Рішення № 115243433, 28.11.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/24609/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом Громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом Громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 до Головне управління Державної міграційної служби в якому позивач просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 31 серпня 2023 року № 51002300020045 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання, виданої ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області 29.09.2008 року за № НОМЕР_1 громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою щодо обміну посвідки на постійне проживання, виданої ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області 29.09.2008 року за № НОМЕР_1 на підставі її непридатності для подальшого використання.

Проте, рішенням ГУ ДМС України в Одеській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 31 серпня 2023 року № 51002300020045, позивачу було відмовлено в обміні посвідки на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку №321 (дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію).

На думку позивача, оскаржуване рішення про відмову в обміні посвідки на постійне проживання не містить мотивів та підстав його прийняття, а лише посилання на приписи Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою КМУ від 25.04.2018 року № 321

Зі вказаним рішенням позивач категорично не погоджується, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Процесуальні дії.

Ухвалою суду від 21.06.2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст. 262 КАС України).

05.10.2023 року за вх. №33842/23 від ГУ ДМС України в Одеській області (за підписом ОСОБА_2 ) надійшов відзив на адміністративний позов та копія матеріалів особової справи Громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 на 39 аркушах.

Відзив обґрунтовано наступним.

29.08.2023 громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС в Одеській області з заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні у зв`язку з досягненням 45 - річного віку.

Відповідно до п. 41 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок оформлення) працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов`язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 36 і 37 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву анкету та додані до неї документи.

Пошук в Реєстрі інформації щодо особи здійснюється за поданими персональними даними (у тому числі тими, що змінилися).

Під час ідентифікації особи позивача, в матеріалах особової справи виявлено дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.

Так, у висновку про розгляд заяви громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 щодо отримання дозволу на імміграцію в Україну від 20.09.2004 на підставі якого виданий дозвіл на імміграцію в Україну, підставою для надання дозволу на імміграцію визначено, що дочка позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася на території України.

Проте, як вбачається з заяви про оформлення набуття дитиною громадянства України за територіальним походженням дочка позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 набула громадянство України 02.11.2012, тобто після отримання позивачем дозволу на імміграцію.

Враховуючи зазначене, представник стверджує, що, ГУ ДМС в Одеській області рішення від 31.08.2023 № 51002300020045 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку № 321 (дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію) прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, у відповідності, та у спосіб, визначений діючим законодавством, передбачений Конституцією України та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, що вказує на дотримання ГУ ДМС в Одеській області вимог чинного законодавства, а тому не може бути визнано протиправним та скасовано.

Також щодо вимоги позивача про зобов`язання здійснити обмін посвідки на постійне проживання, представник зазначив, що зазначене питання не віднесено до компетенції суду, а відповідно до положень Закону віднесено до виключної компетенції ДМС.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам.

З матеріалів особової справи встановлено, що ОСОБА_1 подано заяву-анкету на залишення в Україні на постійне проживання, в якій ОСОБА_1 просив дозволити залишитися йому в Україні на постійне місце проживання у зв`язку з народженням дитини.

Інспектором ВГІРФО УМВС України в Одеській області майором міліції Дацюк Л.А. 20.09.2004 року було складено висновок про залишення в Україні на постійне мешкання громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , яким встановлено, що ОСОБА_1 , 1972 року народження, уродженець м. Вінь Фук, СРВ. В 1998 прибув в Україну, до м. Одеси, для навчання в Одеському гідрометеорологічному інституті. У 1998р., одружився з ОСОБА_3. В вересні 1998р., від шлюбу народилась, в м. Одесі їх дочка, - ОСОБА_4 . На теперішній час заявник являється студентом ОДМІ. Разом з родиною проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Заявник бажає документувати його посвідкою на постійне проживання в Україні. Зобов`язується виконувати закони України і не порушувати її права та устої.

Як зазначено у висновку згідно пункту 4 розділу V Закону України «Про імміграцію» на підставі вищевказаного старшим Інспектором ВГІРФО УМВС України в Одеській області майором міліції Дацюк Л.А. вважає доцільним клопотання гр. В`єтнаму ОСОБА_1 на документування посвідкою на постійне проживання в Україні задовольнити.

На підставі Висновку ОСОБА_1 , 1972 року народження, отримав дозвіл на імміграцію та був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 29.09.2008 на підставі Закону України «Про імміграцію», що сторонами не заперечується.

Матеріали особової справи гр. ОСОБА_1 , які надані до суду, рішення про надання дозволу на імміграцію не містять, та доказів на підтвердження обставин скасування вказаного рішення сторонами до суду не надавались.

29.08.2023 року позивачем до Головного управління ДМС України в Одеській області подана заяв-анкета №205038557 про обмін посвідки на постійне проживання у зв`язку із досягненням 25- або 45-річного віку.

При цьому у позові помилково вказано, що позивач звернувся із заявою про обмін посвідки на підставі її непридатності для подальшого використання.

Рішенням від 31.08.2023 року №51002300020045 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321.

Вважаючи рішення Головного управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області від 31.08.2023 року №51002300020045 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців» (тут і надалі в редакції, чинній станом на дату складення висновку про залишення в Україні на постійне мешкання гр.Молдови ОСОБА_7 ) іноземцями визнаються іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства - особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Статтею 2 Закону України «Про правовий статус іноземців» визначено, що іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:

- має в Україні законне джерело існування;

- перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;

- перебуває на утриманні громадянина України;

- має на своєму утриманні громадянина України;

- в інших передбачених законами України випадках.

Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов`язаних з імміграцією іноземців, визначається Законом України про імміграцію.

Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні.

Вони зобов`язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Якщо іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зобов`язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх національні паспорти або документи, що їх замінюють.

Звертаючись із заявою-анкетою на залишення в Україні на постійне проживання, ОСОБА_1 , 1972 року народження, уродженець м. Вінь Фук, СРВ, зазначив, що в 1998 прибув в Україну, до м. Одеси, для навчання в Одеському гідрометеорологічному інституті. У 1998р., одружився з ОСОБА_3 . В вересні 1998р., від шлюбу народилась, в м. Одесі їх дочка, - ОСОБА_4 . На теперішній час заявник являється студентом ОДМІ. Разом з родиною проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно ст.1 Закону України «Про імміграцію» № 2491-III від 07.06.2001 року, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання передбачений Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 (далі по тексту - Порядок № 321).

Відповідно приписів п.1, п.2 постанови Кабміну України №321 від 25.04.2018 року Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Положеннями пунктів 6-7 Порядку №321 передбачено, що у разі втрати або викрадення посвідки іноземцю або особі без громадянства замість втраченої або викраденої оформляється та видається нова посвідка в порядку, встановленому для її обміну.

Обмін посвідки здійснюється у разі:

1) зміни інформації, внесеної до посвідки;

2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки;

3) закінчення строку дії посвідки;

4) непридатності посвідки для подальшого використання (посвідка/фотокартка має пошкодження, що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, дату та місце народження, ким видана посвідка, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити посвідки, виправлення, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія), а також у разі відсутності частини посвідки;

(підпункт 4 пункту 7 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.09.2023 р. N 979)

5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Відповідно до п. 9 Порядку оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства Поліграфічний комбінат Україна по виготовленню цінних паперів.

Пунктом 16 Порядку № 321 передбачено, документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

За приписами п. 21 Порядку №321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства, зокрема для обміну посвідки, перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32-34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування (п.22 Порядку № 321).

Після перевірки іноземцем або особою без громадянства правильності внесених до заяви-анкети відомостей про особу заява-анкета перевіряється та підписується (із зазначенням дати, прізвища та ініціалів) працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта, який прийняв документи та сформував заяву-анкету (пункт 25 Порядку № 321).

Прийняті уповноваженим суб`єктом заява-анкета та скановані документи (у тому числі отримані біометричні дані, параметри) із застосуванням засобів Реєстру автоматично розподіляються та надсилаються до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який обслуговує відповідного уповноваженого суб`єкта, що здійснив прийняття документів від іноземця або особи без громадянства (пункт 27 Порядку № 321).

Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження для розгляду документів, прийнятих уповноваженим суб`єктом, перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 і 33 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства (пункт 29 Порядку № 321).

Після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється посвідка, та перевірку поданих нею документів (пункт 36 Порядку № 321).

Пунктом 37 Порядку № 321 установлено, що ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС.

У відповідності із пунктом 38 Порядку №321 рішення про оформлення посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих документів та відсутності підстав для відмови в її видачі.

Відповідно до п.40 Порядку №321 для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи:

1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення);

2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, крім випадків, установлених абзацом восьмим цього пункту;

3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;

4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником;

6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

Згідно пунктів 43 Порядку №321 рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.

Пунктом 44 Порядку №321 визначено, якщо втрачена або викрадена посвідка чи посвідка, що підлягає обміну, була видана територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, до якого подано заяву-анкету про оформлення, обмін посвідки, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС порівнює дані іноземця або особи без громадянства та їх фотозображення з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та даними відомчої інформаційної системи ДМС і сканує її із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.

У разі коли втрачена або викрадена посвідка чи посвідка, що підлягає обміну, була видана іншим територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, для підтвердження видачі не пізніше наступного дня після прийняття до розгляду заяви-анкети до такого територіального органу/територіального підрозділу ДМС надсилається запит.

Згідно із пунктом 45 Порядку №321 перевірка за запитом проводиться протягом трьох робочих днів після його надходження. Під час перевірки відомості, зазначені в запиті, та фотозображення порівнюються з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та фотозображенням, яке міститься в ній. У графі «Службові відмітки» заяви-анкети про оформлення посвідки проставляється відмітка про дату надходження запиту та зазначаються найменування територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який здійснює оформлення у зв`язку із втратою або викраденням, обмін посвідки, і підстави обміну.

За результатами перевірки надається відповідь територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС, який надіслав запит, а заява-анкета про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, сканується до відомчої інформаційної системи ДМС.

У разі коли під час порівняння фотозображень не встановлено тотожність зображеної на них особи або виявлено невідповідність відомостей, зазначених у запиті, даним, наведеним у заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, про це повідомляється територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС, який надіслав запит, для вжиття додаткових заходів з ідентифікації іноземця або особи без громадянства і з`ясування обставин виникнення розбіжностей.

Відповідно до п.46 Порядку після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.

Підстави для відмови в оформленні та видачі посвідки визначені п.62 Порядку №321, згідно якого територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: …

3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що Порядком № 321 чітко визначено повноваження територіального органу ДМС при вирішенні питання про видачу (оформлення) або обмін посвідки на постійне проживання, які обмежені перевіркою лише підстав для такої видачі або обміну, а також підстав для прийняття рішення про відмову у видачі (оформленні) посвідки, передбачених пунктом 62 Порядку № 321.

Як слідує зі змісту спірного рішення, таке рішення прийнято на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою КМУ від 25.04.2018 року за №321.

Водночас, слід зазначити, що законодавцем відокремлюється поняття «обмін» посвідки та її «оформлення». Під різне нормативне регулювання підпадає як порядок розгляду заяви, так і підстави для прийняття рішення та кінцевий результат розгляду заяви.

Положеннями пунктів 6-7 Порядку №321 передбачено, що у разі втрати або викрадення посвідки іноземцю або особі без громадянства замість втраченої або викраденої оформляється та видається нова посвідка в порядку, встановленому для її обміну.

Як установлено судом з матеріалів особової справи, позивач звернувся до відповідача саме із заявою про обмін посвідки на постійне проживання по досягненню 45-річного віку відповідно до приписів п.6-7 Порядку №321 та надав до заяви необхідний перелік документів, визначений п.40 цього Порядку.

Однак, спірним рішенням, на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку №321, відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання з підстав того, що дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію. Крім того, як зазначає міграційний орган у апеляційні скарзі, позивачу неправомірно надано дозвіл на імміграцію в Україну.

У свою чергу, суд відхиляє зазначені посилання Відповідача, оскільки приписи Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» від 25 квітня 2018 року №321 не надають право міграційному органу при розгляді заяви про обмін посвідки на постійне проживання по досягненню 45-річного віку перевіряти наявність підстав для оформлення (видачі) посвідки на постійне проживання та обґрунтованість підстав надання дозволу на імміграцію в Україну.

Разом з тим, судом встановлено, що оскаржуване рішення не містить посилань, які саме відомості не були підтверджені даними з баз даних Реєстру, картотек, і тільки з відзиву та пояснень наданих в судовому засіданні встановлено вищенаведені обставини, що стали причиною відмови.

Тобто, оскаржуване рішення не відповідає принципу правової визначеності.

Принцип правової визначеності означає, що „обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.

Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки" (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010).

Так, на думку міграційної служби, такими відомостями є розбіжності, які зазначені позивачем у заяві під час документування посвідкою на постійне проживання, а саме, у висновку про розгляд заяви громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 щодо отримання дозволу на імміграцію в Україну від 20.09.2004 на підставі якого виданий дозвіл на імміграцію в Україну, підставою для надання дозволу на імміграцію визначено, що дочка позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася на території України, проте, як вбачається з заяви про оформлення набуття дитиною громадянства України за територіальним походженням дочка позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 набула громадянство України 02.11.2012, тобто після отримання позивачем дозволу на імміграцію.

За таких обставин, в матеріалах справи Позивача не установлено, передбачених приписами ЗаконуУкраїни «Про імміграцію», підстав для імміграції заявника на територію України.

Між тим, на думку суд, наведені обставини не можуть кваліфікуватись, як не підтвердження наданої іноземцем або особою без громадянства інформації даними, отриманими з баз даних Реєстру, картотек.

Більше того, зазначені розбіжності не можуть бути визнані як такі, що є підставою для відмови у обміні посвідки на постійне проживання, оскільки слугують підставою для проведення службової перевірки, за результатами якої приймається відповідне рішення.

Так, пунктом 73 Порядку визначено, що у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку.

За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС.

У свою чергу, надані до суду матеріали по залишенню в Україні на постійне проживання Позивача, не містять доказів проведення відповідачем службової перевірки за фактом безпідставного на думку міграційного органу оформлення та видачі позивачу посвідки на постійне проживання, а також не містять відомостей щодо прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання або визнання її недійсною.

З урахуванням вказаного правового регулювання, суд дійшов висновку про безпідставність відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання у зв`язку з її втратою з посиланням на підпункт 3 пункту 62 Порядку та з огляду на зазначені, на думку міграційного органу, розбіжності.

Також слід зауважити, що позивач отримав дозвіл на імміграцію та був документований посвідкою на постійне проживання в Україні. Рішення про надання позивачу дозволу є чинним. Позивач користувався протягом тривалого часу посвідкою на постійне проживання в Україні, маючи обґрунтоване сподівання на належне виконання суб`єктом владних повноважень своїх повноважень під час оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.

На переконання суду, вказані обставини свідчать про наявність підстав для прийняття міграційним органом рішення про обмін позивачу посвідки на постійне проживання в Україні.

Також суд звертає увагу на те, відповідачем не надано доказів того, що позивачем подано свідомо неправдиві відомості, документи, що містили недостовірні дані або підроблені, допущено порушення при подачі документів для отримання посвідки на постійне проживання в Україні.

Фактично відповідач, при наявності у позивача чинного дозволу на імміграцію, не видав позивачу посвідки на постійне проживання без наявності підстав для відмови у такому оформленні (видачі) посвідки, які передбачені Порядком № 321.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 16.05.2018 р. у справі № 802/864/16-а.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Вимогами ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.73 КАС України).

Водночас, всупереч покладеного на відповідача обов`язку, останній не підтвердив належними та допустимими доказами наявності підстав для анулювання дозволу на імміграцію, визначених пунктом 1 частини першої статті 12 Закону №2491-III, а саме в чому полягають свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи які документи, на підставі яких видано дозвіл, втратили чинність.

Доказів надання позивачем при отриманні дозволу на імміграцію не повного пакету документів, передбачених законом, приховування даних щодо сім`ї, відповідачем не надано. Також не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з`явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені статтею 12 Закону України "Про імміграцію".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 р. у справі № 820/5953/16, від 26.06.2020 р. у справі № 820/1861/17, від 13.03.2018 р. у справі № 820/3610/17, від 25.09.2019 р. у справі № 813/119/16.

При цьому, навіть за обставини помилкового надання дозволу на імміграцію, що й встановлено під час розгляду вказаної справи, або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на позивача є неприпустимим.

Вирішуючи дану справу суд враховує, що Позивач є батьком ОСОБА_3 , яка є громадянкою України та проживає на території України.

Тобто, сукупність перелічених обставин доводить існування сталих та міцних соціальних, родинних, фінансових зв`язків іноземця з Україною.

Так, відповідно до ст.ст. 8, 11, 14 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного із них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Кожна дитина має право на рівень життя, достойний для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У Преамбулі Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний, загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477- ІV від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В свою чергу, відповідно до ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.8 Конвенції кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Крім цього, статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово нагадував, що будь-яке втручання у право особи має бути: 1) здійснено згідно з законом; 2) переслідувати легітимну мету або цілі; 3) бути необхідним у демократичному суспільстві (тобто пропорційним цілям, які мали бути досягнуті та виправданим).

Стаття 8 Конвенції зобов`язує державу поважати, зокрема, приватне життя. Відтак, носії державної влади мають враховувати ці зобов`язання, приймаючи рішення про якійсь захід, котрий може впливати на один з інтересів, захищених статтею 8. При цьому таке рішення має справедливо урівноважувати зазначені права громадян та інші відповідні інтереси.

В той же час, суд зазначає, що приймаючи спірне рішення, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області не враховано й те, що на підставі посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України.

Таким чином, це рішення не відповідає справедливому балансу між цілями, яких намагався досягнути суб`єкт владних повноважень та несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів позивача , які настали внаслідок прийняття цього рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має стійкий правовий та соціальний зв`язок з Україною, адже в Україні проживає його дочка, яка народилася на території України та є її громадянкою.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що у Головного управління Державної міграційної служби були відсутні підстави прийняття рішення від 31.08.2023 року № 51002300020045.

Таким чином, суд дійшов виноску про наявність підстав для задоволення позовних вимог В`єтнаму ОСОБА_1 в повному обсязі.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати ОСОБА_1 у загальній сумі 1073,60 грн., сплачені згідно платіжної інструкції №0.0.3194023151.1 від 12.09.2023 року підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 12, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 31 серпня 2023 року №51002300020045 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання, виданої ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області 29.09.2008 року за № НОМЕР_1 громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1073 (тисячу сімдесят три гривні) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України (адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384)

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3 , тел. НОМЕР_4 )

Головне управління Державної міграційної служби України (адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384, телефон: (048)705-31-68, E-mail:od@dmsu.gov.ua)

Головуючий суддя Потоцька Н.В.