Рішення № 115240610, 27.11.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2023 року Справа №160/22643/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/22643/23 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06 вересня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2020 року по 04.08.2023 року включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2020 року по 04.08.2023 року у сумі 463 810 гривень 35 копійок включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Позовна заява обґрунтована протиправністю бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, остаточний розрахунок проведено 04.08.2023 року, в той час як звільнено позивача 28.05.2020 року. Наводить розрахунок суми, що підлягає стягненню 463810,35 грн.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/22643/23 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу надати позовну заяви, оформленої відповідно до викладених в мотивувальній частині цієї ухвали зауважень, в кількості примірників відповідно до кількості учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/22643/23, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

24 жовтня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив, в якому відповідач проти позову заперечує в повному обсязі. Зазначає, що в справі №160/4149/22 не є спором про нараховані/ненараховані суми під час звільнення, в зв`язку з чим положення ст. 117 Кодексу законів про працю України застосуванню не підлягають. Наводить контррозрахунок сум, що підлягають стягненню 191580,99 грн.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом відповідача від 26.12.2006 року №38 позивача з 26.12.2006 року зараховано до списків особового складу військової частини.

Наказом відповідача від 28.05.2020 року №153 позивача з 28.05.2020 року виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2022 року у справі №160/4149/22, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023 року зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.05.2020 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно виписки по рахунку позивача 05.08.2023 року нею отримано суму 188708,70 грн, деталі операції: «Безготівкове зарахування. Коментар до платежу: ВЧ НОМЕР_2 НОМЕР_4 2800 Перерахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 по справі №160/4149/22 від 22.09.2022 року, без ПДВ».

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне

Оскільки спірні правовідносини виникли з 28.05.2020 року (в дату звільнення позивача), до них підлягає застосуванню редакція ст. 117 Кодексу законів про працю України до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX (набрали чинності з 19.07.2022 року):

В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу згідно діючої на момент виникнення спірних правовідносин редакції ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з ст.47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, постанові Касаційного адміністративного суду від 28.09.2023 року у справі №640/36441/21,

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Такий правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 27.07.2023 року у справі №420/436/22, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.

В цій справі сторонами не заперечувався ані факт звільнення позивача 28.05.2020 року, ані факт виплати йому індексації грошового забезпечення на підставі судового рішення 05.08.2023 року. Відповідно, за період з 29.05.2020 року по 04.08.2023 року відповідачем допущено порушення строків розрахунків при звільненні з позивачем, оскільки рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2022 року у справі №160/4149/22 підтверджує порушення відповідачем положень законодавства про оплату праці стосовно позивача.

Доводи відповідача про те, що спір у справі №160/4149/22 не є спором про нараховані суми під час звільнення судом відхиляються, оскільки під час звільнення згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України у відповідача як роботодавця позивача існував обов`язок виплатити йому «всі суми, що належать йому». Право позивача на отримання спірної індексації підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили, така індексація мала бути нарахована та виплачена позивачу в період проходження військової служби, факт її ненарахування та невиплати станом на дату звільнення позивача не позбавляє відповідну суму статусу такої, що належить позивачу, оскільки відповідач, згідно судового рішення, був зобов`язаний її нараховувати та виплачувати під час проходження позивачем військової служби, його протиправна бездіяльність щодо цього підтверджена вищевказаним рішенням суду.

Доводи відповідача про відсутність спору про розмір сум, належних позивачу при звільненні, є необґрунтованими, оскільки відповідальність згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України настає за невиплату належних працівнику сум при звільненні, а обов`язок роботодавця з виплати відповідних коштів згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України не залежить від поведінки працівника, така виплата має бути здійснена в силу статусу відповідних коштів як таких, що належать працівнику.

Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.

Сторонами по-різному визначено розмір суми, що підлягає стягненню з відповідача. При цьому сторони однаково визначили середньоденне грошове забезпечення позивача 423,90 грн, а також кількість днів затримки розрахунку 1163. Оскільки між сторонами відсутній спір щодо цих величин, суд визнає їх обґрунтованими та виходить з них при наступних обчисленнях.

При цьому розрахунок позивача заснований на тому, що виплачена на виконання рішення суду сума 188708,70 грн складає 94.08% від належних до сплати при звільненні коштів (ще 11873,48 виплачено добровільно, загальна належна до сплати сума 200582,17 грн), в результаті множення 423,90 грн (середньоденне грошове забезпечення) на 1163 (кількість днів прострочення розрахунку) отримує 492995,70 грн, в зв`язку з чим стягненню підлягає 94,08 % від цієї суми, тобто 463810,35 грн.

Відповідач стверджує, що позивачу може бути виплачено 191580,99 грн, оскільки саме ця сума відповідає істотності частки 38,86%, яку складає відношення розміру індексації грошового забезпечення (191582,44 грн) від належної до сплати суми 492995,70 грн.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц сформовано наступний правовий висновок:

« 91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України».

Прикладне застосування вищевказаного правового висновку міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19, за змістом якого з відповідача стягується така частка розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якою є частка невиплаченої при звільненні суми від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат. На таке правозастосування посилався в т.ч. і позивач.

Відповідач в свою чергу посилався на спосіб обчислення, викладений у постанові Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, згідно якого з відповідача стягується така частка розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якою частка невиплаченої при звільненні суми від розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вказані підходи є взаємовиключними, при цьому обидва методи обчислення є поширеними, в т.ч. і в практиці Верховного Суду.

Визначаючи належний спосіб правозастосування в цій справі суд вважає за необхідне зазначити, що правовими висновками найвищої юридичної сили та найбільш значущими прецедентами є висновки саме Великої Палати Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц вказано, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати, зокрема, розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором (п. 91.1.).

Суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи з таких універсальних засад права як справедливість та співмірність, з метою досягнення завдання адміністративного судочинства щодо справедливого вирішення спору суд вважає за необхідне використати спосіб обчислення належного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум стосовно розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18.

Так, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 423,90 грн., а кількість днів затримки розрахунку при звільненні 1163 дні. Відповідно, загальний розмір відшкодування складає 423,90*1163=492995,70 грн., ця сума визначена також сторонами у справі.

На виконання рішення суду у справі №160/4149/22 позивачу сплачено 188708,70 грн. Суд зазначає, що відповідач свої обчислення проводив виходячи з суми 191580,99 грн., тобто до сплати військового збору 1,5%. Водночас, оскільки ст. 117 Кодексу законів про працю використовує категорію «належні працівникові суми» суд вважає за належне виходити з розміру такої суми після сплати вказаного збору. При цьому сам позивач виходив саме з такого способу обчислення.

188708,70 грн. складає 38,28% від 492995,70 грн. (188708,70/492995,70*100%). Відповідно, на користь позивача підлягає стягненню сума, обчислена наступним чином:

423,90 грн*38,28%*1163 дні=188 718,75 грн.

Аналогічне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 26.10.2023 року у справі №280/269/23, від 17.10.2023 року у справі №160/12879/23, від 11.10.2023 року у справі №280/582/23, від 10.10.2023 року у справі №160/962/23, від 27.09.2023 року у справі №340/739/23, від 12.09.2023 року у справі №160/342/23, від 05.09.2023 року у справі №160/16682/22, від 31.08.2023 року у справі №280/1341/23, від 16.08.2023 року у справі №280/3317/21.

В свою чергу зворотній підхід призвів би до стягнення компенсації, яка в майже 2,5 рази більша, ніж розмір несвоєчасно виплачених позивачу коштів, що не відповідає засадам співмірності, справедливості та розумності.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2020 року по 04.08.2023 року включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2020 року по 04.08.2023 року у сумі 188 718,75 гривень (сто вісімдесят всім тисяч сімсот вісімнадцять гривень 75 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко