Рішення № 115242965, 28.11.2023, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2023 р. № 400/11654/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача:Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області, вул. Миру, 5,с-ще Радісний Сад, Миколаївський район, Миколаївська область, 57160,

про:визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; стягнення моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2023 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області (далі відповідач) про:

визнання дії відповідача по незаконному та безпідставному зменшенню позивачу розміру премії за липень 2022 року з 117 % до 8 % протиправними;

зобов`язання відповідача внести зміни до наказу відповідача від 22.06.2022 № 127 «Про преміювання співробітників та працівників ТУ ССО у Миколаївській області у липні 2022 року» в частині встановлення позивачу премії за липень 2022 року в граничному розмірі 117 %;

зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу премію за липень 2022 року в розмірі 117 % з урахуванням раніше виплаченої суми;

стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 10000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що граничний розмір премії за липень 2022 року для співробітників відповідача становив 117 %. Проте, відповідач протиправно зменшив її розмір для позивача до 8 % за відсутності будь-яких підстав для цього. Вказані дії відповідача завдали позивачу значної моральної шкоди.

У відзиві на позовну заяву від 26.09.2023 відповідач заперечив проти позову і просив в його задоволення відмовити повністю, вмотивуваши свою позицію тим, що за рішенням начальника відповідача позивачу не зменшено розмір премії, а встановлено її по результатам роботи позивача за липень 2022 року у розмірі 8 % відповідно до наказу відповідача від 22.06.2022 № 127 «Про преміювання співробітників та працівників ТУ ССО у Миколаївській області у липні 2022 року».

У відповіді на відзив від 02.10.2023 позивач підтримав свої позовні вимоги, звернувши увагу на те, що у разі зменшення розміру премії необхідно зазначати підстави (конкретні причини) зменшення розміру премії та підтверджувати це документально у встановленому порядку (рапорти, клопотання, накази).

Відповідач правом на подання заперечень не скористався.

21.09.2023 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі та проведення розгляду справи за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши заяви по суті, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

У липні 2022 року позивач проходив службу в територіальному управлінні Служби судової охорони у Миколаївській області на посаді заступника начальника територіального управління.

Відповідно до наказа Служби судової охорони від 02.08.2022 № 657 о\с «По особовому складу» позивача звільнено 02.08.2022 зі служби в Службі судової охорони.

21.07.2022 т.в.о. начальника фінансово-економічного відділу Служби судової охорони подала на ім`я начальника територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області доповідну записку щодо можливості встановлення позивачу премію за липень 2022 року в граничному розмірі в межах кошторисних призначень в розмірі 117 %.

Згідно з наказом територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області від 22.07.2022 № 127 «Про преміювання співробітників та працівників ТУ ССО у Миколаївській області у липні 2022 року» позивачу встановлено премію за липень 2022 року в розмірі 8 %.

01.05.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою, а 18.05.2023 із інформаційним запитом, в яких просив, зокрема, надати інформацію щодо розміру виплаченої йому за липень 2022 року премії.

У листах від 10.05.2023 № 45/10-309вих, від 19.05.2023 № 45/10-329вих і від 22.05.2023 № 45/10-330вих позивачу повідомлено, що премію за липень 2022 року йому виплачено в розмірі 8 %.

21.06.2023 позивач подав до Служби судової охорони скаргу на дії начальника територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області щодо зобов`язання відповідача виплатити йому премію за липень 2022 року в розмірі 117 %.

У листі від 26.07.2023 № 30/01.30-02.2-1324 Служба судової охорони повідомила позивача про те, що наразі він не є співробітником Служби судової охорони, а тому він може звернутися за захистом своїх прав до суду в установленому законом порядку.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив йому премію за липень 2022 року в розмірі 117 %, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.

Поряд з цим, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначений статтею 233 Кодексу законів про працю України на строк дії такого карантину.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, право на звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони:

враховуючи положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-ІХ), до 18.07.2022 не обмежене будь-яким строком;

відповідно до частини першою статті 233 КЗпП України (в чинній редакції згідно із Законом № 2352-ІХ) з 19.07.2022 обмежене тримісячним строком; водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30.06.2023, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Оскільки позивач звернувся із адміністративним позовом щодо премії, яка була виплачена йому в період з 19.07.2022 по 30.06.2023, суд прийшов до висновку, що позивачем дотримано строки звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Що стосується безпосередньо спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Правовий статус Служби судової охорони визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.

Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 1621 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до працівників Служби судової охорони належать особи, яким присвоєно спеціальні звання співробітників Служби судової охорони, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони.

Частиною першою статті 165 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з частиною другою статті 165 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» (далі Постанова № 289) затверджено схему посадових окладів з посадами, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схему тарифних розрядів за основними типовими посадами, схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями та розміри надбавок за стаж служби співробітників Служби судової охорони.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Постанови № 289 порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації від 26.08.2020 № 384 (далі Порядок № 384), грошове забезпечення співробітників ССО включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років (пункт 5 розділу І Порядку № 384).

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія (пункт 6 розділу І Порядку № 384).

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди та допомоги (пункт 7 розділу І Порядку № 384).

Абзацами першим і другим пункту 35 розділу ІІ Порядку № 384 голова Служби та начальники територіальних управлінь Служби мають право преміювати співробітників відповідно до особливостей проходження служби, специфіки та складності покладених на співробітника завдань та його особистого внеску в загальні результати служби у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого у кошторисі Служби або територіального управління Служби.

Порядок і умови преміювання (показники преміювання, підстави для зменшення преміювання частково або в повному обсязі, розміри премій) установлюються положенням про преміювання, затвердженим наказом Служби або територіального управління Служби.

Відповідно до пункту 1.3 Положення про преміювання співробітників територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області, затвердженого наказом територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області від 21.01.2022 № 14 (далі Положення № 14), преміювання співробітників здійснюється відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат роботи ТУ Служби.

Пунктом 2.1 Положення № 14 встановлено, що граничні розміри премії співробітникам встановлюються за рішенням начальника ТУ Служби в межах наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі ТУ Служби.

Згідно з пунктом 3.2 Положення № 14 начальник ТУ Служби має право позбавляти співробітників премії повністю або частково при притягненні їх до дисциплінарної відповідальності відповідно до законодавства.

Із системного аналізу Положенням № 14 слідує, що ним встановлено лише одну підставу для встановлення співробітнику територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області місячної премії в зменшеному розмірі від граничного розміру премії, а саме: притягнення такого співробітника до дисциплінарної відповідальності відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 4.2 Положення № 14 керівники самостійних структурних підрозділів ТУ Служби до 25 числа місяця, з який встановлюється премія, готують клопотання за підсумками служби на встановлення розміру місячної премії кожному підлеглому співробітнику з урахуванням пропозиції безпосередніх керівників, враховуючи виконання показників преміювання. У частині встановлення розміру премії клопотання погоджується у фінансово-економічному відділі ТУ Служби.

Премія співробітникам, які безпосередньо підпорядковуються начальнику ТУ Служби встановлюється на підставі списку підготовленого фінансово-економічним відділом та погодженого начальником ТУ Служби до 25 числа місяця, за який встановлюється премія (пункт 4.3 Положення № 14).

Згідно з пунктом 4.5 Положення № 14 наказ на встановлення розміру премії співробітникам готує фінансово-економічний відділ ТУ Служби на підставі поданих клопотань та списку.

Таким чином, конкретний розмір премії встановлюється:

для співробітників, які безпосередньо непідпорядковані начальнику територіального управління, на підставі клопотань керівників самостійних структурних підрозділів;

для співробітників, які безпосередньо підпорядковані начальнику територіального управління, на підставі списку фінансово-економічного відділу, погодженого начальником.

Поряд з цим, Положенням № 14 не передбачено обов`язку начальника відповідача при визначені розміру премії в зменшеному розмірі зазначати причини такого зменшення у відповідному списку.

Суд встановив, що позивач у липні 2022 року проходив службу в територіальному управлінні Служби судової охорони у Миколаївській області на посаді заступника начальника територіального управління і був безпосередньо підпорядкованим начальнику територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області.

21.07.2022 т.в.о. начальника фінансово-економічного відділу Служби судової охорони подала на ім`я начальника територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області доповідну записку щодо можливості встановлення позивачу премію за липень 2022 року в граничному розмірі в межах кошторисних призначень в розмірі 117 %. У стовпчику вказаної доповідної записки «Рішення начальника ТУ служби, щодо встановлення % премії» стосовно позивача зазначено « 8 %».

У довідній записці не вказано підстави для встановлення позивачу премії в зменшеному розмірі.

Як вище суд вже зазначав, Положенням № 14 не передбачено обов`язку начальника відповідача при визначені розміру премії в зменшеному розмірі зазначати причини такого зменшення у відповідному списку.

Тому суд відхилив як необґрунтоване твердження позивача про те, що підставою для встановлення йому премії у зменшеному розмірі могло бути виключно клопотання, в якому повинно бути зазначено підстави такого зменшення.

Згідно з наказом територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області від 22.07.2022 № 127 «Про преміювання співробітників та працівників ТУ ССО у Миколаївській області у липні 2022 року» позивачу встановлено премію за липень 2022 року в розмірі 8 %.

У вищевказаному наказі відсутні посилання на будь-які документи щодо притягнення у липні 2022 року позивача до дисциплінарної відповідальності. Про наявність дисциплінарних стягнень у позивача в липні 2022 року також не зазначив відповідач і у відзиві на позовну заяву.

У листі Служби судової охорони від 26.07.2023 № 30/01.30-02.2-1324 вказано, що позивачу встановлено премію у зменшеному розмірі протягом кількох місяців, а саме: за підсумками служби у травні та липні 2022 року за одне і те саме порушення.

З наведеного слідує, що у липні 2022 року позивач не притягувався до дисциплінарної відповідальності, що відповідно до пункту 3.2 Положення № 14 є єдиною підставою для встановлення премії в зменшеному розмірі від її граничного розміру.

Таким чином, дії відповідача щодо встановлення позивачу премії за липень 2022 року у зменшеному розмірі (8 %) від її граничного розміру (117 %) є протиправними, а тому позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог зобов`язати відповідача внести зміни до наказа територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області від 22.06.2022 № 127 «Про преміювання співробітників та працівників ТУ ССО у Миколаївській області у липні 2022 року» в частині встановлення премії позивачу за липень 2022 року в граничному розмірі 117 % суд зазначає таке.

Згідно з підпунктом 5.4.7 пункту 5.4 Положення про територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області, затвердженого головою Служби судової охорони 10.03.2020, начальник Управління видає накази та доручення організаційно-розпорядчого характеру, які стосуються діяльності Управління, контролює їх виконання.

Тобто начальник територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області має виключну компетенцію в питаннях видання наказів, у тому числі визначення їх змісту.

Як наслідок, суд не може підміняти начальника відповідача, уповноваженого на видання наказів, щодо встановлення змісту відповідних наказів.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин.

До завдань адміністративного судочинства не відносить забезпечення ефективності державного управління. Суд, перевіряючи рішення, дію або бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям, не наділений повноваженнями у втручання компетенцію суб`єкта владних повноважень.

Визначення форми і змісту рішення щодо нарахування і виплати позивачу премії є повноваженнями відповідача, втручання до яких з боку суду є неприпустимим.

Тому позовні вимог про зобов`язання відповідача внести зміни до наказа територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області від 22.06.2022 № 127 «Про преміювання співробітників та працівників ТУ ССО у Миколаївській області у липні 2022 року» не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн суд вказує на наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Так, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49 мотивувальної частини).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52 мотивувальної частини).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56 мотивувальної частини).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Верховний суд у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (пункт 51 мотивувальної частини).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 53 мотивувальної частини).

Суд зазначає, що самий лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не подав до суду жодних доказів, а суд не встановив, наявності обставин, які свідчили б про те, що внаслідок неправовірних дій відповідача негативні емоції позивача досягли такого рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою

А це зумовлює відсутність правових підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача, і, відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині.

З огляду на вищевикладене, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У позовній заяві позивач заявив клопотання про застосування судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати до суду звіт про його виконання.

Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю є правом суду, а не обов`язком. Тобто зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися залежно від наявності об`єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.

Позивач будь-яких доказів щодо наміру відповідача ухилитися від виконання рішення суду не надав. Розглянувши матеріали справи, суд не встановив підстав для встановлення судового контролю.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пунктів 1 і 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді. Тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не здійснюється.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області (вул. Миру, 5, селище Радісний Сад, Миколаївський район, Миколаївська область, 57160; код ЄДРПОУ: 43562808) задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області щодо встановлення ОСОБА_1 премії за липень 2022 року у зменшеному розмірі 8 % від її граничного розміру 117 %.

3. Зобов`язати територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області (вул. Миру, 5, селище Радісний Сад, Миколаївський район, Миколаївська область, 57160; код ЄДРПОУ: 43562808) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) премію за липень 2022 року в розмірі 117 % з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

5. Відмовити у задоволені клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.Г.Ярощук

Рішення складено в повному обсязі 28 листопада 2023 року