Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2023 рокуСправа №160/22794/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/22794/23 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (пр-т Повітрофлотський, буд. 28, м. Київ, 03063; ідентифікаційний код юридичної особи 37317811) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
07.09.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами;
- зобов`язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (код ЄДРПОУ 37317811, проспект Повітрофлотський, 28, м. Київ) видати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є суддею у відставці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 щодо неконституційності пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402, позивач у липні 2023 року звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із заявою про видачу довідки про суддівську винагороду для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ, та на підставі постанов Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №640/1064/21, від 05.07.2023 у справі №761/26688/20. Відповідачем видано позивачу довідку про суддівську винагороду, однак, без урахування зазначених приписів Закону та практики Верховного Суду. Разом з тим, відповідач повідомив позивачу про відсутність врегулювання на практиці питання видачі запитуваної позивачем довідки та повідомлено про триваючі консультації з Верховним Судом щодо вказаного питання. Позивач вважає таку позицію відповідача протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Відповідач заяви про визнання позову чи відзиву на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) до суду не надав.
Дослідивши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 11.07.2023 №702/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку» на підставі заяви та доданих до неї документів позивача було звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Наказом Голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.07.2023 №35-к «Про відрахування зі штату ОСОБА_1 » відповідно до пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та Перехідні положення», статей 116, 125, 143 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій та статус суддів», статті 24 Закону України «Про відпустки», спільного наказу Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 №560/90-ОД «Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів (в редакції наказу від 20.04.2023) наказано відрахувати ОСОБА_1 , суддю Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, 11 липня 2023 року зі штату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у зв`язку з прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 11.07.2023 №702/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку»; виплачено ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 3 місячних суддівських винагород та грошову компенсацію за невикористані 8 робочих днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 24.06.2018 по 23.06.2019, 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи за 2022 рік, 27 робочих днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 24.06.2022 по 23.06.2023, 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи за 2023 рік, 1 робочий день щорічної основної опачуваної відпустки за період роботи з 24.06.2023 по 11.07.2023.
13.07.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ.
Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ на ім`я позивача видано довідку від 14.07.2023 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. У довідці зазначено, що останню видано на підставі особового рахунка за липень 2023 року згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Листом Голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №88/0/4-23 від 14.08.2023 повідомлено позивача, що ліквідаційна комісія додатково повідомить позивача про прийняті рішення за результатами консультацій щодо порядку і способу застосування до суддів у відставці судів, що ліквідуються, правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 640/1064/21.
Не погодившись із такою позицією відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України №1402-VIІІ.
Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII було запроваджено проведення первинного кваліфікаційного оцінювання суддів з метою прийняття рішень щодо можливості здійснення ними правосуддя у відповідних судах.
Особливості нарахування суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання у залежності від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання були визначені у п. п. 22-25 розділу XII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України № 1402-VIII.
Положеннями пункту 2 розділу XII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України №1402-VIII також було визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі Закон України №2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Відповідно до пункту 22 розділу XII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
За правилами пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України № 2453-VI.
Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 №193-IX, який набрав чинності 07.11.2019, пунктів 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIII були виключені.
Згідно пункту 24 розділу XII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: для судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Своєю чергою пункт 25 розділу XII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України №1402-VIII передбачав, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Тобто на момент звільнення позивача у відставку розмір щомісячного довічного грошового утримання судді залежав від проходження кваліфікаційного оцінювання та відпрацювання на посаді судді щонайменше трьох років з дня прийняття щодо судді відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В залежності від наведених обставин правовідносини щодо визначення розміру довічного грошового утримання судді регулювалося Законом № 2453-VI або Законом № 1402-VIII.
Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
В пункті 16 вказаного Рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 Конституційним Судом України зазначено, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Відтак, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
У зв`язку із наведеним Конституційний Суд України дійшов до висновку, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Таким чином, Конституційний Суд України у Рішенні від 18.02.2020 №2-р/2020 вказав на те, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Відтак, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 Закон України №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці і жоден інший закон не регулює дане питання, в тому числі й Закон України №2453-VI.
Таким чином, з 19.02.2020 правовідносини щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно Законом України №1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням ч. 1 ст. 126 Конституції України.
Верховний Суд зазначає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону України №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (ч. 4 ст. 142 Закону України №1402-VIII).
Згідно з ч. 1 ст. 135 Закону України №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 2 ст. 135 Закону України №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 135 Закону України №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною 3 статті 135 Закону України №1402-VIII, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (ч. 4 ст. 135 Закону України № 1402-VIII).
Звертаючись до суду з даною позовною заявою, позивач просить, зокрема, зобов`язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ видати позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII.
Фактично спір між сторонами зводиться до того, чи є у позивача право на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з врахуванням розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (ч. 4 ст. 142 Закону України №1402-VIII) відповідно до базового розміру посадового окладу судді Вищого спеціалізованого суду та щодо наявності у суду повноважень щодо розгляду і вирішення вимоги про зобов`язання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ видати позивачу таку довідку.
Суд зазначає, що в спірних правовідносинах суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинна визначатись з врахуванням розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з огляду на таке.
До набрання чинності Законом України від 02.06.2016 №401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Закону №1402-VIII систему судів загальної юрисдикції складали: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України (ч. 2 ст. 17 Закону №2453-VI).
Згідно ч. 2 ст. 31 Закону №2453-VI вищими спеціалізованими судами були: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.
Водночас, для створення більш ефективної моделі системи судоустрою, приведення її у відповідність із конституційними змінами, Верховною Радою України був прийнятий Закон №1402-VIII, згідно із ч. 3 ст. 17 якого, систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.
Причому, принципи його побудови (територіальності, спеціалізації та інстанційності) залишились незмінними.
Відтак, як Законом №2453-VI, так і Законом №1402-VIII в системі судоустрою передбачені вищі спеціалізовані суди, базисом для утворення яких є принцип спеціалізації, сутність якого полягає в утворенні в системі судоустрою підсистем судових органів, уповноважених вирішувати справи певних категорій.
При цьому, як було зазначено вище, в силу вимог ч. 2 ст. 31 Закону №2453-VI Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ був вищим спеціалізованим судом.
Враховуючи викладене, а також положення ч. 1 ст. 126 Конституції України, згідно з якою незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України, суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для перерахунку пенсії позивача, за чинного законодавчого регулювання, повинна, за аналогією, визначатись з урахуванням базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, визначеного п. 2 ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII.
Суд також враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Після Рішення Конституційного Суду України від 04.04.2022 №2-р/2020 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Закон №1402-VIII встановлює суддівську винагороду для суддів вищих спеціалізованих судів та імперативно закріплює, що суддівська винагорода регулюється лише цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (ст. 135 Закону №1402-VIII).
Враховуючи наведене, позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, передбаченого Законом №1402-VIII, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого.
Суд зазначає, що питання однакового застосування норм прав в аспекті необхідності дотримання принципів верховенства права та правової визначеності неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
У пп. 2.3 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.06.2020 №7-р/2020 вказано, що вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування.
Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності та недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз. 2 пп. 5.4 п. 5 мотивувальної частини вказаного Рішення).
Принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів (абз. 3 пп. 2.4 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №1-2/2016).
Конституційний Суд України в абзаці 3 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 06.06.2019 №3-р/2019 вказав, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм.
Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність чинного законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци 4-6 пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування). Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії (заява №28342/95, п. 61), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства», заява № 24838/94, п. 54).
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про те, що невидача відповідачем позивачу довідки має наслідком втручання у право на отримання ним щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі, встановленому чинним законодавством, а саме: Законом №1402-VIII, і таке втручання у право позивача не має жодної підстави в національному законодавстві, що свідчить про порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права.
Суд наголошує на тому, що лист Голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №88/0/4-23 від 14.08.2023 за своєю суттю не є відмовою позивачу у видачі довідки про суддівську винагороду, натомість, останній має інформативний характер щодо проведення консультацій з Верховним Судом та подальшого інформування позивача за їх результатами.
Разом з тим, суд зауважує на тому, що позовні вимоги в частині визнання відмови відповідача протиправною є такими, що не підлягають задоволенню судом з огляду на таке.
Дії це юридичні факти, які пов`язані з волею суб`єктів правовідносини; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов`язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій.
В свою чергу, під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.
Юридичні дії це вчинки особи, акти державних органів, інших суб`єктів, що відбуваються за волевиявленням суб`єкта правовідносин.
Водночас, фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність, щодо невидачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, у випадку, коли така довідка повинна бути видана відповідно до вимог закону, вже досліджених судом вище.
Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить в тому числі і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України» (заява №20372/11, ст. 65), «Кантоні проти Франції» (заява №17862/91, п. 29)).
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 17 Закону №1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдиним статусом суддів. Згідно з ч. 2 ст. 52 Закону №1402-VIII судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
З огляду на вищезазначене, а також враховуючи те, що позивач обіймав посаду судді вищого спеціалізованого суду та має статус судді у відставці, суд доходить висновку про наявність у позивача права на відповідні гарантії, передбачені Законом №1402-VIII для судді вищого спеціалізованого суду, зокрема на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта статті 142 Закону №1402-VIII), відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами відповідно до частин третьої - п`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 04.07.2023 у справі №640/1064/21, від 05.07.2023 у справі №761/26688/20, від 13.09.2023 у справі №640/6204/21, від 27.09.2023 у справі №640/10671/22.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Так, судом встановлено, що позивач звернувся до суду із позовом, оскільки вважав, що відповідачем у зв`язку з відмовою видати довідку про належний розмір суддівської винагороди порушено його право на щомісячне довічне грошове утримання у розмірі, співмірному із суддівською винагородою судді вищого спеціалізованого суду.
З огляду на вищевикладене, з метою захисту порушеного права позивача, ефективним та належним, за встановлених судом обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як визнання протиправною бездіяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, та зобов`язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та рішення з урахуванням вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, відтак, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач звернувся до суду через систему «Електронний суд» із однією позовною вимогою немайнового характеру.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив судовий збір за подання адміністративного позову до адміністративного суду в розмірі 1073,60 грн.
Згідно абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з 1 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2684 гривні.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, належна до сплати сума судового збору за подання даного позову є 858,88 грн (2684*0,4)*0,8).
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 429,44 грн.
Суд роз`яснює позивачу, що надмірно сплачена сума судового збору може бути повернута, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787.
Відтак, з Державного бюджету підлягає поверненню на користь позивача судовий збір у розмірі надмірно сплаченої суми у розмірі 214,72 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (пр-т Повітрофлотський, буд. 28, м. Київ, 03063; ідентифікаційний код юридичної особи 37317811) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами.
Зобов`язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (пр-т Повітрофлотський, буд. 28, м. Київ, 03063; ідентифікаційний код юридичної особи 37317811) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 429 (чотириста двадцять дев`ять) грн 44 коп.
Повернути з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі надмірно сплаченої суми у розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн 72 коп. згідно з квитанцією про сплату від 07.09.2023 № 2028-5063-2060-1636, яка міститься в матеріалах справи № 160/22794/23.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 13.11.2023.
Суддя О.В. Царікова
Судове рішення № 115309272, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 13.11.2023. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 160/22794/23. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: