Рішення № 11514878, 15.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 вересня 2010 р.           Справа 7/159-10

за позовом: Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116

до: Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" пров. Щорса, 24, м. Вінниця, 21012

про стягнення 8504824,47 грн. заборгованості

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники:

позивача : Михалевська З.О. - представник за довіреністю № 89/10 від 28.12.2009

відповідача : Бабійчук О.А. - представник за довіреністю № 03/10-Д від 09.01.2010

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 8504824,47 грн. (з врахуванням заяви позивача про виправлення описки від 07.09.2010 року № 31/10-95365), у тому рахунку 6476447,54 грн. основного боргу, 1561100,41 грн. пені, 318392,55 грн. інфляційних втрат та 148883,97 грн. 3 % річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 06/08-2323 від 31.12.2008 року на постачання природного газу.

Ухвалою від 26.07.2010 року було порушено провадження у справі № 7/159-10 та призначено до розгляду на 15.09.2010 року.

15.09.2010 року відповідач надав відзив в якому заперечує проти позовних вимог в частині стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат та просить в їх задоволенні відмовити посилаючись при цьому на те, що відносно нього ухвалою господарського суду Вінницької області від 09.11.2005 року по справі № 10/176-05 порушено провадження у справі про банкрутство і одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів який діє і на даний час. За твердженням відповідача, виходячи з приписів ч.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги позивача про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є незаконними та неправомірними. В обґрунтування своїх твердження відповідач посилається на діючу судову практику, в тому рахунку і на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 15 "Про судову практику у справах про банкрутство".

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його у повному обсязі з підстав викладених ним у позовній заяві від 21.07.2010 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

31.12.2008 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (Постачальник) та ВАТ "Вінницягаз" (Покупець) був укладений договір поставки природного газу № 06/08-2323, згідно п.1.1 якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупцю в 2009 році природний газ, а Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Газ, що постачається за даним договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (п.1.3 Договору).

Пунктом 2.1 Договору сторони передбачили, що Постачальник передає Покупцю газ в обсязі до 34772,000 тис. куб.м. із погодженням при цьому об'єму поставки по кожному із місяців.

Відповідно до п.3.3 Договору приймання-передача газу, поставленого Постачальником Покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що не пізніше 5 числа місяця наступного за місяцем поставки газу, Покупець зобов'язується надати Постачальнику два примірники акту приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою Покупця, в яких зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість. Акти є підставою для остаточних розрахунків.

В п.п.5.1, 5.2 Договору сторони погодили ціну газу в розмірі 1152,00 грн. без урахування ПДВ за 1000 куб.м., витрат на реалізацію природного газу НАК "Нафтогаз України", збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу та передбачили, що загальна сума даного договору складається із сум вартості місячних поставок газу.

Згідно п.6.1 Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки При цьому остаточний розрахунок проводиться Покупцем до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У відповідності до протоколу розбіжностей від 19.01.2009 року та протоколу узгодження розбіжностей від 26.01.2009 року до договору № 06/08-2323 від 31.12.2008 року сторонами, крім іншого, було погоджено та внесено зміни щодо порядку та умов проведення розрахунків за переданий газ (а.с.20-23, т.1).

Також 30.01.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 06/08-2323 від 31.12.2008 року, якою, крім іншого, сторонами скореговано ціну газу (а.с.24, т.1).

Відповідно до умов вказаного вище Договору, додаткової угоди до нього, протоколу розбіжностей та протоколу узгодження розбіжностей в період з січня по листопад 2009 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 59635515,72 грн. в підтвердження чого суду надано обопільнопідписані та скріплені печатками двох сторін акти прийому-передачі природного газу (а.с.25-35, т.1).

Як встановлено судом, відповідач за отриманий природний газ до подачі позовної заяви позивачем провів частковий розрахунок на загальну суму 53159068,18 грн., що вбачається із наявних у справі доказів (розрахунок боргу ВАТ "Вінницягаз" - а.с.42-52, т.1, банківські виписки).

Слід зауважити, що проведення розрахунків на вказану вище суму в рамках договору від 31.12.2008 року № 06/08-2323 підтверджується обома сторонами.

Дослідивши вказані вище первинні документи, суд вважає, що передача природного газу відповідачу відбулась за умовами Договору поставки від 31.12.2008 року № 06/08-2323, оскільки саме на нього зроблено посилання в актах приймання-передачі природного газу так і платіжних дорученнях в графі "Призначення платежу".

Таким чином, борг відповідача перед позивачем складає 6476447,54 грн. (59635515,72 грн. - 53159068,18 грн.).

Нездійснення відповідачем остаточних розрахунків з позивачем за спожитий природний газ, спонукало останнього звернутись з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі природного газу відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного газу, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору поставки 31.12.2008 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, в п.6.1 Договору сторони погодили порядок та умови проведення розрахунків.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Беручи до уваги викладене, а також те, що доказів щодо погашення боргу в сумі 6476447,54 грн. на день розгляду справи відповідач не надав позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 1561100,41 грн., за результатами розгляду якої суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні виходячи з наступних міркувань.

Як встановлено судом 09.11.2005 року господарським судом Вінницької області відповідно до заяви Дочірньої кампанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" м. Київ порушено провадження у справі № 10/176-05 про банкрутство ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" м. Вінниця та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника –ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз".

Також судом встановлено, що згідно ухвал суду від 04.06.2006 року, від 12.09.2006 року, від 08.02.2007 року, від 29.01.2008 року, від 17.03.2009 року у справі № 10/176-05, крім іншого, продовжувався термін проведення підготовчого засідання - востаннє до 01.01.2011 року. Станом на 15.09.2010 року справа № 10/176-09 перебуває в провадженні суду.

Вказана вище інформація отримана судом із БД "Діловодство господарського суду", Єдиного державного реєстру судових рішень (реєстраційний номер судового рішення - № 1348239, № 5076614) та документів наданих відповідачем.

Як вбачається із змісту вказаних ухвал зазначені дії судом вчинялись у відповідності до Закону України від 23.06.2005 року № 2711-IV "Про заходи , спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Як вбачається із змісту вказаних ухвал зазначені дії судом вчинялись у відповідності до Закону України від 23.06.2005 року № 2711-IV "Про заходи , спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

В зв'язку з цим суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до абз.7 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" положення цього Закону щодо провадження у справах про банкрутство підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості на умовах, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", застосовуються з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Разом з тим, згідно абз.4 п.3.7 названого Закону особливості участі у процедурі погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, щодо яких здійснюється провадження у справі про банкрутство (підготовче, попереднє засідання, стадія розпорядження майном або санації підприємства), визначаються статтею 4 цього Закону.

Відповідно до абз. 4, 6, 7 п.4.1 Закону господарським судом приймається рішення про продовження терміну проведення підготовчого чи попереднього засідання, процедури розпорядження майном підприємства-боржника на строк, що відповідає строку процедури погашення заборгованості, визначеному цим Законом. Розмір вимог кредиторів підприємства-боржника, що підлягають погашенню з використанням механізмів, визначених цим Законом, визначається з урахуванням особливостей, встановлених статтею 6 цього Закону. На період дії процедури погашення заборгованості на учасників розрахунків не поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів щодо сум заборгованості, які підлягають погашенню на умовах, визначених цим Законом.

Згідно п.1.2 Закону погашення заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення та/або розстрочення кредиторської та дебіторської заборгованостей шляхом застосування механізмів списання, взаєморозрахунків, реструктуризації, часткової оплати на умовах, визначених цим Законом.

В п.1.4 Закону зазначається, що заборгованість - підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату сума коштів, яка:

1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена;

2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих;

3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України;

4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії;

5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Пунктом 1.8 Закону визначено, що розрахункова дата - дата, на яку кожним з учасників розрахунків фіксується сума кредиторської та дебіторської заборгованостей для погашення шляхом застосування механізмів, визначених цим Законом. Розрахунковою датою встановлюється 1 січня 2005 року.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення пені, як і інші вимоги у справі № 7/159-10, не може розглядатись як заборгованість стосовно якої застосовуються механізми визначені Законом від 23.06.2005 року № 2711-IV "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" оскільки грошові зобов'язання до боржника виникли на підставі договору від 31.12.2008 року № 06/08-2323.

Окрім того, суд зауважує на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Разом з тим, статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

В цій же статті Закону вказано, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

При цьому, виходячи із змісту абз.2 ч.2 п.4 ст.12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування,податків і зборів (обов'язкових платежів).

Провівши аналіз вказаних вище норм законодавства суд приходить до висновку, що суттю мораторію є зупинення виконання боржником грошових зобов'язань конкурсних кредиторів. Разом з тим на вимоги поточних кредиторів (грошові зобов'язання) дія мораторію не поширюється, що дозволяє боржнику здійснювати господарську діяльність під час провадження справи про банкрутство.

В той же час зміст абзацу 2 ч.2 п.4 ст.12 Закону дозволяє зробити висновок про те, що законодавець не зробив виключення для вимог поточних кредиторів стосовно заборони щодо нарахування протягом дії мораторію неустойки (штрафу, пені) обумовивши, що така заборона розповсюджується на задоволення вимог кредиторів (тобто як конкурсних так і поточних).

На думку суду, така законодавча конструкція дає змогу досягнути основній меті Закону - сприяти фінансовому оздоровленню та відновленню платоспроможності боржника.

Слід зазначити, що в п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" вказано, що за змістом статті 12 Закону мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

Як вбачається із матеріалів справи № 7/159-10 вимога щодо стягнення пені заявлена під час дії мораторію, що суперечить ст.12 Закону, а тому остання не підлягає задоволенню.

Слід зауважити, що аналогічна правова позиція щодо відсутності підстав для стягнення пені, яка заявлена під час дії мораторію викладена в постанові Верховного Суду України від 02.10.2007 року, постановах Вищого господарського суду України від 22.11.2007 року у справі № 10/214-06, від 03.04.2008 року у справі № 42/377, від 19.03.2009 року у справі № 12/14/761, від 01.04.2009 року у справі № 9/357-07, від 07.04.2009 року у справі № 18/197-08.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 318392,55 грн. інфляційних втрат за період з червня 2009 року по березень 2010 року та 148883,97 грн. 3 % річних за період з 06.06.2009 року по 21.07.2010 року, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Як вказувалось вище, в ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" грошове зобов'язання це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України (абз. 7 ст. 1 цього Закону).

Отже, відповідно до вказаної норми грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, статтею 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд зауважує, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3 % річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у статті 1 Закону про банкрутство.

Нарахування річних та інфляційних збитків в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не є за своєю правовою природою неустойкою (штрафом, пенею) чи іншими санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань (на що посилався у своєму відзиві відповідач), нарахування яких забороняється відповідно частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Таким чином, ототожнення зазначених складових грошового зобов'язання із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань у розумінні абз. 4 ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство не є правильним.

Слід зазначити, що в п.50 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" вказано про відсутність заборони нарахування процентів та індексу інфляції передбачених статтями 536 та 625 ЦК за весь час прострочення грошового зобов'язання в період провадження справи про банкрутство.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України в своїх постановах від 16.05.2006 року у справі № 10/557-26/155, від 17.01.2006 року у справі № 11/690, Вищий господарський суд України у постановах від 03.04.2008 року у справі № 42/377, від 08.04.2008 року у справі № 03/4190, від 01.04.2009 року у справі № 9/357-07.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданих позивачем розрахунків, судом встановлено наступне.

Провівши перевірку правильності наданих позивачем розрахунків судом встановлено наступне.

Так, позивач заявив до стягнення інфляційні втрати за період з лютого 2007 року по березень 2009 року включно в розмірі 7446939,76 грн. (а.с.52-53, т.1).

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних в межах періодів визначених позивачем судом не виявлено наявність у ньому помилок з огляду на що вказані вимоги задовольняються судом у визначених позивачем розмірах.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 26.07.2010 р. відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, 3 % річних, та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в стягненні пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ч.ч. 2, 4, 5 ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Керуючись, ст.1, абз.2 ч.2 п.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 631, 655, 692, ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз", провулок Щорса, 24, м. Вінниця, 21012 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 03338649) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", вул. Шолуденка, 1, м.Київ, 04116 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 31301827, р/р № 260083001970 в ВАТ "Ощадбанк, м.Київ, МФО-300465) –6476447 грн. 54 коп. - основного боргу, 318392 грн. 55 коп. -інфляційних втрат, 148883 грн. 97 коп. - 3 % річних, 20819 грн. 95 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 192 грн. 69 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в стягненні 1561100 грн. 41 коп. пені.

          Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 04 жовтня 2010 р.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.