Рішення № 115277988, 29.11.2023, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2023 р. № 520/26638/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:

- визнати бездіяльність НКРЕКП при розгляді звернень позивача порушенням його прав та законних інтересів у співвідношенні до ст. 40 Конституції України (право на обґрунтовану відповідь); ст. 42 ч. 4 Конституції України (Держава захищає права споживачів), «Положення про НКРЕКП», Закону України «Про НКРЕКП», "Правил розгляду звернень споживачів щодо дій суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, та врегулювання спорів";

- визнати бездіяльність НКРЕКП при розгляді звернень позивача порушенням його прав та законних інтересів у співвідношенні до ст. 19 Закону України "Про звернення громадян";

- зобов`язати НКРЕКП виплатити на користь ОСОБА_1 як компенсацію моральної шкоди у відповідності до ст. 23, 1173, 1174 ЦК України; ст. 24 "Про звернення громадян" 1000000 (один мільйон) гривень на особисту карту Приват банку ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) як представника Держави Україна при здійснені владних управлінських функцій , на підставі ст.56 Конституції України, виплатити 1000000 (один мільйон) гривень на особисту банківську карту ОСОБА_1 , у зв`язку з порушенням його конституційних прав з боку НКРЕКП (Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).

З матеріалів справи судом встановлено, що у листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Червонозаводського районного суду м. Харкова із позовом до Територіального відділу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі Територіальний відділ НКРЕКП), Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області в якому просив суд:

- визнати дії (бездіяльність) Територіального відділу НКРЕКП у м. Харкові порушенням його прав та законних інтересів у співвідношенні до статті 40 Конституції України (право на обґрунтовану відповідь), частини четвертої статті 42 Конституції України (держава захищає права споживачів);

- визнати дії (бездіяльність) Територіального відділу НКРЕКП у м. Харкові порушенням його прав та законних інтересів у співвідношенні до статті 19 Закону України «Про звернення громадян»;

- визнати дії (бездіяльність) Територіального відділу НКРЕКП у м. Харкові порушенням частини другої статті 19 Конституції України, оскільки Територіальний відділ НКРЕКП у м. Харкові не діяв як того приписують Конституція та закони України;

- стягнути з Територіального відділу НКРЕКП у м. Харкові 1 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди;

- зобов`язати державу Україна на підставі статті 56 Конституції України через відповідного представника держави Державну казначейську службу України та через його філію Головне управління Державної казначейської служби у Харківській області виплатити 1 000 000 грн на особисту картку позивача у зв`язку з порушенням його конституційних прав з боку Територіального відділу НКРЕКП у м. Харкові.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2023 року, провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд справи належить до юрисдикції адміністративних судів.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.08.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2021 року про закриття провадження у справі та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2023 року залишено без змін.

Згідно витягу з протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 25.09.2023 вказана справа передана на розгляд судді Панова М.М. Ухвалою суду від 12.10.2023 було відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в порядку, передбаченому ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання копії ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на адміністративний позов разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати до суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи, позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що були порушені його права при розгляді його звернень до АТ "Харківобленерго" та Відділу НКПЕКП у Харківській області щодо нарахування платежу за електроенергію у 2019 році та функціонування приладу обліку електричної енергії.

Представником Національної комісії, що здійснює Державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг через підсистему Електронний суд до канцелярії суду надано відзив на позов, в якому він зазначає, що НКПЕКП вжито всіх заходів відповідно до покладених повноважень та в межах компетенції під час розгляду звернення позивача. У задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

Оцінивши повідомлені сторонами обставини, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.

В силу статі 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини другої статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року; та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

У рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина друга цієї статті гарантує «кожному» захист «своїх прав», які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини третя, п`ята та шоста статті 55 Конституції України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18- рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».

Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 826/9665/16.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

- незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

- не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача.

Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України; встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу; коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

У разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.

Виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожен, хто вважає, що його право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи, суб`єкта владних повноважень на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням про те, що право чи законний інтерес потребує захисту або ж обмежуються повноваження органів та посадових осіб, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права, законного інтересу або ж обмеження повноважень органів та посадових осіб на момент звернення до суду.

Неодмінною ознакою таких порушень, обмежень є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків або ж зміна обсягу повноважень органів та посадових осіб органу місцевого самоврядування, тобто припинення чи неможливість реалізації їх прав та/ або повноважень, а також виникнення додаткового обов`язку.

Якщо ж такі права порушеними не є та/або повноваження не є обмеженими, то, відповідно, не можуть бути поновленими, захищеними судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи, або ж обмежують їх в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорювані рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи, шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право, повноваження або шляхом покладення на таких будь-якого обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 295/14795/16-а, від 23.11.2018 у справі № 296/10121/17, від 05.05.2019 у справі №360/2334/17, від 23.10.2019 у справі № 821/694/16.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.11.2021 у справі № 826/8935/18 зазначено, що встановлення факту порушення прав позивача є визначною обставиною, так як без цього не можна виконати завдання судочинства.

Оскільки у разі, якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а відсутність спору виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай безпосередніх індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень надано особі свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.

З вищезазначених норм, слідує, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок вчинення його бездіяльності та прийняття оскаржуваного рішення. Положення чинного КАС України не передбачає права на звернення до суду з метою дотримання «законності».

Крім того, обставини справи, відповідно до законодавства, повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування та не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Водночас, позивачем у позовній заяві не обґрунтовано та не надано доказів, що підтвердили б дійсне порушення його прав, внаслідок бездіяльності НКРЕКП під час розгляду його скарги від 31.07.2019.

Крім того, Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26.03.2013 прийшов до правового висновку про те, що предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.

Згідно зі статтями 4, 5 КАС України саме порушені права, свободи та інтереси породжують право на їх судовий захист.

Таким чином, наведене вище дає підстави для висновку, що жодного порушення права з боку НКРЕКП, яке б потребувало судового захисту, шляхом визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, не існує, а викладені у адміністративному позові твердження позивачем є безпідставними та не підтверджені жодним доказом.

Одночасно, зі змісту позовної заяви вбачається, що звертаючись до суду з адміністративним позовом та обґрунтовуючи свої вимоги, позивач не конкретизує, які саме негативні наслідки зазнав саме він та яким чином порушуються саме його права.

Щодо розгляду НКРЕКП (далі - регулятор) звернення ОСОБА_1 від 31.07.2019, суд зазначає наступне.

У своїй діяльності НКРЕКП керується Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон про НКРЕКП).

Відповідно до статті 17 Закону про НКРЕКП для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, зокрема, забезпечує захист прав та законних інтересів споживачів товарів (послуг), які виробляються (надаються) суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, розгляд звернень таких споживачів та врегулювання спорів, надання роз`яснень з питань застосування нормативно-правових актів Регулятора.

Статтею 21 Закону про НКРЕКП встановлено, що Регулятор розглядає скарги споживачів щодо порушення їхніх прав та інтересів суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, а також вирішує спори, що виникають між суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, з питань:

1) доступу/приєднання до електричних, теплових та газових мереж, нафто- та продуктопроводів, мереж централізованого водопостачання і водовідведення;

2) дотримання суб`єктами господарювання ліцензійних умов;

3) якості товарів і послуг, що надаються споживачам у сферах енергетики та комунальних послуг;

4) інших питань, розгляд яких віднесено законом до компетенції Регулятора.

Регулятор розглядає скарги споживачів відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до статті 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Разом із тим, статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Водночас, підпунктом 1 пункту 4.4. Правил розгляду звернень споживачів щодо дій суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, та врегулювання спорів, затверджений постановою НКРЕКП від 02.07.2019 № 1333 (далі - Правила № 1333) встановлено, що відповідальний підрозділ з метою перевірки викладених у заяві фактів має право підготувати для направлення НКРЕКП суб`єкту господарювання запит з вимогою надати пояснення та матеріали, що підтверджують або спростовують викладені у зверненні факти порушення законодавства та/або ліцензійних умов.

Також, частиною третьою статті 21 Закону про НКРЕКП зазначено, що під час розгляду скарг, вирішення спорів Регулятор має право вимагати від суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, або суб`єктів, що належать до особливої групи споживачів, копії документів, пояснення та іншу інформацію, необхідні для встановлення фактичних обставин справи та врегулювання спорів.

Враховуючи вище викладене, НКРЕКП листом від 08.08.2019 № 859/19 було направлено запит до Акціонерного товариства «Харківобленерго» щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 31.07.2019.

Водночас, Акціонерним товариством «Харківобленерго» листом від 05.08.2019 № 40-8479 надано відповідь на запит НКРЕКП надісланий листом від 08.08.2019 № 859/19.

Відділом НКРЕКП у Харківській області листом від 02.09.2019 № 929/19 надано проміжну відповідь позивачу, у якій зазначено про продовження строку розгляду звернення, зокрема вказано, що вході розгляду звернення позивача були отримані пояснення АТ «Харківобленерго», однак, останні є недостатніми для прийняття остаточного рішення викладених у зверненні.

Водночас, за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 від 31.07.2019, від 06.08.2019 та від 25.08.2019, Відділом НКРЕКП у Харківській області позивачу надано обґрунтовану відповідь на зазначені вище звернення листом від 17.09.2019 № 997/19, тобто у встановлений Законом України «Про звернення громадян» строк, а саме протягом 45-ти денного терміну, як передбачено у статті 20 Закону України «Про звернення громадян».

Таким чином, заява ОСОБА_1 від 31.07.2019 була розглянута Регулятором за його місцезнаходженням НКРЕКП, що спростовує порушення НКРЕКП пункту 1.7 Правила № 1333.

Також, що відповідно до пункту 1.9 Правил № 1333, під час розгляду звернення НКРЕКП має право проводити попередні слухання із залученням сторін спору та, за потреби, здійснювати заходи державного контролю.

З урахуванням зазначеного, НКРЕКП стверджує, що проведення попередніх слухань це право, а не обов`язок НКРЕКП за потреби.

Частиною сьомою статті 19 Закону про НКРЕКП передбачено, що підставою для проведення позапланової виїзної перевірки є:

1) подання суб`єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, письмової заяви про здійснення заходу державного контролю;

2) обґрунтоване звернення фізичної або юридичної особи про порушення суб`єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, її законних прав;

3) обґрунтоване звернення суб`єктів господарювання та споживачів про порушення суб`єктом природної монополії законодавства з питань доступу до електричних/ теплових/газових мереж та/або порушення ліцензійних умов;

4) перевірка виконання рішень Регулятора щодо усунення порушень вимог законодавства, прийнятих за результатами планових або позапланових перевірок;

5) перевірка достовірності наданих Регулятору даних у звітності або в інших документах.

Рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.

Таким чином, винесення Регулятором постанови, щодо проведення позапланової виїзної перевірки суб`єктом господарювання, можливе лише після прийняття відповідного рішення за результатами розгляду обґрунтованого звернення фізичної або юридичної особи про порушення суб`єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, її законних прав.

Між тим, підстав визначених частиною сьомою статті 19 Закону про НКРЕКП, для проведення позапланової перевірки у заяві позивача від 31.07.2019 Регулятором не виявлено.

Таким чином, Регулятор, вважає, що ОСОБА_1 було надано обґрунтовану та повну відповідь на питання зазначені в зверненні від 31.07.2019 в межах компетенції, та в строки зазначені законодавством у відповідності до статті 40 Конституції України та статті 19 Закону України «Про звернення громадян».

Щодо відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 23 ЦК України зазначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, який розглядає справу, повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, вираженості та справедливості (правовий висновок викладений в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 686/24467/15-а).

За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається до суду із таким позовом.

Як зазначає у позовній заяві ОСОБА_1 , йому було завдану моральну шкоду в результаті порушення його прав відповідачем при розгляді його звернень у розмірі 1 000 000,00 грн.

Проте, всупереч вищезазначеним положенням, позивачем не надано достатніх та належних доказів обставин, які б свідчили про заподіяння йому моральних страждань внаслідок дій відповідача, наслідки таких страждань та причинно-наслідковий зв`язок між діями та наслідками.

Враховуючи викладене вище, суд встановив, що НКРЕКП вжито всіх заходів відповідно до покладених на неї повноважень та в межах компетенції спрямованих на дотримання вимог Конституції України, законів України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та «Про звернення громадян», Правил розгляду звернень споживачів щодо дій суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, та врегулювання спорів, затверджений постановою НКРЕКП від 02.07.2019 № 1333 під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 31.07.2019, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до НКРЕКП є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 262, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (вул. Сім`ї Бродських, буд. 19, м. Київ, 03057, ЄДРПОУ 39369133) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Панов