Рішення № 115205506, 27.11.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2023 року Справа № 160/24864/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/24864/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

27.09.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, в якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства від 13.09.2023 р. замість документа про припинення громадянства російської федерації;

- стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області па користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на послуги адвоката.

Ухвалою суду від 02.10.2023 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 02.10.2023 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, а саме копії:

- подану позивачем заяву/декларацію про відмову від іноземного громадянства від 13.09.2023 р. замість документа про припинення громадянства російської федерації;

- відомості/інформацію, що послугували для відмови позивачеві у прийняті декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;

- всі наявні докази щодо суті спору.

23.10.2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені витребувані судом докази по справі.

26.10.2023 року позивачем через підсистему Електронний суд подана письмова відповідь на відзив відповідача. Долучені додаткові докази по справі.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 27.11.2023 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 13.09.2023 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою в якій просив прийняти від нього декларацію про відмову від іноземного громадянства, згідно якої він відмовляється від іноземного громадянства російської федерації, у зв`язку з тим, що існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства рф.

До вказаної заяви позивачем було подано власноруч заповнена та підписана декларація про відмову від іноземного громадянства, а саме громадянства рф за формою 45 затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №715 від 16.08.2012 року, а також докази наявності причини неотримання документу про припинення іноземного громадянства рф, зокрема довідку посольства рф в Україні від 05.10.2021 року №271056338, відповідь міністерства закордонних справ рф від 17.07.2023 року за №19500/кд-гр, копія електронного листа посольства рф в Молдові.

Однак, у відповідь позивачем було отримано лист від 19.09.2023 року, згідно якого відповідач повідомляв його про відмову в задоволенні заяви про прийняття від нього декларації про відмову від іноземного громадянства.

Позивач, вважаючи протиправною відмову у прийнятті декларації про відмову від громадянства іноземної держави, звернувся з цим позовом до суду.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вказаної позиції відповідач вказує, що у вересні 2023 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з листом щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

19.09.2023 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області було надано відповідь в якій вказано про відсутність у позивача підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

Оскільки, чинним законодавством чітко зазначено, що саме є незалежною від особи причиною неотримання документу про припинення іноземного громадянства та чітко вказано, що особа має вчинити дії щодо виходу з громадянства, а саме звернутись до відповідного органу з клопотанням, враховуючи ненадання позивачем документів, які засвідчували б факт звернення до компетентного органу російської федерації з клопотанням про припинення громадянства російської федерації, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вважає, що діяло відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив таке.

01.09.2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженець м.Запоріжжя, Запорізької області, Україна, звернувся до Першотравенського міського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.

01.09.2020 року ОСОБА_1 подано зобов`язання припинити іноземне громадянство (громадянство російської федерації) протягом двох років з моменту набуття громадянства України і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України (Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області) документ про припинення громадянства російської федерації, виданий уповноваженим на те органом цієї держави.

За наслідками проведених перевірок, 02.02.2021 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

16.02.2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видано довідку № 143/21 про реєстрацію особи громадянином України, на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України».

09.06.2021 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлено тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 , терміном дії до 02.02.2023 року.

13.09.2023 року позивачем до Головного управління було подано звернення щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства, до якого заявником було додано, зокрема: декларацію про відмову від іноземного громадянства, довідку посольства рф в Україні від 05.10.2021 року №271056338, відповідь міністерства закордонних справ рф від 17.07.2023 року за №19500/кд-гр, копія електронного листа посольства рф в Молдові.

19.09.2023 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області розглянуто звернення від 15.09.2023 року та надано відповідь за вихідним №Р-672/6/1201 -23/1201.4.4/18081-23, в якій позивачу було повідомлено про відсутність правових підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства та на обов`язковість виконання поданого зобов`язання.

Вважаючи відмову відповідача у прийнятті декларації протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про громадянство України».

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначеноЗаконом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до визначень, які містить частина 1статті 1 Закону України «Про громадянство України»,громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Статтею 6 Закону України «Про громадянство України» встановлено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.

Відповідно частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно доЗакону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Згідно частини 5статті 8 Закону України «Про громадянство України»іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

При цьому, зобов`язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (частина 1статті 1 Закону України «Про громадянство України»).

Декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав (частина 1статті 1 Закону України «Про громадянство України»).

Умови та порядок прийняття до громадянства України встановлені статтею 9 Закону України «Про громадянство України».

Частиною 1статті 9 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

За правилами пункту 2 частини 2статті 9 Закону України «Про громадянство України» однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Слід вказати, що у цьому випадку, позивачем було подано до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області декларацію про відмову від іноземного громадянства, у зв`язку з тим, що існують незалежні від нього (позивача) причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації, а саме процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації не здійснюється.

У свою чергу, незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства, за визначенням наведеним в частині 1 статті 1 Закону України «Про громадянство України», є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.

Отже, незалежними від особи причинами неотримання документа про припинення громадянства іноземної держави є три самостійні обставини: 1) невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено; 2) відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи; 3) нездійснення такої процедури.

Позивач в декларації про відмову від іноземного громадянства в якості підстави відмови від іноземного громадянства та подачі декларації посилався ,у тому числі, і на існування незалежних від нього причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації, оскільки процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російською федерацією не здійснюється.

У свою чергу, критеріїв визначення поняття «нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави» Закон України «Про громадянство України» не встановлює.

Також, чинним законодавством не передбачено перелік документів, які мають підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави», надання яких зацікавленими особами, надасть їм можливість підтвердити такий факт для подальшого подання декларації про відмову від іноземного громадянства та прийняття уповноваженими органами такої декларації.

Позивач незалежною від нього обставиною вважає, у тому числі, факт припинення роботи на території України всіх консульських установ російської федерації.

Відповідачем при розгляді заяви позивача про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не було надано відповідної оцінки всіх підстав зазначених в поданій декларації.

Враховуючи, що чинне законодавство не містить переліку документів які мають підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави, тягар доказування такої обставини лежить на зацікавлених особах.

У цьому випадку, надання позивачем доказів призупинення на невизначений час роботи консульських установ російської федерації в Україні, тощо, можуть цілком підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави російської федерації.

Відповідачем не було надано належної оцінки наведених позивачем в декларації обставин.

Окрім того, слід вказати, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 3).

На сьогодні дія воєнного стану продовжена згідно з відповідними Указами Президента України.

У зв`язку зі збройною агресією та масованим вторгненням збройних сил російської федерації в Україну 24.02.2022 року були офіційно розірвані дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією, та, відповідно, посольства та консульства російської федерації в Україні припинили свою діяльність.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від нього причин.

З огляду на це, відповідно до приписів пункту 2 частини 2статті 9 Закону №2235-IIIпозивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

Тому, відмова відповідача у прийнятті у позивача декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації є передчасною, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняти у позивача декларацію про відмову від громадянства російської федерації, суд враховує таке.

Відповідач вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача обмежився лише роз`ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав оцінки підставам подачі ним декларації. Тобто, відповідачем фактично не прийнято рішення за результатами розгляду декларації позивача від 13.09.2023 року.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.

При обранні способу захисту прав позивача у даному випадку суд враховує приписистатті 245 Кодексу адміністративного судочинства Українита зазначає наступне.

У разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йомузакономправо на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначенихзакономумов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначенихзакономумов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбаченихзакономумов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 та від 10.04.2019 у справі №826/11251/18.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що слід зобов`язати відповідача повторно розглянути звернення позивача від 13.09.2023 року щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової позиції викладеної судом та прийняттям відповідного рішення.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ухвалюючи це судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 805,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на правничу допомогу, що становить 10000,00 гривень.

Згідно матеріалів справи, 12.09.2023 року між позивачем та Адвокатом був укладений Договір № 12/09/23 про надання правової допомоги адвокатом, а також підписано Додаток і до Договору, відповідно до якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання щодо представництва інтересів Клієнта в спорі з Головним управлінням Державної міграційної служби у Дніпропетровській області щодо оскарження відмови прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Сторони погодили, що Гонорар Адвоката за представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції становить 10 000 (десять тисяч) гри.

Гонорар має бути сплачений протягом 7 (семи) днів з дня підписання додатку.

У випадку необхідності участі Адвоката в суді апеляційної та/або касаційної інстанції, сторони погоджують гонорар додатково.

Додатково Клієнт має компенсувати Адвокатові витрати, пов`язані з виконанням зазначеного доручення, в тому числі поштові витрати, на підставі виставленого Адвокатом рахунка.

На підтвердження понесених позивачем витрат до суду надано договір про надання правової допомоги від 12.09.2023 року за №12/09/23, додаток №1 до цього договору від 19.09.2023 року, опис послуг наданих адвокатом, рахунок фактуру №22/09/23 від 22.09.2023 року, ордер серія ВІ №1168962 від 22.09.2023 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, платіжну інструкцію від 23.09.2023 року на суму 11095,00 гривень оплата послуг адвоката згідно рахунку №22/09/23.

Так, норми статті 134 КАС України регулюють питання, пов`язані з витратами сторін на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 05.06.2018 р. у справі №904/8308/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 р. у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналіз наведених вище норм статті 134 КАС України в їх сукупності дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно із умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані витрати у розмірі 10 000 грн., не є співмірними зі складністю справи та наданих адвокатом обсягом робіт (наданих послуг). Враховуючи, викладене, суд доходить висновку, що сплачені позивачем витрати на правову допомогу підлягають поверненню лише в розмірі 4 000 грн.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 13.09.2023 року про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні, та прийняти відповідне рішення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 805,20 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000грн. В іншій частині відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 27.11.2023 року.

Суддя В.В. Ільков