Рішення № 115162363, 20.11.2023, Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2023 р. м. Житомир Справа № 906/1423/20

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання Малярчук Р.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Грабчук О.В., ордер ЖТ №089702 від 13.01.2021;

від відповідача: Вотава І.Л., ордер ВК №1025447 від 28.01.2022 (у режимі відеконференції);

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка"

про стягнення 909 020,00грн

Фізична особа - підприємець Ковальський Віталій Деонізович звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" про відшкодування вартості невід`ємних поліпшень за договором оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності від 15.11.2013 в розмірі 909 020,00грн.

В якості правових підстав позову вказує ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 08.12.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання.

Ухвалою суду від 15.03.2021 зупинено провадження у справі №906/1423/20 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №906/892/20.

Ухвалою суду від 13.07.2023 провадження у справі № 906/1423/20 поновлено та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 11.11.2021 прийнято до розгляду заяву позивача від 09.09.2021 про зміну підстав позову та постановлено здійснювати розгляд справи з її врахуванням, а також призначено у справі №906/1423/20 судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Незалежний інститут судових експертиз", провадження у справі зупинено.

Ухвалою від 15.08.2022 суд поновив провадження у справі та призначив підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 02.11.2022 у справі №906/1423/20 призначено повторну судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

23.05.2023 до суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз разом з матеріалами справи №906/1423/20 надійшло повідомлення №5528/23-44 від 11.05.2023 про залишення ухвали суду Господарського суду Житомирської області від 02.11.2022 у справі №906/1423/20 без виконання, у зв`язку з невиконанням ФОП Ковальським В.Д. обов`язку з оплати вартості проведення судової експертизи.

Ухвалою суду від 02.06.2023 постановлено провадження у справі поновити з стадії підготовчого провадження; призначити підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 06.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1423/20 до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 06.11.2023 оголошено перерву до 20.11.2023 о 14:00.

20.11.2023 до суду засобами електронного зв`язку від представника відповідача надійшли письмові тези судових дебатів, а також клопотання про розподіл судових витрат.

Представник позивача в судовому засіданні 20.11.2023 позовні вимоги (з врахуванням заяви про зміну предмету позову від 09.09.2021) підтримав у повному обсязі. Зауважив, що правовою підставою позовних вимог вважає ст.1212 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.11.2023 (у режимі відеконференції) проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Фактичні обставини справи.

15.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинянка" (орендодавець, відповідач) та Фізичною особою - підприємцем Ковальським Віталієм Деонізовичем (орендар, позивач) підписано договір оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності (далі - Договір) (а.с. 5-6, т.1), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - одноповерхову будівлю площею 200 кв. м та земельну ділянку, на якій вона розміщена, необхідну для використання будівлі за призначенням, передбаченим в договорі (надалі - майно), що належить орендодавцю на праві приватної власності та розташоване за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110 (п.1.1 Договору).

За пунктом 1.2 Договору оренди майно передається для розміщення кафе.

Пунктом 2 Договору визначені обов`язки сторін.

Так, орендодавець зобов`язується надати в оренду майно по вул. Житомирській 110, в придатному для користування стані у строкове платне користування терміном на 3 роки з 15.11.2013 до 15.11.2016 (п.2.1 Договору), сприяти наданню комунальних послуг, облаштуванню території навколо кафе, приміщень, інтер`єру (п. 2.2 Договору).

Серед обов`язків орендаря зазначено: використовувати надане йому майно за призначенням (п.2.4 Договору); забезпечити доступ до огляду (контролю) за утримання майна (п.2.6 Договору); своєчасно вносити орендну плату в розмірі 1700,00грн на місяць. Орендна плата коригується щорічно з урахуванням інфляції (п. 2.8 Договору).

Пунктом 5.4 Договору передбачено, в разі припинення або розірвання Договору, поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за власні кошти, які можна відокремити від орендованого майна, не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невідокремлювані поліпшення - власністю орендодавця. Невідокремлювані поліпшення орендованого майна здійснені орендарем за власний кошт за погодженням з орендодавцем можуть бути зараховані в рахунок орендної плата. У випадку дострокового розірвання договору з ініціативи орендодавця, орендодавець відшкодовує орендареві вартість невід`ємних поліпшень зроблених за рахунок орендаря.

Договір набирає чинності з 01.12.2013 і діє протягом трьох років (п.5.5 Договору).

У п.5.7 Договору визначено, якщо орендар продовжує користуватися майном після закінчення строку договору оренди, то за відсутності заперечень орендодавця протягом місяця, договір вважається поновленим на строк, встановлений цим договором.

15.12.2013 сторони підписали Додаток №1 до договору оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності, від 15.11.2013, в якому вказано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинянка" та Фізична особа-підприємець Ковальський Віталій Деонізович уклали договір оренди нерухомого майна, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - одноповерхову будівлю площею 200 кв. м, що належить орендодавцю на праві приватної власності та розташоване за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110. Орендна плата становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень на місяць і коригується щорічно з урахуванням інфляції. Разом з приміщенням земельна ділянка біля нього в оренду не передається (а.с. 6, т. 1 на звороті).

За Актом прийому-передачі нерухомого майна від 01.12.2013 орендодавець передав, а орендар прийняв, згідно з договором оренди від 01.12.2013, приміщення №1 площею 200кв.м за адресою: м. Новоград - Волинський, вул. Житомирська, 110. Разом з приміщенням передається обладнання, відповідно до переліку. Водночас, в акті зазначено, що під час передачі приміщення, сторони провели візуальний огляд його технічного стану, в результаті огляду та перевірки сторони дійшли згоди та визначили, що приміщення, яке передається хоч і перебуває в належному стані стосовно капітального будівництва, однак потребує повного ремонтного оновлення інтер`єру та екстер`єру, що виражається в комплексному проведенні внутрішніх ремонтних робіт. Приміщення передається на весь термін дії договору оренди (а.с. 7, т.1).

Позивачем у матеріали справи надано договір на виконання ремонтно-будівельних робіт №02/12 від 02.12.2013, укладений між Фізичною особою-підприємцем Ковальським В.Д. (замовник) та ТОВ "Фірма "Алатир" (виконавець), згідно якого виконавець зобов`язується за завданням замовника на умовах цього договору виконати внутрішні ремонтно-будівельні роботи по комплексному ремонтному оновленні інтер`єру та екстер`єру нежитлового приміщення за адресою: м. Новоград-Волииський, вул. Житомирська, 110, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці роботи. Ремонтно-будівельні роботи виконуються з матеріалів виконавця, вартість яких входить до складу загальної ціни робіт і послуг даного договору (а.с. 8-10, т.1). На підтвердження виконання даного договору позивачем подано копії акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2014 року на суму 305 870,00грн та квитанцій до прибуткових касових ордерів про оплату (а.с. 12, т.1).

Також, позивачем подано договір підряду №04/12 від 04.12.2017, укладений між Фізичною особою - підприємцем Ковальським В.Д. (замовник) та Фізичною особою -підприємцем Громико Оленою Вікторівною (підрядник), за яким підрядник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, на свій ризик виконати за завданням замовника, а замовник - прийняти і оплатити роботи з поточного ремонту нежитлового приміщення за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110 (а.с. 13-15, т.1). Як доказ виконання вказаного договору позивач надав копії акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року на суму 326 350,00грн та квитанції до прибуткового касового ордеру про оплату (а.с. 17, т.1).

Крім того, позивачем у матеріали справи надано договір підряду №03/01 від 03.01.2020, укладений між Фізичною особою - підприємцем Ковальським В.Д. (замовник) та Фізичною особою - підприємцем Громико Оленою Вікторівною (підрядник), за яким підрядник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, на свій ризик виконати за завданням замовника, а замовник - прийняти і оплатити роботи з поточного ремонту нежитлового приміщення за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110 (а.с. 18-20, т.1). Як доказ виконання вказаного договору позивач надав копії акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2020 року на суму 276 885,00грн та квитанції до прибуткового касового ордеру про оплату (а.с. 22, т.1).

08.05.2020 відповідачем направлено позивачеві лист, згідно якого останній повідомляється, що договір оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності, від 15.11.2013 є недійсним, у зв`язку з чим, зазначено, що в разі недосягнення згоди між сторонами стосовно укладення нового договору оренди, ФОП Ковальський В.Д. повинен звільнити приміщення протягом десяти робочих днів (а.с. 23, т.1).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.12.2020 у справі №906/892/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" до Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича про становлення нікчемності правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, позов задоволено частково; встановлено нікчемність договору оренди нерухомого майна від 15.11.2013, що належить до приватної власності, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинянка" та Фізичною особою - підприємцем Ковальським Віталієм Деонізовичем; зобов`язано Фізичну особу - підприємця Ковальського Віталія Деонізовича повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Волинянка" частину одноповерхової будівлі площею 200кв.м за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110; у решті позову відмовлено; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" 3153,00грн судового збору (а.с. 55-65, т.1).

Згідно офіційної інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021, зокрема, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича на рішення господарського суду Житомирської області від 22.12.2020 у справі №906/892/20 задоволено частково; рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2020 у даній справі скасовано в частині встановлення нікчемності договору оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності, від 15.11.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинянка" та Фізичною особою-підприємцем Ковальським Віталієм Деонізовичем; прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено; у решті рішення залишено без змін. У мотивувальній частині вказаного судового акту міститься правовий висновок про те, що договір оренди, що належить до приватної власності, від 15.11.2013, укладений між ТОВ "Волинянка" та ФОП Ковальським В.Д., є нікчемним.

У матеріалах справи міститься копія постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження №65764192 від 26.11.2021 (а.с. 9, т.3), яка свідчить про факт повернення позивачем відповідачу частини одноповерхової будівлі площею 200кв.м за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110.

З огляду на вищевикладене, позивач, розцінюючи лист ТОВ "Волинянка" від 08.05.2020 як заяву останнього про дострокове розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності, від 15.11.2013, посилаючись на п.5.4 Договору, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 909 020,00грн вартості невід`ємних поліпшень, здійснених ним за час оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності, від 15.11.2013.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За змістом ст.778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за найм речі. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891 "Про затвердження методики оцінки майна" невід`ємні поліпшення орендованого майна - це здійснені орендарем заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

Пунктом 5.4 договору оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності, від 15.11.2013 передбачено, в разі припинення або розірвання Договору, поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за власні кошти, які можна відокремити від орендованого майна, не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невідокремлювані поліпшення - власністю орендодавця. Невідокремлювані поліпшення орендованого майна здійснені орендарем за власний кошт за погодженням з орендодавцем можуть бути зараховані в рахунок орендної плата. У випадку дострокового розірвання договору з ініціативи орендодавця, орендодавець відшкодовує орендареві вартість невід`ємних поліпшень зроблених за рахунок орендаря.

Як судом зазначалося вище, на підтвердження факту здійснення ним невід`ємних поліпшень в орендованому нежитловому приміщенні за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110, за договором оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності, від 15.11.2013, та оплати їх вартості позивачем у матеріали справи подано копії договору підряду №03/01 від 03.01.2020, акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2020 року, договору підряду №04/12 від 04.12.2017, акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року, договору на виконання ремонтно-будівельних робіт №02/12 від 02.12.2013, акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2014 року, а також квитанцій до прибуткових касових ордерів про оплату (а.с. 8-22, т.1).

Водночас, згідно офіційної інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021, зокрема, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича на рішення господарського суду Житомирської області від 22.12.2020 у справі №906/892/20 задоволено частково; рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2020 у даній справі скасовано в частині встановлення нікчемності договору оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності, від 15.11.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинянка" та Фізичною особою-підприємцем Ковальським Віталієм Деонізовичем; прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено; у решті рішення залишено без змін. У мотивувальній частині вказаного судового акту міститься правовий висновок про те, що договір оренди, що належить до приватної власності, від 15.11.2013, укладений між ТОВ "Волинянка" та ФОП Ковальським В.Д., є нікчемним.

При цьому, необхідно зауважити, що за змістом ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, договір оренди, що належить до приватної власності, від 15.11.2013, укладений між ТОВ "Волинянка" та ФОП Ковальським В.Д., на який позивач, у тому числі, посилався при зверненні до суду з позовом у даній справі, є нікчемним.

Як встановлено ч.1 ст.236 ЦК України та зазначено у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі №906/892/20, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з м о м е н т у й о г о в ч и н е н н я.

Водночас, необхідно зауважити, що правовий механізм регулювання питання відшкодування вартості невід`ємних поліпшень перебуває у безпосередньому зв`язку із орендними правовідносинами, що базуються саме на договірній основі. Відтак, інститут відшкодування розміру невід`ємних поліпшень, здійснених щодо об`єкту оренди, не може застосовуватися за умови встановлення факту нікчемності відповідного договору оренди.

Разом з тим, враховуючи заяву позивача про зміну підстав позову від 09.09.2021 (а.с.41-45, т.2), варто зазначити, що за змістом ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Главою 83 ЦК України врегульовано правовідносини, пов`язані із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Перелік вимог для застосування ст.1212 ЦК України, що міститься в частині 3, не є вичерпним.

З огляду на викладене, застосовувати ці норми можливо для захисту прав та інтересу в разі набуття або збереження особою майна, але без достатньої правової підстави. Тобто, повинен мати місце факт набуття або збереження майна особою та відсутність на це достатньої правової підстави.

Враховуючи фактичні обставини справи, суд вважає, що до спірних правовідносин у даній справі застосуванню підлягають саме норми ст.1212 Цивільного кодексу України, які регулюють положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Необхідно зазначити, що факт виконання ремонтно-будівельних робіт у нежитловому приміщенні за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110, на замовлення та за кошт позивача, був предметом дослідження ряду експертиз, копії висновків яких містяться в матеріалах справи (висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №1184/07-2021 від 23.07.2021 (а.с. 235-261, т.1)), висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №9981 від 03.08.2022 (а.с. 213-244, т.2)), висновок експерта №1488/21-25 від 20.09.2021 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №12020060090000454 (а.с. 15-28, т.3)), висновок експерта №3623/21-26 від 25.08.2022 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №12020060090000454 (а.с. 125-150, т.3)).

При цьому, суд зауважує, що у відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).

Суд зазначає, що переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі перед тим судом, який розглядає справу та надає цьому доказу юридично значущу оцінку.

При цьому, варто зауважити, що згідно ст.98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта м о ж е б у т и н а д а н и й н а з а м о в л е н н я у ч а с н и к а с п р а в и або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до ч.1, 2, 5, 6 ст.101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Вирішуючи питання про вірогідність доказів, що були надані позивачем у даній справі для встановлення обставин, достатніх для застосування правового режиму статті 1212 ЦК України, суд відповідно до свого внутрішнього переконання, приймаючи до уваги факт виконання експертного дослідження у межах кримінального провадження №12020060090000454, у часовому проміжку, найбільш наближеному до часу виникнення спірних правовідносин між сторонами, в сукупності з іншими наданими позивачем доказами, а також враховуючи те, що відповідач обґрунтовує свої заперечення виключно письмовими поясненнями без надання належних та допустимих доказів, вважає наданий позивачем висновок експерта №1488/21-25 від 20.09.2021 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №12020060090000454 (а.с. 15-28, т.3) на підтвердження факту виконання ремонтно-будівельних робіт у нежитловому приміщенні за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110, та їх розміру, більш вірогідним, ніж інші докази.

З огляду на вищевикладене, з врахуванням змісту висновку експерта №1488/21-25 від 20.09.2021 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №12020060090000454, сума грошових коштів, що підлягають поверненню відповідачем позивачу в порядку ст.1212 ЦК України, становить 540 672,74грн.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України", зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про задоволення позову частково, а саме в розмірі 540 672,74грн. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про покладення витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 19 840,00грн, суд зазначає наступне.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 19 840,00грн представником відповідача подано копії договору про надання правничої допомоги №235/20 від 28.12.2020 (а.с. 183-184, т.1), договору про надання правничої допомоги №86/20 від 05.06.2020 (а.с.200-201, т.3), акту про надання правничої допомоги №1 від 25.01.2021 (а.с. 185, т.1), платіжного доручення №27 від 29.01.2021 (на суму 6 840,00грн ) (а.с. 186, т.1), ордеру на надання правової допомоги серії РН №1063 від 28.12.2020 на ім`я Тимошенко Оксани Василівни (а.с. 53, т.1), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН №1157 від 25.05.2015 (а.с. 73, т.1), ордеру на надання правової допомоги серії ВК №1025447 від 28.01.2022 на ім`я Вотави Іванни Леонідівни (а.с. 140, т.2), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН №1996 від 28.05.2021 (а.с. 141, т.1).

Водночас, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015), а також висновки Європейського суду з прав людини, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої Європейського суду з прав людини вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція щодо розумності та співмірності розміру витрат на правову допомогу також відображена у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 і від 01.08. 2019 у справі №915/237/18.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, враховуючи вищевикладене, а також, характер і рівень складності справи, з огляду на принцип співмірності розміру адвокатських послуг, п р и н ц и п п р о п о р ц і й н о с т і розміру судових витрат до обсягу задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про покладення на позивача судових витрат на професійну правову допомогу в сумі 8 039,43грн.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" (11700, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, буд. 110; ідентифікаційний код 13554763) на користь Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ):

- 540 672,74грн;

- 8 110,09грн судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Ковальського Віталія Деонізовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" (11700, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, буд. 110; ідентифікаційний код 13554763)

- 8 039,43грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 23.11.23

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу

2 - позивачу на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1

3 - відповідачу на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_2