Рішення № 115192839, 15.11.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2023Справа № 910/12058/23Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Запарі А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Корпорації «ТСМ ГРУП»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 3 982 172,91 грн,

Представники сторін:

від позивача: Носик Б.М. (в режимі відеоконференції),

від відповідача: Касьянов М.Г. (в режимі відеоконференції)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Корпорації «ТСМ ГРУП» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення заборгованості у розмірі 3 982 172,91 грн, з яких: 955 365,15 грн основного боргу, 1 521 603,58 грн пені, 243 459,78 грн 3% річних та 1 261 744,40 грн втрат від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 06/20 на виконання комплексу робіт від 27.05.2020.

Крім того, позивач просить суд відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України зазначити в рішенні про нарахування 3% річних та пені на суму боргу до моменту виконання рішення відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

15.08.2023 до суду від позивача надійшла позовна заява в порядку усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12058/23, призначено підготовче засідання на 27.09.2023.

30.08.2023 до суду представником позивача подано заяву про проведення судового засідання, призначеного на 27.09.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 вказану вище заяву задоволено, вирішено забезпечити участь представника позивача в підготовчому засіданні 27.09.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

19.09.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

20.09.2023 на електронну пошту суду та через систему «Електронний Суд» від відповідача надійшли заяви про застосування строків позовної давності.

25.09.2023 на електронну пошту суду та 26.09.2023 через систему «Електронний Суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання на дату після 15.11.2023.

Також 26.09.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

В підготовче засідання 27.09.2023 з`явився представник позивача (в режимі відеоконференції). Представник відповідача не з`явився.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання задовольнити частково, відкласти підготовче засідання у справі на 25.10.2023.

06.10.2023 на електронну пошту суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

20.10.2023 на електронну пошту суду від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 25.10.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

23.10.2023 до суду від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 25.10.2023 та всіх наступних засідань у даній справі за участі останнього в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 вищевказані заяви представників сторін задоволено. Вирішено забезпечити участь представників сторін в підготовчому засіданні 25.10.2023, а також участь представника позивача у всіх наступних судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В підготовче засідання 25.10.2023 в режимі відеоконференції з`явились представники сторін.

Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 15.11.2023, про що постановлено ухвалу від 25.10.2023, занесену до протоколу судового засідання.

09.11.2023 на електронну пошту суду від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 15.11.2023, та всіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

10.11.2023 через систему «Електронний Суд» від представника відповідача надійшла заява про участь в судовому засіданні, призначеному на 15.11.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 заяву представника відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Заяву представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції залишено без розгляду з підстав, викладених у вказаній ухвалі суду.

В судове засідання 15.11.2023 в режимі відеоконференції з`явились представники сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, з посиланням на доводи, викладені у відзиві на позов, просив зменшити розмір відсотків річних та пені, а також не застосовувати положення ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у разі наявності підстав для задоволення позову.

Представник позивача, в свою чергу, просив суд застосувати ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України та зазначити в судовому рішенні про нарахування пені та 3% річних на суму боргу, починаючи з дати набрання рішенням законної сили до моменту повної оплати відповідачем заборгованості.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 15.11.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.05.2020 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (замовник) та Корпорацією «ТСМ Груп» (генеральний підрядник) укладено договір № 06/20 на виконання комплексу робіт (реєстраційний № 20-123-08-20-06473 від 24.07.2020) (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого генеральний підрядник зобов`язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: «ВП Южно-Українська АЕС. Обладнання автоматизованого інформаційно-управляючого комплексу технічних засобів об`єднаного командного пункту та службових приміщень. Постачання обладнання та будівельні роботи» в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (Додаток № 2) та у Відомостях обсягів робіт (Додаток № 4) до вказаного Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, визначена Протоколом угоди про договірну ціну (Додаток № 1) і складає: 36 674 818,63 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 6 112 469,77 грн, у тому числі:

- постачання обладнання: 4 694 475,60 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 782 412,60 грн;

- будівельні роботи: 31 980 343,03 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 5 330 057,17 грн.

При цьому, за положеннями пунктів 2.2., 2.3. Договору, договірна ціна є динамічною, визначається відповідно до положень ДСТУ Б Д. 1.1.-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва». Остаточна ціна Договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних витрат генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів у порядку, визначеному умовами Договору, але не може перевищувати договірної ціни, заявленої у Договорі. Зміни, внесені замовником в проектно-кошторисну документацію, оформлюються відповідними додатковими угодами.

У підпункті 4.1.1. п. 4.1. Договору сторони погодили, що оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.

Оплата за поставлене обладнання здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника за кожну партію обладнання згідно з видатковою накладною на цю партію протягом 45 банківських днів з дати поставки, після завершення процедури вхідного контролю за кількістю та якістю обладнання. Датою поставки партії обладнання є дата накладної. Оплата поставленого обладнання відбувається згідно зі специфікацією до Договору, після надання генеральним підрядником документа, підтверджуючого якість товару та приймання товару замовником відповідно до вимог, викладених СОУ НАЕК 038 (п.п. 4.1.2. п. 4.1. Договору).

Договір набуває чинності з дати підписання Договору сторони і скріплення його печатками і діє до 30.03.2022 (п. 16.6. Договору).

Сторонами складено та підписано Додатки №№ 1, 2, 3, 4, 5, якими є: протокол погодження договірної ціни, графік виконання робіт, договірна ціна з додатками, відомість обсягів робіт, специфікація обладнання.

03.11.2020 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою Додатки № 2 та № 5 викладено у новій редакції, як додатки № 1 та № 2 до цієї додаткової угоди. Крім того, сторони погодили викласти п. 16.6. Договору в новій редакції та встановили термін дії Договору до 30.03.2023.

На виконання умов Договору позивач виконав, а відповідач прийняв будівельні роботи на загальну суму 3 011 499,31 грн, що підтверджується:

- довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати № 1 за грудень 2020 року, підписаною сторонами 28.12.2020;

- актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 2 420 059,92 грн з ПДВ;

- актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 27 759,38 грн з ПДВ;

- актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 563 680,01 грн з ПДВ.

Крім того, відповідно до умов Договору позивач здійснив поставку обладнання на загальну суму 2 720 691,60 грн, що підтверджується:

- видатковою накладною № 79 від 02.09.2020 на суму 763 447,20 грн з ПДВ, підписаною сторонами;

- видатковою накладною № 78 від 03.09.2020 на суму 1 957 244,40 грн з ПДВ, підписаною сторонами.

Позивач звертався до відповідача з листом-претензією від 09.09.2021 № 183 щодо сплати заборгованості у розмірі 5 732 190,91 грн, яка виникла у відповідача за Договором, у відповідь, зокрема, на який відповідач у листі від 30.09.2021 № 51/16963 підтвердив наявну заборгованість за Договором у вказаному розмірі, однак, із посиланням на фінансові труднощі, вказав, що така заборгованість буде погашена після здійснення відповідного фінансування.

Крім того, суд встановив, що 21.03.2022 між Корпорацією «ТСМ Груп» (первісний кредитор) та Приватним акціонерним товариством «ЮЖЕНЕРГОБУД» (новий кредитор) укладено договір № 06/20-ЮЕБ/П про відступлення права вимоги (надалі - Договір відступлення права вимоги), відповідно до умов п. 1.1. якого первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору відповідно до Договору між Корпорацією «ТСМ Груп» та ВП «Южно-Українська АЕС».

Відповідно до п. 1.2. Договору відступлення права вимоги, новий кредитор одержує замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів в розмірі, визначеному в п. 2.1. цього договору.

Пунктом 2.1. Договору відступлення права вимоги визначено, що право вимоги, що відступається за цим договором, оцінене сторонами в сумі 4 776 825,76 грн.

Згідно з положеннями п. 2.2. Договору відступлення права вимоги (в редакції додаткової угоди до цього договору від 21.03.2022), право вимоги, яке первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває за цим договором, складається з:

1) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за видатковою накладною № 79 від 02.09.2020 на суму 636 206,00 грн;

2) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за видатковою накладною № 78 від 03.09.2020 на суму 1 631 037,00 грн;

3) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за Актом № 1 від 28.12.2020 на суму 2 016 716,60 грн;

4) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за Актом № 2 від 28.12.2020 на суму 23 132,82 грн;

5) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за Актом № 3 від 28.12.2020 на суму 469 733,34 грн.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вказує, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за Договором, виконані роботи та поставлене обладнання не оплатив, у зв`язку з чим та враховуючи відступлення частини вимог за Договором відступлення права вимоги на суму 4 776 825,76 грн, залишок заборгованості відповідача перед позивачем становить 955 365,15 грн, яку позивач просить стягнути за цим позовом. Крім суми основного боргу, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 1 521 603,58 грн пені, 243 459,78 грн 3% річних та 1 261 744,40 грн інфляційних втрат. Також позивач просить суд застосувати ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України та вказати в рішенні про нарахування 3% річних та пені на суму боргу до моменту виконання такого рішення відповідачем.

Відповідач, в свою чергу, проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що позивачем неправильно визначено дату початку прострочення платежів за поставлене за Договором обладнання, що призвело до неправильного розрахунку і безпідставного заявлення до стягнення 3% річних і інфляційних втрат, оскільки встановлений п. 4.1.2. Договором строк на оплату пов`язаний із завершенням процедури вхідного контролю за кількістю та якістю обладнання, дата якого за твердженням відповідача - 07.10.2020. Також відповідач вказує, що за Договором відступлення права вимоги до нового кредитора перейшло як право вимоги сплати основного боргу, так і право вимоги сплати похідних платежів, які виникають із Договору. Крім того, посилається на не зазначення позивачем за якими саме актами та видатковими накладними та в якій сумі відбулась поступка відповідно до Договору відступлення права вимоги.

Також відповідач стверджує про відсутність його вини у несвоєчасній оплаті робіт з огляду на фінансову кризу не платежів, яка виникла у зв`язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед ДП «НАЕК «Енергоатом» та суттєвим зменшенням обсягу відпущеної електроенергії; надмірний розмір заявленої позивачем пені, який складає близько 159% від суми основного боргу, заявленої до стягнення, що не є адекватним допущеному порушенню; порушення позивачем при розрахунку пені вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України; відсутність в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків унаслідок невиконання відповідачем своїх обов`язків; незаконність вимоги позивача щодо нарахування пені до моменту виконання рішення суду, оскільки постановою КМУ від 27.06.2023 № 651 відмінено на території України карантин з 24 години 00 хвилин 30.06.2023, а тому зміни, внесені до Господарського кодексу України стосовно продовження строку, визначеного ст. 232 цього Кодексу, не застосовуються; вказує про наявність фактичних обставин, які вплинули на здатність своєчасно розрахуватись за виконання позивачем комплексу робіт. У зв`язку із зазначеним, відповідач вказує на наявність підстав для зменшення пені та відсотків річних на 99 %, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, а також відсутність підстав для застосування ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України.

Також відповідачем заявлено про застосування у справі позовної давності в частині вимог про стягнення пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір № 06/20 на виконання комплексу робіт від 27.05.2020 за своєю правовою природою є договором підряду, а тому спірні правовідносини регулюються главою 61 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику.

Замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові (ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 854 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

Частинами 4-6 ст. 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Прийняття робіт може здійснюватися після попереднього випробування, якщо це передбачено договором будівельного підряду або випливає з характеру робіт. У цьому випадку прийняття робіт може здійснюватися лише у разі позитивного результату попереднього випробування. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об`єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вже вище було встановлено, позивач відповідно до умов Договору виконав, а відповідач прийняв будівельні роботи на загальну суму 3 011 499,31 грн, що підтверджуються підписаними сторонами довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати № 1 за грудень 2020 року та актами №№ 1-3 від 28.12.2020 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року.

Крім того, відповідно до умов Договору позивач здійснив поставку обладнання, яке отримано відповідачем, на загальну суму 2 720 691,60 грн, що підтверджується видатковими накладними № 79 від 02.09.2020 та № 78 від 03.09.2020, підписаними сторонами.

При цьому, вищевказані акти приймання будівельних робіт та видаткові накладні підписані сторонами без будь-яких зауважень щодо якості виконаних робіт, а також якості та кількості поставленого за Договором обладнання.

Отже, суд доходить висновку про підтвердження факту належного виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, та наявності у відповідача обов`язку розрахуватись за виконані позивачем роботи та поставлене обладнання на загальну суму 5 732 190,91 грн.

Як встановлено із наявних в матеріалах справи доказів, позиції відповідача та пояснень представника останнього під час розгляду даної справи, наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 5 732 190,91 грн відповідачем не заперечується, що додатково підтверджується листом відповідача від 30.09.2021 № 51/16963.

Крім того, у матеріалах справи міститься підписаний представниками сторін акт звірки взаємних розрахунків за період 2020 року за Договором, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем складає 5 732 190,91 грн.

Враховуючи умови пунктів 4.1.1., 4.1.2. Договору, суд встановив, що відповідач повинен був оплатити виконані позивачем роботи за довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати № 1 за грудень 2020 року та актами №№ 1-3 від 28.12.2020 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року - до 04.03.2021 включно. За поставлене позивачем обладнання згідно з видатковою накладною № 79 від 02.09.2020 відповідач мав розрахуватися до 06.11.2020, а згідно з видатковою накладною № 78 від 03.09.2020 - до 09.11.2020.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності відліку строку для оплати за поставлене позивачем обладнання із дати проходження вхідного контролю, а саме з 07.10.2020, оскільки пп. 4.1.2. п. 4.1. Договору чітко передбачено, що обов`язок відповідача оплатити поставлене обладнання пов`язується із датою його поставки, а датою поставки є дата накладної.

Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем грошових коштів позивачу за виконані ним роботи та поставлене згідно з Договором обладнання у встановлені Договором строки.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2022 позивачем із ПрАТ «ЮЖЕНЕРГОБУД» укладено Договір відступлення права вимоги, за яким останньому було відступлено право вимоги до боржника (відповідача) за Договором на суму 4 776 825,76 грн.

За ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями ст. 514 Цивільного кодексу України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 04.01.2021 по справі № 911/4055/15 викладено, що за загальним правилом, у випадку заміни кредитора чи боржника на підставі правочину, суд виходить зі загальних засад цивільного законодавства, зокрема, свободи договору, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України), а також презумпції правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України), яка встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги, а тому на підставі ст. 512 Цивільного кодексу України відбулась заміна кредитора у зобов`язанні, встановленому договором № 06/20 від 27.05.2020, укладеному між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та Корпорацією «ТСМ Груп», на визначену в п. 2.1. Договору відступлення права вимоги суму основного боргу, а саме: 4 776 825,76 грн, яка конкретизована в п. 2.2. цього договору в редакції додаткової угоди від 21.03.2022.

Враховуючи наведені обставини щодо відступлення позивачем третій особі права вимоги щодо стягнення основної заборгованості в частині за видатковими накладними № 79 від 02.09.2020 та № 78 від 03.09.2020 та актами №№ 1-3 від 28.12.2020, на загальну суму 4 776 825,76 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 955 365,15 грн, як залишку боргу, право вимоги щодо якого залишилось у позивача після підписання 21.03.2022 Договору відступлення права вимоги.

Викладені відповідачем доводи, що за Договором відступлення права вимоги до нового кредитора перейшло як право вимоги сплати основного боргу, так і право вимоги сплати похідних платежів, а також посилання на не визначення позивачем за якими саме актами та видатковими накладними та в якій сумі відбулась поступка відповідно до Договору відступлення права вимоги, судом відхиляються як безпідставні, оскільки напряму спростовуються матеріалами справи, а саме пунктами 2.1. та 2.2. Договору відступлення права вимоги з урахуванням внесених додатковою угодою від 21.03.2022 змін.

Більше того, про безпідставність і суперечливість вищенаведених доводів відповідача свідчить лист останнього від 04.03.2022 № 51/3329, яким відповідач надав позивачу згоду на відступлення права вимоги боргу за договором № 06/20 від 27.05.2020 на користь ПрАТ «ЮЖЕНЕРГОБУД» саме у розмірі 4 776 825,76 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За встановлених судом обставин, оскільки відповідачем свій обов`язок із оплати виконаних позивачем робіт та поставленого обладнання за Договором не виконав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 955 365,15 грн підлягають задоволенню повністю.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором 3% річних в розмірі 243 459,78 грн та 1 261 744,40 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 07.11.2020 по 18.07.2023.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

При цьому, суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних є такими, що заявлені позивачем правомірно, а тому посилання відповідача на наявність підстав для зменшення заявлених позивачем 3% річних є безпідставними.

Водночас, у справі № 902/417/18, на яку посилається у своєму відзиві відповідач, судом була надана оцінка правовідносинам, в яких сторони в договорі збільшили розмір відсотків річних, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У той же час у даній справі розмір відсотків річних сторонами у договорі не збільшувався, порівняно з розміром, визначеним у ст. 625 Цивільного кодексу України, а тому застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України.

Позивачем заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати, які нараховані на суму боргу 5 732 190,91 грн, починаючи з дня, з якого настало прострочення за видатковими накладними № 79 від 02.09.2020 та № 78 від 03.09.2020 та актами №№ 1-3 від 28.12.2020, з урахуванням відступлення права вимоги 21.03.2022 на частину заборгованості, до 18.07.2023.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача, суд встановив його обґрунтованість та арифметичну правильність, у зв`язку з чим вимоги про стягнення 243 459,78 грн 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Водночас, суд встановив, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за періоди з 21.03.2022 по 18.07.2023 по кожній видатковій накладній та кожному акту, є помилковим, у зв`язку з чим, здійснивши власний перерахунок, суд встановив, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача, є сума 1 254 687,80 грн. У зв`язку із зазначеним, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 521 603,58 грн за загальний період прострочення з 07.11.2020 по 18.07.2023.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У пункті 11.4. Договору сторони погодили, що у разі невиконання замовником своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування дирекцією ДП НАЕК, замовник на вимогу генерального підрядника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак, п. 7 розділ IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, за положеннями п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем виникла під час дії карантину, який був скасований лише 01.07.2023, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст. 232 Господарського кодексу України щодо обмеження нарахування пені шістьма місяцями та положення ст. 258 Цивільного кодексу України щодо спеціальної строку позовної давності в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), у зв`язку з чим відповідні доводи відповідача та заява про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені судом не беруться до уваги.

Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 521 603,58 грн пені за загальний період прострочення з 07.11.2020 по 18.07.2023, яка нарахована ним до 02.06.2022 за подвійною обліковою ставкою НБУ, а з 03.06.2022, у зв`язку зі збільшенням розміру облікової ставки НБУ, пеня нараховувалась у розмірі 0,1% заборгованості в день (відповідно до п. 11.4. Договору).

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем сум пені за кожний період прострочення за видатковими накладними № 79 від 02.09.2020 та № 78 від 03.09.2020 та актами №№ 1-3 від 28.12.2020, суд встановив, що визначена позивачем сума пені у розмірі 1 521 603,58 грн є обґрунтованою.

Водночас, відповідачем у відзиві на позов заявлено, зокрема, про зменшення пені до 99%.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у ст. 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не є правильним застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Водночас, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як встановлено судом, обґрунтованим розміром пені, заявленим позивачем до стягнення з відповідача, є 1 521 603,58 грн.

Однак, суд зауважує, що в даному випадку розмір заявленої пені є надмірним, присудження до стягнення якої у повному обсязі матиме наслідком покладання на відповідача надмірного тягаря та отримання позивачем невиправданого прибутку.

Крім того, загальновідомо, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжено та станом на момент ухвалення даного судового рішення не скасовано.

Наслідки вказаної агресії, яка ще триває, негативно відобразилися на усіх без виключення сферах господарської діяльності та вплинули на діяльність суб`єктів господарювання.

Суд встановив, що відповідач утворений з метою виробництва електричної енергії, забезпечення безпечної експлуатації та підвищення ефективності роботи атомних електростанцій, дохід відповідача у більшій частині складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами - атомними електростанціями, Запорізька АЕС та місто Енергодар, в якій вона розташована, з 04.03.2022 перебуває у тимчасовій окупації, а в структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами відповідача, до моменту окупації військовими російської федерації найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме Запорізькою АЕС, отже відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії, однак він продовжує нести витрати з утримання об`єктів і персоналу ВП ЗАЕС, що впливає на фінансовий стан.

Враховуючи викладене та з огляду на стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає обґрунтованим та таким, що відповідатиме принципам справедливості, добросовісності та розумності та балансу інтересів обох сторін, зменшення розміру заявлених до стягнення пені до 436 481,08 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги у вказаній частині підлягають частковому задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивач у позові також просив зазначити у рішенні про нарахування 3% річних та пені на суму боргу до моменту виконання рішення відповідачем. При цьому, в судовому засіданні представником позивача вказано, що таке нарахування слід здійснювати, починаючи із дати набрання даним судовим рішенням законної сили.

Так, відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Таким чином, чинним процесуальним законодавством передбачено право суду зазначити про нарахування відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

Проте, оскільки карантин було скасовано з 01.07.2023, відповідно відновили свою дію положення ст. 232 Господарського кодексу України щодо обмеження строку нарахування пені, тому в частині вимог про зазначення в рішенні про подальше нарахування пені суд відмовляє.

Доводи відповідача про те, що нарахування 3% річних до повного виконання рішення поставлять підприємство в ще більш скрутне становище, відхиляються судом, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 28.10.2018 у справі № 913/70/18.

Отже, у будь-якому випадку позивач має право на стягнення 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, до моменту повного погашення відповідачем заборгованості за договором, тому вимоги позивача про нарахування 3% річних на суму основного боргу до моменту повного виконання відповідачем рішення суду визнаються обґрунтованими, а тому задовольняються судом.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до положень частин 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки судом зменшено розмір пені, витрати позивача зі сплати судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Крім того, представник позивача в судовому засіданні 15.11.2023 підтвердив заявлений у позові розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 57 000,00 грн та просив суд стягнути з відповідача вказані витрати.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При цьому, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19.

Судом встановлено, що 05.08.2021 між Адвокатським об`єднанням «ВІННЕРЛЕКС» (надалі - Об`єднання) та Корпорацією «ТСМ Груп» (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 1.2. договору про надання правничої допомоги, конкретний вид та обсяг правової допомоги за договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід`ємним додатком до договору, яка відображає доручення клієнта Об`єднанню на надання певної правової допомоги, та її вартість відповідно до такого обсягу.

Обчислення та сплата гонорару (вартості послуг) за договором здійснюється відповідно до специфікації та складених на підставі неї рахунків. При цьому клієнт зобов`язується здійснити попередню виплату гонорару (вартості послуг) у розмірі 100% вартості правової допомоги, обчисленої у Специфікації (п. 4.2. договору про надання правничої допомоги).

В матеріалах справи міститься Специфікація № 39, яка є додатком № 39 до договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021, якою визначено фіксований розмір гонорару у 57 000,00 грн за надання професійної правничої допомоги Корпорації «ТСМ Груп» під час розгляду Господарським судом м. Києва позовної заяви клієнта про стягнення заборгованості по договору № 06/20 від 27.05.2020 на виконання комплексу робіт, в т.ч. зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги у судових засіданнях.

Відповідно до рахунку на оплату правової допомоги від 06.07.2023 позивачем сплачено на користь Об`єднання кошти за надання правової допомоги в сумі 57 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1014 від 07.07.2023.

Водночас, відповідач просив зменшити заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу до 1 000,00 грн, посилаючись на ненадання позивачем належних доказів на підтвердження понесення таких витрат, як-то акту приймання-передачі наданих послуг, переліку складових наданих послуг та розрахунку їх вартості, а також на невідповідність суми послуг 57 000,00 грн критеріям розумності та співмірності із виконаними адвокатом роботами.

Так, судом встановлено, що подані позивачем докази понесення витрат на правничу допомогу стосуються розгляду Господарським судом міста Києва справи № 910/12058/23. При цьому, позивачем із Об`єднанням визначено фіксований розмір адвокатського гонорару, який не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого на надання послуг адвокатом, у зв`язку з чим вартість послуг в сумі 57 000,00 грн є визначеною та суд позбавлений можливості втручатись у ці правовідносини.

Водночас, суд відхиляє заперечення відповідача щодо заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, викладені ним у клопотанні про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки останнім не наведено жодного обґрунтування щодо стягнення витрат на правничу допомогу саме в розмірі 1 000,00 грн, як і не спростовано заявленого позивачем розміру адвокатських витрат.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 24584661) на користь Корпорації «ТСМ Груп» (вул. Ямська, 72, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 37034171) 955 365 (дев`ятсот п`ятдесят п`ять тисяч триста шістдесят п`ять) гривень 15 коп. основного боргу, 243 459 (двісті сорок три тисячі чотириста п`ятдесят дев`ять) гривень 78 коп. 3% річних, 1 254 687 (один мільйон двісті п`ятдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят сім) гривень 80 коп. інфляційних втрат, 436 481 (чотириста тридцять шість тисяч чотириста вісімдесят одна гривня) 08 коп. пені, 59 626 (п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот двадцять шість) гривень 74 коп. судового збору та 56 897 (п`ятдесят шість тисяч вісімсот дев`яносто сім) гривень 40 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/12058/23, в порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 3% річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з дати набрання даним рішенням суду законної сили до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 24584661) на користь Корпорації «ТСМ Груп» (вул. Ямська, 72, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 37034171).

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 27.11.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко