Рішення № 11515107, 27.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

27 вересня 2010 р.           Справа 11/125-10

за позовом закритого акціонерного товариства «Виробничий комплекс «Лілея»,

м. Тернопіль

до українсько-грузинського товариства з обмеженою відповідальністю «Чарте»,

м. Козятин

про стягнення 32910,16 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача - не з‘явився;

від відповідача - О. Сероветник за довіреністю б/н. від 01.07.2009р..

СУТЬ СПОРУ:

Закрите акціонерне товариство «Виробничий комплекс «Лілея»звернулось до суду з позовом в прохальній частині якого ставить вимоги про стягнення з українсько-грузинського товариства з обмеженою відповідальністю «Чарте»14850 грн. основного боргу, 1424,60 грн. пені, 1176,98 грн. 3% річних та 5458,58 грн. інфляційну сумі, що загалом становить 22910,16 грн..

Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного 01.12.2007р. між сторонами договору № 112/07, позивач виготовив замовлену відповідачем продукцію, що стверджується накладною № 1629 від 20.12.2007р. та довіреністю серія ЯНК № 881635 від 20.12.2007р.. Згідно з п. 2.4.2 договору, п. 4 додатку № 1 до договору відповідач зобов’язався провести стовідсоткову оплату протягом тридцяти календарних днів з моменту виготовлення продукції. В порушення взятих на себе зобов’язань відповідач не провів розрахунків за договором і станом на 25.08.2010р. за останнім рахується заборгованість в розмірі 14850 грн..

Відповідач у відзиві заперечує проти позовних вимог в повному обсязі та наголошує на тому, що в січні 2008 року товариством перераховано на рахунок позивача 14850 грн., в підтвердження чого надає відповідні платіжні доручення.

Крім того, відповідач наполягає на застосуванні строків позовної давності до заявлених позивачем сум пені та штрафу.

При розгляді справи судом встановлено, що позивачем не виконано вимог суду викладених в ухвалах від 30.08.2010р. та 16.09.2010р. в частині надання витребуваних документів та забезпечення явки повноважного представника в судові засідання. Пояснень причин невиконання останнім не надано.

Зважаючи на обмежений строк вирішення спору встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами у відповідності до приписів ст. 75 цього Кодексу.

Перевіривши доводи представника відповідача доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

01 грудня 2010 року між закритим акціонерним товариством «Виробничий комплекс «Лілея»(позивач, за договором Виконавець) та українсько-грузинським товариством з обмеженою відповідальністю «Чарте»(відповідач, за договором Замовник) укладено договір за № 112/07.

Пунктом 1.1 договору визначено, що Виконавець зобов’язується в порядку та на умовах визначених цим договором, виготовити Замовнику друковану продукцію, а Замовник зобов’язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти її та повністю оплатити вартість даної продукції.

Як свідчать матеріали справи, зокрема накладна № 1629 від 20.12.2007р. та довіреність серія ЯНК № 881635 від 20.12.2007р. позивачем відпущено відповідачу друковану продукцію (етикетки) на загальну суму 14850 грн..

Відповідно до п. 2.4.2. відповідач зобов’язався прийняти та провести стовідсоткову оплату за друковану продукцію в порядку та на умовах, визначених цим договором та додатком № 1.

Пунктом 4 додатку № 1 до договору сторони визначили, що Замовник перераховує на рахунок Виконавця кошти згідно виписаного рахунка та накладної протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання продукції.

На виконання взятих на себе зобов’язань відповідач перерахував на рахунок позивача 14850 грн., що стверджується платіжними дорученнями № 2727 від 18.01.2008р., № 2729 від 23.01.2008р., № 2734 від 25.01.2008р..

Наведене свідчить, що відповідачем виконані зобов’язання за договором в частині проведення розрахунків, проте з порушенням строків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення боргу за договором № 112/07 від 01.12.2007р. в розмірі 14850 грн. є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Судом також розглянуто вимоги позивача про стягнення 1424,60 грн. пені, 1176,98 грн. 3% річних та 5459,58 грн. інфляційних.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором № 112/07 від 01.12.2007р., він є боржником, що прострочив.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 цього Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність проведення позивачем розрахунку, судом встановлено, що позивачем безпідставно заявлено до стягнення 1150,86 грн. трьох відсотків річних та 5457,45 грн. інфляційних втрат, оскільки за прострочений відповідачем період розмір трьох відсотків річних становить 26,12 грн., а інфляційних втрат 1,13 грн..

Відповідно до п. 3.5 договору, за просточення в оплаті продукції Замовник виплачує Виконавцеві за вимогою останнього пеню в розмірі 0,5% від суми просточеного платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

В силу ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вбачається з розрахунку ціни позову, позивач заявляє до стягнення 1424,60 грн. пені за період з березня по серпень 2010 року.

Суд не може погодитись з вказаним періодом, оскільки в силу ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Таким чином, нарахування пені за договором № 112/07 від 01.12.2007р. має проводитись з 19.01.2008р..

При цьому суд зважає на клопотання відповідача щодо застосування наслідків пропущення позивачем строків позовної давності.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 цього Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 3 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, в позові в частині стягнення пені в розмірі 1424,60 грн. слід відмовити.

Суд також зауважує, що в позовній заяві позивач посилаючись на п. 3.4, 3.5 договору застосовує штрафні санкції в розмірі 10000 грн.. Проте, в прохальній частині позовної заяви не заявляє їх до стягнення.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

При розгляді справи судом з‘ясовано, що при зверенні до суду позивачем платіжним дорученням № 517 від 23.06.2010р. зайво сплачено 240 грн. 90 коп. державного мита, а тому мито у вказаному розмірі підлягає поверненню відповідно до ст. 8 Декрету України «Про державне мито».

Керуючись ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з українсько-грузинського товариства з обмеженою відповідальністю «Чарте»(Вінницька область, м. Козятин, вул. Довженка, 110, код 23110530) на користь закритого акціонерного товариства «Виробничий комплекс «Лілея»(46010, м. Тернопіль, вул. Текстильна, 7, код 30622600) 26 (двадцять шість) грн. 12 коп. –3% річних; 1 (одну) грн. 13 коп. –інфляційних втрат; 0 (нуль) грн. 27 коп. - витрат зі сплати державного мита та (нуль) грн. 28 коп. –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.          В решті позову відмовити.

5.          Повернути закритому акціонерному товариству «Виробничий комплекс «Лілея»(46010, м. Тернопіль, вул. Текстильна, 7, код 30622600) з Державного бюджету України суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 240 (двісті сорок) грн. 90 коп. (платіжне доручення № 517 від 23.06.2010р. знаходиться в матеріалах справи № 11/125-10).

6. Копію рішення направити позивачу.

Рішення оформлено та підписано 28.09.2010р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- позивачу - (46010, м. Тернопіль, вул. Текстильна, 7)