Рішення № 11514650, 16.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

16 вересня 2010 р.           Справа 11/116-10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Класбуд»,

с. Вінницькі хутори Вінницького району

про стягнення 44909,67 грн..

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача - А. Тімофєєв за довіреністю б/н від 02.08.2010р.;

від відповідача - Е. Мороз керівник.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Класбуд»заборгованості за договором фінансового лізингу № 406-С від 17.06.2008р. в загальному розмірі 44 909,67 грн., з яких: 40 545,55 грн. - основний борг, 3 302,20 грн. - пеня, 758,43 грн. - 3% річних та 303,49 грн. - інфляційні втрати.

Позов мотивовано тим, що на підставі договору фінансового лізингу № 406-С від 17.06.2008р. відповідачу передано в користування автомобіль ГАЗ-330202-414. Відповідно до п. 3.1. договору, відповідач зобов’язався виплачувати лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів та п. 3.5 договору. В порушення умов договору, відповідач в період з лютого 2009 року не здійснює лізингові платежі належним чином, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 40545,55 грн..

Відповідач в заяві від 16.09.2010р. позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»визнає в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

17 червня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг» (позивач, за договором Лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Класбуд»(відповідач, за договором Лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу за № 406-С.

Предметом договору фінансового лізингу є передача Лізингодавцем Лізингоодержувачу у платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу предмета лізингу, для підприємницьких цілей Лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

09 липня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 406-С від 17.06.2008р. якою внесено відповідні зміни до договору.

Згідно акту приймання-передачі від 28.07.2008р. позивач передав, а відповідач прийняв у володіння та користування новий автомобіль ГАЗ 330202-414.

Розділом 3 договором сторонами обумовлено лізингові платежі та порядок їх проведення. Зокрема п. 3.1 договору визначено, що Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів та п. 3.5 договору.

Як свідчать матеріали справи та пояснення представників сторін, відповідач свої зобов’язання за договором виконував з порушенням строків і станом на 30.06.2010р. заборгував 40545,55 грн. лізингових платежів.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за договором фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на викладене, позовні вимоги в розмірі 40545,55 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Судом також розглянуто вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 3302,20 грн., 3% річних в розмірі 758,43 грн. та інфляційних втрат в сумі 303,49 грн..

Пунктом 11.2.1 договору сторони визначили, що за порушення обов’язку зі своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів передбачених п. 3.1. договору, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від непогашеної суми заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором, він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Провівши перевірку правильності нарахування позивачем трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені за допомогою бази даних «Законодавство України», судом встановлено, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 3302,20 грн. пені, 758,43 грн. 3% річних та інфляційних втрат в сумі 303,49 грн..

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що викладені вище позовні вимоги є обгрунтованими, відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи та законодавству, а отже позов підлягає задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Класбуд»(23201, Вінницька область, Вінницький район, с. Вінницькі хутори, вул. Ювілейна, 2-А, код 35558870) на користь 321, Вінницька область, м. Ладижин, Мікрорайон, 1, буд. 18, кв. 18, ідентифікаційний номер 2198816736) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг» (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20, код 33635277) 40545 (сорок тисяч п’ятсот сорок п’ять) грн. 55 коп. –заборгованості по простроченим лізинговим платежам; 3302 (три тисячі триста дві) грн. 20 коп. –пені; 758 (сімсот п’ятдесят вісім) грн. 43 коп. –3% річних; 303 (триста три) грн. 49 коп. –інфляційних втрат; 449 (чотириста сорок дев’ять) грн. 10 коп. – витрат зі сплати державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.          Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом.

Рішення оформлено та підписано 20.09.2010р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 –до справи

2 - позивачу (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20)

3- відповідачу (23201, Вінницька область, Вінницький район, с. Вінницькі хутори, вул. Ювілейна, 2-А)