Рішення № 115147006, 15.11.2023, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №200/7497/19

Провадження №2/932/3469/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2023 року м.Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Цитульського В.І.,

за участю секретаря судового засідання: Дубовик К.В.,

представника позивача: Романчук М.М.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу запозовом Дніпровськоїміської радидо ОСОБА_1 ,треті особи: ОСОБА_2 ,Департамент адміністративнихпослуг тадозвільних процедурДніпровської міськоїради проусунення перешкоду користуванніземельною ділянкою,скасування державноїреєстрації таприпинення прававласності,-

В С Т А Н О В И В :

10.01.2013 позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в якому просив визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 (по частині), укладені між відповідачами, скасувати записи про державну реєстрацію права власті на вказане приміщення за відповідачами та зобов`язати ОСОБА_3 знести таке приміщення.

Заявою від 13.06.2023 позивач змінив позовні вимоги та просить:

- усунути Дніпровській міській раді перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно побудоване нежитлове приміщення під літ. «Г-1», загальною площею 19 кв.м, реєстраційний номер 105480512104;

- скасувати державну реєстрацію та припинити право власності із закриттям розділу на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , позначене літ. «Г-1», загальною площею 19 кв.м, реєстраційний номер 105480512104.

Ухвалою суду від 03.04.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою суду від 16.11.2020 справу прийнято до розгляду головуючим суддею Цитульським В.І.

Ухвалою суду від 11.10.2023 закрито підготовче провадження у справі.

Узагальнені доводи учасників справи.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2011 за ОСОБА_3 , спадкоємцем якого є ОСОБА_2 , визнано право власності на спірне нежитлове приміщення. Проте рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.05.2016, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.06.2017, вказане рішення від 02.12.2011 було скасоване.

Разом із тим право власності на спірне приміщення було зареєстровано за ОСОБА_3 , який за двома договорами купівлі-продажу (по частині) від 18.03.2016, відчужив приміщення в користь ОСОБА_1 .

Позивач вказує, що вказане приміщення розташоване на земельній ділянці комунальної власності та побудовано самовільно.

Позиція відповідача зводиться до того, що під-час розгляду даної справи позивачем одночасно змінено і підстави і предмет позову. Вимоги ДМР порушують права добросовісного набувача майна відповідача, тому майно не може бути від неї витребувано. У даному випадку ризики незаконного відчуження майна мають покладатися на орган місцевого самоврядування. Вказує про неналежний спосіб захисту (зокрема належною була б віндикаційна вимога).

Також відповідач просить застосувати до позовних вимог позовну давність.

Треті особи право на подання пояснень не скористалися.

В судовому засіданні представник позивач підтримала вимоги позову, навела підстави аналогічні змісту позовної заяви.

Відповідач та треті особи в судове засідання не з`явилися.

Представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із участю в іншому судовому засіданні. Судом відмовлено у задоволенні такого клопотання, оскільки представником не вказано даних такого іншого судового засідання, а дата судового засідання по даній справі була погоджена із таким представником.

За вказаних обставин суд розглядає справу за відсутності відповідача та третіх осіб в загальному порядку (враховуючи факт подання відзиву).

Обставини, встановлені судом.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2011 у справі №2-3397/11 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Дніпровської міської ради, серед іншого визнано за позивачем право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 19 кв.м.

Представник Дніпровської міської ради заперечувала проти позову.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.01.2016 відкрито апеляційне провадження щодо оскарження вказаного рішення. Апеляційна скарга подана особами, що не брали участі у справі (мешканці сусіднього будинку).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.05.2016 скасовано рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2011, у позові ОСОБА_3 відмовлено.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається наступне.

26.06.2013, на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2011, право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 (номер запису про право власності 1660258).

18.03.2016, на підставі двох договорів купівлі-продажу від 18.03.2016 (кожен на частину), право власності на вказане нежитлове приміщення зареєстровано за ОСОБА_1 (номери записів про право власності 13832256 та13832556).

Із витягу з Державного земельного кадастру вбачається, що вказана земельна ділянка є сформованою, проте в Державному земельному кадастрі відсутня інформація про зареєстроване право щодо неї.

Спірна будівля визнана речовим доказом у кримінальному провадженні №22022040000000254, як таке ,що зазнало пошкодження в результаті ракетної атаки країни-агресора.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно спадкової справи після смерті останнього його дружина ОСОБА_5 відмовилася від прийняття спадщини в користь ОСОБА_2 . Остання подала заяву про прийняття спадщини.

В обох вказаних заявах вказано, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 . Цей факт сторонами не заперечується.

За подання позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 7684 грн., за подання заяви про забезпечена позову 960,50 грн.

Законодавство та висновки Верховного Суду, що застосовані судом.

За приписами ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 212ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно зістаттею 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

За висновком, наведеним Верховним Судом у постанові від 22.02.2022 у справі №203/5561/16, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положеньстатті 376 ЦК Українивиключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другоїстатті 376ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), постанова Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18 (провадження № 61-22552св19)).

У п. 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц вказано: «Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння».

За приписами ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Висновки суду.

Земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 належить територіальній громаді.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.05.2016 у справі №2-3397/11 встановлено, що на цій земельній ділянці ОСОБА_3 самочинно збудоване нежитлове приміщення, площею 19,0 кв.м.

Право власності на цю будівлю зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі рішення суду, яке в подальшому скасовано.

Відповідачем у справі №2-3397/11 був ОСОБА_4 , а право власності на приміщення відчужено в користь ОСОБА_1 . При чому договори купівлі-продажу укладені 18.03.2016, вже після відкриття апеляційного провадження у вказаній справі (14.01.2016). Відтак не можна говорити про добросовісність набуття ОСОБА_1 права власності на приміщення.

Позивач просить усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно побудоване нежитлове приміщення, а також скасувати державну реєстрацію та припинити право власності із закриттям розділу на таке приміщення.

Враховуючи, що земельна ділянка не вибувала із володіння позивача (принцип реєстраційного підтвердження володіння), вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторний позов) є належним способом захисту.

Позивач правильно заявив вимогу до останнього набувача самочинного будівництва.

Також правомірною є вимога про скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що охоплює скасування як реєстрації права власності за ОСОБА_6 та і за ОСОБА_1 та звільняє земельну ділянку від юридичного її обтяження.

За вказаних обставин позов підлягає до задоволення.

Покликання відповідач на необхідність з`явлення позивачем віндикаційного позову є хибними. Так у даній справі за відповідачем не зареєстровано право власності на земельну ділянку, яка є об`єктом захисту у даній справі. Відтак не можна стверджувати, що така вибула із володіння позивача.

Доводи відповідача про застосування строку позовної давності не беруться судом до уваги, адже позовна давність не поширюється на негаторні вимоги.

Окрім того рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області, яким скасовано рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська яким визнано право власності на самочинне будівництво (яке унеможливлювало задоволення позову у даній справі) набуло законної сили 18.05.2016, тоді як позивач звернувся до суду 16.05.2019.

Хибними є висновки відповідача про зміну позивачем і предмету і підстав позову.

Так згідно заяви від 13.06.2023 позивач відмовився від позовних вимог про визнання недійсними договорів, а вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою спрямував до іншого відповідача (зменшив число відповідачів).

При цьому підстави позову чинення перешкод у користуванні земельною ділянкою зведенням незаконного будівництва та реєстрацію щодо нього права власності залишилися незмінними.

Враховуючи, що суд задовольняє позов, із відповідач підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір. Інших витрат до стягнення не заявлено.

На підставі наведеного та керуючись статтями 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов Дніпровської міської ради задовільнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинно побудоване нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , під літ. «Г-1», загальною площею 19 кв.м.

Скасувати державну реєстрацію із закриттям розділу на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , позначене літ. «Г-1», загальною площею 19 кв.м, реєстраційний номер 105480512104.

Стягнути із ОСОБА_1 в користь Дніпровської міської ради сплачений судовий збір в сумі 7684 грн. за подання позову та 960,50 грн. за подання заяви про забезпечення позову.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 15.11.2023.

Суддя: В.І. Цитульський