Рішення № 11514735, 15.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 вересня 2010 р.           Справа 7/146-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Ново Фарм" (вул.Привокзальна,1а, с.Кільчень, Новомосковський район, Дніпропетровська область; пошт.адреса: вул.Б.Хмельницького,4, м.Дніпропетровськ, 49051)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт-Бар" (вул.Заводська,15, м. Бар, Вінницька область)

про стягнення 131042,43 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : Сидоренко О.І., юрисконсульт, довіреність від 08.09.2010 року б/н.

відповідача: Попович Р.І., представник, довіреність від 15.07.2010 року б/н.

ВСТАНОВИВ :

ТОВ з іноземною інвестицією заявлено позов про стягнення з ТОВ "Агропродукт-Бар" 131042,43 грн. з яких 129200,00 грн. основного боргу, 1162,80 грн. інфляційних втрат, 679,63 грн. 3% річних у зв'язку з неоплатою відповідачем отриманих сільськогосподарських послуг.

Ухвалою від 14.07.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/146-10 та призначено до розгляду на 11.08.2010 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, свідченням чого є поштове повідомлення № 20132285, яким підтверджується, що ухвалу про порушення провадження у справі відповідач отримав 26.07.2010 року.

В зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподання останнім витребуваних ухвалою від 14.07.2010 року документів розгляд справи було відкладено на 15.09.2010 року.

12.08.2010 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог посилаючись при цьому на безпідставність заявленого позову, оскільки між сторонами не було укладено договору у письмовій формі, а також не підписано двохстороннього акту взаємозвірки.

Розгляд справи здійснюється без технічної фіксації судового процесу технічними засобами по причині відсутності відповідних клопотань від сторін.

Представником відповідача у судовому засіданні було подано заяву про затвердження мирової угоди, у зв'язку із добровільним врегулюванням спору та припинення провадження по справі на підставі п.7 ст.80 ГПК України.

З метою надання сторонам можливості врегулювати спір шляхом укладення мирової угоди в судовому засіданні оголошено перерву по закінченні якої представник позивача щодо заявленого клопотання відповідача про затвердження мирової угоди заперечив та спростував твердження відповідача щодо добровільного врегулювання між сторонами спору.

Беручи до уваги відсутність згоди сторін на укладення мирової угоди заява відповідача щодо затвердження мирової угоди судом відхилена.

Також в судовому засіданні представником відповідача було заявлено клопотання щодо призначення судово-економічної експертизи з поставленням на її розгляд питання щодо підтвердження загальної суми заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 131042,43 грн. заявленої позивачем на дату звернення до суду у позовній заяві.

Позивач щодо заявленого клопотання заперечив, з посиланням на те, що всі докази на підтвердження заборгованості відповідача містяться у матеріалах справи і проведення експертизи не є необхідним.

Суд розглядаючи клопотання відповідача про призначення експертизи прийшов до висновку про його відхилення виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Тобто необхідність судової експертизи в господарському судочинстві викликана тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних досліджень.

Разом з тим, на думку суду, питання щодо документального підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем не потребує спеціальних досліджень, оскільки з'ясування вказаних обставин можливе безпосередньо судом за результатами вивчення та дослідження наданих сторонами доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вказує позивач ним на протязі вересня-жовтня 2009 року було надано відповідачу сільськогосподарські послуги (посів сільськогосподарських культур) на загальну суму 129200,00 грн..

В підтвердження наведеного суду надано відповідні акти приймання-передачі виконаних робіт, а саме:

-          б/н від 17.09.2009 р. на суму 72 200,00 грн., у тому числі ПДВ - 12 033,33 грн.;

-          б/н від 05.10.2009р. на суму 47 500,00 грн., у тому числі ПДВ - 7 916,67 грн.;

-          б/н від 07.10.2009р. на суму 9 500,00 грн., у тому числі ПДВ - 1 583,33 грн. (а.с.14-16, т.1).

За твердженням позивача, в зв'язку з відсутністю проведення відповідачем розрахунків за отримані послуги ним було 12.01.2010 року заявлено претензію за № 4 з вимогою провести погашення існуючої заборгованості.

Після отримання вказаної претензії відповідачем не було погашено заборгованість в зв'язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Як вбачається із матеріалів справи факт надіслання претензії № 4 від 12.01.2010 року та отримання її відповідачем (08.02.2010 року) підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 1023737 (а.с.6, т.1).

Окрім того судом встановлено, що між сторонами існували інші зобов'язальні правовідносини в яких позивач виступав в якості кредитора, а відповідач в якості боржника пов'язані із наданням відповідачу ремонтних послуг, поставці товарно-матеріальних цінностей (ПММ, запасні частини до с/г техніки) тощо.

Разом з тим, із наданих позивачем документів вбачається, що на момент звернення з позовом до суду і на момент прийняття рішення у справі борг відповідача за отримані послуги по посіву сільськогосподарських культур за вказаними вище актами в розмірі 129200,00 грн. залишився незмінним, в той час як за інші послуги надані позивачем відповідачу, а також за отримані від позивача товарно-матеріальні цінності відповідач повністю розрахувався.

Вказане підтверджується наявними у справі реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, оборотно-сальдовою відомістю за період з 03.08.2009 року по 30.09.2010 року, довідкою від 09.08.2010 року № 09/08-3, видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей тощо.

При цьому суд звертає увагу на те, що сума боргу у розмірі 129200,00 грн. за надані позивачем сільськогосподарські послуги власне не заперечується відповідачем, що вбачається із п.1 мирової угоди про затвердження якої просив відповідач.

Виходячи із встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вказувалось вище, позивачем на адресу відповідача надіслано претензію від 12.01.2010 року за № 4, яка отримана останнім 08.02.2010 року.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 129200,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1162,80 грн. інфляційних втрат та 679,63 грн. 3% річних заявлених за період з 16.02.2010 року по 20.04.2010 року за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на те, що сторонами не було погоджено строку проведення розрахунків за надані позивачем послуги та приписи ст.530 ЦК України і факт надіслання претензії позивачем відповідачу суд вважає, що останній у вказаному зобов'язанні допустив його прострочення.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних судом не виявлено помилок розрахунку 3 % річних у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задовольняються у повному обсязі.

При цьому суд виходив з того, що сплив семиденного строку з моменту заявлення претензії позивачем від 12.01.2010 року за № 4 закінчився 15.02.2010 року (08.02.2010 року -15.02.2010 року).

Перевіркою розрахунку інфляційних втрат судом виявлено помилку допущену позивачем, яка полягає в тому, що позивачем взято для обрахунку у періоді з 16.02.2010 року по 20.04.2010 року індекс інфляції лише за березень 2010 року без включення до цього періоду показника інфляції за квітень 2010 року (який мав дефляційне значення), що суперечить рекомендаційним приписам листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді справ" відповідно до якого індекс інфляції береться за наступний місяць разі внесення суми після 15 числа звітного місяця. При цьому згідно вказаного листа розрахунок суми боргу здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на зведений індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

За наслідками перерахунку по вказаній методиці за період з 16.02.2010 року по 20.04.2010 року (борг - 129200,00 грн.) судом отримано суму інфляційних втрат в розмірі 775,20 грн., виходячи з чого в стягненні 387,60 грн. слід відмовити як заявлених безпідставно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище процесуальним нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3% річних, інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).

Заперечення відповідача наведені у його відзиві, який надійшов до суду 12.08.2010 року, є непереконливими, необгрунтованими, спростовуються матеріалами справи та наведеними вище приписами норм матеріального права, а тому не можуть слугувати підставою для відмови в задоволенні позовних вимогю

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з врахуванням часткової відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

15.09.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт-Бар" (вул.Заводська,15, м. Бар, Вінницька область, код ЄДРПОУ 32697290) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Ново Фарм" (вул.Привокзальна,1а, с.Кільчень, Новомосковський район, Дніпропетровська область; пошт.адреса: вул.Б.Хмельницького,4, м.Дніпропетровськ, 49051, код ЄДРПОУ 31040792)- 129200 грн. 00 коп. основного боргу, 775 грн. 20 коп. інфляційних втрат, 679 грн. 63 коп. 3 % річних, 1306 грн. 55 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 235 грн. 30 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 21 вересня 2010 р.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.