами комунікації, створює площадку для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації;

2) кількість осіб (фізичних чи юридичних), яких стосується запитувана інформація. Так, наприклад, інформація про структуру тарифу оплати комунальних послуг стосується кожного члена територіальної громади, на яку поширюється відповідне рішення. Тому чим більша кількість осіб, на чиї права, обов`язки та інтереси впливає запитувана інформація, тим більший суспільний інтерес до неї;

3) наявність суспільної дискусії на момент отримання розпорядником інформації запиту (стосується актуальної дискусії, яка ведеться, наприклад, у засобах масової інформації, парламенті чи місцевій раді);

4) час, який минув з моменту створення інформації/документа. Так, чим більше часу проходить з моменту створення інформації/документа, тим меншою, здебільшого, є потенційна шкода в розголошенні і, відповідно, тим більше перевага надається розкриттю інформації;

5) чим менша ймовірність завдання шкоди, тим більша перевага надається розкриттю інформації;

6) якщо інформація стосується публічного діяча або особи, яка претендує на зайняття публічної посади, то це додатковий аргумент на користь розкриття інформації. Така інформація може бути обмежена в доступі лише через серйозні обставини та високу ймовірність завдання істотної шкоди. Публічними діячами у цьому контексті можуть вважатись особи, які обіймають посади публічної служби (посади в державних органах, органах місцевого самоврядування) або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Чим вищою є посада публічної служби, яку займає особа або на яку претендує особа, тим меншою є можливість обмеження доступу до інформації про неї;

7) лише дуже серйозні доводи на користь суспільного інтересу в розголошенні інформації можуть переважити можливу шкоду інтересам захисту права на невтручання в особисте життя та захисту персональних даних, коли йдеться про так звані вразливі персональні дані (дані про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також дані, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних).

У пункті 8.3. Постанови Пленуму ВАСУ №10, суд роз`яснив особливості застосування не тільки власне Закону, а й загального законодавства, що регулює порядок доступу до специфічної інформації різних категорій. Отже. Щодо інформації, яка становить суспільний інтерес, то ВАСУ, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, до такої рекомендує зараховувати:

1) інформацію про втручання представників влади в кримінальне розслідування, про тиск на суддів;

2) інформацію про дипломатичні переговори щодо актуальних питань і позицію уряду;

3) зміст звернення депутата до Конституційного Суду щодо конституційності закону;

4) інформацію про використання природних ресурсів, про дозволи на відчуження земельних ділянок;

5) інформацію про можливі порушення публічних осіб у приватній сфері;

6) інформацію про будівництво житла для депутатів за державний рахунок, про оплату праці керівника великої приватної компанії;

7) інформацію щодо небезпеки для здоров`я, про погані умови догляду за пацієнтами.

Позивач просив надати відео з камер зовнішнього спостереження.

Суд звертає увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України. Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (надалі - ЗУ «Про правовий режим воєнного стану»), з 24.02.2022 на території України введено воєнний стан, термін дії якого продовжено.

Суд приймає доводи відповідача, що запитувана інформація може слугувати поширенню інформації з камер зовнішнього спостереження у соціальних мережах та її виток становлять загрозу для населення, та можуть стати імовірними причинами нанесення ракетних ударів по місту з боку російської федерації . Оприлюднення такої інформації в умовах воєнного стану може спричинити потенційну можливість її використання проти інтересів національної безпеки та окремих учасників волонтерської, гуманітарної та благодійної діяльності.

З огляду на викладене суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Також суд вважає необхідним зазначити, що відповідно ст. 85 КПК України визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Згідно ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний для прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 КПК України закріплено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20.10.2011 р. визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Таким чином, на думку суду, позивачу необхідно отримувати записи відеоспостереження в рамках здійснення кримінального провадження.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до положень, закріплених ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог, в той час як відповідач довів правомірність прийняття оскаржуваних рішень.

З огляду на викладене, з урахуванням вищевикладених обставин справи, оцінюючи в сукупності наявні в справі письмові докази, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено суду правомірність своїх дій.

Враховуючи вищезазначене суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 22994917) про протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка

.