Рішення № 11515720, 27.09.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.10                                                                                 Справа № 19/143

Суддя Косенко Т.В., за участю секретаря судового засідання Хухрянської І.В., розглянув матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноантрацит”, м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Ремо””, м.Свердловськ Луганської області

про стягнення 2102897 грн. 77 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача – Біленький В.І., довіреність № б/н від 01.06.2010;

від відповідача –Батишева О.О., довіреність № 95 від 19.04.2010;

Бервенцева Я.П., довіреність № 319 від 23.09.2010.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 2102897,77 грн.

У судових засіданнях 15.06.2010, 06.07.2010, 20.07.2010, 09.09.2010, 14.09.2010, 23.09.2010, на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України, були оголошені перерви.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 22.07.2010, відповідно до ст.69 Господарського процесуального кодексу України, на підставі заяви обох сторін, строк розгляду справи № 19/143 продовжено на 2 місяці.

Заявою від 14.06.2010 № 14/06/10-3 позивач уточнив позовні вимоги, а саме просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 2102897,77 грн., що складається з суми боргу у розмірі 1812321,55 грн., пеня у розмірі 94228,31 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 153745,94 грн. та 3% річних у розмірі 42601,97 грн.

Дана заява була розглянута у судовому засіданні та прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 15.06.2010 представник відповідача подав клопотання № 205 від 14.06.2010 про припинення провадження по даній справі, на підставі ст.79 Господарського процесуального кодексу України, у зв”язку з вилученням документації в рамках кримінальної справи.

Подане клопотання було розглянуто судом та відхилено, оскільки відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов”язаної з нею іншої справи, що розглядається судом, а кримінальна справа № 17-2010-309 на розгляд суду не передана, до того ж ст.79 Господарського процесуального кодексу України містить підстави для зупинення, а не припинення провадження по справі.

У судовому засіданні 06.07.2010 представник позивача подав заяву № б/н від 05.07.2010, в якій просить накласти арешт на грошові кошти, в межах суми позовних вимог, на рахунках відповідача.

Подана заява була розглянута судом у судовому засіданні та відхилена судом, з наступних підстав.

Згідно ст.66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п.3 Роз”яснення Вищого господарського суду від 23.08.1994 № 02-5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред”явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Дане питання вже вирішувалось при порушенні провадження по справі та позивачем знов не надано доказів про те, що невжиття заявлених заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі.

У цьому ж судовому засіданні представник позивача надав підписані між сторонами акти звірення розрахунків (від 08.07.2009, 01.01.2010), в яких сума заборгованості за даним договором складає 1812321,55 грн. на підставі чого вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надані позивачем акти звірення взаємних розрахунків не прийняті судом в якості належних доказів визнання відповідачем боргу, оскільки вони підписані лише головними бухгалтерами та не містять круглої печатки відповідача.

Факт визнання боргу має беззаперечно свідчити про намір боржника погасити борг.

Акти звірки взаємних розрахунків, надані позивачем у підтвердження визнання боргу відповідачем, за своєю правовою природою є бухгалтерським документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік господарських операцій (у контексті визначення дебіторської або кредиторської заборгованості), він не містить безумовного визнання відповідачем свого боргу, підписаний головними бухгалтерами з обох сторін.

Представник відповідача надав письмові пояснення № б/н від 06.07.2010, де вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ним умови договору виконувались, але підтверджень цього на даний час відповідач надати не може.

У судовому засіданні 20.07.2010 представник відповідача надав додаткові пояснення № б/н від 19.07.2010, де зазначив, що за період з 23.12.2008 по 27.04.2009 на рахунок позивача в оплату за вугілля по договору комісії № 11/12-17Т надійшло від відповідача 2973270,90 грн., що підтвердив відповідними платіжними дорученнями.

09.09.2010 представник відповідача звернувся до суду з клопотанням в порядку ст.24 Господарського процесуального кодексу України, в якому просить притягнути до участі у справі у якості другого відповідача Дочірнє підприємство "Збагачувальний комплекс" Товариства з обмеженою відповідальністю Вуглепромислової фірми "Термоантрацит".

Дане клопотання було розглянуто у судовому засіданні та відхилено судом з підстав не доведеності відповідачем наявності підстав для залучення іншого відповідача.

10.09.2010 представник позивача здав через канцелярію суду додаткові пояснення, в яких підтвердив отримання від відповідача суми 172500$ США, що у еквіваленті складає 1359093,00 грн. від 23.12.2008 за договором комісії № 11/12-17Т від 11.12.2008. Але згідно листа відповідача від 23.12.2008 зарахував зазначену суму за договорами комісії № 19/06-12к-ТЕХНО від 19.06.2008; № 11/12-17Т від 11.12.2008; № 17/01-9к від 17.01.2008.

У судовому засіданні 23.09.2010 відповідач надав додаткові пояснення від 22.09.2010, де повідомив, що листом № 230 від 26.12.2008 відкликав попередній лист від 23.12.2008, оскільки він суперечив чинному законодавству.

Після перерви у цьому ж судовому засіданні представник позивача надав лист № 23/09/10-1 від 23.09.2010, в якому позивач повідомив суд, що зазначений лист № 230 від 26.12.2008 ніколи не отримував.

27.09.2010 представник позивача надав суду додаткові пояснення, в яких нормативно обгрунтував свої дії щодо розподілу коштів за трьома договорами згідно листа відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Техноантрацит” (комітент, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Ремо”” (комісіонер, відповідач) 11.12.2008 був укладений договір комісії № 11/12-17Т, за умовами якого комісіонер приймає на себе зобов”язання по реалізації товару комітента за межами митної території України від свого імені, але за рахунок комітента. В свою чергу комітент зобов”язується виплатити комісіонеру винагороду за надану послугу.

Відповідно до п.1.3 договору, загальна сума договору складає 862500,00 $ США =/- 5%. При розширенні (зміні) номенклатури поставки вугілля (сортів), загальна сума договору буде збільшуватися та зазначатися у Додатках до договору, оформлених специфікацією поставки.

На виконання умов договору комітент передав комісіонеру вугілля згідно актів приймання-передачі товару на комісію: № 1 від 04.01.2009 у кількості 1533,6 тон та № 1 від 10.03.2009 у кількості 4420,776 тон, разом 5954,376 тон.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що товар повинен бути реалізований комісіонером за ціною не нижче 86,25$ США за 1 тону на умовах СРТ порт Маріуполь (в редакції Інкотермс 2000р.).

З п.2.1.12 договору вбачається, що комісіонер зобов”язаний надавати комітенту звіт про виконану роботу.

Відповідно зазначеного пункту договору сторони підписали звіти комісіонера № 1-11/12-17Т без дати, згідно якого за період з 11.12.2008-16.12.2008 комісіонер прийняв, а комітент передав на комісію для подальшої реалізації вугілля антрацит на загальну суму 132273,00$ США (1533,6 тон х 86,25$), що складає 1018502,10 грн. та № 2-11/12-17Т від 17.03.2009, згідно якого за період з 16.12.2008-22.01.2009 комісіонер прийняв, а комітент передав на комісію для подальшої реалізації вугілля антрацит на загальну суму 381291,93$ США (4420,776 тон х 86,25$), що складає 2935947,86 грн., разом 513564,93 долара США або 3954449,96 грн.

Згідно п.2.1.6 договору комісіонер зобов"язаний отримати від покупця іноземну валюту та провести розрахунок з комітентом в іноземній валюті або в національній валюті України (гривнах), після її продажу через уповноважений банк за фактичним курсом.

В п.2.1.9 договору сторони домовились, що комісіонер зобов”язаний виконати зобов”язання по реалізації товару комітента –підписати договір з покупцем та провести відвантаження товару протягом 5 днів з моменту отримання товару від комітента та забезпечити перерахування грошових коштів, отриманих від реалізації товару, в гривнах або іноземній валюті на рахунок комітента не пізніше 90 днів з моменту отримання товару від комітента.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

11.12.2008 комісіонер уклав контракт з компанією „TECHNOLOGIC HARD COAL LIMITED” № 17/Т/08, за яким останньому 14.01.2009 та 12.03.2009 було відвантажено 5954,376 тон вугілля (а.с.47-48).

Тобто строк розрахунку з комітентом до 04.04.2009 та до 08.06.2009 включно, відповідно до п.2.1.9 договору.

23.12.2008 покупцем було здійснено передплату за вугілля по контракту № 17/Т/08 в сумі 172500 $ США, що в еквіваленті складає 1359093,00 грн. В цей же день зазначена сума 172500 $ США була перерахована комісіонером в оплату за вугільну продукцію на рахунок комітента (а.с.57).

За період з 21.01.2009 по 27.04.2009 комісіонер перерахував комітенту в оплату за вугільну продукцію за договором комісії № 11/12-17Т 1614177,90 грн., а саме: 1359017,10 грн. згідно платіжного доручення № 8 від 21.01.2009, 125459,90 грн. згідно платіжного доручення № 24 від 24.04.2009, 129700,90 грн. згідно платіжного доручення № 25 від 27.04.2009 (а.с.58-60). З вищенаведеного вбачається, що загальна сума перерахована комісіонером комітенту складає 2973270,90 грн., тобто сума боргу на дату подачі позову дорівнює 981179,06 грн.

Посилання позивача на лист відповідача від 23.12.2008 судом до уваги не береться, оскільки даний лист підписаний головним бухгалтером відповідача, а розпорядником коштів на підприємстві згідно Статуту є виключно директор, тобто позивач неправомірно зробив часткове зарахування коштів, які надійшли згідно платіжного доручення в іноземній валюті № 23 від 23.12.2008 у розмірі 172500 $ США на інші договори комісії, за якими реалізація товару відбувалася іншим нерезидентам, без підтвердження зміни призначення платежу.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов’язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, тобто –неналежне виконання.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений до говором або законом.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Оскільки заборгованість складає 981179,06 грн. позивачем правомірно нараховані відповідачу інфляційні витрати за період з червня 2009 року по лютий 2010 року, яка буде складати 83237,05 грн. та 3% річних за період з 12.06.2009 по 23.03.2010, що складатиме 23064,43 грн.

В решті заявлених вимог щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних слід відмовити за необгрунтованістю.

Стосовно заявленої вимоги щодо стягнення пені у розмірі 94228,31 грн. слід відмовити, оскільки договором комісії № 11/12-17Т від 11.12.2008 така мірі відповідальності за порушення умов договору не передбачена взагалі.

За вказаних обставин вимоги позивача за позовом підлягають до задоволення частково.

Судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.47 Господарського процесуального кодексу України та ч.1 п.8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 „Про державне мито” зайве сплачене позивачем державне мито в сумі 00 грн. 02 коп. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

У судовому засіданні 27.09.2010 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.44, 47, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ремо"", Луганська область, м.Свердловськ, вул.Глінки, б.1А, код 19076980 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноантрацит", м.Київ, вул.Саксаганського, б.52А, код 34423981 заборгованість у сумі 981179 грн. 06 коп., інфляційні нарахування у сумі 83237 грн. 05 коп., 3% річних у сумі 23064 грн. 43 коп., витрати по сплаті державного мита у сумі 10874 грн. 81 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 122 грн. 04 коп., видати наказ позивачу.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноантрацит", м.Київ, вул.Саксаганського, б.52А, код 34423981 зайве сплачене за платіжним дорученням № 2418 від 18.05.2010 державне мито в сумі 00 грн. 02 коп.

Повернення державного мита здійснюється на підставі даного рішення, підписаного та засвідченого гербовою печаткою господарського суду.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 04.10.2010.

Суддя                                                             Т.В.Косенко