Рішення № 115277945, 28.11.2023, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 р. справа № 520/30175/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лук`яненко М.О., розглянувши у порядку спрощеного провадження позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м-н Захисників України, буд. 7/8, 7 пов., м.Харків,61001) про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить суд:

1. визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лобової М.А. від 10.10.2023 ВП №53979594 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 19 654, 47 грн;

2. визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лобової М.А. від 10.10.2023 ВП №73008971 про відкриття виконавчого провадження № 73008971 з примусового виконання постанови № 53979594 від 10.10.2023 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору за ВП 53979594 в розмірі 19 654,47 грн;

3. вирішити питання про стягнення судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказала, що виконавче провадження було розпочато до 23.05.2017 (дата відкриття ВП № 53979594), тобто до внесення змін Законом №2475-VІІІ від 03.07.2018, проте сума виконавчого збору у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, була визначена державним виконавцем, виходячи з положень Закону №1404-VIII у редакції Закону №2475-VІІІ від 03.07.2018. На переконання позивача, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, та виконавчий збір в редакції Закону №1404-VIII до 28.08.2018 обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум або вартості переданого майна, тому вважає прийняті 10.10.2023 відповідачем постанови ВП № 53979594 про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження ВП № 73008971 від 10.10.2023 з виконання постанови № 53979594 від 10.10.2023 про стягнення виконавчого збору протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 13.11.2023 відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Відповідач, Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що діяв, у спірних правовідносинах в межах та відповідно до вимог діючого законодавства, а посилання Позивача на висновки Верховного Суду стосовно того, що виконавчий збір не стягується, якщо виконавець не вчиняв виконавчі дії, та на те, що виконавчий збір стягується від фактично стягнутої суми є неактуальними у зв`язку із новою редакцією ч.2 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" та вчиненими виконавчими діями, згідно чинного законодавства, просив позов залишити без задоволення.

У судовому засіданні 22.11.2023 представник позивача - адвокат Гріга К.С. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити, а також зазначила, що за обставинами даної справи, розмір виконавчого збору становить 10 відсотків фактично стягнутої суми, а не суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, а оскільки фактичного виконання рішення не відбулося, у відповідача відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконачого збору. Крім того, подала відповідь на відзив, в якій вважала доводи викладені у відзиві безпідставними та необґрунтованими, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

28.11.2023 через канцелярію суду від представника позивача - адвоката Гріги К.С. надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, причини неявки не повідомив.

Відповідно до ч.1 ч.3 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.У разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою старшого державного виконавця Комінтернівського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Мельниченко О.І. від 23.05.2017 відкрито виконавче провадження № 53979594 за виконавчим листом № 645/7827/15-ц виданим 13.12.2016 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованості за кредитним договором у розмірі 9975,35 доларів США (дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять доларів США 35 центів), що за курсом НБУ на час проведення розрахунку становить 157 107 грн 64 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 9437,59 доларів США, що за курсом НБУ на час проведення розрахунку становить 148 638,14 грн, та із заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 569,76 доларів США, що за курсом НБУ на час проведення розрахунку становить 8 469,50 грн, та у розмірі 39 437 (тридцять дев`ять тисяч чотириста тридцять сім) гривень 12 копійок, що складається з пені за прострочення сплати кредиту (а.с.10, 151-153)

Далі, старшим державним виконавцем Комінтернівського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Мельниченко О.І. 25.05.2017 прийнято постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 (а.с.73).

Крім того, 01.03.2018 постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ковалевської М.М. накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , а саме: на двохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 74-75).

08.05.2018 державним виконавцем винесена постанова про зупинення виконавчого провадження та зупинено електронні торги арештованого майна за лотом № 277533, а саме: двокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з надходженням до відділу ухвали від 26.03.2018 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2016 року по справі № 645/7827/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (а.с. 113).

11.06.2018 державним виконавцем винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій № 53979594. Відповідно до постанови Апеляційного суду Харківської області від 29.05.2018 про залишення скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19.10.2016 по справі № 645/7827/15-ц без задоволення, заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова залишено без змін (а.с. 131-132).

20.09.2023 стягувач звернувся до державного виконавця із заявою про відмову від примусового виконання судового рішення (а.с.87-89).

10.10.2023 старшим державним виконавцем Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лобовою М.А. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві по ВП № 53979594 відповідно до п.1 ч. 1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з поданням стягувачем письмової заяви про повернення виконавчого документа (а.с.94).

10.10.2023 старшим державним виконавцем Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лобовою М.А. прийнято постанову у межах ВП № 53979594 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 19654,47 грн (а.с.13, 95).

Виконання вказаної постанови виведено в окреме виконавче провадження ВП № 73008971, в межах якого старшим державним виконавцем Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лобовою М.А. постановою від 10.10.2023 відкрито виконавче провадження (на виконання постанови № 53979594 від 10.10.2023 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 19654,47 грн) (а.с. 21,83,96).

Позивач, не погоджуючись із прийнятими державним виконавцем постановами від 10.10.2023 по ВП № 53979594 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження № 73008971 з примусового виконання постанови № 53979594, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження про стягнення основного боргу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018 (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №53979594 від 23.05.2017), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Отже, враховуючи викладене вище, розмір виконавчого збору вираховується із суми, що підлягає примусовому стягненню.

Також пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно з п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами ч.5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), п.1 розд.1 якої визначено, що ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ "Про виконавче провадження", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Норми частини третьої 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, п.1 ч.1 ст.37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом, що кореспондуються з нормами п.8 розділу III Інструкції.

При цьому, пункт 22 розділу III Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведених вище приписів Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, п.20 розділу III Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону №1404-VІІІ. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин, суд зазначає, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Матеріалами справи встановлено, що стягнення за пред`явленим до примусового виконання виконавчим листом №645/7827/15ц, виданого 13.12.2016 Фрунзенським районим судом міста Харкова, в ході здійсненого державним виконавцем виконавчого провадження ВП №53979594 фактично не відбулось, оскільки було повернуто за заявою про відмову стягувача від примусового виконання.

Державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі, про що свідчить і відсутність результатів виконання (суму, яку фактично стягнуто) у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №53979594 від 10.10.2023.

Із аналізу норм Закону №1404-VIII у редакції, що діяла до 28 серпня 2019 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення із боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Законом №2475-VIII внесені зміни до ст.27 Закону №1404-VIII, які набрали чинності з 28 серпня 2018 року, і виходячи із цих змін виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Отже, із урахуванням редакцій Закону №1404-VIII які були чинними у період існування заборгованості позивача та знаходження на примусовому виконанні виконавчого документа, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року в справі №1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення ч. 1 ст. 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Відтак, приписи ст.27 Закону №1404-VIII у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами ст.27 Закону № 1404-VIII у редакції, чинній після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Внесені Законом №2475-VIII до ст.27 Закону №1404-VIII зміни погіршили становище боржника.

Відповідна правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 15.06.2023 по справі № 420/2013/22, від 28.01.2021 у справі № 420/769/19, від 22.01.2021 у справі № 400/4023/19, від 21.01.2021 у справі № 640/3430/19, від 12.08.2020 у справі № 1340/5053/18, від 28.10.2020 у справі № 400/878/20 Верховний Суд констатував, що положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28.08.2018 (Закон № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Враховуючи вищевикладене й те, що внесені Законом №2475-VIII зміни до ст.27 Закону №1404-VIII погіршили становище боржника, та беручи до уваги той факт, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі, визначеному в оскаржуваній постанові.

Підсумовуючи зазначене, суд приходить до висновку, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в розмірі, який визначений у оскаржуваній постанові ВП №53979594 від 10.10.2023, а отже, така постанова не відповідає вимогам ст. 27 Закону №1404-VIII та, як наслідок, критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України є протиправною та підлягає скасуванню.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п.32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог. Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 287, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м-н Захисників України, буд. 7/8, 7 пов., м. Харків,61001) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лобової М.А. від 10.10.2023 ВП №53979594 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 19 654, 47 грн.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лобової М.А. від 10.10.2023 ВП №73008971 про відкриття виконавчого провадження № 73008971 з примусового виконання постанови № 53979594 від 10.10.2023 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору за ВП № 53979594 в розмірі 19 654,47 грн.

Стягнути з Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м-н Захисників України, буд. 7/8, 7 пов., м.Харків,61001, ЄДРПОУ 41430683) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1717,76 грн.

Рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 6 ст. 287 КАС України, а саме: протягом 10 днів з дати проголошення (підписання).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя М.О. Лук`яненко