Рішення № 115276868, 27.11.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14334/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо непризначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- визнати протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 01.03.2023 року №155950016441;

- відмінити рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 01.03.2023 року №155950016441;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеської області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно п.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 18.02.2023 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії за віком. Водночас, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 01.03.2023 року №155950016441 позивачу було відмовлено у призначенні такої пенсії через недостатність у неї страхового стажу. При цьому, в оскаржуваному рішенні пенсійним органом було зазначено, що до страхового стажу було зараховано всі періоди за доданими позивачем документами до заяви про призначення їй пенсії.

Разом з тим, позивач не погоджується із зазначеним рішенням відповідача та вважає його протиправними, з огляду на що звернулась із даним позовом до адміністративного суду.

Ухвалою суду від 11.09.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області було прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачам запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області 15.09.2023 року до суду через канцелярію був наданий відзив, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає, та зазначає, що позивачем 22.02.2023 року було надано до пенсійного органу заяву про призначення їй пенсії за віком. Водночас, вказана заява позивача за принципом екстериторіальності була передана для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та саме зазначеним суб`єктом владних повноважень було відмовлено позивачу у призначенні їй пенсії.

Також у відзиві зазначено, що згідно розрахунку стажу у позивача із необхідних 30 років підтверджено лише 25 років 08 місяців 12 днів страхового стажу, що не дає позивачу право на призначення пенсії.

Додатково у відзиві було підкреслено, що у даних правовідносинах повноваження пенсійного органу є дискреційними.

09.10.2023 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, з якого вбачається, що пенсійний орган також позов не визначає, та зазначає, що відповідно до ст. 24 Закону №1058-VI страховий стаж обчислюється територіальним органом Пенсійного фонду України відповідно до вимог Закону та за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Закону №1058-VI.

У відзиві також зазначено, що за наданими позивачем документами до страхового стажу зараховані всі періоди її роботи, а тому її страховий стаж складає 25 років 8 місяців 12 днів. Водночас, до страхового стажу не зараховані періоди з 31.12.2003 року по 01.02.2004 року, з 30.11.2004 року по 01.02.2005 року, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про нарахування заробітної плати та сплачених страхових внесків.

Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.11.2023 року провадження у справі №420/14334/23 було зупинено на підставі п. 6 ч. 2 ст. 236 КАС України та в подальшому поновлено ухвалою суду від 23.11.2023 року.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

22.02.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії за віком в порядку Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Водночас, заява позивача від 22.02.2023 року за принципом екстериторіальності (відповідно до п.п. 4.1 та 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1) була передана для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №155950016441 від 01.03.2023 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком та зазначено, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» необхідний страховий стаж становить 30 років.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 25 років 8 місяців 12 днів.

Також вказано, що за результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви про призначення пенсії, пенсійним органом було зараховано всі періоди страхового стажу.

Крім того, до оскаржуваного рішення пенсійним органом було надано розрахунок страхового стажу ОСОБА_1 форми РС-право, згідно якого вбачаються наступні зараховані періоди роботи позивача:

за період з 01.07.1978 року по 31.12.1978 року 15 днів;

за період з 01.01.1979 року по 31.12.1979 року 2 місяці 20 днів;

за період з 01.01.1980 року по 31.12.1980 року 3 місяці 7 днів;

за період з 01.01.1981 року по 31.12.1981 року 1 місяць 27 днів;

за період з 01.01.1982 року по 31.12.1982 року 4 місяці 12 днів;

за період з 01.01.1983 року по 31.12.1983 року 10 місяців 12 днів;

за період з 01.01.1984 року по 11.09.1984 року 8 місяців 11 днів;

за період з 02.10.1984 року по 31.12.1985 року 1 рік 3 місяці (догляд за дитиною);

за період з 01.01.1986 року по 02.10.1986 року 9 місяців 2 дні;

за період з 03.10.1986 року по 01.10.1987 року 11 місяців 29 днів (догляд за дитиною);

за період з 02.10.1987 року по 31.12.1987 року 3 місяці;

за період з 01.01.1988 року по 17.11.1988 року 10 місяців 17 днів;

за період з 19.11.1988 року по 31.12.1989 року 1 рік 1 місяць 13 днів (догляд за дитиною);

за період з 01.01.1990 року по 21.08.1990 року 7 місяців 21 день;

за період з 22.08.1990 року по 31.12.1990 року 4 місяці 10 днів (догляд за дитиною);

за період з 01.01.1991 року по 19.08.1991 року 7 місяців 19 днів;

за період з 20.08.1991 року по 18.11.1991 року 2 місяці 29 днів (догляд за дитиною);

за період з 01.01.1992 року по 31.12.1992 року 8 місяців 28 днів;

за період з 01.01.1993 року по 31.12.1993 року 8 місяців 17 днів;

за період з 01.01.1994 року по 31.12.1994 року 5 місяців 15 днів;

за період з 01.01.1995 року по 31.12.1995 року 5 місяців 18 днів;

за період з 01.01.1996 року по 31.12.1996 року 4 місяці 14 днів;

за період з 01.01.1997 року по 31.12.1997 року 6 місяців 11 днів;

за період з 01.01.1998 року по 31.12.1998 року 5 місяців 19 днів;

за період з 01.01.1999 року по 31.12.1999 року 4 місяці 29 днів;

за період з 01.01.2000 року по 05.03.2000 року 2 місяці 5 днів;

за період з 06.03.2000 року по 31.12.2003 року 3 роки 9 місяців 26 днів;

за період з 01.02.2004 року по 31.05.2004 року 2 місяці 18 днів;

за період з 01.06.2004 року по 30.11.2004 року 4 місяці 9 днів;

за період з 01.02.2005 року по 30.12.2005 року 10 місяців 18 днів;

за період з 01.02.2006 року по 30.11.2006 року 9 місяців 16 днів;

за період з 25.12.2006 року по 09.04.2007 року 4 місяці 7 днів;

за період з 10.04.2007 року по 16.10.2007 року 7 місяців;

за період з 06.11.2007 року по 31.03.2008 року 4 місяці 25 днів;

за період з 01.04.2008 року по 31.10.2008 року 6 місяців 15 днів;

за період з 06.01.2009 року по 31.03.2009 року 2 місяці 26 днів;

за період з 01.04.2009 року по 01.11.2009 року 7 місяців 24 днів;

за період з 11.11.2009 року по 29.04.2010 року 5 місяців 29 день;

за період з 01.05.2010 року по 01.11.2010 року 5 місяців 21 день;

за період з 19.01.2011 року по 03.04.2011 року 3 місяці 13 днів;

за період з 04.04.2011 року по 01.06.2011 року 3 місяці;

за період з 02.06.2011 року по 21.11.2011 року 5 місяців 22 дні;

за період з 06.12.2011 року по 25.03.2012 року 3 місяці 26 днів;

за період з 26.03.2012 року по 31.10.2012 року 7 місяців 29 днів;

за період з 12.11.2012 року по 19.01.2013 року 2 місяці 8 днів.

Разом з тим, позивачем до суду було надано інший розрахунок її страхового стажу для розрахунку пенсії (відомості з якого під час розгляду справи не спростовано відповідачами), згідно якого вбачаються наступні зараховані періоди роботи позивача:

за період з 01.07.1978 року по 31.12.1978 року 15 днів;

за період з 01.01.1979 року по 31.12.1979 року 8 місяців 20 днів;

за період з 01.01.1980 року по 31.12.1980 року 3 місяці 7 днів;

за період з 01.01.1981 року по 31.12.1981 року 1 місяць 27 днів;

за період з 01.01.1982 року по 31.12.1982 року 4 місяці 12 днів;

за період з 01.01.1983 року по 31.12.1983 року 1 рік;

за період з 01.01.1984 року по 31.12.1984 року 1 рік;

за період з 02.10.1984 року по 31.12.1985 року 1 рік 3 місяці (догляд за дитиною);

за період з 01.01.1986 року по 31.12.1986 року 1 рік;

за період з 01.01.1987 року по 31.12.1987 року 1 рік;

за період з 01.01.1988 року по 31.12.1988 року 1 рік;

за період з 01.01.1989 року по 31.12.1989 року 1 рік;

за період з 01.01.1990 року по 31.12.1990 року 1 рік;

за період з 01.01.1991 року по 31.12.1991 року 1 рік;

за період з 01.01.1992 року по 31.12.1992 року 1 рік;

за період з 01.01.1993 року по 31.12.1993 року 1 рік;

за період з 01.01.1994 року по 31.12.1994 року 1 рік;

за період з 01.01.1995 року по 31.12.1995 року 1 рік;

за період з 01.01.1996 року по 31.12.1996 року 1 рік;

за період з 01.01.1997 року по 31.12.1997 року 1 рік;

за період з 01.01.1998 року по 31.12.1998 року 1 рік;

за період з 01.01.1999 року по 31.12.1999 року 1 рік;

за період з 01.01.2000 року по 05.03.2000 року 2 місяці 5 днів;

за період з 06.03.2000 року по 27.08.2005 року 5 років 5 днів 25 місяців;

за період з 27.08.2005 року по 30.12.2005 року 4 місяці 3 дні;

за період з 01.02.2006 року по 30.11.2006 року 9 місяців 16 днів;

за період з 25.12.2006 року по 09.04.2007 року 4 місяці 7 днів;

за період з 10.04.2007 року по 16.10.2007 року 7 місяців;

за період з 06.11.2007 року по 31.03.2008 року 4 місяці 25 днів;

за період з 01.04.2008 року по 31.10.2008 року 6 місяців 15 днів;

за період з 06.01.2009 року по 31.03.2009 року 2 місяці 26 днів;

за період з 01.04.2009 року по 01.11.2009 року 7 місяців 24 днів;

за період з 11.11.2009 року по 29.04.2010 року 5 місяців 29 день;

за період з 01.05.2010 року по 01.11.2010 року 5 місяців 21 день;

за період з 19.01.2011 року по 03.04.2011 року 3 місяці 13 днів;

за період з 04.04.2011 року по 01.06.2011 року 3 місяці;

за період з 02.06.2011 року по 21.11.2011 року 5 місяців 22 дні;

за період з 06.12.2011 року по 25.03.2012 року 3 місяці 26 днів;

за період з 26.03.2012 року по 31.10.2012 року 7 місяців 29 днів;

за період з 12.11.2012 року по 19.01.2013 року 1 місяць 28 днів.

Як вбачається судом розбіжності між розрахунками страхового стажу ОСОБА_1 між позивачем та відповідачем виникли з приводу не зарахування до її страхового стажу повних років роботи у КСП/СВК «Ореховка».

Крім того у матеріалах справи наявний архівний витяг Відділу трудового архіву Болградської міської ради Одеської області №195/03-21 від 07.02.2023 року, з якого вбачається, що у 1961 році у с. Оріхівка було організовано колективне господарство «колгосп ім. Кірова», який 06.03.2000 року було реорганізовано у сільськогосподарський виробничий кооператив «Оріхівка». 27.08.2005 року кооператив припинив виробничу діяльність.

На підтвердження факту роботи позивача у КСП/СВК «Оріхівка» за період з 1978 року по 2005 року, надана архівна довідка Відділу трудового архіву Болградської міської ради Одеської області №194/03-21 від 07.02.2023 року.

Крім того, як вбачається з її трудової книжки колгоспника №1834, роки, коли позивач виконала мінімум трудоднів (або людиноднів) у колгоспі, є: 1983 рік, 1984 рік, 1986 рік, 1987 рік, 1988 рік, 1990 рік, 1991 рік, 1992 рік, 1993 рік, 1994 рік, 1995 рік, 1997 рік, 1998 рік.

Роки, коли позивач знаходилась у декретній відпустці, згідно трудової книжки колгоспника №1834, є 1985 рік та 1989 рік.

Роки, коли позивач не виконала річний мінімум трудоднів (або людиноднів) у колгоспі, є: 1982 рік, 1996 рік, 1999 рік, 2000 рік.

Не погоджуючись із зазначеними діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернулась до адміністративного суду за захистом власних прав та інтересів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши адміністративний позов, відзиви відповідачів та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1058-IV пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 26 Закону №1058-IV встановлено умови призначення пенсії за віком. Зокрема, за загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу, визначеного у даній статті.

Згідно із частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини друга, п`ята статті 45 Закону №1058-IV).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року №13-1 (далі Порядок №22-1) (у редакції станом на 10.12.2021 року).

Пунктом 1.1 Порядку №22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

За приписами пункту 2.1 Порядку №22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам; документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (п. 2.23 Порядку №22-1).

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Суд зазначає, що положення вищевказаного Порядку, як вбачається з його назви та змісту, поширюються саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з ч. 3 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Так, порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР №310 від 21.04.1975 року (чинні на час розгляду справи) (далі - Положення).

Відповідно п.п.1-2 Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства у колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п. 5 Положень).

Згідно з пунктом 6 Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Обов`язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (п.13 Положень).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основними документами, що підтверджують стаж роботи в даній справі є трудова книжка та трудова книжка колгоспника. Проте, якщо у таких трудових книжках не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Згідно ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч.1 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII (далі - Закон №1788), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ч.2 ст.56 Закону №1788 при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Згідно роз`яснень Міністерства соціального забезпечення України №17 від 17.05.1992 року «Про порядок застосування окремих положень статей Закону України «Про пенсійне забезпечення»» при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4.

Отже, до стажу роботи зараховується робота на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. І тільки в тому випадку, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, при обчисленні стажу роботи в колгоспі враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Як вже було зазначено судом раніше, під час роботи у КСП «Оріхівка» (до її реорганізації у СВК «Оріхівка у березні 2000 року») позивач не виконала річний мінімум трудоднів (або людиноднів) у колгоспі, а саме за 1982 рік, 1996 рік, 1999 рік, 2000 рік.

Разом з цим, тільки вищевказані роки повинні, на думку суду, були бути включені до стажу позивача в порядку, передбаченому ч.2 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто за фактичною тривалістю, оскільки тільки за вищевказані періоди позивачем не було виконано встановленого мінімуму трудової діяльності у колгоспі.

Отже, відповідачем було правильно зараховано до стажу позивача за 1982 рік 4 місяці 12 днів; 1996 рік 4 місяці 14 днів, 1999 рік 4 місяці 29 днів, 2000 рік 2 місяці 5 днів.

Водночас, в оскаржуваному рішенні пенсійного органу не зазначено, а у відзивах територіальними органами Пенсійного фонду України детально не обґрунтовано, на яких законодавчих підставах всі інші роки роботи позивача у КСП «Оріхівка», в яких вона виконала річний мінімум трудоднів (людиноднів), а саме за 1983 рік, 1984 рік, 1986 рік, 1987 рік, 1988 рік, 1990 рік, 1991 рік, 1992 рік, 1993 рік, 1994 рік, 1995 рік, 1997 рік, 1998 рік, були також зараховані за фактичною тривалістю роботи, а не в повному обсязі, що свідчить про неконкретизованність, нечіткість та необґрунтованість винесеного пенсійним органом рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.

Щодо посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на факт того, що до страхового стажу позивача не зараховані періоди з 31.12.2003 року по 01.02.2004 року, з 30.11.2004 року по 01.02.2005 року, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про нарахування їй заробітної плати та сплачених страхових внесків.

Згідно положень ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до п. 7 ч. 16 ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Таким чином, страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, а перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Крім того, за змістом вказаних норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника (роботодавця), тобто відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

До таких висновків прийшов Верховний Суд в своїй постанові від 17.07.2019 року у справі №144/669/17.

Так, згідно трудової книжки колгоспника №1834, позивач у період з 31.12.2003 року по 01.02.2004 року, з 30.11.2004 року по 01.02.2005 року працювала у СПК «Оріхівка». Вказане також підтверджується наявною у матеріалах справи архівною довідкою Відділу трудового архіву Болградської міської ради Одеської області №194/03-21 від 07.02.2023 року.

Враховуючи, що у даному випадку відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено СВК «Оріхівка» як страхувальника, суд приходить до висновку, що відсутність у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про сплату страхових внесків за період з 31.12.2003 року по 01.02.2004 року, з 30.11.2004 року по 01.02.2005 року не є підставою для невключення вказаного періоду до страхового стажу позивача.

Отже суд доходить висновку, що відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу позивача періоду її роботи з 31.12.2003 року по 01.02.2004 року, з 30.11.2004 року по 01.02.2005 року у СВК «Оріхівка».

Суд при вирішенні справи також виходить із того, що зазначене рішення пенсійного органу є актом індивідуальної дії.

На думку суду правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків лише чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому (яким) він адресований.

Головною рисою такого акту є його конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових обов`язків, обумовлених цими актами; при цьому за умов відповідності такого акту нормам чинного законодавства.

Натомість, оскаржуване рішення контролюючого органу не відповідає критеріям повноти та зрозумілості акту індивідуальної дії, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або обов`язків особи при виконанні юридичного волевиявлення суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 23.10.2018 у справі №822/1817/18, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 02.07.2019 у справі №140/2160/18.

Зазначений висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року є джерелом права.

У рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року; «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Підсумовуючи вищезазначеного суд доходить висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не доведено протягом часу розгляду справи обґрунтованості рішення від 01.03.2023 року №155950016441 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, а тому воно є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Суд також зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Статтею 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та готує документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

З огляду на встановлені обставини у справі №420/14334/223 суд вважає необхідним для належного захисту прав та інтересів позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.02.2023 року про призначення їй пенсії за віком, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.

Аналогічна правова позиція про те, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв`язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, а ні зобов`язання відповідача призначити таку пенсію позивачу, висловлено Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 року у справі №233/2084/17.

У задоволенні іншої частини позовної вимоги зобов`язального характеру слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією про сплату судового збору.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача суму сплаченого нею судового збору у розмірі 1073,60 грн. з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань, оскільки саме зазначеним суб`єктом владних повноважень було прийнято протиправне рішення про відмову у призначенні пенсії.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, м. Хмельницький, вул. Чекірди Гната, 10) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №155950016441 від 01.03.2023 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.02.2023 року про призначення їй пенсії за віком, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1073,60 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Білостоцький